ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 372/1335/16-ц
провадження № 61-10423св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_6 ), ОСОБА_7, Публічне акціонерне товариство "Фінанс Банк", треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Мельник Марина Володимирівна, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Щур Надія Романівна,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_23,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_23 на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_6, ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк" (далі - ПАТ "Фінанс Банк"), у якому просив: визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_14 ; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 21 травня 2008 року ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 ; визнати недійсними рішення від 18 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ; визнати недійсними рішення від 01 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_7 ; визнати недійсними рішення від 11 березня 2014 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір іпотеки, укладений від 18 лютого 2013 року між ПАТ "ТММ-Банк" і ОСОБА_1, у частині земельних ділянок; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,12 га, з незаконного володіння ОСОБА_7 ділянку площею 0,24 га, з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,08 га, з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 затверджено проект землеустрою і передано у власність 56-ти громадянам, у тому числі ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_14, земельні ділянки розміром по 0,1200 га кожному для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. На підставі цього розпорядження вказані особи 21 травня 2008 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.
Надалі ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 за договорами купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року продали належні їм ділянки ОСОБА_24, яка, у свою чергу, уклала договір іпотеки від 18 лютого 2013 року з ПАТ "ТММ-Банк" (правонаступник ПАТ "Фінанс Банк").
ОСОБА_22 за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2009 року продав належну йому ділянку ОСОБА_3, а ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_25, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 за договорами купівлі-продажу від 29 травня 2009 року продали належні їм ділянки ОСОБА_3, яка їх об`єднала в одну й відчужила ОСОБА_2 .
ОСОБА_8 і ОСОБА_9 також об`єднали свої земельні ділянки в одну й відчужили її ОСОБА_7 .
Вказував, що передача земельних ділянок у власність громадян відбулася з порушенням низки вимог Водного і Земельного кодексів України. Спірні ділянки відносяться до категорії земель водного фонду з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки знаходяться у межах 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна, у тому числі частково накладаються на водне плесо річки, і не можуть за законом передаватися для потреб садівництва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року позов прокурора задоволено в повному обсязі.
Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 в частині передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_14 .
Визнано недійсними державні акти на право власності, видані 21 травня 2008 року на ім`я ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 .
Визнано недійсними рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, а також договір іпотеки, укладений 18 лютого 2013 року між ПАТ "ТММ-Банк" і ОСОБА_1 в частині земельних ділянок.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду й не можуть передаватися у власність громадян для потреб садівництва.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року, ОСОБА_23, як особа, яка не була залучена до участі в справі, звернулась з апеляційною скаргою, у якій просила рішення суду в частині вимог до ОСОБА_4 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_23 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції права, інтереси чи обов`язки ОСОБА_23 не порушені.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_23 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанціїнорм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що на час ухвалення рішення суду першої інстанції власником земельної ділянки, яку суд витребував у ОСОБА_4, була вона, а відтак належним відповідачем у цій справі мала б бути вона.
На підтвердження цієї обставини вона надала суду апеляційної інстанції нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 24 березня 2011 року, укладений між нею та ОСОБА_26, та витяг з Державного реєстру правочинів про реєстрацію цього договору. При цьому відсутність державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно до 01 січня 2013 року не впливало на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.
Проте суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, безпідставно вважав, що вона не довела право власності на земельну ділянку та помилково закрив апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
16 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, наведені норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі в справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року задоволено позов прокурора та, зокрема, визнано недійсними: розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 червня 2008 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, виданий на її ім`я державний акт на право власності на земельну ділянку та витребувано з її незаконного володіння цю земельну ділянку на користь держави.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, ОСОБА_23 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що суд вирішив питання про її права, оскільки вона є власником зазначеної земельної ділянки та мала б бути залучена до участі в справі як відповідач.
Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
За встановленими в справі обставинами, 21 травня 2008 року на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 217207 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для введення індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013.
Того ж дня акт зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100142.
24 березня 2011 року між ОСОБА_26 та ОСОБА_23 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013.
Відповідно до договору купівлі-продажу, земельна ділянка, що відчужується, належить ОСОБА_26 на підставі державного акта серії ЯЖ № 217207. На державному акті про право власності на земельну ділянку зроблена відмітка приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. про посвідчення договору купівлі продажу земельної ділянки 30 грудня 2009 року за реєстровим номером 3309, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_26, що зареєстровано в поземельній книзі 24 березня 2011 року за реєстровим номером 3223151000060140013:3:050.
Пунктом 4 договору купівлі-продажу передбачено, що право власності у ОСОБА_23 на земельну ділянку виникає після державної реєстрації.
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно на час розгляду справи судом першої інстанції право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013 за ОСОБА_23 не зареєстровано.
Посилаючись на відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно інформації про те, що ОСОБА_23 зареєструвала своє право власності на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції вважав, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення вона не була власником земельної ділянки, а тому рішенням суду не вирішувалось питання про її права та обов`язки.
Верховний Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не може, з огляду на таке.
Статтею 125 ЗК України (у редакції, що діяла на дату укладення договору купівлі-продажу від 24 березня 2011 року) визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 ЗК України (в тій же редакції) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Частина друга цієї статті вказує, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
Частиною шостою статті 126 ЗК України було визначено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, у кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.
Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_23, суд апеляційної інстанції на наведені норми права уваги не звернув, не з`ясував, чи було зареєстровано право власності ОСОБА_23 на спірну земельну ділянку з дотриманням чинного на момент укладення договору купівлі-продажу від 24 березня 2011 року законодавства, внаслідок чого передчасно вважав, що на час розгляду справи судом першої інстанції вона не була власником спірної земельної ділянки та рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про її права, свободи чи інтереси.