iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 495/10081/19

провадження № 61-247св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - Білгород-Дністровська міська рада Одеської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цупки Катерини Дмитрівни на постанову Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Дришлюка А. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення у квартиру.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 08 вересня 1998 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року у справі № 495/7166/17.

Під час перебування з відповідачем у шлюбі, їхній сім`ї, яка складалася з чоловіка - ОСОБА_2, її - ОСОБА_1 та її дітей: ОСОБА_3, 1986 року народження, ОСОБА_4, 1988 року народження, було надано для постійного користування та проживання службове житло, а саме 3 кімнатна квартира площею 46,0 кв. м за АДРЕСА_1 . На час звернення до суду з позовом квартира не приватизована.

Згідно з витягом із наказу командувача сил підтримки Збройних Сил України "По особовому складу" від 28 травня 2010 року № 17-ПМ ОСОБА_2 звільнено в запас за віком.

Відповідно до протоколу засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 16 грудня 2011 року № 339 з квартири АДРЕСА_1 було знято статус службового приміщення із зняттям ОСОБА_2 із квартирного обліку.

Рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 25 травня 2012 року № 346 вилучено квартиру АДРЕСА_1 з числа службових та розподілено ОСОБА_2, складом сім`ї 4 особи.

За довідкою № 674 КП "ЖЕО № 1" про склад сім`ї та реєстрацію, особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві комунальної власності Білгород-Дністровській міській раді було оформлено на ОСОБА_2 (наймач), разом з ним у квартирі зареєстровані та проживали члени його сім`ї: колишня дружина - ОСОБА_1 та сини дружини - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивач вказувала, що після розірвання шлюбу з нею відповідач почав перешкоджати їй та її дітям у володінні, користуванні квартирою АДРЕСА_1, замінив замки у квартирі, що позбавило її можливості доступу до квартири, у зв`язку з чим вона була змушена залишити квартиру та орендувати інше житло.

На неодноразові звернення до відповідача із вимогою не чинити перешкоди у володінні та користуванні спірною квартирою, надати можливість вселитися, він відповідав відмовою та погрозами, з приводу чого вона звернулася до Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про злочин.

Той факт, що позивач як законний користувач не може проживати у спірній квартирі, підтверджується актом КП "ЖЕО-1" від 06 листопада 2019 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила усунути її перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2, шляхом її вселення до цієї квартири та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 січня 2022 року у складі судді Мишко В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з 2017 року відповідач ОСОБА_2 проживає один в квартирі АДРЕСА_1, одноособово сплачує кошти за користування житлом та всі комунальні платежі, здійснює поточний ремонт майна, дбає про його схоронність та безпеку.

В свою чергу, факт не проживання позивачки у вказаній квартирі понад 6 місяців підтверджується нею особисто та актом КП "ЖЕО-1" від 06 листопада 2019 року.

Таким чином, оскільки позивачка не є членом сім`ї наймача та не веде з ним спільного господарства, не проживала в спірній квартирі, більше двох років перебувала на території іншої держави та, повернувшись до міста Білгород-Дністровського, добровільно продовжила проживати у своїй власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачка є власником квартири загальною площею 71,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частини житлового будинку загальною площею 57,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

Вищевказані обставини підтверджуються показаннями свідків, з яких також вбачається, що позивачка у спірній квартирі майже ніколи не проживала, а тільки іноді з`являлася туди, так як у даній квартирі проживав її син зі своєю родиною.

Крім цього, позивачка звернулася із позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, який не є власником чи уповноваженою особою власника цієї квартири.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, з боку ОСОБА_2 шляхом вселення ОСОБА_1 до вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 500 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, були пов`язані спільним бюджетом, а ОСОБА_1 вселилася до спірної квартири на законних підставах, зареєстрована там, вважала цю квартиру своїм житлом. Відповідач отримав вказану квартиру із такою великою житловою площею на сім`ю, яка складалася з чотирьох осіб, однак як наймач житлового приміщення чинить позивачці перешкоди у користуванні квартирою, що порушує її право на житло. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою шляхом її вселення.

Доводи відповідача про те, що позивачка не проживала в спірній квартирі і виїхала з неї спочатку до Італії, а потім до іншого житла без його згоди, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням в порядку статті 72 та частини другої статті 107 Житлового кодексу України (далі - ЖК України). Тобто позивач в силу статті 78 ЖК України не втратила своїх прав та обов`язків як колишній член сім`ї наймача спірного житлового приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цупка К. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 490/3414/16, від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

30 січня 2024 року справа № 495/10081/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Цупки К. Д. мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що в цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 не є власником чи уповноваженою особою власника спірного житлового приміщення та не наділений правом укладати договори найму житлових приміщень.

Враховуючи, що позивач також не є власником спірного житла, то апеляційний суд мав дослідити, чи має вона право звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення.

Позивач з 2009 року не проживала в спірній квартирі, не несла обов`язків по її утриманню, має у власності інше житло, в якому проживає протягом більше 20 років, що свідчать про наявність підстав вважати її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом вселення.

З наведеного також можна зробити висновок, що триваючі зв`язки з квартирою АДРЕСА_1 у позивача відсутні, а отже визнання судом вказаної квартири як "свого житла", і, відповідно, покладення цього факту в основу права на захист - є безпідставними.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

З 08 вересня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований Виконкомом Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про що зроблений відповідний актовий запис за № 31 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.12).

Під час перебування позивача з відповідачем у шлюбі, їх сім`ї, яка складалася з її чоловіка - ОСОБА_2, її - ОСОБА_1 та її дітей: ОСОБА_3, 1986 року народження, ОСОБА_4, 1988 року народження, було надано для постійного користування та проживання службове житло, а саме 3 кімнатна квартира площею 46,0 кв. м за АДРЕСА_1 . На час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом квартира не приватизована.

Згідно з витягом із наказу командувача сил підтримки Збройних Сил України "По особовому складу" від 28 травня 2010 року № 17-ПМ ОСОБА_2 звільнено в запас за віком (а.с.22).

За твердженням позивачки, з вересня 2017 року шлюбні відносини між нею та відповідачем фактично припинилися, сімейне життя почало руйнуватися, почалися сварки, образи, непорозуміння та налагодити стосунки з відповідачем не вдавалося.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року у справі № 495/7166/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с.11).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з моменту розірвання шлюбу відповідач почав перешкоджати їй та її дітям у володінні, користуванні квартирою квартиру АДРЕСА_1, він замінив замки у квартирі, що позбавило її можливості доступу до квартири, у зв`язку з чим вона була змушена залишити квартиру та орендувати інше житло. На неодноразові звернення до відповідача із вимогою не чинити перешкоди у володінні та користуванні спірною квартирою, надати можливість вселитися, він відповідав відмовою та погрозами, з приводу чого вона звернулася до Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про злочин (а.с.13).

Факт неможливості проживати у спірній квартирі, якої позивачка вважає себе законним користувачем підтверджується актом КП "ЖЕО-1" від 06 листопада 2019 року (а.с.14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Цупки К. Д. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частиною першою статті 61 ЖК України передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В цій справі апеляційним судом було встановлено, щослужбове житло - квартира площею 46,0 кв. м за АДРЕСА_1 була надана для постійного користування та проживання ОСОБА_2, ОСОБА_1 та її дітей: ОСОБА_3, 1986 року народження, ОСОБА_4, 1988 року народження, а в подальшому рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 25 травня 2012 року № 346 зазначену квартиру вилучено з числа службових та розподілено ОСОБА_2, складом сім`ї 4 особи.

Враховуючи зазначене, оскільки позивач набула рівних із відповідачем прав користування спірною квартирою та не втратила право на користування квартирою у встановленому законом порядку, а відповідачем створюються перешкоди у користуванні квартирою, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою шляхом її вселення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач з 2009 року не проживала в спірній квартирі, не несла обов`язків по її утриманню, має у власності інше житло, в якому проживає протягом більше 20 років, що свідчать про наявність підстав вважати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Статтею 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням в порядку статті 72 та частини другої статті 107 ЖК України. Тобто позивач в силу статті 78 ЖК України не втратила своїх прав та обов`язків як колишній член сім`ї наймача спірного житлового приміщення.

Тому, доводи заявника про те, що позивач втратила право на проживання в квартирі є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відповідно має право проживати в спірній квартирі, де зареєстрована.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не є власником чи уповноваженою особою власника спірного житлового приміщення та не наділений правом укладати договори найму житлових приміщень, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до неналежного відповідача, є неспроможними, оскільки на підставі рішення Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 25 травня 2012 року № 346 сторони в цій справі набули рівні права користування спірною квартирою, і стороною відповідача не спростовано доводів позивача про те, що саме ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у володінні та користуванні зазначеною квартирою.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 490/3414/16, від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту