ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 953/3937/22
провадження № 61-17310св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шаульська Наталія Іванівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Янова Оксана Євгенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який під час розгляд справи змінив, до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Шаульська Н. І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Янова О. Є., про визнання недійсними договорів, свідоцтва та визнання права користування квартирою.
Позов з урахуванням змін мотивований тим, що ОСОБА_1 від самого дитинства проживав та був прописаний (зареєстрований) у квартирі АДРЕСА_1 (далі також спірна квартира). Разом із ним
у квартирі проживали його батьки та брат, а після смерті батька - мати
ОСОБА_4 і брат ОСОБА_2 . Взаємовідносини із матір`ю і братом з юних років у позивача були напруженими.
Вказував, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від
18 грудня 2003 року його визнано таким, що втратив право користування житлом. На підставі цього рішення суду його знято з реєстрації місця проживання.
27 квітня 2004 року спірну квартиру приватизували ОСОБА_4
і ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, що видане Відділом приватизації житлового фонду виконкому Харківської міської ради, реєстраційний номер 2А-04-220395.
25 листопада 2004 року апеляційний суд Харківської області скасував заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2003 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За заявою
ОСОБА_4 провадження у справі було припинено.
Вказував, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 квітня
2008 року у справі № 2-712/08/09 відновлено реєстрацію його місця проживання у спірній квартирі та скасовано розпорядження управління комунального майна та приватизації, на підставі якого ОСОБА_2
і ОСОБА_4 видано свідоцтво про приватизацію, а також зобов`язав Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" скасувати вказане свідоцтво.
Наприкінці грудня 2021 року позивачу стало відомо, що 13 грудня
2019 року на підставі скасованого свідоцтва про приватизацію ОСОБА_2
і ОСОБА_4 уклали договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, який був посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І. за реєстровим номером 1435, згідно з яким сторони визначили частки у праві на квартиру - по 1/2 за ОСОБА_2 і ОСОБА_4 відповідно.
13 грудня 2019 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І. за реєстровим номером 1436, відповідно до якого ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 належну їй частку у праві власності на спірну квартиру.
28 липня 2020 року ОСОБА_2 продав спірну квартиру ОСОБА_3, договір посвідчений приватним нотаріусом Яновою О. Є. за реєстровим номером 1535. Новий власник зняв позивача з реєстраційного обліку.
Позивач вважав, що приватизація квартири відбулася незаконно, адже незаконно відбулося зняття його з реєстраційного обліку, договір про визначення часток від 13 грудня 2019 року у спірній квартирі укладений на підставі скасованого свідоцтва про приватизацію, а тому всі подальші угоди,
а саме: договір дарування від 13 грудня 2019 року та договір купівлі-продажу від 28 липня 2020 року, є недійсними та підлягають скасуванню.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане відділом приватизації житлового фонду виконкому Харківської міської ради 27 квітня 2004 року, реєстраційний номер 2А-04-220395; визнати недійсним договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І. 13 грудня 2019 року за реєстровим номером 1435; визнати недійсним договір дарування частки квартири, укладений між ОСОБА_4
і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І.
13 грудня 2019 року за реєстровим номером 1436; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Яновою О. Є. 28 липня 2020 року за реєстровим номером 1535; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2022 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_4 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року
в задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що на момент видачі відділом приватизації житлового фонду виконкому Харківської міської ради 27 квітня 2004 року
свідоцтва № 2А-04-220395 про право власності на квартиру у органу приватизації не було підстав уважати, що таке рішення може вплинути на права інших осіб, зокрема ОСОБА_1 . Підстави позову не містять жодних обґрунтувань та посилань на акт цивільного законодавства, який, на думку позивача, надає підстави для визнання недійсним розпорядження органу приватизації та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на житло, а також для скасування реєстрації права власності, здійсненого на підставі такого розпорядження. ОСОБА_2 і ОСОБА_4 були повноправними власниками спірної квартири від дати оформлення свідоцтва про право власності (27 квітня 2004 року) і до дати дарування ОСОБА_4 своєї частки у праві спільної власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Суд також вказав про обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав.
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І. 13 грудня 2019 року за реєстровим номером 1435.
Визнано недійсним договір дарування частки квартири, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Шаульською Н. І. 13 грудня 2019 року за реєстровим номером 1436.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2
і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Яновою О. Є. 28 липня
2020 року за реєстровим номером 1535.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заяву представника ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу
в суді апеляційної інстанції залишено без задоволення.
Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 квітня
2008 року у справі № 2-712/08/09 встановлено, що приватизацію спірної квартири проведено без участі ОСОБА_1, та врахувавши, що ОСОБА_1, як і ОСОБА_4 з ОСОБА_2, має право на приватизацію вказаної квартири, дійшов висновку про порушення його прав на приватизацію житлового приміщення відповідно до частини п?ятої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Відчуження спірної квартири відбулося без участі ОСОБА_1, з порушенням його прав, позивач має право на користування спірною квартирою та не позбавлений права приватизації, що є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними згідно з нормами статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 грудня 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від
31 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення Київського районного суду
м. Харкова від 10 травня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 вже нібито було скасоване рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2008 року
у справі № 2-712/08/08, є неправильним, оскільки резолютивна частина вказаного рішення не містить висновку щодо цього. Право власності фізичних осіб на житло в порядку приватизації державного житлового фонду виникає на підставі свідоцтва про право власності на відповідне житло (квартиру чи будинок), і допоки це свідоцтво не скасоване і не визнане недійсним, за вказаними у ньому особами повною мірою зберігається відповідне право власності на таке житло. За таких обставин ОСОБА_2
і ОСОБА_4 були повноправними власниками спірної квартири від дати оформлення свідоцтва про право власності (27 квітня 2004 року) і до дати дарування ОСОБА_4 своєї частки у праві спільної власності
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). А з 13 грудня 2019 року до 28 липня
2020 року (дата відчуження спірної квартири) одноосібним і таким само повноправним власником квартири був ОСОБА_2, який відповідно до статті 319 ЦК України розпорядився своїм майном, продавши його
ОСОБА_3 .
Вказує, що позивач фактично не проживав у спірній квартирі щонайменше після 2003 року, і навіть після поновлення у 2008 році за рішенням суду його реєстрації у цій квартирі він фактично у неї не вселився, а отже, не користувався правами і не виконував обов?язків відповідно до статті 64 ЖК України. З цих причин висновок апеляційного суду про порушення права позивача на приватизацію квартири є безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормах законодавства України і зроблений без урахування висновку щодо застосування статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", зробленого у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 336/6411/18.
Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не визначив чітко, з якої саме визначеної законом підстави слід визнати недійсними спірні договори. Норми статті 203 ЦК України під час укладання спірних правочинів було дотримано. Зазначає, що стала практика Верховного Суду відкидає можливість визнання недійсним ланцюга правочинів.
Вказує, що висновки апеляційного суду є суперечливими в контексті значення добросовісності сторін договору, оскільки добросовісність ОСОБА_3
є очевидною, бо він під час придбання квартири спирався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Поведінка позивача
у цій справі є недобросовісною.
Приймаючи рішення і вказуючи, що визнання недійсним спірних договорів не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки
ОСОБА_3 не позбавлений права звернутись з вимогами до інших осіб
в порядку статті 661 ЦК України, апеляційний суд не врахував і не оцінив те, що місце перебування ОСОБА_2 є невідомим.
На обґрунтування порушення норм процесуального законодавства заявник зазначає, що апеляційний суд прийняв додаткові докази, але жодним чином таке рішення не мотивував. Апеляційний суд перекрутив зміст заяви, поданої представником ОСОБА_3, про забезпечення судових витрат, а не про відшкодування судових витрат, як зазначив апеляційний суд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що апеляційний суд
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від
27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, від 07 квітня 2020 року
у справі № 916/2791/13, від 23 лютого 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 03 жовтня 2018 року
у справі № 759/17065/14-ц, від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 336/6411/18, від 10 лютого 2021 року
у справі № 754/5841/17, від 06 квітня 2022 року у справі № 461/5209/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16- ц, від 18 травня 2022 року
у справі № 303/7119/19 та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу
Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року заяву судді-доповідача
Крата В. І. про самовідвід у справі № 953/3937/22 за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 31 жовтня
2023 року задоволено. Справу № 953/3937/22 передано на автоматизований розподіл.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Русинчуку М. М.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Харкова.
30 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу і матеріали справи
№ 953/3937/22 передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.
Фактичні обставини справи
На підставі свідоцтва на право власності на житло, виданого Відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 27 квітня 2004 року, реєстраційний номер 2А-04-220395, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 стали власниками на праві спільної (сумісної) власності квартири
АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане згідно
з розпорядженням від 27 квітня 2004 року № 3119 (т. 1, а. с. 13).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 квітня
2008 року у справі № 2-712/08/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,
ОСОБА_4, управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ВГІРФ Київського РВ ГУ УМВС України, Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло зобов`язано ВГІРФ Київського РВ ГУ УМВС України відновити реєстрацію ОСОБА_1 у квартирі
АДРЕСА_1 . Скасовано розпорядження управління комунального майна та приватизації, відповідно до якого ОСОБА_4
і ОСОБА_2 видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на житло на АДРЕСА_1 . Зобов`язано Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" скасувати свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 (т. 1, а. с.14-15).
У справі № 2-712/08/09 суд установив, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2003 року ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право на спірне житлове приміщення, та знято його з реєстрації. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 листопада 2004 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2003 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд. 26 січня 2005 року ОСОБА_4 надала до суду заяву про припинення провадження у справі. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2005 року провадження у справі припинено.
З листа Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 02 грудня 2019 року № 1547/04-08/19 відомо, що згідно
з архівними матеріалами реєстрація права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року проведена за ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 квітня 2004 року Відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 2А-04-220395 (т. 1, а. с. 55).
13 грудня 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, від імені та
в інтересах якої діяв ОСОБА_5, укладено договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності, згідно з яким визначено розмір часток - в рівних частках, тобто по 1/2 у праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 кожному. Також вказано, що зазначена квартира належить сторонам на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 квітня 2004 року, реєстраційний номер 2А-04-220395, виданого Відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, згідно з розпорядженням від 27 квітня 2004 року № 3119. Право власності зареєстровано Департаментом реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради 25 листопада
2019 року, номери записів про право власності 34425596, 34425515, реєстраційний номер ОНМ 1975862863101, згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 грудня 2019 року, індексні номери витягів 191196162, 191195427
(т. 1, а. с. 22).
13 грудня 2019 року між ОСОБА_4, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_5, і ОСОБА_2 укладено договір дарування частки квартири, за умовами якого дарувальниця ОСОБА_4 безоплатно передає,
а обдарований ОСОБА_2 приймає у власність 1/2 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відчужуване майно належить дарувальниці на праві приватної власності на підставі свідоцтва від 27 квітня 2004 року № 2А-04-220395 про право власності на житло, виданого Відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від
27 квітня 2004 року № 3119 та договору про визначення часток
у праві спільної сумісної власності, посвідченого приватним нотаріусом
Шаульською Н. І. 13 грудня 2019 року за реєстровим номером 1435
(т. 1, а. с. 23-25).
28 липня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 . Продаж майна за домовленістю сторін вчинено за 782 400,00 грн, що еквівалентно 28 250,00 дол. США (т. 1, а. с. 26-29).
Згідно з листом Департаменту реєстрації Харківської міської ради від
21 грудня 2021 року № 4531/0/50-21 ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання 30 липня 2020 року на підставі заяви нового власника житла про зняття з реєстрації місця проживання від 29 липня 2020 року з відповідними документами (т. 1, а. с. 10- 2).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (т. 1, а. с. 91).