ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/544/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Кам`янська теплопостачальна компанія" - не з`явився,
відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"" - Ковтонюк Ю. А.,
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янська теплогенеруюча компанія" - не з`явився,
третьої особи Кам`янської міської ради - Тарасюка О. Л., Щербатова Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг""
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (колегія суддів: Кощеєв І. М. (головуючий), Чус О. В., Дармін М. О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2024 (суддя Бєлік В. Г.)
у справі за позовом Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Кам`янська теплопостачальна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янська теплогенеруюча компанія",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні позивача - Кам`янської міської ради,
про визнання договорів недійсними,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2024 року Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Кам`янська теплопостачальна компанія" (далі - позивач, Комунальне підприємство) подало до господарського суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"" (далі - відповідач-1, ТОВ "Нафтогаз Трейдинг") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янська теплогенеруюча компанія" (далі - відповідач-2, ТОВ "Кам`янська ТГК"), в якому просило визнати недійсними тристоронні договори про переведення боргу від 12.10.2023 № 23-ПБ-6500 та № 23-ПБ-6501 (далі - оспорювані договори).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини вчинені позивачем під впливом тяжкої обставини, вимушено, з метою захисту прав споживачів територіальної громади міста та своєчасного початку опалювального сезону, що свідчить про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до того ж - без дотримання вимог ч. 3 ст. 73-2, чч. 1, 10 ст. 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо надання згоди ради на їх підписання, а отже, із перевищенням повноважень директора, що додатково вказує на їх недійсність за ст.ст. 203, 215 цього Кодексу.
Крім того, позивач не погодився з посиланням відповідача на ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" як на підставу для укладення договорів про переведення боргу, оскільки позивач не є правонаступником відповідача-2 за законом, враховуючи зміст цієї статті.
В ухвалі від 16.10.2023 Господарський суд Дніпропетровської області залучив до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Кам`янську міську раду (далі - третя особа, Міськрада).
Господарський суд Дніпропетровської області у рішенні від 08.05.2024, залишеним без змін Центральним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 23.10.2024, позов задовольнив повністю. Визнав недійсними договори про переведення боргу від 12.10.2023 № 23-ПБ-6500 та № 23-ПБ-6501.
Висновки судів мотивовані наявністю підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів за ст. 233 ЦК України і додатково відповідно до ст.ст. 203, 215 цього Кодексу з урахуванням ч. 3 ст. 73-2, чч. 1, 10 ст. 78 ГК України та відсутністю підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Нафтогаз Трейдинг", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи наявність визначених підстав касаційного оскарження, ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" вказало, що:
1) суди не врахували правових висновків щодо питання застосування:
- ст. 16 ЦК України - у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14; у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
На думку скаржника, ефективним способом захисту у цьому випадку буде звернення позивача з позовом до відповідача-2 про виконання обов`язку в натурі щодо виконання зобов`язань за договорами про переведення боргу, а обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові;
- ст. 233 ЦК України - у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/8862/17, від 06.03.2018 у справі № 910/8866/17, від 02.08.2018 у справі № 918/341/16, від 16.11.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/630/20), від 17.11.2021 у справі № 910/10481/20, в результаті чого суди не звернули уваги, що позивач не довів наявності важких обставин, крайньої невигідності умов цих правочинів для позивача, причинно-наслідкового зв`язку між оспорюваними договорами та тяжкими обставинами;
- ч. 3 ст. 92, ст.ст. 203, 241 ЦК України - у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 08.07.2019 у справі № 910/19776/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20; у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справах № 3-38гс14 та № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15, від 13.03.2017 у справі № 6-147цс17; у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
За доводами касаційної скарги в цій частині суди помилково застосували до спірних правовідносин ч. 3 ст. 73-2, чч. 1, 10 ст. 78 ГК України, оскільки позивач не відноситься до державних унітарних підприємств, а є комунальним унітарним підприємством;
2) наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду у постановах від 20.03.2019 у справі № 910/7715/18, від 28.03.2019 у справі № 910/5095/18, від 08.05.2019 у справі № 910/5080/18, від 03.09.2019 у справі № 910/5082/18, на які послалися суди, відхиляючи доводи відповідача-1 про застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
У контексті наведеного скаржник вважає, що суди дійшли помилкових висновків про укладення позивачем оспорюваних договорів на дискримінаційних умовах, без передбачення будь-якої компенсації, тому існуючі висновки Верховного Суду у наведених справах потребують видозміни, від них слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин справи. Скаржник наголошує на тому, що факт зміни володільця (балансоутримувача) майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для правонаступництва за борговими зобов`язаннями попереднього балансоутримувача - ТОВ "Кам`янська ТГК".
При цьому відповідач-1 не заявляє відповідного клопотання в порядку ст. 302 ГПК України, проте здійснює посилання на постанову Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 916/65/18, згідно з якою боргові зобов`язання є складовою частиною цілісного майнового комплексу.
Верховний Суд в ухвалі від 17.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
30.12.2024 до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких позивач та третя особа заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача-1, врахувавши заперечення позивача та третьої особи у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 19.06.2018 виконавчий комітет Міськради прийняв рішення, яким визначив Комунальне підприємство виконавцем послуг з централізованого опалення у житлових будинках м. Кам`янське.
Зі статуту Комунального підприємства вбачається, що воно є комунальним унітарним підприємством, створеним Міськрадою (п. 1.1), предметом діяльності якого є, зокрема, виробництво, транспортування, реалізація та розподіл теплової енергії на опалення, вентиляцію, гаряче водопостачання та паропостачання об`єктів житлово-комунального, соціально-культурного та іншого призначення (п. 2.2); власником та засновником його є територіальна громада в особі Міськради (п. 1.2); підприємство наділяється майном, яке є комунальною власністю і належить територіальній громаді, яке закріплюється за ним на праві господарського відання (статутний капітал) (п. 4.1); розмір статутного капіталу становить 136 560 000,00 грн (п. 4.7).
28.02.2020 Міськрада вирішила, зокрема:
- закріпити за Комунальним підприємством на праві господарського відання комунальне майно: лівобережну котельню на вул. Індрустріальна, 2, котельні на вул. Колеусівська, 26, Дальня, 22-А, Алтайська, 32-А з теплотрасами, тепломережами та тепловими пунктами, та доручити підприємству вчинити дії щодо реєстрації речових прав в державному реєстрі (п. 4);
- здійснити державно-приватне партнерство у формі концесії щодо проєкту "Модернізація та експлуатація об`єктів комунальної інфраструктури, які належать територіальній громаді м. Кам`янське: лівобережна котельня на вул. Індрустріальна, 2, котельня на вул. Колеусівська, 26, котельня на вул. Дальня, 22-А, котельня по вул. Алтайська, 32-А з теплотрасами, тепломережами та тепловими пунктами" шляхом укладення договору державно-приватного партнерства у формі концесії між державним та приватним партнером (п. 1).
Із 19.03.2020 вказані котельні зареєстровані за Комунальним підприємством на праві господарського відання, що вбачається з інформаційних довідок з державного реєстру.
08.09.2020 територіальна громада міста в особі виконавчого комітету Міськради, Комунальне підприємство (концесієдавець) та ТОВ "Кам`янська ТГК" (концесіонер) уклали концесійний договір, за змістом пп. 1.1, 2.1 якого концесієдавець надає концесіонеру право здійснювати модернізацію та управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) об`єктом концесії: лівобережна котельна по вул. Індустріальна, 2, котельня на вул. Колеусівська, 26, котельня на вул. Дальня, 22-А, котельня на вул. Алтайська, 32-А з теплотрасами, тепломережами та тепловими пунктами (далі - об`єкти концесії). До вказаного договору сторони склали акт від 11.09.2020 приймання-передачі об`єктів концесії ТОВ "Кам`янська ТГК".
04.10.2021 та 26.09.2022 ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" та ТОВ "Кам`янська ТГК" уклали договори постачання природного газу № 5604-НГТ-3 та № 8204-ПСО(ТКЕ)-3, відповідно.
З акта звіряння розрахунків вбачається, що станом на 31.08.2023 у ТОВ "Кам`янська ТГК" наявна заборгованість перед ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" за вказаними договорами постачання природного газу, розмір якої в загальному становить 281 789 841,54 грн.
24.02.2023 Міська рада вирішила, зокрема, достроково припинити дію концесійного договору від 08.09.2020 шляхом розірвання (п. 1); повернути об`єкти концесії, передані у концесію, до територіальної громади та визначити їх балансоутримувачем Комунальне підприємство (пп. 2, 3).
06.04.2023 сторони концесійного договору підписали додаткову угоду № 1 про розірвання правочину від 08.09.2020, за наслідками чого комісія Міськради 07.04.2023 склала акт приймання-передачі об`єктів концесії у комунальну власність територіальної громади та передачі їх на баланс Комунального підприємства.
26.10.2023 Міськрада у рішенні "Про початок опалювального сезону 2023- 2024 років" встановила, зокрема, Комунальному підприємству розпочати опалювальний сезон 2023- 2024 у відповідному порядку.
28.08.2023, 31.08.2023, 13.09.2023, 22.09.2023, 25.09.2023, 02.10.2023 Комунальне підприємство надіслало відповідачу-1 листи, в яких просило розглянути питання укладення з ним договору на постачання природного газу та підписати договір на опалювальний сезон 2023- 2024, надало помісячний фіксований обсяг природного газу на певний період та додало документи, необхідні для укладення такого правочину згідно з переліком, визначеним відповідачем-1, для прискореного підписання.
29.09.2023 Міськрада звернулася до відповідача-1 з аналогічним проханням з метою недопущення зриву своєчасного початку опалювального сезону 2023- 2024.
05.10.2023 ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" за результатами розгляду листа від 25.09.2023 повідомило Комунальне підприємство та ТОВ "Кам`янська ТГК", що за останнім рахується заборгованість за спожитий природний газ за договорами від 04.10.2021 та 26.09.2022, тому з огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", враховуючи що котельні перебувають на праві господарського відання у Комунального підприємства, між ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" як кредитором, Комунальним підприємством як боржником та ТОВ "Кам`янське ТГК" як первісним боржником необхідно укласти договори про переведення боргу.
12.10.2023 ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" (кредитор), ТОВ "Кам`янська ТГК" (первісний боржник) та Комунальне підприємство (новий боржник) в особі директора, який діє на підставі статуту, керуючись ст.ст. 520 - 523 ЦК України, підписали договори про переведення боргу № 23-ПБ-6500 та № 23-ПБ-6501, в яких погодили аналогічні за своїм змістом умови, зокрема:
- за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника заборгованість за договорами від 04.10.2021 у розмірі 133 406 388,24 грн та від 26.09.2022 у розмірі 148 383 453,30 грн (що разом становить 281 789 841,54 грн), а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника та замінює його у зобов`язанні зі сплати сум заборгованостей, штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат, перерахувати грошові кошти в порядку на умовах, визначених у договорах від 04.10.2021 та 26.09.2022 (пп. 1.1, 2.1, 3.1, 3.2);
- первісний боржник зобов`язується протягом двох робочих днів з моменту набрання чинності договорами передати новому боржнику всі документи, що стосуються предмета договорів (п. 3.3);
- первісний та новий боржник здійснюють розрахунки на визначені суми, зокрема, шляхом укладення договору про припинення зобов`язання відступленням права вимоги дебіторської заборгованості. Розрахунки між первісним та новим боржником здійснюються після підписання акта приймання-передачі документів (п. 3.5);
- договори набирають чинності з моменту підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками та діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 6.1).
16.10.2023 ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" та Комунальне підприємство уклали договір на постачання природного газу.
Того ж дня Комунальне підприємство на підстав п. 3.5 договір про переведення боргу звернулося до ТОВ "Кам`янська ТГК" з листом, в якому повідомило про прийняття кредиторської заборгованості у розмірі 281 789 841,54 грн та просило підготувати документи щодо передачі дебіторської заборгованості.
Однак 18.10.2023 ТОВ "Кам`янське ТГК" у листі відмовило Комунальному підприємству у передачі дебіторської заборгованості, вважаючи що ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлює правонаступництво суб`єкта господарювання на право вимоги за дебіторською заборгованістю, що виникла у суб`єкта господарювання, який раніше використовував майно з вироблення теплової енергії.
Вказане стало підставою для звернення Комунальним підприємством до суду з позовом про визнання договорів про переведення боргу недійсними відповідно до ст. 233 ЦК України і додатково за ст. 203, 215 цього Кодексу з урахуванням положень ч. 3 ст. 73-2, чч. 1, 10 ч. 78 ГК України з посиланням на відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
Задовольняючи позов, суди вважали, що оспорювані договори:
- вчинені позивачем хоча і з усвідомленням своїх дій, однак вимушено; під впливом тяжкої обставини - вимоги відповідача-1 про укладення таких договорів задля підписання нового договору про постачання природного газу; з метою запобігання зриву опалювального сезону 2023- 2024 у м. Кам`янське Дніпропетровської області, тому можливим є визнання їх недійсними за ст. 233 ЦК України;
- укладені представником позивача з порушенням порядку за ч. 3 ст. 73-2, чч. 1, 10 ч. 78 ГК України, а отже, з перевищенням повноважень директора, що свідчить про їх недійсність також за ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки позивач є комунальним унітарним підприємством, а розмір переведеного боргу за оспорюваними договорами перевищує 25 % вартості активів позивача за п. 4.7 статуту, тому вчинення таких правочинів потребувало отримання рішення Міськради про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, однак такого рішення третя особа не приймала.
При цьому суди відхилили доводи відповідача-1 про застосування у цьому випадку ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", адже: (1) кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів майна є різні особи; майно не вибувало з власності територіальної громади в особі Міськради; (2) позивач є самостійним об`єктом господарювання і не був утворений в результаті реорганізації відповідача-2, тому у спірних правовідносинах правонаступництва за законом не відбулося, а відбулося правонаступництво за договором через вчинення позивачем правочинів про переведення боргу, які за висновками судів є недійсними.
У контексті наведеного суди вказали, що здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" за встановлених обставин:
- буде мати наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача майна на нового користувача, який не може нести відповідальності за неефективне використання об`єктів теплопостачання попереднім користувачем, який відповідно до ст. 42 ГК України здійснює господарську діяльність самостійно та на власний ризик;
- на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб`єктом (раду), буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи, що є неправильним;
- свідчитиме про наявність ознак дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, тому суперечитиме справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права (х посиланням на правові позиції Верховного Суду у справах № 910/7715/18, № 910/5095/18, № 910/5080/18, № 910/5082/18).
Апеляційний суд додатково звернув увагу на обрання позивачем ефективного способу захисту при звернення до суду саме з такими позовними вимогами, який відповідає ст. 16 ЦК України, оскільки оспорювані договори сторонами не виконані.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
З огляду на принцип диспозитивності підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Щодо питання застосування ст. 16 ЦК України
У касаційній скарзі відповідач-1 стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду України у справі № 920/1771/14, а також Верховного Суду у справах № 338/180/17, у справі № 910/23369/17, № 925/1265/16, № 488/5027/14-ц, № 905/2260/17, № 570/3439/16-ц, 910/6642/18 щодо питання застосування ст. 16 ЦК України, суть яких полягає у тому, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити також із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування; право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, в іншому випадку - наявні підстави для відмови у задоволенні позову.
Одночасно відповідач-1 наполягає, що суди, встановивши обставини відмови відповідача-2 від передачі права вимоги дебіторської заборгованості позивачу, не звернули уваги, що ефективним способом захисту права позивача у цьому випадку буде не звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів про переведення боргу, а заявлення позову до відповідача-2 про виконання обов`язку в натурі щодо виконання зобов`язань за договорами про переведення боргу, внаслідок чого помилково не відмовили у позові через обрання позивачем неефективного способу захисту.
Разом з тим зі встановлених у справі, яка розглядається, обставин вбачається, що:
- оспорювані договори про переведення боргу були укладені внаслідок акцептування позивачем та відповідачем-2 оферти відповідача-1, яка ґрунтувалася на думці, що позивач є правонаступником відповідача-2 відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання";
- сторони правочинів про переведення боргу не виконали, відповідач-2 не передав позивачу права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості, також посилаючись на положення ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
Отже, спірним питанням у цій справі є наявність / відсутність підстав для застосування до правовідносин сторін ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" та, як наслідок, обрання позивачем ефективного способу захисту.
За загальним правилом покладення обов`язку боржника на третю особу є можливим лише з волі такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов`язків).
Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язання може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Водночас особливий вид правонаступництва передбачений ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", в якій визначено умови зміни права власності та особливості правонаступництва зобов`язань у сфері теплопостачання.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі, якщо суб`єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб`єкт стає правонаступником за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) (ч. 3). Договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період (ч. 4).
Аналіз змісту ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" свідчить про покладення законодавцем обов`язку однієї особи відповідати за боргами іншої, проте питання передачі активів в наведеній нормі не врегульовано та не визначено форм правочину переходу прав та обов`язків у матеріальному правонаступництві, а тому наслідком застосування наведеної норми закону може бути те, що суб`єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно, на підставі відповідного правочину з переведення боргу, укладеного відповідно до приписів, зокрема, ст. 520 ЦК України.
Разом з тим аналіз змісту ч. 4 цієї статті Закону вказує на те, що погодження порядку погашення заборгованості попереднього користувача майна з вироблення теплової енергії шляхом підписання правочину з переведення боргу відповідно до ст. 520 ЦК України на нового користувача як необхідна умова для укладення між ним та постачальною організацією нового договору про постачання та транспортування енергоносіїв ставиться у залежність від наявності обставин реорганізації теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації, яка раніше використовувала це майно.
За загальним правилом реорганізація - це форма припинення юридичної особи, всі права й обов`язки якої у порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом, відокремленням та перетворенням юридичної особи за рішення його учасника або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що:
- ТОВ "Кам`янське ТГК" та Комунальне підприємство є окремими, створеними різними засновниками незалежно один від одного суб`єктами господарювання: Комунальне підприємство - Міськрадою, Товариство - фізичною особою;
- обидва суб`єкта господарювання діють та не припинені в порядку чинного законодавства, зокрема, ТОВ "Кам`янське ТГК" не реорганізоване ні безпосередньо, ні шляхом утворення Комунального підприємства;
- котельні як комунальне майно, власником яких є територіальна громада в особі Міськради, перебувають у Комунального підприємства на праві господарського відання (володіння, користування, розпорядження) з 19.03.2020;
- 08.09.2020 майно з вироблення теплової енергії було передано його власником та правоволодільцем ТОВ "Кам`янське ТГК" в управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) за концесійним договором, за умовами якого власник / правоволоділець не змінюється, а комунальне майно передається за плату у концесію задля його модернізації з можливістю концесіонера експлуатувати його, обслуговуючи та отримуючи при цьому дохід;
- з акта від 07.04.2023 не вбачається, що Міськрада у складі комісії прийняла від ТОВ "Кам`янське ТГК" будь-які боргові зобов`язання, окрім об`єктів концесії.
Отже, за наслідками укладення концесійного договору майно, що було його предметом, не вибуло з власності територіальної громади в особі Міськради, право господарського відання Комунального підприємства не припинялося і майно повернулося його власнику та правоволодільцю після розірвання названого правочину, а не у зв`язку з реорганізацією суб`єкта господарювання, який раніше користувався цим майном, з прийняттям рішення власника про передачу комунального майна в користування іншої особи.
З огляду на викладене суди дійшли правильного висновку, що у цьому випадку не відбулося правонаступництва за законом у розумінні ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", а відбулося правонаступництво за договором через укладення з волі позивача трьохсторонніх правочинів про переведення боргу відповідно до ст. 520 ЦК України, що підтверджується змістом цих договорів, в яких сторони не вказали про їх укладення на підставі ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", натомість зазначили, що керувалися ст.ст. 520- 523 ЦК України, які є загальними при регулюванні правонаступництва окремих прав та обов`язків між юридичними особами.
Звідси випливає, що позивач, отримавши відмову відповідача-2 від передачі права вимоги дебіторської заборгованості з огляду на відсутність умов за ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", обрав ефективний спосіб захисту при зверненні до суду з такими позовними вимогами, визначивши відповідні підстави позову, адже боргове зобов`язання у нього буде відсутнє за наслідками визнання недійсними оспорюваних договорів, і такий спосіб захисту не суперечить п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду, на які покликається скаржник в цій частині.
У контексті наведеного колегія суддів враховує, що застосування обраного способу захисту не має суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.