iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 337/3403/20

провадження № 61-9227св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4,

третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району,

особа, яка подала апеляційну скаргу та касаційну скаргу, - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє Мухіна Людмила Сергіївна, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 травня 2023 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов обґрунтовано тим, що 31 травня 1990 року ОСОБА_1 на підставі ордеру серії Л № 2348, який виданий Виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Запоріжжя, отримав квартиру АДРЕСА_1 . Квартира отримана на сім`ю з 4 осіб: дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_7, син ОСОБА_3 .

На час подання позову у квартирі, крім позивача, були зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 (колишня дружина), ОСОБА_3 (син) та неповнолітня ОСОБА_4 (онука). Фактично в квартирі мешкають позивач та його дружина ОСОБА_8, яка за вказаною адресою не зареєстрована.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, у спірній квартирі не проживають.

Реєстрація відповідачів у квартирі без фактичного проживання створює позивачу значні матеріальні збитки, позивач вимушений сплачувати кошти за комунальні послуги, якими не користується. Внаслідок невиконання відповідачами своїх обов`язків з утримання житла утворилася заборгованість в розмірі більше 90 000,00 грн, яку позивач вимушений сплачувати особисто, що є непомірним навантаженням на бюджет позивача. Також позивач позбавлений можливості самостійно вчиняти дії щодо житла, на які потрібна згода всіх зареєстрованих у квартирі осіб, не має можливості без згоди усіх зареєстрованих осіб зареєструвати у квартирі за фактичним місцем мешкання свою дружину.

Позивач вважав, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням спірної квартири, оскільки вони зареєстровані в квартирі формально, фактично за місцем реєстрації не проживають, реєстрація відповідачів у спірній квартирі порушує права та законні інтереси позивача щодо володіння та користування житловим приміщенням.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_4 такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, - квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_3, в інтересах якого діє Балковий Р. Л., про перегляд заочного рішення, яке у цій справі скасовано.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_10, залишено без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року у цій справі залишено без змін.

У квітні 2023 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Мухіна Л. С., як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2021 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 (позивачем). Її право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

На час ухвалення рішення Хортицьким районним судом м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року ОСОБА_5 вже була власницею квартири, щодо якої вирішувалося питання про наявність права користування житловим приміщенням відповідачів.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, вважала, що судове рішення у цій справі, яким відмовлено позивачу у позові, безпосередньо стосується її прав та обов`язків, проте до участі в справі її залучено не було, заявниця просить залучити її до участі в справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначала, що після набрання законної сили заочним рішенням Хортицького районного суду від 23 листопада 2020 року, яке згодом було скасовано, ОСОБА_1 вчинив дії зі зняття з реєстрації всіх зазначених у рішенні осіб. 23 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1, видане Районною адміністрацію Запорізької міської ради по Хортицькому району, а 19 квітня 2021 року відчужив цю квартиру ОСОБА_11 . Продаж спірної квартири позивач ОСОБА_1 вчинив до подання відповідачем ОСОБА_12 заяви про перегляд заочного рішення (30 липня 2021 року). Таким чином, позивачу було достовірно відомо про зміну правового статусу квартири та про її нову власницю, однак усупереч вимогам частини другої статті 43 ЦПК України позивач не надав суду інформації про нову власницю квартири. Не встановлення судом цих обставин та незалучення її до розгляду справи судом першої інстанції призвело до позбавлення права ОСОБА_5 на захист її права власності на спірну квартиру, надання доказів на підтвердження позовних вимог та спростування заперечень проти позову відповідача ОСОБА_13 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 травня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якої діє Мухіна Л. С., на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наведені заявницею обставини не можуть бути визнані апеляційним судом такими, що підтверджують факт вирішення судом в оскаржуваному судовому рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5, оскільки у мотивувальній та резолютивній частинах рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року висновків суду щодо прав та обов`язків ОСОБА_5 не викладено і питання щодо її прав суд першої інстанції не вирішував. Виходячи з наведених підстав, суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

19 червня 2023 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє Мухіна Л. С., засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 травня 2023 року у цій справі, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення представник заявниці у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Представник заявниці вказує на те, що після ухвалення у цій справі заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року позивач зняв відповідачів із реєстрації у спірній квартирі, приватизував квартиру на своє ім`я та відчужив її ОСОБА_5 19 квітня 2021 року за договором купівлі-продажу. На час скасування заочного судового рішення та призначення у цій справі судового розгляду позовної заяви ОСОБА_1 власницею спірної квартири вже була ОСОБА_5, однак під час розгляду справи у суді першої інстанції її як нового власника спірної квартири не залучено до розгляду справи.

У цій справі відмова позивачу у позові про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відповідно до рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року, що набрало законної сили, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_5, має для власника квартири несприятливі наслідки, а саме право на користування її квартирою сторонніми особами, тому висновки про відсутність порушення прав особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі є передчасними.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Балковий Р. Л. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Установлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 був основним наймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру серії Л № 2348 від 31 травня 1990 року, виданого Виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Запоріжжя, на сім`ю з 4 осіб: дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_7, син ОСОБА_3 .

У цій квартирі було зареєстроване місце проживання: позивача ОСОБА_1 з 30 серпня 1990 року, відповідачів ОСОБА_1 з 30 серпня 1990 року, ОСОБА_3 з 29 серпня 2002 року та ОСОБА_4 з 28 лютого 2006 року.

21 червня 2001 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1, про що у Відділі реєстрації актів громадянського стану Хортицького районного управління юстиції м. Запоріжжя зроблено актовий запис № 302 (т. 1, а. с.10).

Згідно з актом про фактичне непроживання б/н від 07 серпня 2020 року, який складений мешканцями квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_14 та ОСОБА_15, відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не проживають у цій квартирі, їх речей у квартирі відсутні.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 24 вересня 2020 року № 10.08/1483, складеного спеціалістом відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради Алішевською В. В., у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані: ОСОБА_1, 1961 року народження, який проживає у квартирі; ОСОБА_3, 1979 року народження, який у квартирі не проживає; ОСОБА_1, 1961 року народження, яка в квартирі не проживає; ОСОБА_4, 2005 року народження, яка в квартирі не проживає, ОСОБА_14, 1957 року народження, у квартирі проживає, але не зареєстрована. Умови проживання у квартирі задовільні, дитячі речі у квартирі відсутні, існує борг зі сплати за надані комунальні послуги. ОСОБА_1 має намір зняти з реєстрації сина, колишню дружину, онуку з метою приватизації квартири, провести в ній ремонт та проживати в ній, погашати борги.

За довідкою начальника Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" від 19 липня 2021 року № 2/10-5879, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, утримується в слідчому ізоляторі з 01 червня 2019 року.

Згідно з відповіддю Державної установи "Запорізький слідчий ізолятор" від 23 лютого 2022 року № 2/10-1371, наданій Запорізькому апеляційному суду, ОСОБА_3 у Державній установі "Запорізький слідчий ізолятор" не утримується, 15 листопада 2021 року звільнений у залі суду.

Після набрання законної сили заочним рішенням Хортицького районного суду від 23 листопада 2020 року про задоволення позову ОСОБА_1 останній вчинив дії зі зняття з реєстрації відповідачів, а 23 березня 2021 року отримав свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_1, видане Районною адміністрацію Запорізької міської ради по Хортицькому району.

19 квітня 2021 року ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І. та зареєстрованого у реєстрі за № 2679.

На момент скасування заочного рішення Хортицького районного суду від 23 листопада 2020 року та призначення судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_5 була власницею спірної квартири.

ОСОБА_5 не брала участі у розгляді цієї справи в суді першої інстанції як сторона або третя особа.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є прийнятними з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Такі засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

За положеннями частини першої статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України", заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі "Подбельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98)).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Де Жуфр де ла Праделль проти Франції" ((De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

ЄСПЛ у § 53 рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Проте такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мігахаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and others v. Spain), заяви № № 38366/97, 38688/97 та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес" проти Іспанії" (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), заява № 3256-57, ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Незалучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним (постанови Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 914/2259/17 та від 13 травня 2024 року у справі № 913/567/19).

Апеляційний суд у цій справі установив, що у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов обґрунтовано тим, що 31 травня 1990 року ним, на підставі ордеру серії Л № 2348, який виданий Виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Запоріжжя, отримана квартира АДРЕСА_1 . Квартира отримана на сім`ю з 4 осіб: дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_7, син ОСОБА_3 .

На підставі цього заочного рішення позивач вчинив дії щодо зняття відповідачів із реєстрації у спірній квартирі та приватизував квартиру на своє ім`я. 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 відчужив квартиру ОСОБА_5, яка надалі зареєструвала за собою право власності на указане майно.

30 липня 2021 року представник ОСОБА_3 адвокат Балковий Р. Л. подав до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення. Останній зазначав, що батько протиправно приватизував майно, право на яке мали усі зареєстровані в квартирі особи, та займається продажем квартири.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_3, в інтересах якого діє Балковий Р. Л., про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року у цій справі скасовано.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Порушення її прав ОСОБА_5 обґрунтовувала тим, що відмова позивачу у позові про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, право власності на яке на момент розгляду справи судом першої інстанції вже було зареєстровано за ОСОБА_5, має для неї як нової власниці квартири несприятливі наслідки, зокрема, право на проживання в її квартирі сторонніх осіб.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції обмежився висновком про те, що з огляду на предмет і підстави позову у цій справі рішення суду першої інстанції стосується житлових прав позивача і відповідачів та не впливає на права особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційний суд також зазначив, що наведені заявницею обставини не можуть бути визнані апеляційним судом такими, що підтверджують факт вирішення судом в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5, оскільки у мотивувальній та резолютивній частинах рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2021 року висновки суду щодо прав та обов`язків ОСОБА_5 не викладено і питання щодо її прав суд першої інстанції не вирішував

Однак поза увагою апеляційного суду залишилося те, що після скасування заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року і призначення нового судового розгляду за позовом ОСОБА_1 ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2021 року ОСОБА_5 вже була єдиною власницею спірної квартири, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з яким станом на 19 квітня 2021 року ОСОБА_5 є власником квартири (т. 2, а. с. 100).

Розгляд спору, зокрема про право користування житловим приміщенням, без залучення власника відповідного майна є неприпустимим та впливає на майнові права останнього, оскільки право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

З огляду на наведене та з урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_5 як власник житлового приміщення може бути залучена у порядку процесуального правонаступництва до розгляду цієї справи як позивачка замість ОСОБА_1 .

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду (постанова Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 240/17246/23, адміністративне провадження № К/990/3166/24).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо всіх наданих у справі доказів чи пояснень.

Суд апеляційної інстанції у цій справі на наведене вище помилково уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 .

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

................

Перейти до повного тексту