ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2025 року
м. Київ
справа № 131/135/23
провадження № 51 - 4247 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020090000010
від 04 січня 2023 року, № 12023020090000159 від 15 квітня 2023 року
№ 12023020090000254 від 19 червня 2023 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с-ща Тиврів Вінницької області, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до вимог ст. 89
КК України раніше не судимого,
за ст. 185 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Іллінецького районного суду Вінницької області
від 03 квітня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 травня
2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення трьох епізодів таємного викрадення чужого майна в умовах воєнного стану за обставин, детально наведених у вироку.
Так, ОСОБА_6 27 листопада 2022 року в обідню пору, знаходячись у будинку
АДРЕСА_2, таємно викрав належний ОСОБА_8 мобільний телефон вартістю 810,15 грн.
Він же на початку березня 2023 року з житлового будинку на території домогосподарства АДРЕСА_3 повторно, таємно викрав належні ОСОБА_9 ТВ-тюнер, мультиварку та куртку загальною вартістю 1 175,30 грн.
Крім того, ОСОБА_6 на початку квітня 2023 року з господарської будівлі на території домоволодіння АДРЕСА_4 повторно, таємно викрав належні ОСОБА_10 чотири електричні подовжувачі загальною вартістю 4 582,50 грн.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2024 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено
без задоволення, а вирок Іллінецького районного суду Вінницької області
від 03 квітня 2024 рокущодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7,посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення
та добровільне відшкодування завданого збитку й усунення заподіяної шкоди. Вказує, що ОСОБА_12 раніше не судимий, визнав вину, надав показання щодо вчинених злочинів, повернув викрадене майно потерпілим та намагався відшкодувати вартість пошкодженого телефона потерпілому ОСОБА_8, однак не зміг цього зробити через відсутність останнього за місцем проживання.
Також захисник посилається на те, що суд першої інстанції врахував надану стороною обвинувачення характеристику ОСОБА_11, однак не дав оцінки позитивній характеристиці, яку надав останній під час судового розгляду.
Вищенаведені обставини та дані про особу ОСОБА_11, на думку захисника, надавали підстави для звільнення його від відбування призначеного покарання
з випробуванням, однак місцевий суд не розглянув питання про застосування
до ОСОБА_11 положень ст. 75 КК України, а апеляційний суд не звернув
на це увагу, що перешкодило обом судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити. Також захисник просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 за епізодами таємного викрадення майна 27 листопада 2022 року та в березні 2023 року в зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою
і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_11 та правильність кваліфікації його дій
за ст. 185 ч. 4 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 185 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від п`яти до восьми років.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність (незастосування положень ст. 75 КК України), невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_11 внаслідок суворості
не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного йому покарання.
Так, призначаючи ОСОБА_13 покарання, суд першої інстанції дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, кількість злочинних епізодів, конкретні обставини їх вчинення, дані про особу обвинуваченого, який відповідно до вимог ст. 89 КК України не судимий, характеризується негативно, схильний до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки після викрадення 27 листопада 2022 року майна у ОСОБА_8 та направлення обвинувального акту до суду за цим епізодом, ОСОБА_12 вчинив ще дві крадіжки - у березні та квітні 2023 року. При цьому ОСОБА_12 завдану шкоду ОСОБА_8 не відшкодував, оскільки викрадений у нього мобільний телефон був повернутий в несправному стані. Обставиною, що пом`якшує призначене ОСОБА_6 покарання, місцевий суд визнав його щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції призначив ОСОБА_13
за ст. 185 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
тобто мінімальне покарання, передбачене санкцією зазначеного кримінального закону. При цьому суд не встановив підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями
368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
При розгляді апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції її доводи щодо суворості призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги, перевірив і своє рішення належним чином мотивував та зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Зокрема, апеляційний суд визнав безпідставними доводи захисника про те, що ОСОБА_6 активно сприяв розкриттю злочину та добровільно відшкодував завдану шкоду, оскільки у цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б вказували на те,
що ОСОБА_6 вчинив дії, які без його допомоги не могли бути встановлені правоохоронними органами, або надавав допомогу у з`ясуванні дійсних обставин провадження. Окрім того, як зазначив апеляційний суд, частина викраденого майна була вилучена саме завдяки активним діям правоохоронних органів та повернута потерпілим за рішенням суду, що вказує на відсутність добровільного відшкодування заподіяної шкоди.
Щодо доводів захисника про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимий, на обліках в лікарів нарколога
та психіатра не перебуває, негативно характеризується за місцем проживання
і ці дані про особу обвинуваченого у сукупності зі встановленими обставинами провадження та з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, кількості злочинних епізодів, не дають підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.
Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції та залишене
без зміни апеляційним судом, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, та є справедливим.
Крім того, у касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, яке б указувало
на істотну диспропорцію між призначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями.
За таких обставин, підстави для скасування судових рішень
за доводами касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції відсутні.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до Кодексу України
про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" від 18 липня 2024 року
№ 3886-IX (далі - Закон № 3886-IX) внесено зміни до Кодексу України
про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), зокрема до ст. 51 КУпАП, якими змінено в бік збільшення (до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) поріг відмежування адміністративної та кримінальної відповідальності
за викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення
чи розтрати.
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21 міститься висновок
про застосування норми права: "Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений
ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими
для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння".
Сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в частині кваліфікації кримінальних правопорушень, у тому числі передбачених ст. 185 КК України, встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України для відповідного року (пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму
для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом
на 01 січня звітного податкового року.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 визнаний судом винуватим
і засуджений, зокрема, за вчинення 27 листопада 2022 рокутаємного викрадення мобільного телефона ОСОБА_8 вартістю 810,15 грн та повторного, таємного викрадення майнаОСОБА_9 загальною вартістю 1 175,30 грн, яку він вчинив у березні 2023 року.
Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 481 грн, тобто 50 відсотків від його розміру дорівнювали 1 240,50 грн, а станом
на 01 січня 2023 року - 2 684 грн, відповідно 50 відсотків від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб дорівнювали 1 342 грн.
Відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України
на момент вчинення ОСОБА_6 злочину у 2022 році вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становила 2 481 грн (1 240,5 ? 2 = 2 481). При цьому, станом на час вчинення засудженим кримінального правопорушення у 2023 році вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становила 2 684 грн (1 342 ? 2 = 2 684).
Отже, вартість майна, яке ОСОБА_6 викрав 27 листопада 2022 року та в березні 2023 рокубула меншою за розмір, з якого настає кримінальна відповідальність
за ст. 185 ч. 4 КК України.
За приписами ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Відповідно до ст. 284 ч. 7 абз. 5 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
За статтею 479-2 КПК України суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з положеннями ст. 434 ч. 1 КПК України, касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 32 цього Кодексу.
За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу
і закриває кримінальне провадження.
Враховуючи позицію сторони захисту щодо необхідності закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 за епізодами крадіжок від 27 листопада 2022 року та на початку березня 2023 року у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння та його засудження за вчинення таких діянь, наявні підстави для закриття кримінального провадження в цій частині відповідно до ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 в частині його засудження за епізодами таємного викрадення 27 листопада 2022 року майна ОСОБА_8 та на початку березня 2023 року майна ОСОБА_9 підлягають скасуванню, а кримінальне провадження щодо нього в цій частині за зазначеними епізодами на підставі ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України підлягає закриттю, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Закриття кримінального провадження за вказаними епізодами таємного викрадення майна не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_6
за ст. 185 ч. 4 КК України за епізодом крадіжки майна ОСОБА_10 на початку квітня 2023 року та не змінює її.
Підстав для пом`якшення призначеного судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімальним згідно
із санкцією ст. 185 ч. 4 КК України, у зв`язку із виключенням епізодів таємного викрадення майна 27 листопада 2022 року та в березні 2023 року,колегія суддів
не вбачає. Таке покарання за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно є адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного. Обставин, які б вказували на те,
що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд