ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2025 року
м. Київ
справа № 360/1008/24
адміністративне провадження № К/990/44480/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 (головуючий суддя: Борзаниця С.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 (головуючий суддя: Компанієць І.Д., судді: Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В.) у справі № 360/1008/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУПФУ в Дніпропетровській області або відповідач), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в Дніпропетровській області з ненадання довідки щодо усієї суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 без обмеження будь-яким строком;
зобов`язати відповідача сформувати і направити до приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Євгенія Олександрівна для включення до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 довідку із врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 без обмеження будь- яким строком та із врахуванням індексації.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 05.09.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у зв`язку із тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачці роз`яснено, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані ухвалі і постанову, а справу направити до суду першої інстанції на продовження розгляду.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що 07.02.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 127).
У свідоцтві зазначено, що спадкоємцем майна ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її онука - ОСОБА_1 .
Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається, в т.ч., з пенсії, нарахованої, але не виплаченої ГУПФУ в Дніпропетровській області у сумі 113125,49 грн.
Належність зазначеної пенсії спадкодавцю також підтверджено повідомленням Відділу опрацювання пенсійної документації №1 Управління з питань виплати пенсій ГУПФУ в Дніпропетровській області № 0400-010501-8/1306 від 02.01.2024.
Водночас вважаючи, що вказана сума недоотриманої пенсії є недостовірною, позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила надати інформацію про розмір нарахованої та виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.01.2014 по 07.07.2023 (по день смерті).
У відповідь на зазначене звернення, ГУПФУ в Дніпропетровській області листом №0400-010207-8/124668 від 17.06.2024 повідомило заявницю про те, що сума недоотриманої пенсії за період з 11.02.2021 по 07.2023 становить 108660,16 грн.
09.07.2024 на адресу відповідача також був направлений адвокатський запит щодо формування та надання довідки для надання приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О. про недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків з державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, без обмеження будь-яким строком.
У відповідь на запит відповідач повідомив, що ОСОБА_1 належить до сплати 108660,16 грн, оскільки остання звернулась за виплатами 12.02.2024. Щодо розрахунку недоотриманої пенсії без обмеження будь-яким строком інформації не надано.
Також надаючи інформацію за обмежений період відповідач послався на статтю 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до якої, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення.
Водночас позивачка наголосила, що ОСОБА_2 за життя недоотримувала пенсійні виплати не з власної вини. Доказів припинення виплати пенсії у зв`язку з протиправними діями померлого пенсіонера відповідачем не наведено.
Таким чином, вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні правовідносини стосуються спадкових прав у зв`язку із чим підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
У підтримку таких висновків суд апеляційної інстанції також послався на правові висновки Верховного Суду у постановах від 12.02.2020 у справах № 638/11604/19 та № 642/6946/18, від 04.03.2020 у справі № 219/11809/15-а.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами обох інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного встановлення юрисдикційної підсудності цього спору.
Скаржниця наполягає, що цей спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки перевірці у цій справі підлягають виключно дії (рішення) пенсійного органу законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій.
Водночас позивачкою не ставиться питання щодо визнання права на спадщину, виплати коштів, стягнення недоотриманої суми пенсії, а лише отримання інформації, якою володіє виключно суб`єкт владних повноважень.
Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався, хоча про відкриття касаційного провадження у справі був повідомлений належним чином 25.12.2024 шляхом надіслання копії ухвали до електронного кабінету у підсистемі "Електронний суд".
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Так, Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справах № 1840/2727/18, №552/2232/18, № 816/1604/17 та інших) неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.
Так, порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст положень частини третьої статті 52 Закону №1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже з наведених норм права вбачається, що законодавець передбачив випадок, за якого особа може звернутись до пенсійного органу у позасудовому порядку в межах адміністративної процедури за виплатою нарахованих, але невиплачених сум пенсії, за умови, якщо така особа звернулась не пізніше шести місяців з дня смерті пенсіонера. Тобто, невиплачені суми пенсії не повинні бути включені до складу спадщини. В протилежному випадку невиплачені суми пенсії будуть успадковані та матимуть іншу правову природу.
Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом вже розглядались справи в яких поставало питання юрисдикційної підсудності спорів, коли спадкоємцями прийнято спадщину (недоодержані суми пенсії).
Так, у справі № 286/3516/16-ц позивачка зверталася за захистом саме спадкових прав на недоотримані спадкодавцем за життя пенсійні виплати. Суди встановили, що до складу спадкового майна входила доплата до пенсії померлого у сумі 14979,52 грн, спадкоємцем якого є його дружина. Позивачка як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії. У цій справі Велика Палата Верховного Суду (постанова від 27.03.2019) погодилася із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 у справі №638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера).
Колегія суддів вважає правозастосовними зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду до справи, що розглядається.
У справі, що розглядається судами попередніх інстанцій установлено, що із заявою про отримання інформації щодо суми недоотриманої померлою пенсії, позивачка звернулася до пенсійного органу після отримання свідоцтва про право на спадщину.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги позивачки до пенсійного органу фактично направлені на поновлення порушеного відповідачем права позивачки на отримання грошових коштів, набутих у порядку спадкування, а тому цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері цивільних правовідносин.
Колегія суддів наголошує, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивачки публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлої бабусі позивачки.
Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивачки, як спадкоємці щодо визнання права на отримання грошових коштів належних спадкодавцеві. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Зважаючи на те, що у цій справі спір виник відносно набуття позивачкою права на пенсійні кошти, що входять до складу спадщини, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, оскільки цей спір виник про право цивільне, предметом якого є майнова вимога позивачки про визнання за нею в порядку спадкування права власності на майно - грошові кошти.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 160/10395/23, і колегія суддів у справі, що розглядається, не вбачає підстав відступати від такого.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За такого правового регулювання колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що за наведених обставин цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.