ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 752/5046/22
провадження № 61-3762св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики.
Позов мотивований тим, що 14 грудня 2021 року між ОСОБА_1
і ОСОБА_2 було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого позивач надав у позику відповідачу кошти в сумі 258 550,00 дол. США, які той зобов`язався повернути у строк до 22 лютого 2022 року. ОСОБА_2 вказану суму коштів у визначений строк не повернув.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором безвідсоткової позики в сумі 258 550,00 дол. США.
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2, а саме: транспортний засіб "JEEP WRANGIER", об?єм двигуна 1995 куб. см. 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Заява мотивована тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб, що належить на праві власності ОСОБА_2, до ухвалення судом рішення у справі є необхідним і єдиним способом забезпечити в майбутньому виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року
в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що позивач належним чином не обґрунтував заяви про забезпечення позову в частині того, що існує ризик реалізації вказаного майна під час розгляду справи. Із вказаної заяви та доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження вказаного майна. Врахувавши предмет позову, а також можливий негативний вплив і наслідки на відновлення порушеного права позивача у разі встановлення неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку, що позивач не довів, а суд не встановив підстав для накладення арешту на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2, а саме: транспортний засіб "JEEP WRANGIER",
об?єм двигуна 1995 куб. см, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Крім того, позивач не надав підтверджень, що вказане майно належить відповідачу, також не надано оцінки майна, на яке позивач просить накласти арешт, що позбавляє суд встановити співмірність заходу забезпечення позову з ціною позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Стрикалем О. В., задоволено.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на транспортний засіб "JEEP WRANGIER", об?єм двигуна
1995 куб. см, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не забезпечив позов зазначеним способом та дійшов помилкового висновку про те, що немає підстав для забезпечення позову, оскільки між сторонами виник спір, який має майновий характер, і без указаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року у розмірі 258 550,00 дол. США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти
у розмірі 258 500,00 дол. США, що позивач довів та про що позичальник написав письмову розписку (договір безвідсоткової позики). Проте в обумовлений
у договорі строк ОСОБА_2 коштів не повернув, порушив грошове зобов`язання, у результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у визначеній сторонами у договорі валюті - доларах США.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів на підтвердження безгрошовості позики, або ж на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором в повному обсязі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
16 березня 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_4, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про те, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб
є необхідним і виправданим. Позивач не обґрунтував, а суд не встановив та не перевірив, у чому полягають об?єктивні ризики невиконання чи утруднення виконання майбутнього можливого рішення суду, та не надав оцінки співмірності обраному заходу забезпечення позову із заявленими вимогами. Заявник зазначає, що суд не повідомив відповідача про розгляд справи, відповідно, порушив норми процесуального права щодо виклику сторін.
07 травня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили
у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а також у задоволенні клопотання про зупинення провадження у зв?язку з відкритим кримінальним провадженням № 12024100060000736 та судовим провадженням № 760/4216/24 у справі про визнання договору безвідсоткової позики неукладеним, що призвело до ухвалення незаконних і необґрунтованих судових рішень. Вказує, що договору безвідсоткової позики не укладав, коштів від позивача не отримував. ОСОБА_1 вчинив примушування із погрозою застосування насильства в разі не виконання цивільно-правового зобов?язання ОСОБА_2 як керівником Обслуговуючого кооперативу "Орсей Україна 2" (далі - ОК "Орсей Україна 2"), пов?язаного з раніше укладеним ОСОБА_1 договором з ОК "Орсей Україна 2" про пайову участь для інвестування коштів
у розмірі 300 000,00 дол. США в будівництво.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі
№ 567/792/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 758/7498/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження відзивів на касаційні скарги
22 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стрикаль О. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого
2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року ґрунтується на припущеннях, доказів того, що з часу ухвалення судового рішення про забезпечення позову він отримав негативні наслідки, немає. Роблячи висновок про задоволення заяви про забезпечення позову, апеляційний суд врахував, що між сторонами виник спір, який має майновий характер, і без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду.
05 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що аргументи ОСОБА_2 про те, що договору безвідсоткової позики він не укладав, коштів не отримував, позивач вчинив примушування із погрозою застосування насильства в разі не виконання цивільно-правового зобов?язання, - неправдиві, надумані та не відповідають дійсності. Висновки судів про наявність між сторонами правовідносин зобов?язального характеру, які виникли з договору позики, є правильними.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
29 травня 2023 року матеріали справи за заявою про забезпечення позову надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від
02 квітня 2024 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
Зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 28 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, до закінчення їх перегляду
в касаційному порядку.
20 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
14 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено письмовий договір безвідсоткової позики, за умовами якого позикодавець передає позичальникові безпроцентну позику на суму
258 550,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений пунктом 3 цього договору строк. Відповідно до пункту 2 договору позика передається при підписанні договору. Підписання договору свідчить про факт передання коштів. Пунктом 3 договору безвідсоткової позики визначено, що повернення зазначеної в договорі суми позики повинно відбутися 22 лютого 2022 року (а. с. 11).
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року,
у справі № 760/4216/24 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року відмовлено.
У справі № 760/4216/24 суди встановили, що 14 грудня 2021 року між
ОСОБА_1 як позикодавцем і ОСОБА_2 як позичальником укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до умов якого позикодавець
ОСОБА_1 передає позичальникові ОСОБА_2 безпроцентну позику на суму
258 550,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений пунктом 3 цього договору строк, тобто 22 лютого
2022 року. Факт підписання договору безвідсоткової позики від 14 грудня
2021 року позивач визнав під час розгляду справи, про що також вказують його доводи на обґрунтування позовних вимог. Вказані обставини свідчать про те, що договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року не може вважатись неукладеним. Факту неотримання коштів ОСОБА_2 не довів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Щодо заяви про забезпечення позову
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд встановлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
У статті 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову, зокрема заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких критеріїв: розумності, обґрунтованості
і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зроблено висновок, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується цивільним судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Отже, апеляційний суд правильно встановив, що такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення. Між сторонами виник спір, який має майнових характер, а без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання майбутнього рішення суду, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову.
Аргументи заявника про те, що суд не повідомив його про розгляд справи,
є необґрунтованими, оскільки кореспонденція, а саме судова повістка-повідомлення про розгляд справи 15 лютого 2023 року о 15:30 год, яка була адресована ОСОБА_2, повернена до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 75).
З огляду на те що кореспондеція, яка була адресована ОСОБА_2, повернена до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він
є таким, що її отримав.
Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила підстав для скасування постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, оскільки аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.