ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 495/432/23
провадження № 61-17548св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - військова частина НОМЕР_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
16 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком у зв`язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
Позов мотивований тим, що 10 листопада 2001 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 вересня 2013 року. У шлюбі
у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3, яка тривалий час проживає з батьком та перебуває на повному його утриманні. Матір,
у свою чергу, не приділяє уваги доньці, не надає належного піклування та забезпечення, що свідчить про її самоусунення від виконання належним чином своїх батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,
з батьком за місцем його реєстрації та проживання, а саме: АДРЕСА_1, у зв?язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 січня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 23 січня 2023 року.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
17 січня 2023 року залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.
Стислий виклад позиції відповідачки
У поданому 19 січня 2023 року до суду клопотанні ОСОБА_2 визнала позов у повному обсязі та не заперечувала проти його задоволення.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року у складі судді Заверюхи В. О. позов задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 у зв`язку із самостійним вихованням неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком без участі матері ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дитину матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров`ям та успіхами. Відповідач як мати належним чином не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, що свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків
з виховання та утримання дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог. Суд першої інстанції зазначив, що в судовому засіданні встановлено, що на цей час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, врахував прихильність дитини до батька, вік дитини, а також те, що в цьому випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб дитина проживала разом
з батьком.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
20 квітня 2023 року роз`яснено рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року та зазначено, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року у цій справі є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 самостійно займається вихованням неповнолітньої дитини ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, без участі матері ОСОБА_2 .
Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Суд встановив, що на теперішній час спільна неповнолітня дитина
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач добросовісно виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу щодо дитини, піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, цікавиться здоров`ям та успіхами, самостійно займається її вихованням та утриманням. Тобто суд встановив факт, що позивач ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без участі матері ОСОБА_2 . Вказані факти були визнані самим відповідачем, яка позовні вимоги визнала
в повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення рішення суду в повному обсязі, про що було подано до суду відповідну заяву.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року оскаржила в апеляційному порядку особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, - військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ).
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від
23 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу особи, яка не брала участі
у розгляді справи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач виконує військовий обов`язок з оборони України, а поданий позов стосується встановлення юридичного факту, що дає право на звільнення з військової служби, тому ВЧ НОМЕР_1 підлягає залученню до участі у справі. Зауважено, що ВЧ НОМЕР_1 є особою, для якої рішенням суду створені підстави для виникнення обов`язків, які не існували до рішення суду першої інстанції, а тому її права
є порушеними оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову лише на підставі заяви відповідачки про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, та дотримання інтересів дитини. Врахувавши мету подання позову про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, процесуальну поведінку сторін, формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало реальної участі в судовому розгляді, а також незалучення до участі у розгляді справи всіх заінтересованих осіб, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком
у зв`язку із самостійним вихованням ним дитини без участі матері. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що у цій справі військовозобов`язаний, який на момент розгляду справи проходить військову службу, використовує приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України. Апеляційний суд також зазначив, що суд не заслухав думку дитини, якій на момент розгляду справи виповнилось 16 років, щодо її ставлення до батьків та бажання проживати з одним з них. Подання заяви про роз`яснення оскаржуваного рішення з формулюванням прохальної частини таким чином, аби воно збігалося з підставою звільнення з військової служби, передбаченою законом, не було заявлено під час подання позову.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від
10 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що підстав та умов для відстрочення сплати судового збору ВЧ НОМЕР_1 за подання апеляційної скарги не було. Заявник вказує, що ВЧ НОМЕР_1 не є юридичною особою та не набула цивільної процесуальної дієздатності, а тому апеляційне провадження відкрито помилково. Судові рішення суду першої інстанції жодним чином не впливають на права, свободи, законні інтереси ВЧ НОМЕР_1, а тому апеляційне провадження підлягало закриттю.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених упостановах Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі
№ 910/17429/19, від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20,
від 05 грудня 2022 року у справі № 344/6751/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
05 січня 2024 року представник ВЧ НОМЕР_1 - Мхітарян О. С. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від
10 листопада 2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, і з метою створення штучної підстави для звільнення
з військової служби подав позов про визначення місця проживання дитини разом з ним. Рішення суду першої інстанції, яке є обов`язковим для виконання, ОСОБА_1 пред?явив до військової частини
з рапортом про його звільнення на підставі абзацу 12 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військову службу". Встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання військовослужбовцем дитини є обов`язковим до врахування, а тому вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про створення рішенням суду першої інстанції обов`язків для ВЧ НОМЕР_1, які до ухвалення такого рішення не існували. Крім того, військова частина НОМЕР_1 вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про порушення позивачем норм статті 54 ЦПК України.
Безпідставними вважає посилання касаційної скарги на відсутність
у ВЧ НОМЕР_1 цивільної процесуальної правосуб`єктності з огляду на наявність
у матеріалах справи довідки відомчого обліку Міністерства оборони України
в ЄДР від 21 червня 2022 року № 476/22, згідно з якою ВЧ НОМЕР_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з ідентифікаційним кодом НОМЕР_2, з правовим статусом - юридична особа. Питання про відстрочення сплати судового збору при поданні апеляційної скарги було вирішено судом апеляційної інстанції з урахуванням обґрунтованих доводів скарги, водночас згідно з положеннями частини другої статті 351 ЦПК України зазначена обставина сама по собі не призводить до ухвалення незаконного рішення по суті справи.
ВЧ НОМЕР_1 просить постановити окрему ухвалу, посилаючись на допущені суддею суду першої інстанції порушення норм процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права, а також вирішення штучних спорів.
27 січня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяву про визнання касаційної скарги.
27 березня 2024 року і 16 квітня 2024 року представник ВЧ НОМЕР_1 -
Мхітарян О. С. подав до Верховного Суду клопотання, у яких просить клопотання про постановлення окремої ухвали задовольнити та повідомити Вищу раду правосуддя про виявлені порушення норм матеріального та процесуального права, допущені при розгляді справи Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області у складі судді Заверюхи В. О.
08 лютого 2024 року представник ВЧ НОМЕР_1 - Мхітарян О. С. подав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому зазначає про правильне встановлення судом апеляційної інстанції формального залучення до участі
у справі органу опіки та піклування, а також порушення суб`єктивних прав
та обов`язків ВЧ НОМЕР_1 при ухваленні рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
26 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу та у відповіді на відзив, а також аргументи, наведені у заяві про визнання касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.
Фактичні обставини справи
10 листопада 2001 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 вересня 2013 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що донька ОСОБА_3 тривалий час проживає разом з ним та перебуває на його повному утриманні. Матір, у свою чергу, не приділяє уваги доньці, не надає належного піклування та забезпечення, що свідчить про її самоусунення від виконання належним чином батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 позов визнала, що підтверджується її власноручно підписаним клопотанням від 19 січня 2023 року.
На момент реєстрації позовної заяви в суді ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України та згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від
27 лютого 2022 року № 26 солдат ОСОБА_1 зарахований до списків та призначений на посаду стрільця стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти цієї ж частини. На даний час за наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від 24 березня 2022 року № 87 ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді водія-електрика 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти.
13 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його
із займаної посади на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військової обов`язок та військову службу" через сімейні обставини, а саме у зв?язку із самостійним вихованням дітей віком до 18 років, яке встановлено рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права
є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися
з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного
з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання
і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками
в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності
в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо;
(5) бажання дитини.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
Ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільної дитини сторін з позивачем, суд першої інстанції керувався тільки фактом визнання позову відповідачкою, водночас не встановив обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінки інтересам дитини, залишив поза увагою мету позову.
В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржила особа, яка не брала участі в розгляді справи, посилаючись на зловживання позивачем своїми процесуальними правами, штучний характер спору та вирішення питання, яке прямо вливає на права та обов`язки ВЧ НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби, що під час дії особливого періоду належить до виключних повноважень посадових осіб ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
В Конституції України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та
у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав
і охоронюваних законом інтересів особи.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини
і громадянина, держави.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити
в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі
№ 351/592/18 вказано, що, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право
у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі
у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від
13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає
у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України
є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
ОСОБА_1 як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її перегляду в апеляційному порядку є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків та призначений на посаду стрільця стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти ВЧ НОМЕР_1 . За наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від 24 березня 2022 року № 87 ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді водія-електрика 3 стрілецького взводу,
3 стрілецької роти у ВЧ НОМЕР_3, яка як окремий батальйон перебуває
в підпорядкуванніВЧНОМЕР_1 .
Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини
з ним в смт Затоці, позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред`явив до ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення. Виходячи
з наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, а отже, стосується прав та обов`язків ВЧ НОМЕР_1, у складі якої позивач проходить військову службу, а тому правильно переглянув оскаржене судове рішення по суті.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання повинні відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною
у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення
в правах.
Зазначені правові висновки про дотримання принципу справедливості виклав Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого
2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі
№ 520/1185/16-ц).
Суд першої інстанції під час розгляду справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним
з батьків; не з`ясував думку дитини, місце її проживання, навчання тощо. Не врахував суд першої інстанції і те, що позивач на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_3 від 27 лютого 2022 року № 26 прийнятий на всі види забезпечення,
у зв`язку з чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби.
Орган опіки та піклування фактично у розгляді справи в суді першої інстанції участі не брав, висновку щодо сімейної ситуації суду не надав (частини четверта-п`ята статті 19 СК України).
Зважаючи на це, позов про визначення місця проживання неповнолітньої дитини у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок
і військову службу".
Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини
з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним у зв?язку із самостійним вихованням дитини без участі матері.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться значною мірою до допущених судом апеляційної інстанції процесуальних порушень під час прийняття апеляційної скарги до розгляду, які не знайшли свого підтвердження при перегляді справи в касаційному порядку.
Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ВЧ НОМЕР_1 має статус юридичної особи з кодом 26623388.
Вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо відстрочення сплати військовою частиною судового збору при поданні апеляційної скарги не порушує загальних принципів цивільного процесуального судочинства та
з урахуванням обґрунтованості доводів апеляційної скарги і підтвердженого факту використання позивачем приватно-правового інструментарію не за його призначенням не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23) за подібних правовідносин, де військова частина не була залучена до участі у справі судом першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що
у справі, яка розглядається, учасникам справи надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин,
а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.