iplex360.Демо.Судові рішення

Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 9901/54/19

Провадження № 11-50заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю секретаря судового засідання Іванової Н. П.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки - адвоката Кротюка О. В.,

представника Вищої ради правосуддя Шевчука А. О.,

представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Петренко Ю. В.,

розглянула у судовому засіданнів режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1, яка діє через свого представника ? адвоката Кротюка Олександра Володимировича, та Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 9901/54/19 (судді Яковенко М. М., Блажівська Н. Є., Дашутін І. В., Єресько Л. О., Шишов О. О.) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі ? ВККС, Комісія), ВРП про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовних заявах вимог

1. 28 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила:

? визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 21 грудня 2018 року № 1983/ко-18 (далі також - Спірне рішення);

? зобов`язати ВККС допустити суддю Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 до подальшого проходження процедури кваліфікаційного оцінювання, а саме "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 лютого 2019 року поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом та відкрив провадження у справі.

3. 13 лютого 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Кротюка О. В. надійшла заява про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, у якій ішлося про стягнення з ВККС моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.

4. 18 лютого 2019 року на адресу Верховного Суду від Комісії надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просив відмовити у його задоволенні.

5. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року задоволено заяву представника позивачки Кротюка О. В. про зупинення провадження у справі № 9901/54/19 до вирішення справи № 9901/55/19 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, а ухвалою цього суду від 10 листопада 2021 року зазначене провадження поновлено.

6. Крім того, 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВРП (справа № 9901/178/19), в якому просила:

? визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України";

?зобов`язати ВРП поновити ОСОБА_1 на посаді судді Франківського районного суду міста Львова з 12 березня 2019 року;

? стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі - ТУ ДСА) середній заробіток за час вимушеного прогулу на її користь.

7. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог до ТУ ДСА про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто, в іншій частині вимог відкрито провадження.

8. 03 травня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ВРП на адміністративний позов з проханням відмовити в його задоволенні.

9. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року провадження у справі № 9901/178/19 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії зупинено до вирішення справи № 9901/54/19.

10. Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу № П/9901/54/19 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди об`єднано в одне провадження зі справою № П/9901/178/19 за її позовом до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення Ради від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України". Присвоєно об`єднаній справі № П/9901/54/19.

11. 18 лютого 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ВРП на позовну заяву, в якому Рада просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

12. 01 листопада 2022 року на адресу Верховного Суду від представника позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив:

? визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1983/ко-18;

? зобов`язати ВККС допустити суддю Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 до подальшого проходження процедури кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди";

? стягнути з ВККС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн;

? визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова;

? зобов`язати ВРП поновити ОСОБА_1 на посаді судді Франківського районного суду міста Львова з 12 березня 2019 року;

? стягнути з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

? відшкодувати судові витрати ОСОБА_1 за рахунок ВККС та ВРП відповідно.

13. На обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на невмотивованість і безпідставність Спірного рішення, резолютивна частина якого не містить відомостей про те, якому встановленому законом критерію, вона не відповідає.

14. На думку позивачки, питання кваліфікаційного оцінювання судді повинне бути врегульоване виключно законом, а не актами Комісії.

15. На переконання позивачки, частина п`ята статті 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з якою Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС, суперечить Конституції України.

16. Також позивачка вказувала, що статтею 126 Конституції України не передбачено звільнення судді з посади за результатами його кваліфікаційного оцінювання.

17. ОСОБА_1 зазначала про необ`єктивність кваліфікаційного оцінювання щодо неї в частині виконаного практичного завдання і виставлених за нього балів з огляду на відсутність у Комісії методики оцінювання результатів.

18. Вважала, що за результатами першого етапу кваліфікаційного оцінювання набрала достатню кількість балів, яка за приписами Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Положення № 143/зп-16), і Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджених рішенням ВККС від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Порядок № 144/зп-16), свідчить, що вона подолала "пороговий бал", що давало їй законні підстави очікувати, що Комісія допустить її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

19. ОСОБА_1 твердила, що набрання нею в цілому за іспит 131,63 бала не позбавляло її права на участь у наступному етапі оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", оскільки пункт 8 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 передбачає, що суддя, який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімального допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту.

20. Позивачка покликалася на модель підрахунку балів для проходження іспиту та подальшої участі у співбесіді, застосовану ВККС у межах конкурсів з добору суддів на посади до Верховного Суду, в яких, на її думку, до окремих учасників Комісія застосувала пункти 8, 9 глави 6 розділу ІІ Положення

№ 143/зп-16, внаслідок чого загальна сума балів за іспит перевищила мінімально допустимий бал іспиту і вони таким чином подолали цей етап, хоч їхній бал за практичне завдання був нижчим, ніж мінімально допустимий.

21. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, заявленої до стягнення з Комісії, ОСОБА_1 зауважує, що після отримання інформації про прийняття негативного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання вона перебуває у стані постійного стресу, який характеризується постійним почуттям пригніченості, незадоволеності своїм життєвим становищем, хронічною втомою та апатією, Спірне рішення Комісії стало підставою для звільнення її з посади судді, що істотно погіршило її моральний та психологічний стан, завдало шкоди її діловій репутації.

22. Доводячи неправомірність оскаржуваного рішення ВРП, позивачка наголошувала, що Рада 12 березня 2019 року під час прийняття рішення № 718/0/15-19 порушила процедуру його прийняття, оскільки всупереч вимогам статті 30 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) належним чином не повідомила її про дату засідання ВРП.

23. Крім того, на думку позивачки, Рада безпідставно не вирішила клопотання про відкладення розгляду питання щодо неї, незважаючи на те, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні в медичному закладі.

24. Також з наведенням відповідних аргументів ОСОБА_1 вважала, що рішення Ради щодо неї є упередженим та невмотивованим.

25. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року уточнену позовну заяву в частині вимог до ТУ ДСА про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто, в частині вимог до ВККС та ВРП про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - прийнято до розгляду.

Позиція відповідачів

26. ВККС у відзиві на позовну заяву просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність доводів та зазначаючи, що оцінювання позивачки на відповідність займаній посаді було призначено та проводилося відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, статей 83, 85, пункту 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, Положення № 143/зп-16. ВККС вважала, що оскільки ОСОБА_1 за виконання практичного завдання отримала 49,5 бала при 60 балах як мінімально допустимих для складання цього іспиту, вона згідно з рішенням від 21 грудня 2018 року № 1983/ко-18 визнана такою, що не склала іспиту, у зв`язку із чим їй було відмовлено у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" на відповідність займаній посаді судді, а до ВРП було скеровано подання про її звільнення з посади судді Франківського районного суду міста Львова.

27. ВРП у відзиві на позовну заяву зазначила, що не погоджується з доводами ОСОБА_1, вважає своє рішення законним і обґрунтованим. Стверджувала, що суддя була належно повідомлена про розгляд питання щодо її звільнення, а на засіданні Ради 12 березня 2019 року був присутній її представник.

28. Зауважила, що підпункт 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

29. Указом Президента України від 25 липня 2008 року № 674/2008 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено суддею Франківського районного суду міста Львова строком на п`ять років.

30. Постановою Верховної Ради України від 06 червня 2013 року № 326-VII "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього суду безстроково.

31. ВККС рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1, й установила черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди.

32. Рішенням від 02 березня 2018 року № 33/зп-18 (далі - рішення № 33/зп-18) Комісія визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання стосовно 1673 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року

№ 8/зп-18.

33. Призначила проведення 03 квітня 2018 року іспиту для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема і судді ОСОБА_1.

34. Встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

35. Також указаним рішенням Комісія: визначила кількість практичних завдань для виконання суддями; встановила, що виконання практичного завдання здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки; встановила тривалість стадій складення іспиту; визначила місце проведення іспиту.

36. ОСОБА_1 відповідно до затвердженого графіка для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) 03 квітня 2018 року проходила перший етап кваліфікаційного оцінювання - складення іспиту, який включав дві стадії: 1) складення анонімного письмового тестування; 2) виконання практичного завдання.

37. За результатами складеного анонімного письмового тестування ОСОБА_1 отримала 82,125 бала, а за результатами виконання практичного завдання - 49,5 бала.

38. Комісія рішенням від 21 грудня 2018 року № 1983/ко-18 визначила, що суддя Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, і відмовила їй у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнала суддю Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова.

39. Зазначене рішення ВККС мотивовано тим, що суддя ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 82,125 бала, а за виконання практичного завдання - 49,5 бала. Оскільки суддя за виконання практичного завдання набрала менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання цього завдання, вона вважається такою, що не склала іспит, та не може бути допущеною до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

40. З наведених мотивів ВККС дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку з чим вирішила внести ВРП подання про звільнення цієї судді із займаної посади.

41. Зазначене подання № 21-314/19 надійшло на адресу ВРП 18 січня 2019 року.

42. За наслідками розгляду цього подання ВРП з посиланням на статтю 131, підпункт 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункт 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, статті 3, 30, 34, 56, пункту 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону№ 1798-VІІІ на засіданні 12 березня 2019 року ухвалила рішення № 718/0/15-19, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

43. Відповідно до витягу з протоколу засідання ВРП від 12 березня 2019 року № 17 на засіданні ВРП були присутні 20 її членів, з яких за результатами голосування 16 проголосували за прийняття оскаржуваного рішення, 4 - проти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

44. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 22 лютого 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України", у задоволенні інших позовних вимог відмовив.

45. Так, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до ВККС, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не набрала необхідної встановленої кількості балів і тому її не було допущено до наступного етапу процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

46. На обґрунтування своїх висновків суд зазначив таке.

47. Рішенням № 33/зп-18 Комісія призначила проведення 03 квітня 2018 року іспиту для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема й ОСОБА_1, та встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

48. Таким чином, Комісія для цілей проведення іспиту встановила мінімально допустимий бал як для іспиту загалом, так і для анонімного письмового тестування і практичного завдання окремо як дві необхідні умови набрання мінімально допустимого бала в межах цього іспиту.

49. Суд визнав, що вказаним рішенням ВККС не змінено встановлений пунктом 9 розділу V Положення № 143/зп-16 порядок визначення результатів іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання, як помилково вважає позивачка, а конкретизовано його.

50. Суд вказав, що рівень знань у сфері права та рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні є самостійними (самодостатніми) показниками визначення рівня професійної компетентності судді, кожен з яких відповідно до пунктів 2, 3 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 має на меті проявити й оцінити різні аспекти професійної підготовки і кваліфікації судді (які хоч і взаємопов`язані між собою з огляду на сферу професійної діяльності, втім відмінні один від одного за своєю суттю).

51. Оцінка рівня знань у сфері права (за показниками, визначеними у пункті 2 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16) шляхом анонімного письмового тестування, не дає можливості з`ясувати рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, і хоч указаний критерій професійної компетентності (рівень знань у сфері права) теж має істотне значення, однак він не може замінити чи частково збалансувати загальний результат іспиту (шляхом додавання балів). Позаяк ідеться про оцінювання відповідності судді займаній посаді, така особа повинна підтвердити свою відповідність за усіма критеріями та відповідними їм показниками у тій послідовності, яку встановила Комісія.

52. При цьому суд послався на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 31 жовтня 2018 року у справі № 9901/580/18 (провадження № 11-902заі18), від 19 березня 2019 року у справі 9901/585/18 (провадження № 11-1473заі18), від 23 лютого 2022 року у справі № 9901/471/19(провадження № 11-368заі21).

53. Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова, суд послався на те, що встановлені судом у ході розгляду справи процедурні порушення під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП у їх сукупності свідчать про необ`єктивність розгляду питання щодо звільнення судді ОСОБА_1 та порушення її прав.

54. Суд першої інстанції,вирішуючи питання дотримання процедури винесення оскаржуваного рішення, дослідив у судовому засіданні відеозаписи засідання ВРП від 05 лютого та 12 березня 2019 року, з яких видно, що на засіданні ВРП 05 лютого 2019 року представник судді подав клопотання про відкладення розгляду питання судді ОСОБА_1. з двох підстав. Доповідач Малашенкова Т. М. повідомила склад ВРП про наявність таких клопотань судді та її представника, проте не оголосила їх і запропонувала обговорити їх у нарадчій кімнаті. Після виходу з нарадчої кімнати Голова ВРП оголосив про відкладення розгляду питання щодо ОСОБА_1 без зазначення підстав та умов.

55. Суд зазначив, що, як свідчить відеозапис засідання ВРП, після доповіді члена ВРП Малашенкової Т. М. щодо судді ОСОБА_1 на порушення вимог частини п`ятої статті 56 Закону № 1798-VIII та пунктів 17.41, 17.5 глави 17 РегламентуВищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), Рада не надала можливості адвокату Кротюку О. В. бути заслуханим, надати пояснення по суті питання щодо звільнення ОСОБА_1 . При цьому, як видно з матеріалів справи, жодних письмових пояснень щодо обставин звільнення ані сама суддя, ані її представник не надавали.

56. На засіданні ВРП 12 березня 2019 року представник позивачки повторно подав клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення судді з підстав оскарження в судовому порядку рішення ВККС. Однак указаних клопотань, як і клопотання від 05 лютого 2019 року, Рада не розглянула і не вирішила. Натомість без заслуховування пояснень представника ОСОБА_1. Рада ухвалила рішення про звільнення позивачки з посади судді.

57. Суд наголосив, що приписи частини п`ятої статті 56 Закону № 1798-VІІІ та пункту 17.41 глави 17 Регламенту ВРП, згідно з якими повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності, не встановлюють імперативного обов`язку щодо розгляду питання про звільнення судді за його відсутності в разі його повторної неявки. Право розглянути чи відкласти розгляд питання про звільнення судді залежить від розсуду членів ВРП. При цьому таке право має бути реалізоване з урахуванням усіх обставин у справі та причин, які зумовили неявку в кожному конкретному випадку.

58. Суд визнав, що нерозгляд і невирішення заяв ОСОБА_1 та її представника від 01 лютого та 12 березня 2019 року про відкладення розгляду питання щодо ОСОБА_1 не дають підстав стверджувати про повторну неявку 12 березня 2019 року. Відкладення з підстав задоволення вказаних клопотань зумовлює неможливість застосування наслідків повторної неявки.

59. Також суд першої інстанції визнав слушним довід представника позивачки, що на засіданні 12 березня 2019 року на порушення вимог Регламенту ВРПдо оголошення доповіді члена ВРП Малашенкової Т. М. відкритим голосуванням не прийнято рішення про розгляд справи за відсутності позивачки, адже в разі відмови у відкладенні розгляду питання щодо ОСОБА_1 . Рада мала б провести засідання за участі представника з дотриманням норм Регламенту ВРП.

60. З огляду на обставини та з урахуванням того, що для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватися з дотриманням установлених законодавством справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість, суд визнав наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19.

61. За наслідками розгляду справи суд першої інстанції рішенням від 22 лютого 2024 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду міста Львова. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

62. ОСОБА_1 та ВРП не погодилися із цим судовим рішенням і звернулися до Великої Палати з апеляційними скаргами.

63. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, поданій через свого представника - адвоката Кротюка О. В., просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки оскаржуване рішення в зазначенійчастині не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

64. Зокрема, позивачка вважає, що всупереч вимогам статті 83 Закону

№ 1402-VIII Комісія не затвердила методологію кваліфікаційного оцінювання, а суд першої інстанції не дав оцінки доказам, викладеним у позові в цій частині.

65. На думку ОСОБА_1, оцінювання її практичного завдання проведено непрозоро і незаконно.

66. На переконання позивачки, оцінка результатів за підсумками іспиту має здійснюватися виходячи із загальної суми балів, які суддя набрав за виконання анонімного письмового тестування та практичного завдання, і оскільки мінімально допустимий бал іспиту становить 50 відсотків від максимально можливого бала і такий бал дорівнює 105 (90 + 120) / 2), то ОСОБА_1 вказаний бар`єр подолала, адже її бал за етап "Іспит" становить 131,63 (тестування 82,125 + 49,5 практичне завдання), що дає їй право на участь у наступному етапі оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди". Позивачка зазначає, що саме така модель була застосована ВККС при проведенні конкурсу на зайняття посад суддів Верховного Суду.

67. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 звертає також увагу на те, що формуляри з оцінювання її практичної роботи відсутні, члени ВККС, які нібито перевіряли її практичну роботу, жодних формулярів з оцінювання цієї роботи не заповнювали (лист ВККС від 17 січня 2021 року № 21-57/22), а, значить, фактично оцінок за кожен оцінюваний елемент (критерій) не виставляли.

68. ОСОБА_1 вважає ефективним засобом захисту поновлення її на посаді. Оскільки чинне законодавство не передбачає конкретних положень, правил, порядку (процедур) та строків вирішення питання про поновлення (а не призначення) судді на посаді, якого (яку) раніше було незаконно звільнено, то вважає, що принципи ефективного судового захисту обумовлюють необхідність зобов`язати ВРП вчинити дії та прийняти рішення в розумний строк щодо поновлення незаконно звільненої особи на посаді судді.

69. ВРП у поданій нею апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості рішення ВРП від 12 березня 2019 року № 718/о/15-19, оскільки це рішення містить конкретну підставу звільнення судді, визначену Конституцією України, є вмотивованим та відповідає критерію обґрунтованості.

70. Як на доказ законності свого рішення ВРП указує, що підставою звільнення ОСОБА_1 з посади судді було Спірне рішення Комісії, яке визнане судом першої інстанції законним та обґрунтованим.

71. Наполягає, що Рада при прийнятті оскаржуваного рішення дотрималась усіх вимог закону і відсутні встановлені частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIIIпідстави для скасування цього рішення.

72. Вважає, що позивачка була належним чином повідомлена про розгляд її питання Радою - на адресу Франківського районного суду міста Львова судді ОСОБА_1 було надіслано запрошення на засідання Ради щодо розгляду питання про її звільнення з посади судді і зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП. На засідання ВРП суддя ОСОБА_1 не прибула, був присутній її представник - адвокат Кротюк О. В. За таких обставин доповідач оголосив висновок, складений за результатами опрацювання матеріалів стосовно ОСОБА_1, і члени Ради видалилися до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

73. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП позивачка та її представник наводять доводи щодо правильності і законності висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову, підтримують висновок суду про те, що встановлені процедурні порушення під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП свідчать про необ`єктивність розгляду питання щодо звільнення судді ОСОБА_1 та порушення її прав.

74. ВККС у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову без змін.

75. Зазначає, що складення анонімного письмового тестування надає можливість оцінити теоретичні знання судді, а виконання практичного завдання - вміння судді застосовувати свої знання, що однаково важливо для встановлення відповідності судді займаній посаді.

76. Комісія на підставі наданих законом повноважень своїм рішенням встановила мінімальний бал іспиту, зокрема мінімально допустимі бали анонімного письмового тестування і виконання практичного завдання.

77. Оскільки ОСОБА_1 не набрала мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, то вона визнана такою, що не склала іспит, а відтак і не може бути допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", а отже, вважається такою, що не відповідає займаній посаді судді.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

78. Велика Палата, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, врахувавши відзиви на них, виходить із такого.

79. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

80. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо оскарження рішення ВККС

81. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

82. Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону

№ 1402-VIII установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

83. За правилами частин другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

84. Відповідно до приписів частин першої та другої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією

85. На виконання вимог Закону № 1402-VІІІ рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення № 143/зп-16, згідно з пунктом 1 розділу І якого кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення ВККС здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями.

86. Крім того, рішенням Комісії від 04 листопада 2016 року № 144зп-16 затверджено Порядок № 144/зп-16.

87. 13 лютого 2018 року ВККС ухвалила рішення № 20/зп-18, яким внесла зміни до Положення № 143/зп-16 та Порядку № 144/зп-16, виклавши їх у новій редакції.

88. Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 143/зп-16 кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи:

1) складення іспиту;

2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

89. Визначення результатів кваліфікаційного оцінювання регламентовано главою 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16, підпунктом 5.1 пункту 5 якої визначено, що критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права - 90 балів; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів; ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів; діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів.

90. За правилами підпунктів 6.1-6.4 пункту 6 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 мінімально допустимим є бал, отриманий за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання, який дозволяє судді (кандидату на посаду судді) продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні. Мінімально допустимий бал визначається для: анонімного письмового тестування; виконання практичного завдання; іспиту. Мінімально допустимі бали при складенні анонімного письмового тестування та виконанні практичного завдання визначаються рішенням Комісії за критеріальним методом відповідно до Порядку № 144/зп-16. Мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту. Мінімально допустимий бал іспиту визначається рішенням Комісії за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.

91. Відповідно до пункту 14 розділу V Порядку № 144/зп-16 критеріальний метод полягає у тому, що члени Комісії, аналізуючи тестові запитання або практичні завдання, визначають (оцінюють) вагу правильної відповіді на кожне запитання або показників виконання практичного завдання для мінімально підготовленого потенційного судді відповідного суду. Після цього кожен член Комісії виводить мінімально допустимий бал анонімного письмового тестування або практичного завдання. Оцінки членів Комісії усереднюються, а ці середні значення використовуються для визначення мінімально допустимого бала анонімного письмового тестування або практичного завдання.

92. Особливості допуску судді (кандидата на посаду судді) до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання врегульовано пунктами 7-9 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16.

93. За приписами цих норм суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами складення анонімного письмового тестування набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до виконання практичного завдання, припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

94. Водночас суддя (кандидат на посаду судді), який набрав менше мінімально допустимого бала за результатами виконання практичного завдання, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту.

95. У випадку, коли суддя (кандидат на посаду судді) за результатами етапу "Іспит" набрав менше мінімально допустимого бала, він на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до етапу "Дослідження досьє та співбесіда", припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді або на відповідність займаній посаді.

96. За приписами пунктів 9, 11 розділу V Положення № 143/зп-16 мінімально допустимий бал іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді - 50 відсотків від максимально можливого бала, встановленого в межах цього іспиту. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала більшого за 0.

97. Велика Палата наголошує, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, зокрема його зміст і обсяг, буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію "якість закону", суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат такого тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності.

98. Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити таку норму на користь невладного суб`єкта. Тож у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи, наявності у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

99. Отже, у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права (див. постанову Великої Палати від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23).

100. Аналіз приписів Положення № 143/зп-16 з урахуванням наведених принципів і правил тлумачення норм у спорах між фізичними особами та суб`єктами владних повноважень, на переконання Великої Палати, дозволяє зробити такі висновки:

- ненабрання учасником мінімально допустимого бала за результатами складення анонімного письмового тестування є безумовною підставою для припинення його участі у кваліфікаційному оцінюванні та визнання таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. У разі якщо учасник набрав мінімально допустимий бал за результатами складення анонімного письмового тестування, він допускається до виконання практичного завдання;

- встановлення ВККС мінімально допустимого бала за результатами проходження кожної стадії іспиту є її обов`язком і відповідає вимогам Положення № 143/зп-16, проте набрання мінімально допустимого бала за результатами виконання практичного завдання не є окремою передумовою для допуску учасника до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання (дослідження досьє та проведення співбесіди);

- встановлення ВККС мінімально допустимого бала за результатами виконання практичного завдання не має самостійного значення та по сутті є складовою іншої процедури - визначення мінімально допустимого бала усього іспиту. Тобто якщо ВККС визначила мінімально допустимий бал для анонімного письмового тестування на рівні 50 відсотків від максимально можливого бала (90) та для практичного завдання на рівні 50 відсотків від максимально можливого бала (120), то мінімально допустимий бал іспиту становитиме 105 (90 х 50 % + 120 х 50 % або 45 + 60);

- суддя, який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди", якщо в сумі з балами, набраними за виконання анонімного письмового тестування (не менше мінімально допустимого бала за цей етап іспиту), він набрав мінімально допустимий бал і більше за результатами усього іспиту;

- суддя, який за результатами етапу "Іспит", тобто за сумою балів за виконання анонімного письмового тестування (не менше мінімально допустимого) та за виконання практичного завдання набрав мінімально допустимий бал іспиту, не може бути визнаний таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, а підлягає допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

101. Зазначений підхід до оцінки результатів учасника кваліфікаційного оцінювання на кожній зі стадій іспиту та загального результату етапу "Іспит", на переконання Великої Палати, відповідає змісту Положення № 143/зп-16, а також ґрунтується на такому.

102. За змістом пункту 4 глави V Порядку № 144/зп-16 (тут і далі - у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) Комісія забезпечує сканування та опрацювання бланків відповідей анонімного письмового тестування з використанням спеціального програмного комплексу, який дозволяє в автоматичному режимі обрахувати кількість правильних відповідей і визначити загальну кількість набраних учасниками іспиту балів.

103. Відповідно до пункту 9 глави V Порядку № 144/зп-16 перевірка та встановлення результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання здійснюється членами Комісії, які забезпечують проведення відповідного кваліфікаційного оцінювання. Перевірка практичних завдань може здійснюватися відповідними фахівцями у складі екзаменаційної комісії, яка утворюється рішенням Комісії.

104. Тож визначення результатів учасника за наслідками складання анонімного письмового тестування відбувається в автоматичному режимі без впливу будь-яких суб`єктивних факторів.

105. Натомість установлення результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання здійснюється безпосередньо членами Комісії без застосування додаткового програмного забезпечення. Результат учасника іспиту за наслідками виконання практичного завдання в значній мірі залежить від розуміння чи сприйняття цього завдання членом Комісії з урахуванням різних чинників, наприклад стилістики викладу тексту, дотримання офіційно-ділового стилю тощо.

106. Наведене дає підстави для висновку, що передбачене Положенням № 143/зп-16 право учасника іспиту бути допущеним до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання в разі ненабрання ним мінімально допустимого бала за результатами виконання практичного завдання за умови набрання мінімально допустимого бала іспиту покликане мінімізувати вплив суб`єктивних чинників на визначення результатів іспиту.

107. У зв`язку із цим варто зауважити, що, як видно з екзаменаційної відомості оцінювання виконаного ОСОБА_1 практичного завдання, кількість балів, нарахованих кожним із членів ВККС, які перевіряли це завдання, варіюється від 38 до 62.

108. Здійснюючи системне тлумачення у відповідних частинах змісту Положення № 143/зп-16 і Порядку № 144/зп-16, Велика Палата враховує, що у контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави. Юридичну визначеність потрібно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у власних діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права.

109. За обставинами справи, що розглядається, Комісія рішенням № 33/зп-18 призначила проведення 03 квітня 2018 року іспиту для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема й ОСОБА_1, та встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

110. Тобто ВККС ухвалила рішення № 33/зп-18 в частині встановлення мінімально допустимого бала іспиту без урахування правил, визначених у Положенні № 143/зп-16, оскільки відповідно до цього рішення суддя, який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, позбавлений будь-якої можливості набрати мінімальний бал іспиту навіть за умови набрання ним максимального бала за складення анонімного письмового тестування.

111. Водночас пунктом 8 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 така можливість передбачена у разі, якщо суддя за сумою балів, набраних за складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання, набрав мінімально допустимий бал іспиту, встановлений Комісією.

112. На переконання Великої Палати, процедурне рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання суддів не може встановлювати інші, ніж визначені Комісією у Положенні № 143/зп-16, порядок та методологію такого оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

113. Встановлення ВККС мінімально допустимого бала за результатами виконання практичного завдання передбачено приписами Положення

№ 143/зп-16, проте такий бал встановлюється виключно для визначення мінімально допустимого бала іспиту, набрання якого дає учаснику цього іспиту можливість бути допущеним до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання відповідно до пункту 8 глави 6 розділу ІІ зазначеного Положення.

114. Варто наголосити, що ані закон, ані Положення № 143/зп-16, ані будь-який інший локальний нормативний акт Комісії не містять приписів, які б передбачали, що ВККС після затвердження за визначеною законом формою та встановленою процедурою Положення № 143/зп-16, яке покликане регулювати відносини в царині проходження кваліфікаційного оцінювання суддями і яке містить загальні правила поведінки, мала повноваження застосовувати нові правила і показники визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на етапі "Іспит", що суперечать загальним правилам визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на цьому етапі, зокрема правилам пунктів 6-8 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16.

115. Посилання ВККС на рішення № 33/зп-18, згідно з яким умовою для продовження кваліфікаційного оцінювання судді є, зокрема, набрання ним мінімально допустимого бала іспиту за умови набрання 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, не може бути виправданням слушності та правомірності Спірного рішення. Рішення

№ 33/зп-18 не містить редакції правил, з форми та змісту яких можна було б визначити, що вносяться зміни до загальних правил регулювання порядку проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді.

116. Аналогічну правову позицію щодо визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на етапі "Іспит" викладено в постанові Великої Палати від 29 лютого 2024 року у справі № 9901/369/19. У цій справі Велика Палата вирішувала питання правомірності рішення ВККС, яким суддю не було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного у зв`язку з накладенням на суддю дисциплінарного стягнення. Велика Палата наголосила, що Комісія, на яку покладено відповідальний обов`язок щодо кваліфікаційного оцінювання судді, зокрема і у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, наслідком якого в разі ненабрання суддею встановлених Положенням № 143/зп-16 мінімально допустимих балів є непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, що є підставою для звільнення судді з посади, повинна таке оцінювання здійснювати виключно в межах установлених нею самою правил, прозоро, публічно та передбачувано.

117. Велика Палата погоджується з тим, що ВККС у питаннях проведення кваліфікаційного оцінювання суддів загалом та визначення результатів іспиту зокрема має певний обсяг дискреційних повноважень.

118. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

119. Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

120. У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

121. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

122. Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

123. У пункті 127 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

124. До того ж у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко установлювати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

125. Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі "Волохи проти України", від 02 серпня 1984 року у справі "Мелоун проти Сполученого Королівства").

126. Правовладдя вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною. Тож наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю.

127. Велика Палата констатує, що, прийнявши рішення № 33/зп-18 у частині встановлення мінімального бала іспиту без урахування наведених вище приписів Положення № 143/зп-16, ВККС вийшла за межі наданих їй законом дискреційних повноважень. Таке рішення порушило права ОСОБА_1, яка мала правомірні очікування на застосування до неї правил, встановлених Положенням

№ 143/зп-16, зокрема його пунктом 8 глави 6 розділу ІІ.

128. Варто зауважити, що рішення № 33/зп-18 не містить обґрунтування, зі змісту якого можна було б визначити, що вносяться зміни до загальних правил регулювання порядку проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді. В описовій та мотивувальній частинах цього рішення немає покликань на будь-які правові норми, які б давали підстави зазначати в його резолютивній частині про встановлення мінімально допустимого бала іспиту всупереч затвердженим самою ж Комісією правилам, що містяться у пунктах 6-8 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16.

129. Суд першої інстанції установив, що за результатами складеного анонімного письмового тестування ОСОБА_1 отримала 82,125 бала, тобто більше ніж 50 відсотків від максимально можливого бала на цій стадії, у зв`язку із чим була допущена до виконання практичного завдання.

130. За результатами виконання практичного завдання ОСОБА_1 набрала 49,5 бала, тобто менше ніж 50 відсотків від максимально можливого бала на цій стадії.

131. Водночас сумарний результат ОСОБА_1 за складення анонімного тестування та виконання практичного завдання склав 131,63 бала, що значно перевищує мінімально допустимий бал іспиту (105). Тому з урахуванням пункту 8 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 ОСОБА_1 мала бути допущеною до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

132. З огляду на викладене Велика Палата вважає, що у Комісії не було передбачених законом підстав для припинення кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1, визнання її такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення ВРП подання про її звільнення з посади судді.

133. Отже, рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1983/ко-18 підлягає визнанню протиправним і скасуванню з одночасним покладенням на ВККС обов`язку розглянути питання щодо допуску судді Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та співбесіда".

134. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

135. ЄСПЛ у своїй практиці також неодноразово визнавав, що можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах "Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, та "Скоппола проти Італії" (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104).

136. Ураховуючи сформульовану у цій справі правову позицію щодо застосування окремих приписів Положення № 143/зп-16, Велика Палата вважає за необхідне відступити від своїх висновків з цих питань, викладених, зокрема, у постановах від 19 березня 2019 року (справа № 9901/585/18) та 23 лютого 2022 року (справа № 9901/471/19).

................

Перейти до повного тексту