iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/1153/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача Акціонерного товариства "Житомиробленерго" - Приведьона В. М.,

відповідача Іноземного підприємства "Євроголд Індестріз ЛТД" - Сичова Д. В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу позивача Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (колегія суддів: Олексюк Г. Є., (головуюча), Мельник О. В., Гудак А. В.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 09.09.2024 (суддя Кравець С. Г.)

у справі

за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

до Іноземного підприємства "Євроголд Індестріз ЛТД",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

про визнання укладеною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2023 Акціонерне товариство "Житомиробленерго" (далі - АТ "Житомиробленерго", позивач) подало до Господарського суду Житомирської області позов до Іноземного підприємства "Євроголд Індестріз ЛТД" (далі - ІП "Євроголд Індестріз ЛТД", відповідач), у якому просило визнати укладеною додаткову угоду № 1-К (з додатками № 3, 2) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-У від 29.12.2018, в редакції позивача (далі - Договір № 102-У).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ "Житомиробленерго" з урахуванням заяв від 05.12.2023 та 05.01.2024 про зміну підстав позову, а також заяви про уточнення позовних вимог від 22.03.2024, й посилаючись на необхідність приведення договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у відповідність до вимог постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 1175 від 25.08.2021 (далі - Постанова № 1175), враховуючи що відповідач відноситься до споживачів 2 (другого) класу, а укладення додаткової угоди № 1-К є вимогою НКРЕКП та передбачено в положеннях нормативно-правових актів, просило визнати укладеною додаткову угоду № 1-К до Договору № 102-У, яку ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" відмовилося підписати.

Згідно з ухвалою від 01.09.2023 Господарський суд Житомирської області прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у цій справі.

Місцевий господарський суд згідно з ухвалою від 31.01.2024 залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - НКРЕКП.

Господарський суд Житомирської області згідно з рішенням від 09.09.2024, залишеним без змін згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, у задоволенні позову відмовив.

Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди № 1-К (з додатками № 3, 2) до Договору № 102-У.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, АТ "Житомиробленерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження АТ "Житомиробленерго" визначає пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (щодо імперативності та обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП); від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19, від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (щодо способу захисту права або інтересу скаржника).

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на необхідність Суду відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23, який застосував суд апеляційної інстанції, в частині того, що для визначення 2 (другого) класу напруги необхідна наявність межі балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо. Скаржник вважає, що вказане твердження суперечить визначенню "межа балансової належності", яке міститься у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених НКРЕКП у постанові № 312 від 14.03.2018.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, АТ "Житомиробленерго" вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених згідно з постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, у яких визначено термін, зокрема, "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого у постанові НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений згідно з постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 906/1153/23 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Булгакової І. В., Колос І. Б.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 17.12.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" на вказані рішення судів попередніх інстанцій та встановив строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 01.01.2025.

У поданому 24.12.2024 до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу відповідач ІП "Євроголд Індестріз ЛТД", посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить відмовити в її задоволенні та залишити в силі оскаржувані судові рішенні. Обґрунтовуючи свої заперечення на касаційну скаргу, відповідач посилається на справу № 906/447/23 за його позовом до АТ "Житомиробленерго". За результатами розгляду вказаної справи Господарський суд Житомирської області згідно з рішенням від 17.04.2024 позов задовольнив у повному обсязі. Визнав неправомірними дії АТ "Житомиробленерго" щодо нарахування ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" вартості послуги з розподілу електричної енергії за січень 2023 року, лютий 2023 року до дати ухвалення рішення по 2 (другому) класу напруги. Зобов`язав АТ "Житомиробленерго" здійснити перерахунок вартості наданої послуги з розподілу електричної енергії ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" за вказаний період відповідно до умов Договору № 102-У від 29.12.2018 шляхом застосування тарифів для 1 (першого) класу напруги. Вказане рішення було залишене без змін згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та постановою Верховного Суду від 05.09.2024.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 29.12.2018 між АТ "Житомиробленерго" в особі начальника Житомирського РЕМ АТ "Житомиробленерго" (оператор системи) Лебіги Я. В. та ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" (споживач) шляхом подання заяви-приєднання укладено Договір № 102-У.

У пункті 1.1. вказаного Договору визначено, що цей договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання, що є додатком № 1 до цього договору.

Умови Договору № 102-У розроблені відповідно до норм Закону України (далі - ЗУ) "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2. Договору № 102-У).

Відповідно до умов пункту 2.1. Договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом систем передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком № 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.

За умовами пункту 5.1. ціною цього договору є вартість послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об`єкт (об`єкти) споживача, зазначені у паспорті точки (точок) розподілу за об`єктом споживача.

Згідно з пунктом 5.3. Договору тариф (ціна) на послугу розподілу (передачі) електричної енергії та терміни оплати послуги зазначаються в додатку 4 "Порядок розрахунків".

Відповідно до пункту 6.1. Договору № 102-У оператор системи зобов`язується, зокрема, надавати споживачу інформацію про зміну тарифу (ціни) на послугу з розподілу (передачі) електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до введення її в дію.

Цей договір набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України (пункт 11.1. Договору).

Згідно з пунктом 12.1. інші умови можуть бути узгоджені сторонами в додатках до цього договору, які є невід`ємними частинами цього договору.

У пункті 12.2. визначено, що всі додатки, зміни та доповнення до цього договору оформлюються сторонами письмово в паперовій формі, підписуються уповноваженими особами обох сторін.

Розбіжності щодо застосування тарифів вирішуються НКРЕКП (пункт 12.7. договору).

Згідно з умовами пункту 12.8. невідємною частиною Договору № 102-У є додатки:

1) № 1 "Заява-приєднання";

2) № 2 "Паспорт точки / точок обліку електричної енергії";

3) № 3.1 "Перелік об`єктів, що живляться електроенергією від мереж енергосистеми";

4) № 4 "Порядок розрахунків" зі зразком звіту про покази засобів обліку. Звіт про покази засобів обліку надається споживачем щомісячно та додатки, зазначені в заяві-приєднанні.

У додатку № 2 до Договору "Паспорт точки / точок розподілу електричної енергії ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" встановлено, що ступінь напруги приєднання на об`єктах позивача становить 10 кВт.

Згідно з додатком 3.1. до договору, що підписаний сторонами 29.10.2018 та за повідомленням сторін є чинним для Договору № 102-У від 29.12.2018 (перелік об`єктів, що живляться електроенергією від мереж енергосистеми), для об`єктів позивача, а саме: виробничі приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Промислова, 1/154, встановлено клас напруги 1 (перший).

Договір з додатками до нього підписані сторонами без зауважень, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Як встановили суди, 04.03.2014 між Фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) Шолохом Валерієм Володимировичем та АТ "Житомиробленерго" було укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж (далі - Договір від 04.03.2014).

За умовами пункту 1.1 вказаного договору основний споживач зобов`язується забезпечувати технічну можливість доставки електричної енергії необхідного обсягу та рівня потужності (із забезпеченням якості, надійності та безперервності) власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб`єктів господарювання, розподіл (передачу) електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач своєчасно сплачувати вартість послуг основного споживача з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно з додатком № 2 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" до Договору від 04.03.2014 межа розподілу балансової належності електромереж встановлюється між основним споживачем (ФОП Шолохом В. В.) і оператором системи (АТ "Житомиробленерго"): на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кB п/с ЗВХ з ПЛ-110 кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗВХ з ПЛ-110 кВ п/с Житомирська.

У додатку № 3 до Договору від 04.03.2014 "Перелік об`єктів споживачів, які приєднанні до мереж Власника" встановлено, що ступінь напруги приєднання на об`єктах відповідача з 1 (першим) класом напруги.

15.06.2020 ФОП Шолохом В. В. (основний споживач) та АТ "Житомиробленерго" (користувач) було укладено Договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-Я (далі - Договір від 15.06.2020).

Згідно з додатком № 3.1. до Договору від 15.06.2020 "Відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача" ступінь напруги приєднання на об`єктах відповідача з 1 (першим) класом напруги.

Відповідно до пункту 2 додатку № 6.1 до Договору від 15.06.2020 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" межа розподілу балансової належності електромереж встановлюється між основним споживачем (ФОП Шолохом В. В.) і оператором системи (АТ "Житомиробленерго"): на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с. ш. 110 кB п/с ЗВХ з ПЛ-110 кВ п/с ЗВА та 2 с. ш. 110 кВ п/с ЗВХ з ПЛ-110 кВ п/с Житомирська.

Згідно з розпорядженням НКРЕКП № 191-р "Про усунення порушень" від 18.07.2023 року AT "Житомиробленерго" зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами з обох боків, що укладеного з ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії.

Як убачається з матеріалів справи та встановили суди, 31.07.2023 позивач підготував та засобами поштового зв`язку із супровідним листом № 510/16641 від 28.07.2023 направив на юридичну адресу відповідача для погодження та підписання два примірники додаткової угоди № 1-К (з додатками № 3 та 2) до Договору № 102-У. У вказаному листі позивач зазначав, що відповідно до постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431 з 01.01.2022 втратила чинність постанова НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052, у якій було затверджено порядок визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованими за класами напруги.

Окрім наведеного, у листі позивач вказував, що 01.01.2022 набула чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430, згідно з якою до Порядку встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, було внесено зміни. Відповідно до внесених змін з 01.01.2023 тариф на послуги з розподілу за об`єктом(ами) підприємства ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" буде визначатися на рівні 2 (другого) класу. До вказаного листа позивач додав два примірника договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії для ознайомлення та підписання.

У відповідь на вказаний лист відповідач 14.08.2023 направив на адресу структурного підрозділу АТ "Житомиробленерго" лист з відповіддю від 08.08.2023, у якому висловив відмову від підписання додаткової угоди № 1-К (з додатком № 3) до договору споживача, а також додатку № 2. Вказану відмову відповідач мотивував невідповідністю додаткової угоди з додатками умовам діючого Договору № 102-У від 29.12.2018, вказуючи що спірна додаткова угода суперечить нормам чинного законодавства, зокрема критеріям встановлення класу напруги для споживачів.

У зв`язку з наведеним позивач, посилаючись на те що укладання додаткової угоди № 1-К з додатками до Договору № 102-У є вимогою Регулятора та передбачено за положеннями нормативно-правових актів на підставі вимог частини четвертої статті 188 Господарського кодексу (далі - ГК) України, звернувся до суду з цим позовом.

05.12.2023 позивач подав до суду заяву, у якій відповідно до статті 46 ГПК України просив змінити підстави позову. Підставою позову просив вважати не постанову НКРЕКП від 25.08.2021 № 117, а постанову НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги".

05.01.2024 АТ "Житомиробленерго" подало до місцевого господарського суду заяву про зміну підстав позову, у якій просило вважати підставами позову постанову НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175 (зі змінами) та постанову НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги".

22.03.2024 позивач подав до суду першої інстанції уточнення до позовних вимог, у яких відповідно до вимог підпункту 3 частини другої статті 182 ГПК України у зв`язку зі зміною підстав позову просив суд виключити зі спірної додаткової угоди посилання на постанови НКРЕКП № 1430 та № 1431 від 25.08.2023 та розглядати її в іншій редакції зі змінами.

У зв`язку з наведеним АТ "Житомиробленерго" згідно із заявою про зміну підстав позову від 05.01.2024 та уточнень до позовних вимог від 22.03.2024 просило розглядати додаткову угоду № 1-К її в такій редакції:

"ДОДАТКОВА УГОДА №1-К

до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 102-У від 29.12.2018 року (далі по тексту - Договір)

м. Житомир "___" ____________ 2023 р.

Акціонерне товариство "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ (далі - Оператор системи розподілу) в особі начальника Микитенка Ігоря Сергійовича, що діє на підставі довіреності АТ "Житомиробленерго" № 08/118 від 04.01.2021р з одного боку, та Іноземне підприємство "Євроголд Індестріз ЛТД" (далі - Споживач), в особі (посада, ПІБ), що діє на підставі з іншої сторони (далі - Сторони), уклали цю додаткову угоду про наступне:

У відповідності до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018р № 1175 (зі змінами та доповненнями), Сторони домовилися:

1. Додаток 3.1 до Договору - "Відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, що використовується на об`єктах споживача" замінити Додатком 3 до Договору - "Відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії (місце та дата встановлення, тип, покази, дані щодо повірки, відповідальний за збереження тощо)";

2. По тексту договору та додатків до нього фразу "Додаток 3.1" замінити фразою "Додаток 3".

3. Додаток 2 "Паспорт точки (точок) розподілу/передачі електричної енергії" замінити Додатком 2 "Паспорт точки (точок) розподілу/передачі електричної енергії" в новій редакції.

Дана додаткова угода складена при повному розумінні сторонами її умов у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу;

Дана додаткова угода є невід`ємною частиною Договору.

Оператор системи Споживач

АТ "Житомиробленерго" Іноземне підприємство

Житомирський РЕМ "Євроголд Індестріз ЛТД"

Позивач, звертаючись до господарського суду з цим позовом, вказував, що 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 року № 1052". Водночас з 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175, зокрема пункт 8.1 глави 8 цієї постанови доповнено трьома новими абзацами такого змісту:

"Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 (першого) класу напруги.

Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ, відносяться до 2 (другого) класу напруги.

Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

Для отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів оператор системи розподілу додатково звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до вказаної постанови (лист НКРЕКП № 15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021), згідно з яким "у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 (першого) класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачі відносяться до 2 класу напруги".

Згідно з розпорядженням Регулятора № 191-р "Про усунення порушень" від 18.07.2023 (далі - Розпорядження) AT "Житомиробленерго" зобов`язане у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох боків, що укладений з ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" у частині визначення класу напруги відповідно до вимог положень пункту 8.1 глави 8 Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії.

Крім того, подані заяви про зміну підстав позову позивач обґрунтував згідно з ухваленим Окружним адміністративним судом міста Києва рішенням від 31.01.2022, відповідно до якого визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови: НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанови № 1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 № 1052". У зв`язку з наведеним постанова № 1052 від 13.08.1998 зі змінами та доповненнями є чинною.

У вказаному рішенні суд встановив, що згідно з пунктом 3 постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 споживачі електричної енергії: розподіляються на два класи.

3.1. До 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.

3.2 До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

4. Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межею балансової належності.

Також позивач вказував, що згідно з постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, а саме доповнено новим додатком 31, в якому визначено класи напруги споживачів.

Ураховуючи наведене, позивач просив місцевий господарський суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка є чинною.

Відповідач проти задоволення позову заперечував. Вказував, що він є субспоживачем ФОП Шолоха В. В. та отримує електричну енергію за 1 (першим) класом напруги. Згідно з додатком 3.3. до Договору № 102-Я від 07.07.2020, укладеного між ним та ФОП Шолохом В. В. затверджено паспорт точки розподілу електричної енергії, де вказано ступінь напруги основного споживача 110 кВт. Оскільки у вказаному договорі про спільне використання технологічних електричних мереж визначено, що об`єкти основного споживача відносяться до 1 (першого) класу напруги, а відповідач є субспоживачем ФОП Шолоха В. В., отже, об`єкти ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" також відносяться до 1 (першого) класу напруги. Ураховуючи що у нього з позивачем відсутня спільна межа балансової належності, вважає неправомірним посилання позивача на лист НКРЕКП від 31.12.2021 № 15538/17.2.1/7-21, оскільки такий не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не може породжувати правові наслідки для відповідача.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 920/201/19, виходив з того, що запропонована до укладення позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством. Крім того, самостійне зменшення позивачем дозволеної потужності для відповідача суперечить пунктам 2 та 4 постанови Регулятора від 14.03.2018 № 312, відповідно до яких приєднання до договору споживача про розподіл, який є публічним договором приєднання, повинно відбуватися на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії. З огляду на те що постанова НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 була чинною на момент укладення Договору № 102-У від 29.12.2018 і є чинною дотепер, відсутні підстави для визнання додаткової угоди до Договору укладеною.

Апеляційний господарський суд погодився з таким висновком суду першої інстанції та вказав, що оскільки відповідач отримує електричну енергію від основного споживача на межі балансової належності номінальною напругою вище 27,5 кВ, відноситься до 1 (першої) категорії, а отже, не отримує електричної енергії від оператора системи розподілу безпосередньо, тому вимога про зміну умов договору в межах позовних вимог є неправомірною та безпідставною.

АТ "Житомиробленерго" оскаржило вказані рішення до суду касаційної інстанції.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 2 та пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи скаржника в цій частині, Верховний Суд зазначає, що вказана норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Водночас колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у:

- постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 (щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП);

- у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 та від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.

У наведеній скаржником постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, як підстава неоднакового застосування норми права, предметом позову було вирішення питання стягнення суми основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена. Крім того, у наведеній справі досліджувалося питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".

У справі ж, що розглядається, предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії відповідно до вимог постанови НКРЕКП від 25.08.2021 № 1175, а також постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка є чинною дотепер.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що спірна додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством. Крім того, відповідно до правил щодо приєднання до публічного договору споживачів, встановлених згідно з постановою "Про затвердження правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2018 № 312 та вимогами частини першої статті 634 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, проте інша сторона не може пропонувати свої умови договору.

Отже, правовідносини у наведеній скаржником справі № 911/1359/22 та справі, що розглядається, є неподібними за наведеними істотними правовими ознаками, зокрема: предметом, підставами позову та питаннями, які досліджувалися судами, а тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, оскільки означена справа та справа, що переглядається, є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

У наведеній скаржником постанові від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21 предметом судового розгляду були позовні вимоги про визнання договорів іпотеки припиненими та припинення обтяжень на нерухоме майно. У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що некоректне з погляду лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням господарського судочинства. Отже правовідносини у вказаній справі не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що підстави позовних вимог обґрунтовані посиланням на нормативні акти, які на час ухвалення рішення у цій справі у судовому порядку визнані протиправними та нечинними, а не через некоректне формулювання вимог позову.

У наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц предметом судового розгляду були вимоги про визнання дій засновників незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди. Вказана постанова не містить такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, як "спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду", а висновок, викладений Великою Платою Верховного Суду, стосується того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У наведених скаржником постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19 предметом судового розгляду були вимоги про визнання договорів оренди поновленими, а у наведеній постанові від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20 - позовні вимоги про визнання договору укладеним. Ураховуючи що наведені скаржником постанови не містять такого правового висновку, на який посилається скаржник у касаційній скарзі, як "суд має право змінювати запропонований позивачем проект договору або додаткової угоди", Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у наведених скаржником справах як підстава неоднакового застосування норм права є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.

Отже, посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19, від 21.12.2021 у справі № 916/3646/20, від 01.02.2023 у справі № 910/9872/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою заявника підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Слід з`ясувати, по-перше, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, у яких визначено термін, зокрема, "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений згідно з постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються ЗУ "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії" (частина п`ята статті 2 ЗУ "Про ринок електричної енергії").

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 46 ЗУ "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) стаття 633 ЦК України.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Поняття "межа балансової належності", а саме точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок, за ознаками права власності або користування чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння та, відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 906/1256/23.

Згідно з пунктом 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.

Невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою (пункт 2.1.12 ПРРЕЕ).

У справі, що розглядається, правовідносини виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).

Суди попередніх інстанцій встановили, що за умовами укладеного Договору відповідачу встановлено 1 (перший) клас напруги та рівень напруги, оскільки ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" є субспоживачем основного споживача - ФОП Шолоха В. В. та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.

Згідно з актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Актами цивільного законодавства у контексті предмета та підстав позову є постанова НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 № 312, згідно з якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів, постанова НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, доповнена постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії", та постанова НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, у пунктах 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам як послуги Оператора системи та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови договору розроблені відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.

Оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок (пункт 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ).

Відповідно до вимог частини третьої статті 179 Господарського кодексу (далі - ГК) України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій указаної статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів (частина шоста статті 179 ГК України).

Згідно з частиною сьомою статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (стаття 184 ГК України).

Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором-приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги оператора системи та укладається сторонами з урахуванням, зокрема, статей 633, 634 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ та є однаковими для всіх споживачів.

Умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх споживачів, втім, додатки до договору є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб, визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до договору.

У пункті 1.2.15 ПРРЕЕ зазначено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", а саме точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння та, відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

До того ж, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно, обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі № 906/835/23.

Відповідно до вимог статті 627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Отже, застосовним актом цивільного законодавства до спірних правовідносин є постанова "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2018 № 312, якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина перша статті 638 та частина перша статті 640 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що у справі № 906/447/23 за позовом ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" до АТ "Житомиробленерго" розглядалося питання визнання дій АТ "Житомиробленерго" неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

Так, згідно з рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.04.2024, яке набрало законної сили, визнано неправомірними дії АТ "Житомиробленерго" щодо нарахування ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" вартості послуги з розподілу електричної енергії за січень та лютий 2023 до дати ухвалення рішення за 2 (другим) класом напруги; зобов`язав АТ "Житомиробленерго" здійснити перерахунок вартості наданої послуги з розподілу електричної енергії ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" за вказаний період відповідно до договору з розподілу електричної енергії від 28.12.2018 № 102-У шляхом застосування тарифів для 1 (першого) класу напруги.

У справі № 906/447/23 суд встановив такі обставини:

- ні Договором № 102-У від 29.12.2018, ні договором про спільне використання технологічних електричних мереж від 15.06.2020, укладеним між ФОП Шолохом В. В. та АТ "Житомиробленерго", не передбачено межу балансової належності у ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" з АТ "Житомиробленерго" (оператором системи) безпосередньо у зв`язку з тим, що відповідач здійснює розподіл електричної енергії позивачу через мережі ФОП Шолоха В. В., якому, крім того, здійснює її розподіл відповідач на межі балансової належності за 1 (першим) класом напруги;

- згідно з актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що є додатком № 2 до договору від 15.06.2020, межа балансової належності між ФОП Шолох В. В. та ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" встановлюється на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПП-110кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110кВ п/с Житомирська;

- Договір № 102-У від 29.12.2018 з додатками та договір про спільне використання технологічних електричних мереж від 15.06.2020 з додатками на час розгляду справи були чинними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вказані договори не визнано недійсними у встановленому порядку, доказів розірвання договорів матеріали справи не містять, а отже, вони є обов`язковими для належного виконання сторонами.

Ураховуючи встановлені у вказаній справі обставини щодо безпосередньої відсутності між АТ "Житомиробленерго" та ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" межі балансової належності та те, що позивач здійснює розподіл електричної енергії відповідачу через мережі ФОП Шолоха В. В., якому позивач здійснює її розподіл на межі балансової належності за 1 (першим) класом напруги, суди дійшли висновку про те, що встановлені у справі № 906/447/23 обставини мають преюдиційний характер та не підлягають доказуванню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи містять акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що є додатком № 2 до Договору від 15.06.2020, укладеного ФОП Шолохом В. В., та споживачем ІП "Євроголд Індестріз ЛТД". Цим актом сторони установили, що межа балансової належності між користувачам і основним споживачем встановлюється на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПП-110кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110кВ п/с Житомирська. Проте у справі відсутні докази, що сторони вносили зміни до вказаного акта. Крім того, згідно з умовами Договору №102-У не передбачено права односторонньої зміни його умов.

Отже, суди попередніх інстанцій, врахувавши вказане рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.04.2024 у справі № 906/447/23, яке набрало законної сили, дійшли висновку про те, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному між ними договорі встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача, що відповідає 1 (першому) класу напруги, а тому відсутні підстави для визнання укладеною додаткової угоди.

Оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій та якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів в силу вимог статті 300 ГПК України.

Так, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73- 80, 86 ГПК України.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права суди застосували неправильно).

За результатами касаційного перегляду Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

У касаційній скарзі АТ "Житомиробленерго" вказує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22, про те що для визначення 2 (другого) класу напруги необхідно встановити наявність межі балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо, та у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 906/172/23, оскільки, на думку скаржника, такі твердження суперечать поняттю "межа балансової належності", визначеному у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018.

Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Колегія суддів зазначає, що суди у справі № 910/8823/22, в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, встановили таке:

(1) за умовами договорів № 12-2 та № 13/05/2020 відсутня межа балансової належності у позивача з відповідачем (оператором системи) безпосередньо, а відповідач здійснює розподіл електричної енергії позивачу через мережі основного споживача з1 (першим) класом напруги;

(2) у договорі № 12-2 сторони визначили, що ступінь напруги приєднання на об`єктах позивача (фідери №№ 45, 46, 61) становить 110 кВт.

У наведеній скаржником справі № 910/8823/22 Верховний Суд, враховуючи що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному відповідачем та позивачем договорі № 12-2 встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за 2 (другим) класом напруги.

Також у постанові від 21.02.2024 у справі № 906/172/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" до АТ "Житомиробленерго", у якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу енергії за 2 (другим) класом напруги, з урахуванням того, що між сторонами спору безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладених договорах встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 35 кВт, що відповідає 1 (першому) класу напруги.

Суди попередніх інстанцій у вказаній справі встановили, що правовідносини безпосередньо між позивачем та відповідачем урегульовані укладеним ними публічним договором приєднання № 12-2 на надання послуг з розподілу (передачі) електроенергії, умови якого розроблені відповідно до ЗУ "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, та є однаковими для всіх споживачів.

На момент укладення вказаного договору № 12-2 діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 (в редакції постанови НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825), згідно з пунктом 3 якого споживачі електричної енергії розподіляються на два класи; критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем: 27,5 кВт та вище - 1 (перший) клас споживачів, нижче 27,5 кВт - 2 (другий) клас споживачів.

Згідно з умовами договору у справі, що розглядається, ІП "Євроголд Індестріз ЛТД" встановлено 1 (перший) клас напруги та рівень напруги. Відповідач є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою вище 27,5 кВ, оскільки має живлення від мереж основного споживача ФОП Шолоха В. В.

Проаналізувавши зміст вказаних постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ зі справою, що розглядається, за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, з огляду на предмет та підстави позову.

До того ж суд апеляційної інстанції не застосовував норми права у подібних правовідносинах з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23.

У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку.

Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі № 906/172/23.

Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Житомиробленерго" на рішення, додаткове рішення та постанову з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстав касаційного оскарження рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктами 2, 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, по`вязані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

................

Перейти до повного тексту