ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 759/11040/17
провадження № 61-9871св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Державне підприємство "СЕТАМ", Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Аваєвою Наталією Валеріївною, на ухвали Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ"), Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання торгів та оцінки майна недійсними.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення реалізації арештованого майна (у межах виконавчого провадження № 30906248), а саме: нежилого приміщення № 84 (аптечних, лікувально-діагностичних закладів, загальною площею 95,4 кв. м), що знаходиться на АДРЕСА_1 ; зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом м. Києва щодо боржника ОСОБА_1 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2010 року у справі № 2-1156-1/10 за позовом Акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; заборони Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві та державним виконавцям, у тому числі, начальнику вказаного відділу, складати та затверджувати акт про проведення електронних торгів, що відбулися 28 квітня 2017 року щодо нежилого приміщення № 84 (аптечних, лікувально-діагностичних закладів, загальною площею 95,4 кв. м), розташованого на АДРЕСА_1, перераховувати стягнуті грошові суми стягувачу Акціонерному товариству "ОТП Банк", передавати у власність вказане приміщення переможцю торгів ОСОБА_2 ; накладення арешту та заборони відчуження нежитлового приміщення № 84 (аптечні, лікувально-діагностичні заклади, загальною площею 95,4 кв. м), що розташоване на АДРЕСА_1 ; заборони здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного приміщення, до набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2018 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Зупинено реалізацію арештованого майна, а саме: нежилого приміщення № 84 (аптечних, лікувально-діагностичних закладів, загальною площею 95,4 кв. м), що знаходиться на АДРЕСА_1 (у межах виконавчого провадження № 30906248).
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року касаційну скаргу ДП "СЕТАМ" залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2018 року - без змін (касаційне провадження № 61-42062св18).
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року у складі судді Петренко Н. О. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка, будучи належно повідомленою про дату та час судового засідання, призначеного на 27 вересня 2022 року на 11 год 00 хв, шляхом направлення ухвали суду першої інстанції про призначення розгляду справи на електронну адресу ОСОБА_1, у судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомила. Ухвала районного суду про призначення розгляду справи направлялася на електронну адресу позивачки, зазначеною нею, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Судове засідання було відкладено на 20 жовтня 2022 року на 12 год 00 хв, про що ОСОБА_1 була завчасно повідомлена судовою повісткою шляхом її направлення на електронну адресу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Отже, 20 жовтня 2022 року належно повідомлена позивачка повторно не з`явилася в судове засідання, причини неявки суду не повідомила.
Суд першої інстанції, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 повторно не з`явилася в судове засідання та нею не надано заяви про розгляд справи за її відсутності, дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
У листопаді 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року заяву ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про скасування заходів забезпечення позову задоволено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року, а саме - зупинення реалізації арештованого майна, а саме: нежилого приміщення № 84 (аптечних, лікувально-діагностичних закладів, загальною площею 95,4 кв. м), що знаходиться на АДРЕСА_1 (у межах виконавчого провадження № 30906248).
Зважаючи на те, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом зупинення реалізації арештованого майна, а саме: нежилого приміщення № 84 (аптечних, лікувально-діагностичних закладів, загальною площею 95,4 кв. м), що знаходиться на АДРЕСА_1 (у межах виконавчого провадження № 30906248), суд вважав за необхідне скасувати заходи забезпечення позову з підстав, передбачених частиною дев`ятою статті 158 ЦПК України.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Аваєва Н. В., у квітні 2024 року до звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано заявнику надати до суду апеляційної інстанції уточнену редакцію апеляційної скарги, в якій має бути зазначено: яке саме судове рішення оскаржує заявник; надати копії скарги відповідно до кількості учасників справи, з урахуванням положень статті 43 ЦПК України; сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, надати докази, що підтверджують сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року відмовлено з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року відмовлено з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційні скарги подані після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваних судових рішень, а заявник була належно повідомлена про розгляд указаної справи в суді першої інстанції (частина друга статті 358 ЦПК України).
Підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та застосування до даних правовідносин положень пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України заявником не доведено, апеляційним судом таких не встановлено.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 зобов`язана була з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за власним позовом.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційних скаргах представник ОСОБА_1 - адвокат Аваєва Н. В., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвали Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року скасувати та направити справу на розгляд суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У липні 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційні провадження у вказаній справі за касаційними скаргамиОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., на ухвали Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзиви на касаційні скарги.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., мотивовані тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам, наведеним в апеляційних скаргах щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвал районного суду та дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України. Зазначає, що її представник - адвокат Аваєва Н. В. отримала ухвали суду першої інстанції лише 15 квітня 2024 року. Також у справі відсутні належні докази повідомлення позивачки про судові засідання. Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням на території України воєнного стану ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року перебуває за межами України та судову кореспонденцію не отримує. Вказує, що апеляційний суд не врахував при обчисленні річного строку зупинення процесуальних строків на період дії карантинних обмежень, викликаних пандемією COVID-19. Також посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, а також у постановах Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 120/4298/21-а, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, які не були враховані апеляційним судом.
Відзив на касаційні скарги не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційні скарги ОСОБА_1, які подані її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані ухвали апеляційного суду не відповідають.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить із того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ: від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції", від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" та інші).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах для усіх учасників процесу, а не лише для відповідача, передбачених вимогами законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.
ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97" проти України").
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі "Нешев проти Болгарії").
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти росії").
Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Тлумачення вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно із частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
У справі, що переглядається, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Аваєвою Н. В., на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року з тих підстав, що вказані апеляційні скарги подано заявником після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а тому є підстави для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Так, в апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 - адвокат Аваєва Н. В. просила поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року, посилаючись на те, що позивачка не була належно повідомлена районним судом про судові засідання, про постановлення оскаржуваних судових рішень їй не було відомо. Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням на території України воєнного стану ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року перебуває за межами України та судову кореспонденцію не отримує.
Відмовляючи у відкритті провадження, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 була повідомлена про судові засідання шляхом направлення судових повісток на її електронну адресу, яка була зазначена нею в процесуальних заявах на адресу суду.
Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з такого.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - ЄСІТС) особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС.
Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Такі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) та постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 червня 2024 року у справі № 904/1273/23.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у матеріалах справи відсутні відомості про направлення позивачці ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2022 року та ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення, або доставки її до електронного кабінету та/або її представника.
Копію ухвали від 20 жовтня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва надсилав лише на зазначенуОСОБА_1 в процесуальних заявах електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (том 4, а. с. 245).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ця електронна адреса є офіційною електронною адресою позивачки, тому довідки про доставку електронного листа не можуть вважатися належним доказом вручення їй судового рішення. Будь-яких інших доказів надсилання ОСОБА_1 копії ухвали від 20 жовтня 2022 року немає.
Більш того, доказів на підтвердження направлення учасникам справи ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року та її отримання, як і дати вчинення вказаних дій, матеріали справи не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) дійшла висновку, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи.
Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1, викладеним в апеляційній скарзі, про причини подання нею апеляційних скарг після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, не врахував того, що частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне провадження може бути поновлено у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У порушення вимог частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд не навів в оскаржуваних ухвалах мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційних скаргах ОСОБА_1 .
За таких обставин, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд неправильно застосував вимоги частини другої статті 358 ЦПК України.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційних скарг обґрунтованими та достатніми для скасування ухвал апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані ухвали, з передачею справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.