ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9669/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: не з`явився,
відповідача-1: не з`явився,
відповідача-2: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Євсіков О.О., Адланова С.О., Корсак В.А.)
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 (суддя Мельник В.І.)
у справі №910/9669/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"; 2) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича
про витребування майна та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи та стислий зміст заяви
1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 та постановою Верховного Суду від 21.09.2022, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані" (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - Відповідач) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича (далі - Нотаріус):
- витребувано у Відповідача на користь Позивача нерухоме майно - майновий комплекс, розташований у м. Києві по вул. Будіндустрії, 6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1552597580000), загальною площею 28223,1 м2, до складу якого входять: адміністративно-побутовий корпус (літ. А) загальною площею 1643,7 м2, цех баштових кранів (літ. Б) загальною площею 3833,7 м2, механо-складальний цех, заготовчий цех, цех ремонту екскаваторів, адміністративно-господарські приміщення (літ. В) загальною площею 11361,00 м2, виробничий корпус (літ. Г) загальною площею 9805,8 м2, киснева станція, приміщення балонів кисневої рампи, навіс кисневої станції (літ. Д) загальною площею 81,4 м2, будинок РОУ (літ. Е) загальною площею 125,5 м2, очисні споруди, споруди для зливних і виробничих каналізацій (літ. З) загальною площею 26,7 м2, блок-пост заводської готовності (літ. И) загальною площею 3,10 м2, заготовче відділення, столярний цех, склад матеріалів (літ. К) загальною площею 1227,2 м2, склад шихти, блок кімната (літ. Л) загальною площею 115,00 м2 (далі - Майно);
- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54421899 від 05.10.2020 17:10:55, 54422313 від 05.10.2020 17:30:04, 54423577 від 05.10.2020 19:12:42, 54599126 від 15.10.2020 22:25:04, 54599147 від 15.10.2020 22:49:37, 54599162 від 15.10.2020 23:10:42, прийняті Нотаріусом;
- стягнуто з Відповідача на користь Позивача 808120,00 грн судового збору.
2. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 видано накази від 12.10.2022 №910/9669/21.
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023, відмовлено у задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 №910/9669/21 таким, що не підлягає виконанню.
4. Відповідач 23.08.2023 звернувся до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука Віталія Григоровича (далі - Виконавець) про визнання дій Виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо внесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди неправомірними (далі - Скарга).
5. Виконавець 02.11.2023 надав пояснення на Скаргу, в яких просив у її задоволенні відмовити, а понесені ним витрати на правничу допомогу покласти на Відповідача. Виконавець навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікував понести у зв`язку з розглядом у суді Скарги, в розмірі 15000,00 грн та зазначив, що докази понесення зазначених витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судом рішення.
6. У подальшому 12.01.2024 Відповідач подав заяву про залишення без розгляду Скарги.
7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2024 залишено Скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
8. Виконавець 02.04.2024 звернувся до місцевого господарського суду із заявою №09-7120 про ухвалення додаткового рішення (далі - Заява), в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі про розподіл понесених витрат на правову допомогу, стягнути з Відповідача на користь Виконавця витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн.
9. Заяву мотивовано тим, що Виконавець узгодив із АО "Джастлікторс" гонорар адвоката в зазначеному розмірі за комплексне ведення справи №910/9669/21. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу на вказану суму Виконавець додав до відповідних пояснень та Заяви: копію договору №7/1/20 про надання правової допомоги від 05.02.2020, копію додаткової угоди №17 до зазначеного договору, детальний опис робіт (наданих послуг), копію акта про надання правової допомоги №18 відповідно до договору №7/1/20 про надання правової допомоги від 05.02.2020, копію рахунка №18-7/1/2020 від 01.04.2024.
10. Відповідач заявив клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні Заяви, а в разі її задоволення - зменшити розмір витрат до 1000 грн. Клопотання обґрунтовано посиланням на суперечливість і недоведеність розміру понесених витрат, а також надання документів, які не підтверджують надання послуг.
Стислий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, Заяву задоволено, стягнуто з Відповідача на користь Виконавця витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
12. Додаткове рішення мотивовано посиланням на положення статей 123, 126, 129, 244 ГПК України та обставини подання Скарги, залишення її без розгляду, розгляду Заяви.
13. Апеляційний господарський суд виходив із встановлення обставин погодження Виконавцем і АО "Джастлікторс" гонорару в розмірі 15000,00 грн та надання відповідної правничої допомоги, яка безпосередньо пов`язана з діями Відповідача та витрати на яку мали місце незалежно від того, що Відповідач у подальшому просив залишити його Скаргу без розгляду. Господарський суд апеляційної інстанції визнав зазначений розмір гонорару обґрунтованим, відповідним критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, співрозмірності з виконаною роботою в суді першої інстанції.
14. Крім того, апеляційний господарський суд відхилив доводи Відповідача про необхідність розгляду Заяви господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", адже оскаржуване додаткове рішення є невід`ємною частиною судового рішення щодо поданої Відповідачем Скарги, постановленого саме у справі, що розглядається, та не оскарженого в установленому законом порядку.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
15. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та додаткове рішення місцевого господарського суду, передати справу до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/3027/24 про банкрутство Відповідача.
16. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
17. Відповідач вважає, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи застосували положення статей 129, 221 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справі №289/718/18, від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18, від 29.08.2022 у справі №910/10877/17, від 27.04.2022 у справі №27/104б у подібних правовідносинах.
18. Відповідач наголошує, що розгляд усіх майнових спорів, стороною яких є боржник у справі про банкрутство, зокрема розгляд скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, повинен здійснюватися саме господарським судом у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
19. З огляду на таке Відповідач вважає, що Заява має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа №910/3027/24 про банкрутство ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
20. Інші учасники справи у встановлений судом строк відзиви на касаційну скаргу не подали.
Позиція Верховного Суду
21. Предметом касаційного перегляду є додаткове рішення місцевого господарського суду щодо стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених Виконавцем у зв`язку з поданням Відповідачем Скарги на дії Виконавця, залишеної без розгляду за клопотанням Відповідача.
22. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги. Водночас суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
23. З огляду на таке під час розгляду касаційної скарги в цій справі підлягає врахуванню висновок щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №921/357/20.
24. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нормами статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", статей 339, 340 ГПК України встановлена можливість звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, така скарга є формою звернення за судовим захистом порушених прав (інтересів) сторін та учасників, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
25. Згідно зі статтею 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
26. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
27. Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
28. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
29. Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця. Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.
30. Згідно зі статтею 344 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
31. Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.
32. На підставі аналізу статей 339, 343, 344 ГПК України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.
33. Водночас приписи статті 343 ГПК України не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження.
34. Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого статтею 343 ГПК України.
35. У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 "Судові витрати" ГПК України).
36. Отже, положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.
37. Протилежний підхід призводив би до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд скарги у законний спосіб, хоч і не обумовлений статтею 343 ГПК України, разом з тим позбавив би сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.
38. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).
39. Згідно з частинами 1 - 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
40. Стаття 129 ГПК України регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.
41. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово акцентувала увагу на тому, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (зокрема постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22, від 09.10.2024 у справі № 910/19949/23).
43. Як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 "Судові витрати", яка є частиною розділу I "Загальні положення" ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.
44. Згідно з положеннями статті 130 ГПК України розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).
45. Відповідно до частини 5 статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
46. Приписи частини 5 статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.
47. Оскільки норма частини 5 статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.
48. Отже, у разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на частину 4 статті 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.
49. За приписами частини 1 статті 74 ГПК України обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
50. Тобто стороні / особі, що заявляє про компенсацію здійснених нею витрат (у цій справі приватний виконавець) внаслідок необґрунтованих дій іншої сторони, необхідно довести, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету ?? ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні й чим це підтверджується тощо. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.
51. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що Виконавець у цій справі має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом Скарги. Передумовою для задоволення таких вимог є доведення Виконавцем наявності відповідних витрат, які виникли у зв`язку зі зверненням Відповідача зі Скаргою та із залишенням її в подальшому без розгляду. Водночас Виконавець повинен довести факт вчинення Відповідачем (на якого він просить покласти відповідні витрати) конкретних необґрунтованих дій під час розгляду Скарги та в чому вони проявлялися.
52. Під час розгляду Заяви суди мали перевірити доводи Виконавця щодо необґрунтованості дій Відповідача, пов`язаних із поданням скарги та її розглядом, зокрема, але не виключно: чи діяв Відповідач недобросовісно та пред`явив необґрунтовану скаргу; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний скаржник мав на меті протиправну мету ? порушення прав та інтересів приватного виконавця тощо.
53. Звертаючись із Заявою, Виконавець послався, зокрема, на положення частини 5 статті 130 ГПК України, а також на обставини звернення Відповідача зі Скаргою та в подальшому із заявою про залишення Скарги без розгляду. Однак Виконавець у Заяві не навів доводів щодо необґрунтованості наведених дій Відповідача, зокрема, їх недобросовісності, вчинення з протиправною метою тощо.
54. Розглянувши Заяву, господарські суди першої та апеляційної інстанцій також обмежилися посиланням на відповідні норми права та обставини звернення Відповідача зі Скаргою, залишення її без розгляду за клопотанням Відповідача, а також понесення Виконавцем витрат у вказаному ним розмірі, пов`язаних із діями Відповідача. Проте господарські суди не встановили обставин, які б свідчили саме про необґрунтованість дій Відповідача з подання Скарги і клопотання про залишення її без розгляду.
55. Отже, необґрунтованість дій скаржника у цій справі (Відповідача) не доведена Виконавцем, який звернувся із Заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу, та не встановлена господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в межах розгляду цієї справи, що свідчить про неправильне застосування судами приписів статті 130 ГПК України.
56. Також Верховний Суд приймає до уваги, що згідно з матеріалами справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 04.11.2024, скасовано постанову про скасування процесуального документа НОМЕР_1 від 02.02.2023 і постанову про відновлення виконавчого провадження НОМЕР_1 від 02.02.2023. Постановляючи зазначену ухвалу, місцевий господарський суд встановив обставини, згідно з якими рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 №910/9669/21 фактично було виконане ще до відкриття Виконавцем виконавчого провадження за вказаним наказом, а отже, не потребувало примусового виконання.
57. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що у задоволенні Заяви Виконавця про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат потрібно відмовити.
58. Водночас підлягають відхиленню наведені в касаційній скарзі посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справі №289/718/18, від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18, від 29.08.2022 у справі №910/10877/17, від 27.04.2022 у справі №27/104б, адже вони стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
59. Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справі №289/718/18 викладено висновки щодо вирішення спорів за немайновими позовними вимогами до відповідача про дострокове розірвання договору оренди землі, які не стосуються питання формування активу боржника, тому не є пов`язаними зі здійсненням провадження у справі про банкрутство та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
60. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 викладено висновки, зокрема, щодо юрисдикції суду при вирішенні спору за позовом ліквідатора боржника у справі про банкрутства про визнання права власності на врожай.
61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20) викладено висновок про необхідність розгляду у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ заявлених до боржника позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва.
62. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц скасовано судові рішення попередніх інстанцій та передано до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство відповідача, справу за позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди.
63. У постанові від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що спір за майновою вимогою позивача, що є конкурсним кредитором, до відповідача, який перебуває в процедурі банкрутства, задоволення позову в якому матиме наслідком зміну майнового стану відповідача-банкрута, повинен розглядатися в межах справи про банкрутство.
64. У постанові від 06.02.2020 у справі №910/1116/18 Верховний Суд визнав помилковим висновок господарських судів попередніх інстанцій щодо необхідності розгляду в окремому позовному провадженні поза межами справи про банкрутство заявлених позивачем вимог про стягнення збитків з боржника у справі про банкрутство.
65. У постанові від 27.04.2022 у справі №27/104б Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду про закриття провадження у справі за скаргою боржника на дії державного виконавця, визнавши визнав помилковим висновок про те, що скарга боржника на дії державного виконавця щодо виконання заочного рішення у цивільній справі не підпадає під регулювання статті 7 КУзПБ та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
66. У постанові від 29.08.2022 у справі №910/10877/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця мала розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
67. З наведеного вбачається, що викладені в перелічених постановах Верховного Суду висновки стосуються наявності / відсутності правових підстав для розгляду в межах справи про банкрутство спорів по суті позовних вимог, заявлених до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, а також скарг на дії (бездіяльність) виконавців під час виконання судових рішень у відповідних справах.
68. Натомість, зазначені постанови не містять висновків щодо необхідності передання для розгляду в межах справи про банкрутство відповідача заяви про ухвалення додаткового рішення, поданої після відкриття провадження у такій справі щодо судового рішення, ухваленого в окремому позовному провадженні до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.
69. Отже, оскільки у цій справі предметом оскарження є не судове рішення, ухвалене по суті вирішення спору чи розгляду скарги на дії виконавця, а саме додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, питання про які не було вирішено при постановленні ухвали про залишення без розгляду на дії виконавця, посилання Відповідача на перелічені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду є нерелевантними.
70. Водночас згідно з усталеною правовою позицією, зокрема, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2023 у справі №904/8884/21, додаткове рішення за своєю правовою природою - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.
71. З огляду на викладене немає підстав для передання для розгляду в межах справи про банкрутство Відповідача Заяви щодо постановлення додаткового рішення для усунення неповноти ухвали місцевого господарського суду, ухваленої в цій справі до відкриття провадження у відповідній справі про банкрутство, яка не була оскаржена в апеляційному та касаційному порядку, набрала законної сили. При цьому Верховний Суд приймає до уваги, що відмова у задоволенні зазначеної заяви не матиме наслідком вплив на рух майнових активів Відповідача.