ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 286/1741/23
провадження № 61-1886св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року у складі судді Кулініча Я. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України
в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01 березня 2021 року вона перебувала на посаді начальника Коростенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області.
18 квітня 2023 року її звільнено із зазначеної посади на підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 10 квітня 2023 року № 02-47-к у зв`язку з реорганізацією цього фонду та приєднанням до Пенсійного фонду України і скороченням чисельності та штату працівників, за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).
Посилаючись на те, що за наявності інших робочих місць, що утворилися у процесі реорганізації фонду, їй як працівнику, який підпадає під скорочення у зв`язку з реорганізацією роботодавця, не було запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, позивачка просила: визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області від 10 квітня 2023 року № 02-47-к "Про звільнення ОСОБА_1"; поновити її на посаді начальника Коростенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області з 19 квітня 2023 року; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 100 681,28 грн; рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників на роботу до державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
Отже, переведення працівників Фонду соціального страхування України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону України "Про державну службу".
Водночас ГУ ПФУ в Житомирській області у період із 09 грудня 2022 року до 18 квітня 2023 року оприлюднювало оголошення щодо добору працівників
на 246 посад державної служби. У цей період відповідач направляв листи на адресу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо працевлаштування працівників.
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 подавала до ГУ ПФУ в Житомирській області резюме та відповідні документи для працевлаштування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 212/9737/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 820/10744/15, від 05 листопада 2019 року у справі № 379/563/17, від 03 березня 2021 року у справі № 212/9737/15-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 377/759/19, від 15 червня 2021 року у справі № 761/23325/17, від 20 вересня 2021 року у справі № 340/221/20, від 04 червня 2022 року у справі № 280/531/20, від 08 листопада 2022 року у справі № 620/11180/21, від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Крім того, заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 5 Закону України "Про державну службу", частини п`ятої статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги заявниці, суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Розділ VII "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції Закону від 21 вересня 2022 року № 2620-IX), яким передбачено припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року не відповідає вимогам Конституції України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників на роботу до державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях, суди не повинні були застосовувати положення зазначеного закону, які не відповідають Конституції та законом України.
Відповідач протиправно позбавив позивачку гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй родині на життя.
Суди не звернули увагу на те, що при реорганізації юридична особа припиняється, але її права і обов`язки, зокрема й щодо працевлаштування працівників, переходять до правонаступника.
Той факт, що керівник ГУ ПФУ в Житомирській області направляв листи керівнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області щодо вакантних посад та добору кадрів, не доводить виконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивачки, оскільки їй такі посади не були пропонувані.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди не надали правової оцінки тому, що ані Законом України "Про державну службу", ані жодним іншим правовим актом не заборонено переведення працівника без проведення конкурсу, у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями), основним завданням якої є реалізація від імені держави владних управлінських функцій, на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, то на роботодавця покладається обов`язок дотримання прав та гарантій при звільненні, які передбачені КЗпП України.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від
ГУ ПФУ в Житомирській області, у якому заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Овруцького районного суду Житомирської області матеріали справи № 286/1741/23, надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2024 року матеріали справи № 286/1741/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 286/1741/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Житомирського районного суду від 20 грудня 2023 року, до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судусправи № 712/4776/23 (провадження
№ 61-13644св23).
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі № 286/1741/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2023 року та постанову Житомирського районного суду від 20 грудня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області від 24 лютого 2022 року № 02-79к
ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Коростенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
у Житомирській області з 01 березня 2022 року.
25 січня 2023 року ОСОБА_1 попереджено про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, в тому числі й посади, яку обіймає позивачка, на підставі наказу голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року
№9-ОД, та про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої
статті 40 КЗпП України 18 квітня 2023 року.
Із попередженням позивачка не погодилася, зазначивши, що воно суперечить чинному законодавству.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 10 квітня 2023 року № 02-47-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Коростенського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно пунктом з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11?1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають
з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.
Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: "публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані
з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства,
а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: "для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)".
Вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов`язані із визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із набранням чинності Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620 IX "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яким вирішено припинити Фонд соціального страхування України та Управління, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб`єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов`язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.
Відповідно до статті 14 Закону України "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - у редакціях до 01 січня 2023 року) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
За змістом статей 4, 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - у редакції до 01 січня 2023 року) Фонд діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України з огляду на сферу діяльності Фонду, спрямовану на задоволення публічного інтересу держави. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб`єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)).
Тобто, Фонд належав до юридичних осіб приватного права.
За змістом пункту 12 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (у редакціях до 01 січня 2023 року), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц (провадження № 61-15536св23) сформулював висновок про адміністративну юрисдикцію спорів у аналогічних справах з огляду на публічне правонаступництво між Фондом соціального страхування України і Пенсійним фондом України.
Касаційний суд зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення
(дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року
у справі № 826/16659/15 (провадження № К/9901/17699/18), від 13 березня
2019 року у справі № 524/4478/17 (провадження № К/9901/57650/18).
Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270 (провадження № К/9901/6227/18).
При публічному правонаступництві відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому існують дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. Підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19 (провадження
№ 11-218заі21)).
Виокремлюють процесуальне та матеріальне правонаступництво юридичних осіб.
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша
статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина
друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи,
так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди
є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за
передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104,
статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження
№ 12-98гс19)).
Приєднання є одним із видів реорганізації юридичної особи, унаслідок чого юридична особа, що приєднується, припиняється. Водночас майно, права
й обов`язки переходять до правонаступника - особи, до якої вона приєдналася (частина перша статті 104 ЦК України). Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто у разі універсального правонаступництва до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але
й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року
у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
Рішення про припинення Фонду соціального страхування України як юридичної особи приватного права та Управлінь через їх приєднання до Пенсійного фонду України ухвалено шляхом прийняття Закону України від 21 вересня 2022 року
№ 2620 IX "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування",
тобто законодавчим органом державної влади. Відповідно до Пояснювальної записки до цього Закону метою його прийняття є зміцнення фінансової
стійкості та покращання надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.
Законодавець керувався необхідністю модернізувати розрізнені фонди соціального страхування і створити на базі Пенсійного фонду України як найбільш розвинутої мережі територіальних органів управління в системі соціального страхування єдиний ефективний орган управління соціальним страхуванням.
З огляду на зазначене у спірних правовідносинах відбулося приватно-публічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Фонд як юридична особа приватного права припиняється, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набуває Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, який був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 (провадження № 11-192заі23) зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.
У справі, що переглядається в касаційному порядку, спір виник між фізичною особою та Пенсійним фондом України як правонаступником Фонду соціального страхування щодо недотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області процедури її звільнення у зв`язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України.
Позивачка звернулася з позовом за захистом порушених прав, посилаючись на те, що її звільнення відбулося без дотримання обов`язку з працевлаштування в органах Пенсійного фонду України, тобто її метою є отримання рівнозначної посади в органі приєднання.
20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду.
Позивачка визначила спосіб задоволення позову як поновлення на роботі з огляду на те, що втратила свою посаду в результаті реорганізації Фонду шляхом приєднання його до органів Пенсійного фонду України, що не вважається ліквідацією.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
Відповідно до приписів статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 635/551/17 (провадження № 14-79цс20) зазначила, що спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади державної служби, та органом державної влади, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження
№ 61-13644сво23) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виклала правовий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, зазначивши, що "внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на роботі в органах Пенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій".
Зазначене дає підстави для висновку про те, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій помилково розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Такі порушення норм процесуального права є безумовною та обов`язковою підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі та роз`ясненням позивачці права звернутися до суду із заявою про направлення справи для розгляду судом, встановленим законом.