ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2025 року
м. Київ
справа № 320/26833/23
адміністративне провадження № К/990/12458/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №320/26833/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник Бараненков Денис Олександрович,
на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року (головуючий суддя: Дудін С.О.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року (головуючий суддя: Єгорова Н.М., Чаку Є.В., Сорочко Є.О.)
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 26 жовтня 2018 року до 16 червня 2023 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 26 жовтня 2018 року до 16 червня 2023 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), а тому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України").
Суд першої інстанції установив, що перебіг місячного строку звернення до суду розпочався з 21 серпня 2022 року і сплинув у відповідне число наступного місяця, тобто 21 вересня 2022 року, та з 17 червня 2023 року і сплинув 17 липня 2023 року. Посилання позивача на те, що обставинами, які вплинули на своєчасність подання позовної заяви було його звернення до відповідача у порядку досудового врегулювання спору із заявою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та отримання відповіді лише 18 липня 2023 року суд відхилив, пославшись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 у справі №240/12017/19 та від 12 квітня 2023 року у справі №380/14933/22, за якими отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Отже, суд констатував, що звернення позивача до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку та отримання листа-відмови не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.
З приводу твердження позивача, що відповідачем не було виплачено йому компенсацію втрати частини доходів на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі №320/12995/21, а тому остаточний розрахунок носить умовний характер, суд першої інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах підставою нарахування середнього заробітку є несвоєчасна виплата позивачу на момент його звільнення сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення. Водночас, компенсація втрати частини доходів в силу вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є додатковим видом компенсації, який виплачується у випадку порушення уповноваженим органом (особою) встановлених строків виплати громадянину відповідного виду доходу. У підсумку, судом було зазначено, що право на отримання особою середнього заробітку не залежить від виплати такій особі компенсації втрати частини доходів.
Щодо посилання позивача на запроваджений в країні воєнний стан та пов`язані з цим обмеження, суд зазначив, що у своєму клопотанні позивач лише послався на обмеження та складнощі, пов`язані із запровадженим воєнним станом, однак жодних доказів на підтвердження об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду з позовом у цій справі не надав.
Не погодившись із указаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року - без змін.
В означеній ухвалі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що висновок суду першої інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом положень статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
У касаційній скарзі представник позивача, зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Так, скаржник зазначає, що судами необґрунтовано було відмовлено йому у поновленні процесуальних строків.
На обґрунтування вказаного зазначає, що остаточний розрахунок, який був проведений з ним військовою частиною 16 червня 2023 року на виконання рішення суду у справі №320/12995/21 є "умовним", оскільки при обрахунку за вказаним рішенням Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, а саме без компенсації податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що на думку позивача мало бути враховано судами у якості підстави для поновлення процесуального строку. Поряд з цим, скаржник звернув увагу, що у зв`язку з невиконанням військовою частиною НОМЕР_1 вимог пункту 2 Порядку №44 щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом і справа зареєстрована за №320/33039/23, що також свідчить про те, що розрахунок, проведений відповідачем 16 червня 2023 року не є остаточним.
До того ж, на переконання скаржника, судами мала бути врахована та обставина, що він намагався урегулювати спір у досудовому порядку, звернувшись 10 липня 2023 року до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та надання довідок про виплачені грошові кошти, однак відповідач листом від 18 липня 2023 року відмовив у виплаті середнього заробітку. З огляду на вказане, на думку позивача, перебіг місячного строку мав рахуватися саме з дати отримання ним відповіді від відповідача і довідок про виплачені грошові кошти.
Насамкінець, позивач наголошував і на введенні в Україні воєнного стану, що мало бути враховано судами в якості пом`якшувальної обставини щодо доступу до правосуддя.
Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених абзацом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції.
Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено відповідачу 25 квітня 2024 року о 20:34 год.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як обумовлено частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За змістом частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року, касаційне провадження у справі відкрите з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.
У цій справі не є спірним те, що у день звільнення ОСОБА_1 зі служби, відповідачем не проведено всіх належних йому виплат, а саме, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення.
Так, на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду у справах №320/12640/21, №320/12995/21 відповідачем було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі: 13132,51 грн - 20 серпня 2022 року та індексацію грошового забезпечення у розмірі: 83625,23 грн - 18 травня 2023 року та у розмірі: 77526,74 грн лише 16 червня 2023 року, у зв`язку із чим останній має право на застосування статті 117 КЗпП України у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Як убачається з матеріалів справи та оскаржуваних рішення суду першої інстанції, при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі Київський окружний адміністративний суд установив, що позов ОСОБА_1 подано з порушенням місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Зважаючи на це, ухвалою від 10 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій зазначив про те, що остаточний розрахунок був здійснений відповідачем 16 червня 2023 року. 10 липня 2023 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та надання довідок про виплачені грошові кошти, однак відповідач листом від 18 липня 2023 року відмовив у виплаті середнього заробітку. Крім того, 17 липня 2023 року відповідач підготував відповідні довідки. Позивач зазначив, що вказані довідки та лист-відмова були ним отримані 21 липня 2023 року. Крім того, позивач вказував на те, що затримка у наданні відповідачем відповіді на його заяву була зумовлена залученням посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 до виконання бойових завдань через введення на території України воєнного стану. Також позивач зазначив, що відповідачем не було йому виплачено компенсацію втрати частини доходів на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі №320/12995/21, а тому остаточний розрахунок носить умовний характер. Обґрунтовуючи причини недотримання строку звернення до суду, позивач також посилався на запроваджений в країні воєнний стан та пов`язані з цим обмеження.
Оцінивши наведені у поданій позивачем заяві підстави пропуску процесуального строку, суд першої інстанції визнав їх неповажними.
У цьому зв`язку Київський окружний адміністративний суд, з яким погодився й апеляційний суд, виснував, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню на підставі частини другої статті 123 КАС України.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, зазначає наступне.
Приписами статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Отже, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
У підсумку Верховний Суд резюмує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п`ята статті 122 КАС України).
Як установлено судами, остаточний розрахунок з позивачем проведений 16 червня 2023 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Водночас до суду позивач звернувся 31 липня 2023 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
До того ж, строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Судом першої інстанції було надано оцінку обставинам, які, зі слів позивача, вплинули на підготовку та подання позовної заяви в установлений законодавством строк, а саме: отримання відповіді відповідача з відмовою у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду лише 18 липня 2023 року, посилання те, що остаточний розрахунок носить умовний характер та запроваджений в країні воєнний стан і пов`язані з цим обмеження, та обґрунтовано визнано їх неповажними, оскільки означені аргументи ОСОБА_1 не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права він був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду.
Так, колегія суддів вважає слушним висновок суду першої інстанції, що звернення позивача до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку та отримання листа-відмови не змінює початку перебігу процесуального строку, який розпочинається саме з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.
Аналогічний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 та від 12 квітня 2023 року у справі №380/14933/22.
Отримання позивачем листа від відповідача від 18 липня 2023 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Щодо доводів ОСОБА_1, що невиплата відповідачем компенсації втрати частини доходів на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі №320/12995/21, свідчить про те, що остаточний розрахунок носить умовний характер, суд зазначає таке.
Так, як зазначено самим позивачем у касаційній скарзі, у зв`язку з невиконанням військовою частиною НОМЕР_1 вимог пункту 2 Порядку №44 щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся до Київського окружного суду з відповідним адміністративним позовом, справа зареєстрована за №320/33039/23.
Керуючись частиною 5 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що остаточне рішення у справі №320/33039/23 судом не приймалось. Враховуючи те, що остаточний розрахунок відповідачем проведено з позивачем 16 червня 2023 року, про що зазначалось самим позивачем при поданні цього позову до суду та підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 від 6 липня 2023 року та довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 17 липня 2023 року №248, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій вірно визначили 16 червня 2023 року датою, з якої починається відлік перебігу процесуального строку на звернення позивача до суду з цим позовом.
Щодо посилання скаржника на запроваджений в країні воєнний стан і пов`язані з цим обмеження, Суд зазначає наступне.
Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на звернення до суду, та їх обчислення до КАС України не вносилось.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.
Верховний Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд погоджується, що введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
На тлі викладеного Суд не заперечує, що обставини введення в Україні воєнного стану могли утруднити дотримання строку на подачу позовної заяви, втім зазначені доводи скаржника не підтверджені жодними доказами.
Тож доводи скаржника про неможливість своєчасного подання позовної заяви через введення в Україні воєнного стану у контексті обставин цієї справи Верховний Суд уважає необґрунтованими і погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо недоведення скаржником поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Що стосується посилання в касаційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини в частині того, що встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України, Суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.
Інші доводи та міркування, викладені в касаційній скарзі не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Отже, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що їхній зміст не викликає сумнівів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин касаційна скарга позивача не може бути задоволена.
З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд