П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2025 року
м. Київ
справа № 755/16269/23
провадження № 51-3981км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року за частинами 1, 2 ст. 307, ч. 1 ст. 313 КК із застосуванням ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, звільненого з місць позбавлення волі умовно-достроково 29 січня 2019 року,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника задоволено, зазначений вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання змінено, призначено йому покарання за ч. 1 ст. 309 КК у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, а також виключено з вироку місцевого суду вказівку про застосування положень статей 75, 76 КК. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 30 вересня 2023 року, приблизно о 09 год 00 хв через мережу Інтернет, а саме меседжер "Telegram" придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, який забрав неподалік залізничних колій в зелених насадженнях та почав незаконно зберігати при собі, для власного вживання, без мети подальшого збуту. Після цього 01 жовтня 2023 року, приблизно о 14 год 50 хв ОСОБА_6 був затриманий працівниками поліції на вул. Харківське Шосе, 18 в м. Києві і під час проведення огляду місця події добровільно видав співробітникам поліції поліетиленовий пакет із речовиною рослинного походження зеленого кольору, поліетиленовий згорток обгорнутий скотчем та зіп-пакет, із вмістом речовини рослинного походження, що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, загальною масою в перерахунку на висушену речовину 332,24 г.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_6 апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що під час призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 1 ст. 309 КК, суд апеляційної інстанції належним чином не надав оцінки конкретним обставинам вчиненого засудженим кримінального правопорушення, який придбав досить велику кількість канабісу, а саме 332, 24 г, за 30 000 грн, що з урахуванням попередньої судимості ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК, на переконання прокурора, може свідчити про високий ризик подальшого збуту засудженим наркотичного засобу, отже підвищує суспільну небезпечність вчиненого ним кримінально-караного діяння.
Також сторона обвинувачення вказує про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки відомостям про особу засудженого, який:
- раніше судимий за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 313 КК та відбував покарання у місцях позбавлення волі, однак на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, що ставить під сумнів наявність у ОСОБА_6 такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття;
- на момент вчинення кримінального правопорушення ніде не працював, хоча і має на утриманні малолітню дитину, водночас витратив 30 000 грн на придбання наркотичного засобу канабісу;
- постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності за домашнє насильство за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а ухвалою того ж місцевого суду від 05 березня 2024 року щодо нього було встановлено адміністративний нагляд на строк 1 рік.
Зазначає про те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки цей суд залишив поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від кримінальної відповідальності, водночас взагалі пом`якшив призначене місцевим судом покарання до мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 1 ст. 309 КК, що, на переконання прокурора, є явно несправедливим покаранням через його м`якість.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу зазначеної норми Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.
Кваліфікація дій ОСОБА_6 та доведеність винуватості у вчиненому кримінальному правопорушенні в касаційній скарзі не оскаржуються.
Доводи касаційної скарги прокурора зводяться до незгоди із призначеним засудженому апеляційним судом покаранням.
У вироку місцевий суд зазначив, що під час призначення засудженому ОСОБА_6 покарання врахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального проступку, відомості, які характеризують останнього, обставини, які пом`якшують покарання (щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Враховуючи наведене, конкретні обставини справи, особу засудженого, негативну оцінку останнім своїх дій та його щире розкаяння, суд першої інстанції, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, а також про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та застосував до нього положення ст. 75 КК.
Сторона обвинувачення та сторона захисту не погодилися із таким висновком місцевого суду та оскаржили вирок в апеляційному порядку у зв`язку із невідповідністю призначеного місцевим судом ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке, на переконання прокурора, є явно несправедливим через м`якість, що, як наслідок, призвело до безпідставного застосування положень ст. 75 КК, а, на переконання захисника, призвело до призначення засудженому покарання у виді обмеження волі, що за своїм видом і розміром є явно несправедливим через суворість.
В ході апеляційної перевірки суд апеляційної інстанції погодився із твердженнями сторони захисту, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і призначив ОСОБА_6 покарання у виді штрафу у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 1 ст. 309 КК.
Однак колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував прийнятого ним рішення з огляду на таке.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а при його призначенні суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінально-караних діянь.
ОСОБА_6 був засудженим за вчинення злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 307, ч. 1 ст. 313 КК, до покарання, яке відбував реально, був умовно-дострокового звільнений, мав незняту та непогашену судимість, однак знову через невеликий проміжок часу, вчинив нове кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.
Така поведінка засудженого безумовно свідчить про те, що він на шлях виправлення не став та надалі не усвідомлює суспільної небезпечності вчинюваних ним дій.
Підставними є твердження прокурора про відсутність щирого каяття засудженого, оскільки визнання ним своє винуватості відбулося під тиском неспростовних доказів і є формальним.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом`якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включало в себе активні дії.
Суд звертає увагу й на кількість вилученої у засудженого наркотичної речовини - загальна маса в перерахунку на висушену речовину 332,24 г. однак доводи прокурора про можливі плани щодо подальшого збуту цієї речовини відхиляє і виходить із інкримінованих ОСОБА_6 дій за ч. 1 ст. 309 КК. Суд констатує, що сторона обвинувачення у обвинувальному акті мала можливість пред`явити обвинувачення особі у вчиненні певного кримінального правопорушення, і у цьому провадженні мало місце обвинувачення особи саме за ст. 309 КК, а не за будь якою іншою статтею кримінального закону.
Також суд вважає, що ОСОБА_6 характеризує і той факт, що він до постановлення апеляційним судом оскаржуваної у цьому провадженні ухвали (22 травня 2024 року) був притягнутий до адміністративної відповідальності за домашнє насильство (постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року). Тобто маючи на утриманні малолітню дитину, ОСОБА_6 після звільнення з місць позбавлення волі, продовжив вчинювати як кримінальні, так і адміністративні правопорушення.
Суд вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_6 покарання у виді штрафу у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 309 КК, є невиправдано м`яким та не буде сприяти виправленню засудженого і попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, без урахування конкретних обставин вчиненого засудженим кримінального проступку (придбання ОСОБА_6 значної кількості канабісу, а саме 332, 24 г, за що він сплатив 30 000 грн), даних про його особу, який раніше судимий за частинами 1, 2 ст. 307, ч. 1 ст. 313 КК до покарання, яке відбував реально і після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі через невеликий проміжок часу знову вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК, не працює, має на утриманні малолітню дитину, водночас витрачає 30 000 грн на придбання наркотичного засобу канабісу, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а ухвалою того ж місцевого суду від 05 березня 2024 року щодо нього було встановлено адміністративний нагляд на строк 1 рік.
Вищенаведене свідчить про стійку антисоціальну поведінку засудженого та небажання ставати на шлях виправлення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що призначене апеляційним судом ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 309 КК у виді штрафу у мінімальному розмірі 17 000 грн слід визнати таким, що не відповідає конкретним обставинам вчиненого засудженим кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості, а протилежні висновки апеляційного суду - необґрунтованими.
Також усупереч вимогам ст. 419 КПК без належної уваги та оцінки апеляційним судом залишилися доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування судом першої інстанції щодо ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання.
Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд