ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 640/6986/19-ц
провадження № 61-294св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерство оборони України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2), Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що з 25 жовтня 2005 року позивач працював на посаді начальника Центральної патологоанатомічної лабораторії - лікаря патологоанатома. 09 грудня 2015 року його неправомірно звільнили з посади на підставі наказу директора ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 від 09 грудня 2015 року № 138.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року у справі № 826/27223/15 наказ про звільнення позивача скасовано та поновлено його на посаді.
19 грудня 2018 року на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року в справі № 826/27223/15 позивача поновлено на посаді з 09 грудня 2015 року.
Надалі наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19 грудня 2018 року № 196 позивача звільнено з підстав розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому 19 грудня 2018 року позивачу не було видано спірного наказу про його звільнення, він його не отримував.
Вважає звільнення неправомірним, оскільки згідно зі статтею 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" лише державний секретар Міністерства оборони України має право звільняти осіб з посад керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України.
У постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року під час розгляду адміністративної справи № 826/27223/15 правильно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 є самостійним структурним підрозділом Міністерства оборони України. Таким чином, звільнення керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України належить до виключних повноважень державного секретаря Міністерства оборони України. При цьому у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року в справі № 826/27223/15 встановлено, що трудовий договір (контракт) при прийнятті на роботу між позивачем та Міністерством оборони України не укладався, у зв`язку з чим начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 своїм наказом від 19 грудня 2018 року № 196 розірвав неіснуючий трудовий договір з позивачем.
Позивач наголошував, що ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури. Вказана обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статті 42, 43, 49-2 КЗпП України.
До прийняття спірного наказу від 19 грудня 2018 року № 196 його не попереджено за два місяці про наступне вивільнення. Таким чином, порушено норми статті 49-2 КЗпП України. Крім того, не було забезпечено гарантію працевлаштування працівника щодо скорочення чисельності або штату працівників, що є порушенням трудових прав позивача та підставою для визнання наказу незаконним.
ОСОБА_1 просив:
визнати дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 щодо його незаконного звільнення із займаної посади протиправними та скасувати наказ від 19 грудня 2018 року № 196 в частині його звільнення;
поновити його на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 - лікаря патологоанатома;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19 грудня 2018 року до дня прийняття рішення у справі та компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 26 845,20 грн.
Короткий зміст судових рішень судів адміністративної юрисдикції
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києві від 19 травня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києві від 19 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, провадження у справі закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено, передано справу № 640/6986/19 до Печерського районного суду м. Києва.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року позов ОСОБА_1, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 від 19 грудня 2018 року № 196 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 - лікаря патологоанатома.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 - лікаря патологоанатома.
Стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19 грудня 2018 року до 03 жовтня 2022 року у розмірі 351 970,40 грн.
Стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3 519,70 грн.
У частині позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено із займаної посади у в зв`язку з розформуванням (ліквідацією) Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії; скороченням штату працівників, відсутністю вакантних посад і відмовою від переведення на іншу роботу.
Стосовно підстави звільнення позивача у зв`язку з розформуванням (ліквідацією) Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії суд зазначив, що ліквідації не відбулося, адже її правонаступником визначено ІНФОРМАЦІЯ_2.
Щодо підстави звільнення позивача у зв`язку з недотриманням відповідачами процедури звільнення, визначеної нормами трудового законодавства, суд вказав, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу у працевлаштуванні працівника.При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Як вбачається з матеріалів справи вказана обставина не спростована відповідачами, позивача всупереч вимогам статті 49-2 КЗпП України не було попереджено в письмовому вигляді про зміни в організації виробництва і праці та про наступне вивільнення. Крім того, відповідно до копії наказу від 27 жовтня 2005 року № 70 ОСОБА_1 з 25 жовтня 2005 року приступив до виконання обов`язків начальника Центральної патологоанатомічної лабораторії та працював на вказаній посаді до 09 жовтня 2015 року. Відповідно до довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 від 03 жовтня 2018 року № 510/4/117д на час проведення скорочення у Головному військово-медичному управлінні були вакантні посади, зокрема, і лікаря патологоанатома патологоанатомічної лабораторії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Проте матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивача про запропоновані наявні вакантні посади та відмову позивача від цих посад. Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 не було виконано, покладені на нього законом обов`язки з попередження працівника про майбутнє вивільнення, ознайомлення з усіма існуючими вакансіями у медичному клінічному центрі та не надано належних доказів на спростування вказаних обставин, у тому числі і про відмову позивача від переведення на іншу роботу, про наявність вакантних посад, згоди позивача на його переведення.
Доводи відповідачів, що з 31 березня 2018 року ІНФОРМАЦІЯ_3 стало правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_3, а з 05 лютого 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_3 переформовано в ІНФОРМАЦІЯ_3, у зв`язку з чим позивачем подано позов до неналежного відповідача, суд не взяв до уваги як безпідставні, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2019 року у справі № 826/5850/18 встановлено, що згідно з витягом із Плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2017 році вирішено розформувати у строк до 31 липня 2017 року ІНФОРМАЦІЯ_7, правонаступником якої визначено ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стосовно згоди Первинної профспілкової організації працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 - лікаря патологоанатома, суд першої інстанції зазначив, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.
Позивач з 29 листопада 2005 року є членом Первинної профспілкової організації працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі квитка № НОМЕР_3. У зв`язку з викладеним, ухвалою суду від 17 лютого 2022 року запитано згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади. На засіданні профспілкового комітету 05 серпня 2022 року розглянуто ухвалу, за наслідками розгляду якої профком надав згоду на звільнення ОСОБА_1 .
У матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження звернення ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерства оборони України до профспілки для отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 до винесення наказу від 19 грудня 2018 року № 196 в частині звільнення позивача, а тому роботодавець порушив вимоги статті 43 КЗпП України та звільнив працівника без згоди профспілкового органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Крім того, надана 05 вересня 2022 року згоду профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 не мотивована, а тому суд не взяв її до уваги як необґрунтовану.
Оскільки звільнення позивача ОСОБА_1 є незаконним, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 грудня 2018 року (тобто, з дати винесення спірного наказу про звільнення позивача) до 03 жовтня 2022 року (в межах заявлених позовних вимог).Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 826/27223/15 встановлена середньоденна заробітна плата позивача станом на день звільнення у розмірі 372,85 грн.Отже, з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 351 970,85 грн (372,85 грн х 944 робочих днів).
Разом з тим, не підлягає задоволенню вимога про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 26 845,20 грн, адже чинним законодавством не передбачено стягнення такої компенсації при поновленні незаконно звільненого працівника на посаді.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідачів про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності. Як вбачається з матеріалів справи, листом від 19 грудня 2018 року № 510/4/9125, який був отриманий позивачем 24 грудня 2018 року, йому було запропоновано прийти до ІНФОРМАЦІЯ_3 для доведення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 826/27223/15 та замовлення перепустки. Зміст вказаного листа свідчить, що позивача повідомлено про прийняття наказу на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 826/27223/15, але не вбачається повідомлення позивача про звільнення його з роботи. Крім того, жодних додатків, які б містили таку інформацію, лист не містить.Крім того, листом ІНФОРМАЦІЯ_3 Міністерства оборони України від 26 грудня 2018 року доведено до відому позивача витяг з наказу від 19 грудня 2018 року № 196. Проте опису вкладення з даними про направлення вказаного витягу відповідачем не надано. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що витяг з наказу не був відправлений відповідачем та отриманий позивачем. Водночас матеріали справи свідчать, що копія наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 від 19 грудня 2018 року № 196 була направлена на адресу позивача 13 травня 2019 року та отримана позивачем 18 травня 2019 року. Ця обставина не спростована відповідачами. Позивач отримав повний текст спірного наказу про звільнення 10 квітня 2019 року під час слухання справи № 826/27223/15, а з позовом звернувся 19 квітня 2019 року. Тобто позивач не пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений статті 233 КЗпП України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції вказав, що позивач під час подання позову був звільнений від сплати судового збору. При цьому суд дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 351 970,40 грн. Тому, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, статті 4 Закону України "Про судовий збір", з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за ці вимоги майнового характеру у розмірі 3 519,70 грн, що становить 1 % від ціни позову.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 928,98 грн.
У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 106 500,00 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 928,98 грн. Суд не вирішував питання про стягнення з відповідачів судових витрат під час вирішення справи по суті.
Інтереси позивача під час підготовки справи до розгляду та під час розгляду справи на підставі договору про надання правової допомоги від 03 січня 2020 року, додаткового договору від 10 квітня 2019 року № 1, додаткового договору від 11 лютого 2020 року № 2, додаткового договору від 19 травня 2020 року № 1, додаткового договору від 26 жовтня 2020 року № 2, додаткового договору від 02 березня 2021 року № 1 та ордеру представляв адвокат Тарасов С. О.
У договорі про надання правової допомоги, додаткових договорах, акті виконаних робіт, описі робіт від 18 листопада 2022 року адвокат зазначив обсяг послуг з надання правничої допомоги з деталізацією кожного його виду з часом та її вартості. На підтвердження понесених витрат на професійну допомогу позивач надав квитанцію від 16 травня 2021 року № 0.0.2125417347.1 про оплату ОСОБА_2 за товари/послуги згідно з договором про надання правової допомоги від 02 березня 2021 року у розмірі 10 000,00 грн та квитанцію від 15 жовтня 2021 року № 0.0.2302582521.1 у розмірі 10 000,00 грн. При цьому позивач не надав суду документи, що свідчать про оплату інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги відповідно до акта виконаних робіт та опису робіт від 18 листопада 2022 року, оформлені у встановленому Законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). Таким чином, суд вважав наявними підстави для ухвалення додаткового рішення про розподіл понесених позивачем судових витрат на правничу професійну допомогу в загальному розмірі 20 000,00 грн.
Крім того, суд вказав, що відповідно до норм статті 141 ЦПК України з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 784,08 грн, сплачений позивачем за подання до Окружного адміністративного суду позовної заяви, та судовий збір в розмірі 2 144,90 грн, сплачений за подання апеляційної скарги на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2020 року, яка була скасована Шостим апеляційним адміністративним судом. При цьому суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу позивача на ухвалу суду про залишення позову без розгляду, тоді як розгляд справи по суті позовних вимог не проводився, рішення про задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог не ухвалювалось. Це свідчить про відсутність підстав для вирішення питання судових витрат в межах вказаного апеляційного провадження. Ураховуючи те, що позовні вимоги були задоволені частково, то і стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача підлягають всі понесені ним судові витрати, в тому числі судовий збір за подання позову та апеляційної скарги.
Залишаючи без змін судові рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що одним із основних аргументів, якими відповідачі обґрунтовували неправильне вирішення цієї справи, були твердження щодо неналежності відповідачів у справі. На переконання відповідачів, ні ІНФОРМАЦІЯ_2, ні Міністерство оборони України не є суб`єктами спірних правовідносин. Проте, заявляючи про неналежність відповідачів у справі, ІНФОРМАЦІЯ_2і Міністерство оборони України на підтвердження такої позиції жодного належного доказу не надали.
Посилання представника Міністерства оборони України на те, що обставини стосовно цього питання є загальновідомими, знаходяться у відкритому доступі на сайті Міністерства оборони України, є необґрунтованими. На сайті дійсно відображається структура Міністерства на цей час, проте на ньому немає інформації про сфери дії структурних підрозділів, розмежування їх повноважень, історія створення та перетворення, зв`язки правонаступництва.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно встановив належність залучених до справи відповідачів і віднесення спірних питань саме до їх сфери дії було встановлено іншим рішенням суду, зокрема постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2019 року у справі № 826/5850/18.
Суд вважав, що повної ліквідації Центральної патологоанатомічної лабораторії не відбулась, оскільки її правонаступником визначено ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому доводи щодо неналежності відповідачів не тільки не були доведені належним чином, але і спростовуються наявними у справі матеріалами.
Апеляційний суд не взяв до уваги доводи ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно відсутності порушення процедури звільнення позивача. Ця обставина була ретельно досліджена судом першої інстанції. В апеляційного суду відсутній обов`язок повторного зазначення тих висновків, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, і з якими в повній мірі погоджується й суд апеляційної інстанції.
Однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Під час розгляду цієї справи встановлено недотримання роботодавцем вимог про попередження працівника про наступне звільнення у зв`язку із зміною чисельності та штату, а також реорганізації роботодавця, що є достатньою та самостійною підставою для задоволення позовних вимог, незважаючи навіть на існування інших порушень процедури звільнення, встановлених судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не погодився з твердженням ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо неналежності нарахування заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_2 посилалось на пункт 35 постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судом трудових спорів", відповідно до якого при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробітна плата за місцем нової роботи, яку працівник мав за цей період. Проте вказана позиція ґрунтується на нормах закону, який вже втратив чинність.
Доводи Міністерства оборони України щодо немотивованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав безпідставними. Посилаючись на теоретичні твердження з цього приводу, Міністерство оборони України жодного належного обґрунтування невмотивованості судового рішення чи конкретної обставини не навів.
Представники відповідачів вказували на необхідність при вирішенні справи виходу апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги. Проте відповідачі не обґрунтували ні наявності порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, ні неправильного застосування до правовідносин конкретної норми матеріального права. Отже, підстав для виходу за межі вимог апеляційних скарг немає.
Додатковим рішення суду першої інстанції стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати на правничу допомогу, а також частину сплаченого позивачем судового збору. Судові витрати були розподілені відносно тієї особи, яка є відповідачем, щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За таких обставин судові витрати правомірно стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказані судові витрати були авансовані позивачем, є співмірними із заявленими позовними вимогами, тому підстав для відмови у їх стягненні немає.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року поновлено дію рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року та дію додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем було подано відзиви на кожну з апеляційних скарг ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерства оборони України. При цьому у вказаних відзивах позивач належним чином не заявив попереднього розрахунку судових витрат, які він має намір понести під час розгляду цієї справи. Хоча в кожному з відзивів позивач і зазначає про те, що очікує понести судові витрати у розмірі 7 000,00 грн, проте такі витрати анонсуються ним в рамках справи № 758/6113/19 у Харківському апеляційному суді. За таких обставин суд зробив висновок, що позивачем не було належно анонсовано витрати на правову допомогу, які він має понести у ході розгляду справи Київським апеляційним судом за апеляційними скаргами ІНФОРМАЦІЯ_2, Міністерства оборони України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року у справі № 640/6986/19. Це свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У грудні 2023 року представник Міністерства оборони України подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову до Міністерства оборони України відмовити.
Касаційна скарга Міністерства оборони України з урахуванням уточнення мотивована тим, що:
суди ухвалили рішення у справі без залучення належних відповідачів. Позивача звільнено з роботи наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 полковника медичної служби ОСОБА_3 від 19 грудня 2018 року № 196. Апеляційний суд помилково вважав, що, заявляючи про неналежність відповідачів у справі, відповідачі належних доказів цьому не надали. Це твердження не відповідає дійсності, оскільки відповідачі посилались на відповідні спільні директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України щодо правонаступництва, які мають гриф "для службового користування", тому відповідач не міг самостійно надати ці директиви. При цьому суд не витребував відповідні директиви згідно з нормами ЦПК України, під час судового розгляду не ставив питання про надання цих доказів, якщо у нього були сумніви у їх дійсності (чинності);
у разі скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 від 19 грудня 2018 року № 196 в частині звільнення ОСОБА_1,поновлювати позивача повинен його правонаступник. Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідачі зазначали, що правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_3 є ІНФОРМАЦІЯ_3;
станом на 09 грудня 2015 року (коли був звільнений ОСОБА_1 ) Центральна діагностична патологоанатомічна лабораторія Міністерства оборони України була самостійним структурним підрозділом Міністерства оборони України, тобто не була підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_2. ІНФОРМАЦІЯ_6 Міністерства оборони України розформована на підставі директиви № Д-322/1/3дск, підпорядковувалась Військово-медичному департаменту Міністерства оборони України відповідно до наказу Міністерства оборони України від 29 червня 2016 року № 331 "Про затвердження Положення про Військово-медичний департамент Міністерства оборони України" (втратив чинність), наказу Міністерства оборони України від 11 серпня 2011 року № 490 "Про затвердження Положення про Військово-медичний департамент Міністерства оборони України" (втратив чинність), статуту Центральної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України та положення про ІНФОРМАЦІЯ_7 Міністерства оборони України. Проте директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20 вересня 2017 року № 322/12дск (для службового користування) "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Сил України у 2017 році" структурний підрозділ апарату Міністерства оборони України Військово-медичний департамент Міністерства оборони України виключений зі штату та розформований, ідентифікаційний код анульований, а правонаступником визначено ІНФОРМАЦІЯ_3. Разом з цим ІНФОРМАЦІЯ_3 розформоване на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу від 28 грудня 2019 року № Д-332/1/12дск (для службового користування) "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2020 році", а його правонаступником визначено ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
оспорюваним наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19 грудня 2018 року № 196 на виконання директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2017 року
№ Д-322/1/3дск позивача звільнено з посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 - лікаря патологоанатома відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з розформуванням (ліквідацією) Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії, скороченням штату працівників та відсутністю вакантних посад. На підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30 червня 2017 року № Д-322/1/8дск наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13 липня 2017 року № 195 введено в штат Центру патологоанатомічне відділення. На той час ОСОБА_1 не був прийнятий (поновлений) на роботі та не працював у ІНФОРМАЦІЯ_2. Посада, на яку хоче поновитися позивач, не існує в системі Міністерства оборони України та Збройних Сил України. З 31 березня 2018 року Головне військово - медичне управління Збройних Сил України стало правонаступником Військово - медичного департаменту Міністерства оборони України, а з 05 лютого 2020 року Головне військово - медичне управління Збройних Сил України переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_3. Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції (17 листопада 2022 року) позивачем та судом не здійснено заміну неналежного відповідача, що унеможливлює виконання рішення суду;
станом на дату подання позову та постановлення ухвали про відкриття провадження (03 березня 2021 року) співвідповідачем (другим відповідачем у справі) мало б бути ІНФОРМАЦІЯ_3, адже воно є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_3 Збройних Сил України, начальник якого видав оспорюваний наказ від 19 грудня 2018 року № 196. Таким чином, позов подано до неналежного відповідача, про що представник відповідача зазначав у відзиві на позовну заяву, проте такі доводи проігноровано;
під час розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства представник Міністерства оборони України подавав відзив на позовну заяву, що містив у собі клопотання про закриття провадження у справі з підстав пропуску строку звернення до суду, а також про заміну відповідача Міністерства оборони України на ІНФОРМАЦІЯ_3 Збройних Сил України. Окружний адміністративний суд м. Києва задовольнив клопотання представника Міністерства оборони України та ухвалою від 19 травня 2020 року залишив позов без розгляду з підстав пропущення строку на звернення до суду. Оскільки суд виходив з того, що позивач пропустив строк на звернення до суду, то клопотання про заміну відповідача не вирішувалось. Отже, клопотання представника Міністерства оборони України про заміну відповідача було двічі проігноровано як під час розгляду справи в порядку адміністративного, так і в порядку цивільного судочинства;
пунктом третім резолютивної частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 - лікаря патологоанатома. Всупереч пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України суд не зазначив особу (відповідача), яку зобов`язано вчинити відповідні дії (повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. Незважаючи на вказані порушення, 01 грудня 2022 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцев А. Т. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 70438835, в якій боржником зазначено Міністерство оборони України, що не відповідає змісту оскаржуваного судового рішення;
суди помилково встановили, що ліквідації підприємства (юридичної особи) не відбулось, а тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України КЗпП України є неправомірним. Наказ начальника Головного військово - медичного управління від 19 грудня 2018 року № 196 (по стройовій частині) щодо звільнення позивача видано відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з розформуванням (ліквідацією) Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії, скороченням штату працівників, відсутністю вакантних посад, відмовою від переведення на іншу роботу та на підставі: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року у справі № 826/27223/15, Плану проведення додаткових заходів у Збройних Силах України у 2017 році, затверджених спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2017 року № Д-322/1/3дск (наявна в матеріалах справи), пункту 9 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_3, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 грудня 2017 року № 653. У справі № 826/5850/18 суд встановив, що відповідно до пункту 2 Спільної директиви керівників структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України […], командирам (начальникам) військових частин (установ) безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України запропоновано: організувати всебічне забезпечення та проведення організаційних заходів до строків, визначених Планом проведення додаткових заходів у Збройних Силах України у 2017 році; відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 провести заходи щодо призначення на інші посади осіб офіцерського складу. Спільно з профспілковими організаціями дотримуватися вимог чинного законодавства під час вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню; забезпечити надання відповідним спілкам (профспілковим органам) в установлений законодавством термін (не пізніше ніж за 3 місяці) інформацію щодо проведення організаційних заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки звільнення та проведення з ними консультацій про заходи щодо запобігання або пом`якшення несприятливих наслідків звільнення працівників; заходи щодо переведення (призначення) на інші посади працівників та вивільнення тих, які не розміщуються на посадах у зв`язку з проведенням організаційних заходів, здійснювати з додержанням вимог законодавства про працю, Законів України "Про зайнятість населення", "Про професійні спілки, їх права та гарантії", положень Галузевої угоди між Міністерством оборони України та Центральним комітетом Всеукраїнської профспілки працівників Збройних Сил України на відповідний рік. Таким чином, Міністерство оборони України доручило керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, командирам (начальникам) військових частин (установ), зокрема начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 організувати всебічне забезпечення та проведення організаційних заходів. При цьому Міністерство оборони України делегувало повноваження щодо організації таких заходів і будь-яких нормативних (розпорядчих) актів (наказів, розпоряджень) персонального характеру стосовно звільнення ОСОБА_1, який би передував наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19 грудня 2018 року № 196 не видавало. Отже, питання звільнення позивача належало до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_3, а після його ліквідації, у разі поновлення на посаді за рішенням суду, відповідні повноваження належали правонаступнику - ІНФОРМАЦІЯ_1;
виконання рішення суду про поновлення позивача є неможливим, як під час дії воєнного стану в Україні, так і під час періоду мирного часу, адже посада, яку займав позивач, за штатом є посадою для військовослужбовця, вона могла заміщатись цивільним працівником до укомплектування цієї посади військовослужбовцем. Таким чином, відсутній механізм поновлення на посаді цивільного працівника за рішенням суду, який тимчасово займав вакантну посаду військовослужбовця (за військово-обліковою спеціальністю) до призначення на цю посаду військовослужбовця у мирний час, оскільки станом на теперішній час у зв`язку з дією воєнного стану в Україні посади військовослужбовців займають виключно військовослужбовці. У зв`язку із задоволенням позовної вимоги про поновлення позивача на посаді виникла ситуація правової невизначеності та колізії права, що полягає у неможливості застосування потрібної норми права щодо механізму виконання рішення суду, поновлення позивача на посаді військовослужбовця у воєнний час. Номенклатура посади, на теперішній час подібної до посади що займав позивач до звільнення начальник патологоанатомічного центру - головний патологоанатом Збройних Сил України, ШПК "полковник медичної служби". Крім того, відсутність у позивача військового звання за відповідною штатною посадою, призначення і звільнення його згідно із законодавством про працю, дає підстави для висновку, що він заміщав посаду як цивільна особа, а не як військовослужбовець.Фактично позивача призначено на посаду за трудовим договором, який за своєю суттю є строковим, тобто укладений до моменту призначення на посаду військовослужбовця. Апеляційний суд також не врахував, що вік позивача є більшим за граничний вік перебування особи на військовій службі, а граничний вік призову на військову службу громадян України становить 60 років.
У січні 2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову до ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити.
Касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_2 з урахуванням уточнення обґрунтована тим, що:
суд першої інстанції не зазначив мотивів неврахування доцільних аргументів відповідача, чим порушив вимоги статей 77, 78, 197, 265 ЦПК України, а також всупереч вимог статті 51 ЦПК України не постановив ухвалу / не застосував норму права про заміну неналежного відповідача на належного;
визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду;
основною позовною вимогою є визнання протиправним та скасування наказу суб`єкта владних повноважень: начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 19 грудня 2018 року № 196. Інша частина позовних вимог, а саме: поновлення позивача на посаді начальника Центральної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікарем патологоанатом та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогами;
суди не врахували, що відбулась заміна адміністративної процесуальної правосуб`єктності відповідача Міністерства оборони України на ІНФОРМАЦІЯ_1 сил Збройних Сил України. Відповідно до Положення про ІНФОРМАЦІЯ_3, яке затверджене наказом Міністерства оборони України від 07 грудня 2017 року № 653, начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 в межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання;
станом на 09 грудня 2015 року, коли відбулося перше звільнення ОСОБА_1, Центральна діагностична патологоанатомічна лабораторія Міністерства оборони України була самостійним структурним підрозділом Міністерства оборони України, тобто не була підпорядкована ІНФОРМАЦІЯ_2. На підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30 червня 2017 року № Д-322/1/8дск Центральну діагностичну патологоанатомічну лабораторію Міністерства оборони України розформовано. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13 липня 2017 року № 195 патологоанатомічну лабораторію введено в штат Центру як відділення. На той час ОСОБА_1 не був прийнятий та не працював у Міністерстві оборони України. Надалі відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 05 листопада 2019 року № Д-322/1/9дск, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 05 лютого 2020 року переформовано в ІНФОРМАЦІЯ_3. Таким чином, змінилася адміністративна процесуальна правосуб`єктність відповідача. Питання організації та проведення з додержанням вимог законодавства про працю звільнення позивача належить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_3 та його правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_3, яке не було залучено до участі у справі;
суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача його середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 19 грудня 2018 року до 03 жовтня 2022 року в розмірі 351 970,40 грн. У довідці про доходи від 06 квітня 2016 року № 200 зазначено, що ОСОБА_1 працював з 25 жовтня 2005 року до 09 грудня 2015 року в Центральній патологоанатомічній лабораторії, що знаходиться на фінансовому забезпечені ІНФОРМАЦІЯ_2. Інших підтверджень трудових відносин між сторонами цієї судової справи (після 09 грудня 2015 року), що мало б наслідком нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати, позивач не надав. У ІНФОРМАЦІЯ_2 існують вагомі підстави вважати, що ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в період з 2015 до 2022 року перебував у трудових відносинах з іншими роботодавцями, зокрема з такими: Приватна медична установа клініка "Нью Лайф" (м. Київ), Діагностичний центр патоморфологічна лабораторія "ОЛБІО" (м. Київ), Державна установа "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" (м. Київ), а тому отримував заробітну плату (дохід).