ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 462/5779/21
провадження № 61-13719св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Білецька Ореста Романівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 20 листопада 2012 року ОСОБА_3 видала на ім`я ОСОБА_2 довіреність, якою останнього було уповноважено на розпорядження належним їй майном.
Діючи на підставі зазначеної довіреності, 03 грудня 2012 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3 цього договору, ОСОБА_2 продав належну ОСОБА_3 квартиру за ціною 229 500 грн. Отримавши зазначені грошові кошти від реалізації зазначеної квартири, повірений ОСОБА_2 зобов`язаний був передати грошові кошти ОСОБА_3, однак такого обов`язку відповідач не виконав.
04 січня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла позивачці все належне їй майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Зазначає, що вона звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому вважає, що до неї перейшли усі права та обов`язки, що належали ОСОБА_3, у тому числі, право власності на кошти, отримані від реалізації квартири АДРЕСА_1 та право вимоги щодо виконання грошових зобов`язань.
За час життя ОСОБА_3 не повідомляла позивачці, як спадкоємцю, про повернення їй ОСОБА_2 грошових коштів від реалізації квартири.
У травні 2021 року її представник направив на адресу ОСОБА_2 запит з вимогою надати докази, що підтверджують факт передачі ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 229 500 грн, однак запит залишився без відповіді.
Із врахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 229 500 грн, інфляційні втрати у розмірі 631 297,13 грн та три проценти річних у розмірі 69 423,75 грн, а всього 930 220,88 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2023 року у складі судді Галайко Н. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами неповернення відповідачем
ОСОБА_3 коштів за продану квартиру.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року рішення Залізничного районного суду м.Львова від 14 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі
930 220,88 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач не надав доказів передачі грошових коштів від продажу квартири як ОСОБА_3, так і її спадкоємцю - ОСОБА_1 Суд врахував, що при житті ОСОБА_3 у межах кримінального провадження за її заявою заявляла слідчому, що квартири вона не продавала і жодних коштів за неї не отримувала. Крім того, неповернення коштів за продану квартиру ОСОБА_3 підтверджено також відсутністю відповіді ОСОБА_2 адвокатський запит, яким витребувано у ОСОБА_2 докази передачі коштів ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у даній справі порушення матеріального права полягає не у факті встановлення повернення чи неповернення коштів, а саме у пропущенні позивачкою позовної давності. Так, позивачці стало відомо про відсутність у ОСОБА_3 квартири та коштів від її продажу 06 грудня 2012 року, коли остання повідомила про ці обставини слідчому в присутності позивачки, а тому позов було подано поза межами позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, жодних висновків з цього питання постанова суду не містить.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 23 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
20 листопада 2012 року ОСОБА_3 видала на ім`я ОСОБА_2 довіреність, якою останнього було уповноважено на розпорядження належним їй майном.
03 грудня 2012 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу належної останній квартири
АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3 договору продаж вчинено за домовленістю сторін за
229 500 грн, які повністю оплачені покупцем представнику продавця до підписання цього договору. Представник продавця своїм підписом на договорі підтвердив факт повного розрахунку за продану квартиру, а також стверджує, що жодних претензій щодо розрахунку за договором купівлі-продажу до покупця немає.
04 січня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла позивачці
ОСОБА_1 все належне їй майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
17 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Спадкова справа № 139/2013.
21 травня та 11 червня 2021 року адвокат позивачки надіслав відповідачу вимогу про надання доказів, що підтверджують факт передачі ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 229 500 грн.
Відповідно до копії довідки начальника Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області № 67/16559 ОСОБА_3 зверталася у Галицький РА ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області по факту таємного викрадення її приватного майна, в тому числі паспорта громадянина України, виданого на її прізвище. Відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог частини першої та частини четвертої статті 214 КПК України слідчим СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області 05 грудня 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 грудня 2012 року.
Відповідно до протоколу допиту потерпілої ОСОБА_3 від 06 грудня
2012 року у кримінальному провадженні № 12012150050000195 остання пояснила, що жодного наміру щодо продажу квартири, яка належала їй на праві власності, вона не мала. На запитання слідчого Паньків О. М. чи отримувала кошти за продаж належної їй квартири ОСОБА_3 відповіла, що квартиру вона не продавала і жодних коштів за неї не отримувала.
Виконуючий обов`язки прокурора Галицького району м. Львова звертався до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсною довіреності ОСОБА_3 від 19 листопада 2012 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 04 січня 2013 року, складеного на ім`я ОСОБА_1, з підстав того, що укладаючи вказані правочини ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх та керувати ними.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області
від 18 вересня 2018 року та постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 461/11591/13), у задоволенні позову прокурора відмовлено за недоведеністю позовних вимог.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Частиною першою статті 1000 ЦК Українивизначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.
Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1006 ЦК Україниповірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
Таким чином, законодавством чітко визначено дії повіреного по закінченню виконання договору доручення, зокрема, негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позовних вимог про непередання відповідачем спадкодавцю коштів від реалізації належній останній квартири, а тому вважав за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача як спадкоємця ОСОБА_3 коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Дійшовши висновку про обгрунтованість позовних вимог суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі
№ 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц,
від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18, викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши, доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв`язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від липня 2014 року).
З матеріалів справи слідує, що у суді першої інстанції відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивачки
(а. с. 203, т. 1).
В обґрунтування пропуску позивачкою позовної давності відповідач посилався на те, що про порушене право ОСОБА_1 дізналася з моменту прийняття спадщини 17 червня 2013 року.
Заперечуючи проти заяви відповідача позивачка посилалася на те, що спадкодавець за життя не повідомляла її про повернення чи неповернення відповідачем грошових коштів від реалізації належної ОСОБА_3 квартири,
а тому вважає, що перебіг строку позовної давності почався у червні 2021 року, після отримання відомостей про отримання відповідачем вимоги про передачу позивачці коштів, відповіді на яку ОСОБА_2 не надав (а. с. 222-226, т. 1). Крім того, зазначала, що судові процеси у справі № 461/11591/13 за позовом прокурора тривали до 18 вересня 2018 року, коли постанова Львівського апеляційного суду набрала законної сили, а тому вважала, що до цього часу вона не мала законних підстав звертатися в суд, чекаючи вирішення позовних вимог прокурора та набрання рішенням законної сили (а. с. 1-4, т. 2).
Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а тому не обговорював та не вирішував питання про застосування позовної давності.
Визнаючи доведеними позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам відповідача щодо пропуску позовної давності, не спростував їх, жодних мотивів з цього приводу взагалі не навів та не відобразив у оскарженій постанові висновки щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, та, як наслідок, наявності/відсутності підстав для відмови у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Зокрема, встановивши, що ОСОБА_2 продав від імені ОСОБА_3 квартиру
03 грудня 2012 року та отримав грошові кошти до підписання договору купівлі-продажу, апеляційний суд не з`ясував, з якого саме часу позивачка могла дізнатися про порушення її майнових прав внаслідок неотримання спадкодавцем ОСОБА_3 грошових коштів від продажу квартири, коли почала свій перебіг позовна давність та чи сплинула вона до моменту пред`явлення ОСОБА_1 позову у серпні 2021 року. Апеляційний суд лише процитував пояснення позивачки про те, що вона вважає, що до набрання законної сили постановою Львівського апеляційного суду 18 вересня 2018 року не мала права звертатися із цим позовом. Разом з тим, таке не може вважатися вирішенням заяви про позовну давність, оскільки жодних висновків суд з цього питання не робив.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Білецька Ореста Романівна, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року скасувати,
а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.