ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 727/348/23
провадження № 61-13819св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Букпартнербуд", ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців в складі судді Слободян Г. М. від 28 серпня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду в складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Литвинюк І. М., від 27 серпня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Букпартнербуд" (далі - ТОВ "Букпартнербуд"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що вона є фізичною особою - підприємцем та здійснювала діяльність у стаціонарній малій архітектурній формі - літньому майданчику за адресою: АДРЕСА_1, що внесена в реєстр Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради 03 вересня 2010 року за номером 152.
Рішенням 13-ї сесії 6-го скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2011 року № 288 дозволено підприємцю ОСОБА_4 та підприємцю ОСОБА_5 передати в суборенду підприємцю ОСОБА_1 земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0041 га до 01 листопада 2012 року, та за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0056 га до 01 березня 2012 року, для влаштування та обслуговування літнього майданчика.
За замовленням ОСОБА_1 . Товариство з обмеженою відповідальністю
"Арка-С" (далі - ТОВ "Арка-С") виконало ескізний проєкт щодо можливості будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону на АДРЕСА_1 від 2010 року.
Вказує, що здійснила будівництво збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м на АДРЕСА_1, після чого ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. А, загальною площею 43,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М. Д. 03 жовтня 2018 року.
ОСОБА_2 змінено площу нежитлової будівлі, що знаходяться за вказаною адресою, після проведення внутрішнього перепланування та приєднання до нежитлової будівлі збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м, що також знаходиться на АДРЕСА_1, здійснено перереєстрацію права власності.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 20 грудня 2022 року № 318139698 здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ "Букпартнербуд" на нежитлову будівлю, загальною площею 197,4 кв. м, що складається з будівлі з підвалом літ. А, прибудови А-1, що розташовані на АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ "Букпартнербуд", ОСОБА_2, ОСОБА_3 та повернути на користь її користь збірно-розбірний торговельний павільйон " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані відсутністю підстав для захисту права ОСОБА_1 у обраний спосіб.
На обґрунтування таких висновків суди послалися на відсутність у ОСОБА_1 права власності на об`єкт - торговельний павільйон " ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Спірна збірно-розбірна конструкція павільйону, як рухомого майна, є самочинним будівництвом.
Також суди виходили з того, що ОСОБА_1 заявила позовні вимоги до неналежних відповідачів у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2024 року, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 202/6685/17-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 29 червня 2022 року у справі № 639/6261/13, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявниця оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).
Касаційна скарга мотивована наступним.
Висновки судів про визнання збірно-розбірної конструкції павільйону, як рухомого майна, самочинним будівництвом, є хибним.
Суди не надали оцінку доказам, поданим позивачкою на підтвердження наявності у неї речових прав на спірне майно, зокрема документам, які підтверджують створення майна, висновку експерта за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи.
Спірний павільйон відноситься до об`єктів малої архітектурної форми, є рухомим майном у розумінні частини другої статті 181 ЦК України. Натомість об`єктом самочинного будівництва може бути виключно нерухоме майно.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачкою дотримано порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності та вказана споруда була зареєстрована Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради у визначеному законом порядку.
З огляду на це, висновки про непорушення прав позивачки - безпідставні.
Літній майданчик на АДРЕСА_1 є тимчасовою некапітальною спорудою, право власності на яку згідно з частинами першою, четвертою статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірний літній майданчик проведена на підставі документів, які не могли бути підтвердженням набуття нею права власності на нерухоме майно.
Враховуючи, що останнім набувачем (власником) спірного майна є ТОВ "Букпартнербуд", тому саме вказане товариство є належним відповідачем у справі про витребування цього майна.
Відзиви від відповідачів до суду не надходили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 серпня 2023 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 727/348/23.
У грудні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем.
27 грудня 2004 року між Чернівецькою міською радою та підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 0,0041 га за адресою АДРЕСА_1, а 12 листопада 2009 року - укладено додатковий договір № 2/1607 до договору оренди землі від 27 грудня 2004 року (а. с. 23).
27 грудня 2004 року між Чернівецькою міською радою та підприємцем ОСОБА_5 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 0,0056 га за адресою: АДРЕСА_1, а 07 жовтня 2008 року - укладено додатковий договір № 3/1593 до договору оренди землі від 27 грудня 2004 року (а. с. 24).
За повідомленням Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин від 17 вересня 2010 року №Б-4463/2 розглянуто заяву-декларацію ОСОБА_1 щодо розміщення стаціонарної малої архітектурної форми - літнього майданчика на АДРЕСА_1 - АДРЕСА_1 . Зазначена стаціонарна мала архітектурна форма внесена в реєстр департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради 03 вересня 2010 року під номером 152 (а. с. 19, т. 1).
За замовленням ОСОБА_1 ТОВ "Арка-С" виконало ескізний проєкт на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону на АДРЕСА_1 від 2010 року.
Рішенням 13-ї сесії 6-го скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2011 року № 288 дозволено підприємцю ОСОБА_4 та підприємцю ОСОБА_5 передати в суборенду підприємцю ОСОБА_1 земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0041 га до 01 листопада 2012 року, та за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0056 га до 01 березня 2012 року, для влаштування та обслуговування літнього майданчика.
Рішення Чернівецької міської ради 22 сесії 6-го скликання від 29 березня 2012 року № 465 ОСОБА_5 до 31 грудня 2012 року продовжено термін оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0056 га для влаштування літнього майданчика за погодженням з управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (а. с. 29).
26 січня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір позички щодо магазину продовольчих товарів площею 30,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Також 26 січня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір позички щодо вказаного магазину продовольчих товарів. Строк дії договору до 25 січня 2015 року (а. с. 10-11).
26 січня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір позички щодо земельної ділянки (Л/майданчик) площею 0,0041 га за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 12).
28 грудня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір позички щодо земельної ділянки площею 0,0041 га за адресою АДРЕСА_1 для облаштування літнього майданчику. Строк дії договору до 28 лютого 2013 року (а. с. 15).
28 грудня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позички щодо земельної ділянки площею 0,0056 га за адресою: АДРЕСА_1, для облаштування літнього майданчику. Строк дії договору до 25 січня 2015 року (а. с. 13).
03 жовтня 2018 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. А, загальною площею 43,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіу М. Д.
Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 27 січня 2022 року № 296601680 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежилі приміщення, загальною площею 34,7 кв. м, що складаються з нежилого приміщення (громадської вбиральні) підвалу, розташованої у будівлі літ. А на АДРЕСА_1 .
За довідкою Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризацїї від 15 січня 2019 року № 85 загальна площа приміщень № 1-1 - 1-9, що знаходяться на АДРЕСА_1, складає 162,7 кв. м, площа змінилася за рахунок внутрішнього перепланування та закриття літнього майданчику.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є засновниками ТОВ "Букпартнербуд".
У подальшому ОСОБА_2 включила до статутного капіталу ТОВ "Букпартнербуд" нежитлову будівлю, площею 162,7 кв. м на АДРЕСА_1 .
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості від 20 грудня 2022 року № 318139698 здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ "Букпартнербуд" на нежитлову будівлю, загальною площею 197,4 кв. м, що складається з будівлі з підвалом літ. А, прибудови А-1, розташованої на АДРЕСА_1 .
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2024 року призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу.
Згідно з висновком експерта спільного підприємства "Західно-Український Експертно-Консультативний Центр" Ощипко О. О. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 03 липня 2024 року НОМЕР_1 торговельний павільйон (окремі приміщення 1-7, 1-8, 1-9) загальною площею 122,7 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (попередня адреса місцезнаходження вказаного павільйону: АДРЕСА_1 ) не відповідає ескізному проєкту
ТОВ "Арка-С" на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону на АДРЕСА_1 від 2010 року в частині об`ємно-планувальних характеристик, а саме щодо загальної площі приміщень, яка фактично становить 122,7 кв. м, а згідно ескізного проєкту - 116,0 кв. м, при цьому детальний план приміщень торговельного павільйону в ескізному проєкті відсутній, а також конструктивних характеристик; крім того наявні відмінності фактичного архітектурного рішення головного фасаду об`єкту дослідження (зі сторони вул. Героїв Майдану) та відображеного в матеріалах ескізного проєкту.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предметом позову ОСОБА_1 є вимога про витребування із чужого незаконного володіння ТОВ "Букпартнербуд", ОСОБА_2, ОСОБА_3 та повернення на користь ОСОБА_1 збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Підставою позову ОСОБА_1 зазначила незаконні дії ОСОБА_2 щодо приєднання до нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 вказаного збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1", зведеного ОСОБА_1, перереєстрації права власності на нежитлову будівлю із збільшенням площі, включення збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м, до статутного капіталу ТОВ "Букпартнербуд", засновниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відмовляючи у позові, суди виходили, зокрема, з недоведеності позивачкою наявності у неї порушеного права.
Верховний Суд погоджується з такими висновками.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України.
За змістом частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.
Предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Предмет доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 462/3689/16-ц (провадження № 61-19174св21).
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
З матеріалів справи вбачається, що спірна тимчасова споруда (далі - ТС), яку позивач визначає як стаціонарну малу архітектурну форму та просить витребувати з володіння ТОВ Букпартнербуд", є збірно-розбірним торговельним павільйоном "ІНФОРМАЦІЯ_1" (літнім майданчиком) на АДРЕСА_1.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.
До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.
За змістом пункту 1.3, 1.4 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 (далі - Порядок № 244), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Стаціонарна тимчасова споруда - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв. м.
Згідно із частиною 1 глави 1 Правил використання та забудови території міста Чернівців, затверджених рішенням Чернівецької міської ради від 07 липня 2005 року № 763, мала архітектурна форма функціонального призначення (для здійснення підприємницької чи господарської діяльності) - невелика споруда площею забудови до 30 кв. м, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів. Тимчасова споруда (також мала архітектурна форма для здійснення підприємницької діяльності) - невелика споруда, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів (кіоски, павільйони тощо). Тимчасова споруда є одноповерховою, площею до 30 кв. м, може мати внутрішнє приміщення для тимчасового перебування людей.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Порядку № 244 підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС.
Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
Відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункт 2.4 Порядку № 244).
Розміщення ТС самовільно забороняється (пункт 2.31 Порядку № 244).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність з використанням стаціонарної малої архітектурної форми - за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса АДРЕСА_1 ).
Підставою для такої діяльності були договори позички, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо: магазину продовольчих товарів площею 30,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, (договір від 26 січня 2012 року (а. с. 10-11), земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, для облаштування літнього майданчику, площею 0,0041 га (договір від 28 грудня 2011 року), а також договори позички, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки (за адресою: АДРЕСА_1 ) для облаштування літнього майданчику, площею 0,0056 га (договір від 28 грудня 2012 року) (а. с. 13, 14).
Вказані договори укладено строком до 2015 року. Відомості про пролонгацію вказаних договорів матеріали справи не містять.
Отже, доводи позивачки про здійснення нею відповідно до вимог законодавства та на підставі відповідних правочинів діяльності у спірній тимчасовій споруді та її будівництво (зведення) не підтверджені належними та допустимими доказами наявності у позивачки дійсного речового права як щодо приміщення, так і земельної ділянки, на якій воно розташоване.
Крім того, згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 03 липня 2024 року НОМЕР_1 торговельний павільйон загальною площею 122,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не відповідає ескізному проекту ТОВ "Арка-С" в частині об`ємно-планувальних характеристик.
Отже, у фактичному володінні ТОВ "Букпартнербуд" відсутній той об`єкт, який просить витребувати позивачка на свою користь.
Матеріали справи не містять доказів надання суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 дозволу на розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, прийняття в експлуатацію збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, та здійснення його реєстрації Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи дозвільних документів на розміщення стаціонарного торговельного майданчика закладу у м. Чернівці, зокрема паспорта прив`язки ТС, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку не набула речового права на збірно-розбірний торговельний павільйон " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м на АДРЕСА_1, як на окремий об`єкт для провадження підприємницької діяльності.
Зазначене спростовує доводи позивачки про дотримання нею порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності.
Крім того, враховуючи законодавче обмеження щодо стаціонарної тимчасової споруди до 30 кв. м, посилання позивачки на те, що спірний об`єкт відноситься до малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності (за відсутності погодження Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради у визначеному законом порядку) - необґрунтовані.
З огляду на це суди правильно констатували і відсутність підстав для витребування на її користь вказаної ТС, оскільки відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження
№ 61-550св22), постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, уточненим апеляційним судом щодо пред`явлення позову до неналежних відповідачів.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18)).
Як зазначено вище, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Встановлено та не заперечується сторонами, що ТОВ "Букпартнербуд" є власником нежитлової будівлі, загальною площею 197,4 кв. м, що складається з будівлі з підвалом літ. А, прибудови А-1, що розташовані на АДРЕСА_1 . До складу вказаного майно входить літній майданчик.
Отже, ТОВ "Букпартнербуд" є належним відповідачем у справі, про що обґрунтовано зазначено апеляційним судом.
З огляду на це, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у позові з указаних підстав відмовлено до всіх відповідачів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що первісною і основною підставою для залишення без задоволення вимоги ОСОБА_1 про витребування майна є недоведення нею порушеного права на таке майно. Таку вимогу розглянуто в контексті належного відповідача ТОВ "Букпартнербуд".
З аналогічних підстав підлягають відхиленню і доводи заявниці про те, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірний літній майданчик проведена на підставі документів, які не могли бути підтвердженням набуття нею права власності на нерухоме майно.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не містять інформації щодо збірно-розбірного торговельного павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 116 кв. м на АДРЕСА_1 як окремого об`єкта нерухомості.
Колегія суддів приймає доводи позивачки про помилковість висновків судів в частині визнання збірно-розбірної конструкції павільйону самочинним будівництвом.
Пунктом 2.30 Порядку №244 визначено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
Таким чином, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.
Тимчасова споруда встановлюється на відведеному місці, а не будується, а за наявності визначених законом підстав демонтується - без її знецінення та зміни призначення, а не зноситься шляхом її зниження або розібрання, що призводить до знецінення та неможливості подальшого використання.
Тимчасова споруда, не є самочинним будівництвом в розумінністатті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 376 ЦК України, оскільки вона є не "іншим нерухомим майном" або "об`єктом будівництва, перебудова якого для умов усунення порушень є неможливою", а спорудою, що виготовлена без фундаменту та створена з полегшених матеріалів. Тимчасова споруда встановлюється на певний час та підлягає демонтажу за наявності підстав, визначених пунктом 2.30 Порядку № 244, а не знесенню як капітальне будівництво (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 1140/2982/18, адміністративне провадження № К/9901/20561/19).
Разом з цим, висновки судів про визнання збірно-розбірної конструкції павільйону самочинним будівництвом не вплинули на правильність вирішення указаного спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень у вказаній частині.
Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 202/6685/17-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 29 червня 2022 року у справі № 639/6261/13, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, є безпідставними з огляду на те, що висновки у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних справах, зокрема, щодо застосування статей 387, 388 ЦК України.
Отже підстави для скасування оскаржених рішень - відсутні.