ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18530/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" - Кулік В. М.,
відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" - Пилипчук В. Є., Ткаченка К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (колегія суддів: Андрієнко В. В. (головуючий), Шапран В. В., Владимиренко С. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 (суддя Шкурдова Л. М.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 68 787 083,90 грн,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (далі - позивач, ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн") подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - відповідач, ПАТ "Укрнафта") 67 442 013,67 грн безпідставно набутих коштів відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 465 627,05 грн 3 % річних за період з 07.09.2023 до 29.11.2023 та 879 443,85 грн інфляційних втрат за період вересень - жовтень 2023 року.
У січні 2024 року позивач подав заяву про зміну правових підстав позову.
Отже, позовні вимоги (з урахуванням названої заяви) обґрунтовані тим, що позивач на виконання договору купівлі-продажу газу від 30.06.2022 № 12/01/01/636-Г (далі - договір) сплатив відповідачу більшу суму попередньої оплати, ніж було передбачено умовами договору, і відповідач на переплачену суму поставку товару не здійснив, попередню оплату на вимогу позивача не повернув, тому наявні підстави для стягнення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України з нарахованими на неї на підставі ст. 625 ЦК України сумами 3 % річних та інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва у рішенні від 25.06.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 04.11.2024, позов задовольнив повністю. Стягнув з відповідача на користь позивача 67 442 013, 67 грн безпідставно набутих коштів, 879 443,85 грн інфляційних втрат, 465 627,05 грн 3 % річних та витрати зі сплати судового збору.
Висновки судів мотивовані тим, що у відповідача виникло грошове зобов`язання з повернення позивачу передоплати у заявленому розмірі відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, строк виконання якого настав, з нарахованими 3 % річними та інфляційними втратами, розрахунки яких суди визнали арифметично правильними.
При цьому суди врахували правову позицію Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 щодо правових підстав для повернення авансу та від 25.05.2018 у справі № 925/125/14 щодо питання застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, в якій наявний висновок, згідно з якого із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що випливає з цього договору, припиняється та виникає грошове зобов`язання.
У поданій касаційній скарзі ПАТ "Укрнафта", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи наявність визначених підстав касаційного оскарження, відповідач зазначив, що:
- суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування:
ст.ст. 525, 526, 610, ч. 2 ст. 693 ЦК України - у постановах від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19;
ст. 1212 ЦК України - у постановах від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22;
ст. 625 ЦК України - у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18;
ч. 2 ст. 80, ч. 5 ст. 91, ч. 2 ст. 118, ч. 2 ст. 164, ст.ст. 207, 236 ГПК України - у постановах від 07.11.2018 у справі № 916/2987/17, від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19, від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22;
- не дослідили зібраних у справі доказів, зокрема, змісту договору, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
У контексті наведеного відповідач вказав, що:
- суди помилково визнали доведеними та встановленими обставини щодо порушення відповідачем строку виконання зобов`язання з поставки газу, не звернули уваги на обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки:
договір сторони не розірвали і не заявляли про визнання його недійсним в судовому порядку, відповідно, він є чинним, тому позивач вправі звернутися до відповідача щодо поставки газу на суму невикористаного авансу шляхом укладення додаткової угоди в порядку п. 4.3 договору;
позивач не звертався до відповідача щодо поставки газу на суму невикористаного авансу, як наслідок, доказів того, що відповідач відмовився виконувати умови чинного договору немає;
- умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тому застосування цієї норми до спірних правовідносин буде можливим за умови доведення невиконання відповідачем підтверджених торгових сповіщень позивача на інформаційній платформі оператора ГТС про передачі газу в ПГС АТ "Укртрансгаз";
- сума попередньої оплати отримана відповідачем на підставі чинного договору, тому зазначення судом першої інстанції в мотивувальній та резолютивній частині рішення про стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у заявленому розмірі як безпідставно набутих є необґрунтованим;
- суд першої інстанції порушив норми процесуального права, коли прийняв до розгляду докази позивача, неподані разом з позовною заявою, та поклав їх в основу рішення про задоволення позову, оскільки додаткові докази позивач подав 22.01.2024, 30.01.2024 та 20.05.2024 з порушенням процесуально встановленого порядку та строку на їх подання.
Верховний Суд в ухвалі від 16.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
25.12.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
28.01.2025 відповідач і 30.01.2025 позивач подали до Верховного Суду додаткові письмові пояснення у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.
Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Також Верховний Суд не раз вказував на те, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України (в аспекті підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу) достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права (в частині недослідження доказів), а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
З огляду на принцип диспозитивності підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
Спірним питанням у справі, яка розглядається, є наявність / відсутність підстав для стягнення з відповідача як продавця за договором на користь позивача як покупця суми попередньої оплати товару, на яку не був поставлений товар, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України у разі, коли покупець заявив вимогу про повернення суми невикористаного авансу.
Усталені правові висновки щодо питання застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України при вирішенні спорів про стягнення з продавця (постачальника) на користь покупця сплаченої суми попередньої оплати наявні у справах Верховного Суду № 912/2275/17, № 924/277/19, № 918/631/19, на які посилається скаржник та які полягають у такому.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.
Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.
Умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
Вбачається, що Верховний Суд:
у справі № 912/2275/17 - погодився з рішеннями судів в частині задоволення первісного позову про стягнення з продавця на користь покупця суми попередньої оплати з огляду на встановлені обставини не здійснення продавцем покупцю поставки товару у встановлений договором строк, що підтверджувалось рішенням суду в іншій справі;
у справі № 924/227/19 - погодився з висновками судів про задоволення позову та стягнення з постачальника на користь покупця суми попередньої оплати, оскільки матеріали справи підтверджуються невиконання постачальником обов`язку з поставки товару у визначений договором строк (відповідну кількість днів з дня отримання першого авансового платежу);
у справі № 918/631/19 - вирішував питання щодо можливості нарахування 3 % річних на неповернену суму попередньої оплати та стягнення їх на підставі ст. 625 ЦК України.
Водночас у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 30.06.2022 ПАТ "Укрнафта" (продавець) та ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" (покупець) уклали договір купівлі-продажу газу № 12/01/01/636-Г, за умовами якого:
продавець зобов`язується передати покупцю газ у липні 2022 року, а покупець - прийняти та оплатити газ. Передача газу здійснюється в підземних сховищах газу АТ "Укртрансгаз" (п. 1.1);
покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100 % від вартості обсягу партії газу, що підлягає передачі в інформаційній платформі АТ "Укртрансгаз", на поточний рахунок продавця за один робочий день до дати передачі газу в ПГС АТ "Укртрансгаз" (п. 4.5);
приймання-передача фактично переданого протягом місяця газу оформлюється актами приймання-передачі газу із зазначенням загальної вартості з ПДВ, ціни та обсягу газу, які складаються кожного разу, коли здійснюється підтвердження торговими сповіщеннями про передачу газу в ПГС на інформаційній платформі оператора ГТС (п. 3.2);
остаточні розрахунки здійснюються на підставі актів приймання-передачі газу, в яких зазначається фактично переданий обсяг газу та його загальна (змінена) вартість (п. 4.6);
в платіжних дорученнях на оплату газу покупець обов`язково зазначає дату та номер укладеного договору (п. 4.7);
планова кількість газу, що підлягає передачі у липні 2022 року продавцем покупцю в підземних сховищах газу АТ "Укртрансгаз" складає 40 000, 000 тис. куб. м. (п. 2.1);
загальна вартість планового обсягу газу, який передається продавцем покупцю у липні 2022 року складає 1 084 000 800,00 грн з ПДВ (п. 4.2);
кількість газу, ціна та загальна вартість обсягу газу, який передається продавцем покупцю у липні 2022 року, можуть бути переглянуті шляхом підписання додаткових угод до договору (п. 4.3);
розірвання або припинення договору здійснюється шляхом укладення відповідних додаткових угод (п. 9.2).
У період з 08.07.2022 по 06.02.2023 сторони уклали дванадцять додаткових угод про внесення змін в пп. 2.1, 4.2 договору в частині визначення фактичної кількості та вартості газу, що підлягає передачі у відповідний період, починаючи з липня 2022 року.
Для виконання п. 4.5 договору позивач у період з моменту укладення договору до серпня 2022 року здійснив попередню оплату у загальному на 1 555 001 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, в тому числі від 30.08.2022 № 2286 на 200 000 000,00 грн.
Усі платіжні інструкції в призначенні платежу містять посилання на договір від 30.06.2022 № 12/01/01/636-Г, як погоджено у п. 4.7 договору, окрім платіжної інструкції від 30.08.2022 № 2286 на 200 000 000,00 грн з посиланням на договір від 30.08.2022 № 12/01/07/993-Г.
Втім, суди з`ясували і сторони не заперечували, що договір від 30.08.2022 № 12/01/07/993-Г товариства ніколи не укладали і таке призначення платежу в платіжному документів від 30.08.2022 № 2286 позивач зазначив помилково.
Відповідач, своєю чергою, у період з липня 2022 року до лютого 2023 року поставив позивачу газ в загальній кількості (фактичній кількості) 54 891,435 тис. куб. м. вартістю 1 487 558 986,33 грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу.
Отже, різниця між сплаченою позивачем попередньою оплатою для виконання договору в сумі 1 555 001 000,00 грн та вартістю фактично поставленого відповідачем газу за договором в сумі 1 487 558 986,33 грн складає 67 442 013,67 грн.
Обставин здійснення відповідачем поставки газу на суму 67 442 013,67 грн суди не встановили.
06.02.2023 сторони уклали додаткову угоду № 12, якою:
п. 2.1 договору виклали у новій редакції: "кількість газу, що підлягає передачі у липні 2022 року - лютому 2023 року продавцем покупцю в ПГС складає 54 891,435 тис. куб. м";
п. 4.2 договору змінили, зазначивши: "загальна вартість обсягу газу, який передається продавцем покупцю у липні 2022 року - лютому 2023 року складає 1 487 558 986,33 грн".
21.02.2023 сторони склали та підписали акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 до 20.02.2023, згідно з яким за даними ПАТ "Укрнафта" кінцеве сальдо на 20.02.2023 на користь ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" становить 67 442 013,67 грн.
28.08.2023 позивач надіслав відповідачу лист від 22.08.2023 з вимогою повернути сплачену за договором попередню оплату в розмірі 67 442 013,67 грн протягом семи днів з моменту отримання претензії. За доводами позивача вимогу відповідач отримав 30.08.2023, що не спростовується самим відповідачем.
АТ "Укрнафта" отриманий, але не використаний аванс в розмірі 67 442 013,67 грн на вимогу позивача не повернув, що стало підставою для звернення ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" до суду з цим позовом (з урахуванням заяви про зміну правових підстав позову).
Отже, у цій справі суди встановили, що позивач як покупець за договором, керуючись ч. 2 ст. 693 ЦК України, обрав вимогу про повернення попередньої оплати у розмірі, на який не отримав товар, про що повідомив відповідача шляхом надсилання йому вимоги (претензії) із зазначенням про її виконання у строк сім днів з дати отримання - 30.08.2023.
Відповідно, позивач, ініціюючи повернення попередньої оплати відповідачем після 30.08.2023, реалізував свою правомочність (волевиявлення) і саме після цього товарне зобов`язання відповідача стало грошовим, до того ж у відповіді на відзив на позов позивач вказував, що не планує здійснювати закупівлю газу у відповідача згідно з укладеного договору (арк. 93 т. 1).
При цьому прийняття після 30.08.2022 позивачем від відповідача поставленого в частині товару не впливає на ту частину зобов`язання з поставки, яку не було виконано після авансування та не дає підстав для висновку, що відповідач звільняється від обов`язку повернути суму попередньої оплати товару, який не був поставлений, у строк, зазначений у вимозі (претензії).
Оскільки відповідач протягом семи днів від 30.08.2023 вимогу не виконав і невикористану суму попередньої оплати не повернув, позивач обрав способом захисту порушеного права звернення до суду про стягнення суми попередньої оплати товару, який не був поставлений (ураховуючи зміст заяви про зміну правових підстав позову).
Суд наголошує, що можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а тому суд, з огляду на ст. 3 ЦК України та ст. 14 ГПК України, не може замість останнього вирішувати питання щодо доцільності чи недоцільності обрання ним одного з двох варіантів поведінки, передбачених ч. 2 ст. 693 ЦК України, та у зв`язку з цим відмовляти у позові.
Ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, позивач не відмовлявся від вказаної вимоги, тому безпідставні є доводи касаційної скарги про обрання ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" неефективного та неналежного способу захисту за наведених вище обставин.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 67 442 013,67 грн не суперечать правовим позиціям Верховного Суду у названих справах, а залежали від конкретних встановлених фактичних обставин справи щодо виконання позивачем належним чином умов договору в частині перерахування попередньої оплати за один робочий день до дати передачі газу та невиконання відповідачем після отримання авансових платежів договору в частині передачі товару в повному обсязі, а після отримання вимоги - неповернення частини авансу у строк сім днів з 30.08.2023.
Ураховуючи наведене, Суд зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях у справі, що розглядається, у співвідношенні з висновками Верховного Суду у вказаних вище справах не міститься протилежного висновку щодо застосування положень ч. 2 ст. 693 ЦК України при вирішенні вимог про стягнення попередньої оплати, оскільки застосування вказаної норми права у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, у тому числі умов договору.
Суд виходить з того, що висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України при вирішенні спорів про стягнення попередньої оплати є універсальними, однак їх застосування залежить від особливостей кожної конкретної справи, характеру спірних правовідносин, які виникли між сторонами, обставин справи, доказової бази тощо.
Звідси, Суд відхиляє покликання скаржника на висновки Верховного Суду:
у справі № 925/1238/22, де вирішувались вимоги покупця до продавця, зокрема, про встановлення договору розірваним та, як наслідок, стягнення суми авансу відповідно до ст. 1212 ЦК України, з огляду на що правові висновки Верховного Суду насамперед стосувались питання застосування ст. 651 ЦК України, а надалі - ст. 1212 цього Кодексу, однак, не ч. 2 ст. 693 ЦК України, яку суд касаційної інстанції не застосовував при вирішенні спору по суті та відхилив покликання скаржника на неї, використовуючи правову позицію Верховного Суду у справі № 912/2275/17;
у справі № 390/34/17, в якій предметом розгляду були вимоги фізичної особи про визнання договору оренди землі неукладеним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, з огляду на неподібність правовідносин у цій справі та у справі, яка розглядається, за всіма критеріями подібності.
Колегія суддів також не надає юридичного аналізу аргументам скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у справах № 910/9072/17, № 185/446/18, № 548/741/21, № 127/12240/22 щодо питання застосування приписів ст. 1212 ЦК України при вирішенні вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши що предметом розгляду у цій справі є вимоги ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" (з урахуванням заяви про зміну правових підстав позову) про стягнення з відповідача попередньої оплати, отриманої за договором, до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України не застосовували, а мотиви прийняття оскаржуваних судових рішень обґрунтували з посиланням, зокрема, на ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Зазначення судом першої інстанцій у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення про стягнення "безпідставно набутих коштів" за відсутності в мотивувальній частині обґрунтування вирішення спору відповідно до ст. 1212 ЦК України, не свідчить про застосування цієї норми права до спірних правовідносин, що підтверджується змістом судового рішення.
Стосовно тверджень скаржника про застосування судами ст. 625 ЦК України без урахування правового висновку у справі № 902/417/18, то слід зазначити, що постанова у названій справі ухвалена за позов про стягнення заборгованості за договором і в ній наявний висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України у сукупності зі ст. 551 цього Кодексу (можливість зменшення судом не лише розмірів неустойки, штрафу, а й процентів річних, нарахованих за час затримки розрахунку), відповідно, висновки Суду у вказаній справі нерелевантні до правовідносин у справі, яка розглядається, в межах якої відповідач не заявляв про зменшення нарахованих до стягнення 3 % річних.