ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 320/8323/21
адміністративне провадження № К/990/43547/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Тацій Л.В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 (головуючий суддя Балаклицький А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 (головуючий суддя Карпушова О.В., судді Губська Л.В., Епель О.В.)
у справі №320/8323/21
за позовом ОСОБА_1
до Ірпінської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської міської ради, в якому просив суд:
- визнати протиправним рішення Ірпінської міської ради від 24.12.2020 №224-4-VІІІ в частині відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка;
- зобов`язати Ірпінську міську раду надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка згідно заяви (клопотання) від 13.11.2020 (вх. №5086/01-18 від 18.11.2020).
1.1. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем до відповідача було подано заяву з усіма необхідними документами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для будівництва і обслуговування житлового будинку, проте відповідачем прийнято протиправне рішення.
2. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 24.10.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023, Адміністративний позов задовольнив частково:
Визнав протиправним рішення Ірпінської міської ради від 24.12.2020 №224-4-VІІІ в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка.
Зобов`язав Ірпінську міську раду розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 13.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка.
В іншій частині позову відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 витрати з надання правової допомоги у розмірі 6000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінської міської ради.
3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:
3.1. Представником позивача до Ірпінської міської ради була подана заява (клопотання) від 13.11.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка. До клопотання було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
3.2. Рішенням Ірпінської міської ради № 224-4-VIII від 24.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача у зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка знаходиться в користуванні інших осіб.
3.3. Адвокатське бюро "Олександра Дубового" звернулося до відповідача із адвокатським запитом від 05.02.2021, у якому просило надати копії документів, які підтверджують викладені у рішенні відповідача обставини, а саме, що зазначена земельна ділянка знаходиться в користуванні інших осіб.
3.4. У листі №01-18/510 від 12.02.2021 відповідачем була надана відповідь на запит, в якій вказано, що на бажану земельну ділянку надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_2 .
3.5. Вважаючи рішення незаконним, позивач звернувся до суду з позовом.
4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто, спірне рішення прийнято не у відповідності чинного законодавства. Надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншій особі не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому суд відзначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. У цьому випадку суд вирішив, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Ірпінської міської ради повторно розглянути звернення позивача.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
5.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі слугувало неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України).
5.2. Зокрема скаржник стверджує про те, що судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржувану постанову без врахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №320/4182/20, у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18, від 17.06.2021 у справі №815/2318/18, від 22.01.2021 у справі №817/820/17, від 28.05.2020 у справі №819/654/17, від 16.05.2019 у справі №821/925/18, від 24.10.2019 у справі №0840/3112/18, від 03.11.2022 у справі №320/5760/21.
5.3. Позивач наполягає на тому, що виконав усі визначені законом умови для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Одночасно з цим, причини відмови у наданні такого дозволу судами попередніх інстанцій визнані необґрунтованими та безпідставними. З огляду на зазначене, позивач вважає, що у цій ситуації єдиним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
5.4 Крім цього позивач просить здійснити відшкодування судових витрат. Зазначає, що надання доказів оплати правової допомоги у цій справі не вимагається.
6. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
6.1. В обґрунтування свої позиції зазначає, що Ірпінська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла виключно у межах та у спосіб, передбачений законодавством України.
6.2. Відповідач наполягає на тому, що суд не може підміняти державний орган, рішення кого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень.
6.3. Ірпінська міська рада також заперечила проти стягнення судових витрат, зазначивши, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
7. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивачем обраного судами способу захисту порушеного права. Позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що у цій справі судам слід було зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,15 гектара на території села Михайлівка-Рубежівка.
9. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншій особі не позбавляє позивача права на звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідає судовій практиці Верховного Суду.
Зокрема у постанові від 18.05.2022 у справі № 154/3345/16 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглядав питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - дозволу), на яку претендує декілька осіб, і дійшов висновку, що застосуванню підлягає правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (пункт 21 цієї постанови), та правовий висновок про незаконність відмови у наданні дозволу у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі (пункт 23 цієї постанови).
Отже висновок судів попередніх інстанцій в цій частині є правильним.
10. Щодо дискреції відповідача на ухвалення рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, то Суд зазначає таке.
11. Зі змісту положень статей 116 та 118 ЗК України слідує, що за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою обов`язковим є прийняття відповідним органом вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
12. ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
13. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
14. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
15. Колегія суддів зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
16. У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
17. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. При цьому, в разі відмови, відповідач зобов`язаний вказати всі підстави такої відмови. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
18. Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
19. У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
20. Частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
21. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
22. Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
23. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
24. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
25. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову наданні дозволу, визначені статтею 118 ЗК України.
26. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
27. Зазначена правова позиція щодо визначення повноважень дискреційними узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17.
28. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.
29. У цій справі Ірпінська міська рада відмовила позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд рішенням № 224-4-VIII від 24.12.2020 у зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка знаходиться в користуванні інших осіб.
30. Тобто міська рада вирішила клопотання позивача у формі, що відповідає вимогам законодавства.
31. Одночасно з цим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і не ставиться під сумнів у суді касаційної інстанції, що Ірпінська міська рада протиправно відмовила позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки відповідач посилається на підстави, які не передбачені ЗК України.
32. Відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.
33. У спірній ситуації зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є втручанням суду у дискреційні повноваження Ірпінської міської ради, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
34. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 31.07.2020 у справі №810/2474/18, від 03.03.2021 у справі №320/4182/20, від 03.11.2022 у справі №320/5760/21 за подібних фактичних обставин справи, а тому посилання позивача у касаційній скарзі на такі судові рішення є обґрунтованим.
35. Між тим, постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №815/2318/18, від 22.01.2021 у справі №817/820/17, від 28.05.2020 у справі №819/654/17, від 24.10.2019 у справі №0840/3112/18, на які вказує скаржник, прийняті за інших фактичних обставин справи, зокрема, відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою мали неодноразовий характер. У справі №821/925/18 предметом оскарження була відмова суб`єкта владних повноважень у затвердженні проєкту землеустрою. Відтак, висновки Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1, є нерелевантними щодо спірних правовідносин у справі №320/8323/21.
36. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти по сьогоднішній день.
37. Відповідно до статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
38. На час розгляду цієї справи у суді в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
39. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24.03.2022 № 2145-IX внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.
40. Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" від 19.10.2022 № 2698-IX, який набрав чинності 19.11.2022, підпункт 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України доповнено другим реченням такого змісту: "Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом".
41. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
42. Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
43. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
44. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
45. З наведеного вбачається, що однією з умов способу захисту порушеного права особи, є те, що такий спосіб не повинен суперечити закону.
46. Згідно з положеннями частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
47. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).
48. На підставі викладеного можна дійти висновку, що процесуальним законом не допускається ухвалення судом рішення про зобов`язання вчинити відповідача завідомо неправомірні дії, які суперечитимуть вимогам норм законодавства, чинних станом на момент ухвалення судового рішення.
49. Зокрема, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
50. Повертаючись до згаданих вище змін, внесених до ЗК України, з їх змісту вбачається те, що із 19.11.2022 і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
51. Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
52. Як наслідок, Верховний Суд доходить висновку, що ухвалення судового рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в період дії заборонної норми, викладеної у Перехідних положеннях ЗК України (підпункт 5 пункту 27), зобов`яже суб`єкта владних повноважень діяти всупереч вимогам Закону, що є недопустимим.
53. Варто зазначити, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
54. Ні цій підставі вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, а відтак касаційна скарга задоволенню не підлягає.
55. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
56. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне тлумачення закону та його застосування, їх рішення підлягають зміні в частині мотивів, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.
57. Зважаючи на результат касаційного перегляду, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 139, 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -