ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа № 336/461/23
провадження № 61-3845св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року у складі судді: Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання розпорядження та свідоцтва про право власності на житло незаконними.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, квартира, розташована за адресою:
АДРЕСА_1 належала до державного житлового фонду та перебувала у користуванні сім`ї, яка складалася з чотирьох осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка була наймачем житла, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
У 1998 році ОСОБА_7, який є його та ОСОБА_2 сином, створив власну сім`ю, розпочавши фактичні шлюбні стосунки з ОСОБА_8
03 грудня 2003 року за кредитні кошти позивач придбав квартиру АДРЕСА_2 . З його згоди до зазначеної квартири вселилися ОСОБА_7 з дружиною ОСОБА_5, які уклали шлюб 19 листопада 2005 року, та сином ОСОБА_3, який також є відповідачем у справі. Натомість позивач залишився проживати у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_7 та ОСОБА_5 народилася дочка ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.
13 липня 2021 року позивач подарував належну йому квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках.
У 2022 році він вирішив приватизувати квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1, в якій він безперервно проживав, але з`ясував, що ця квартира вже приватизована.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради від 12 лютого 2007 року № 603р, учасниками
права спільної часткової власності на зазначене житло були: ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_7, кожному з яких належить 1/4 частка квартири.
Приватизація квартири здійснена з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки на час приватизації квартири, в ній проживали позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_10, а тому саме вони мали право на приватизацію житла та мали надати письмову згоду на це. Проте позивач письмової згоди на приватизацію не надавав, а також був протиправно позбавлений права взяти участь у приватизації квартири.
ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на час приватизації не проживали в квартирі, а тому не мали права бути учасниками приватизації.
Посилаючись на наведене ОСОБА_1 просив визнати незаконним розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради
від 12 лютого 2007 року № 603р щодо приватизації квартири АДРЕСА_3 та свідоцтво про право власності на житло від 12 лютого 2007 року № НОМЕР_1 ; передати квартиру
у власність територіальної громади м. Запоріжжя.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що одним з обов`язкових документів, необхідних для здійснення приватизації, є довідка про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі, тобто під час здійснення приватизації відповідні органи мають перевірити, чи зареєстрований громадянин, який претендує на участь в приватизації, в житлі, що приватизується.
Позивач був знятий з реєстрації у приватизованій відповідачами квартирі
09 грудня 2003 року.
На час приватизації у квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1, були зареєстровані: ОСОБА_2, яка зазначена
як уповноважений власник, та члени її сім`ї: ОСОБА_7, ОСОБА_3,
ОСОБА_11 .
Тобто, для участі у приватизації зазначеної квартири, позивачу необхідно було стати на реєстраційний облік та отримати згоду інших членів сім`ї, і таким чином реалізувати своє право на приватизацію.
Діючи на власний розсуд, ОСОБА_1 таких дій не вчинив. Незазначення його
у документах, що були надані до органу приватизації, дає підстави для висновку про те, що він та відповідачі діяли за взаємною згодою.
Зважаючи на те, що на час приватизації були відсутні будь-які відомості стосовно наявності у позивача права користування квартирою, яка підлягала приватизації, у органу приватизації не було підстав для відмови у задоволенні заяви відповідачів про її приватизацію.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року
у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20 та у постанові Верховного Суду України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 5, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Не звернули уваги на те, що з 12 листопада 1992 року він був зареєстрований та постійно проживав у квартирі АДРЕСА_3 . Після придбання квартири
АДРЕСА_2, 26 грудня 2003 року на вимогу банку він зареєстрував свої місце проживання у цій квартирі, однак фактично продовжував проживати за попереднім місцем реєстрацій, зокрема й на час приватизації квартири.
Тобто він не втратив право користування квартирою
АДРЕСА_3, а тому її приватизація без його участі та згоди є незаконною, оскільки право особи на приватизацію пов`язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні.
Крім того, суди помилково застосували до спірних правовідносин Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, а також Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України
від 02 березня 2016 № 207, оскільки зазначених нормативно-правових актів не існувало на час приватизації квартири.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 грудня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 336/461/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2024 року матеріали справи № 336/461/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 12 листопада 1992 року до 09 грудня 2003 року
ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 . З 26 грудня 2003 року він зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою про склад сім`ї від 04 листопада 2006 року разом з
ОСОБА_2 у квартирі
АДРЕСА_3 зареєстровані: син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_12, внук ОСОБА_3 .
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради від 12 лютого 2007 року № 603р заяву наймача ОСОБА_2 про приватизацію квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1, яку вона використовує разом із членами на умовах найму задоволено. Передано у спільну часткову власність в рівних долях
(по 1/4 частці кожному) ОСОБА_2 (уповноважений власник), ОСОБА_7,
ОСОБА_11, ОСОБА_3 квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 12 лютого 2007 року
№ НОМЕР_1, квартира, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності в рівних долях (по 1/4 частці кожному) належить: ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_3 .
Згідно з договором дарування від 13 липня 2021 року ОСОБА_1 подарував належну йому на праві власності квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 1/3 частці кожному.