ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2025 року
м. Київ
справа № 703/3196/17
провадження № 61-15135св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонернетовариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Биченко І. Я. від 13 травня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Новікова О. М., Сіренка Ю. В., від 03 жовтня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця"(далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди в зв`язку з її невиплатою.
Позов обґрунтовано тим, що з 06 травня 2015 року він працював на посаді муляра 3-го розряду у господарсько-побутовому цеху Локомотивного депо ім. Т. Шевченка регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця".
24 травня 2017 року його було звільнено із займаної посади за угодою сторін.
Вважає, що з ним не було проведено розрахунку при звільненні у повному обсязі, а саме при звільненні йому не були виплачені допомога з тимчасової втрати працездатності, відпускні та кошти, виплата яких передбачена колективним договором.
У період з 07 березня 2017 року до 21 квітня 2017 року він перебував на лікуванні внаслідок одержання травми на виробництві, однак йому не були виплачені кошти по тимчасовій непрацездатності, незважаючи на те, що листки непрацездатності були передані ним до бухгалтерії роботодавця.
Комісія із соціального страхування локомотивного депо повідомлення про відмову у призначенні допомоги протягом встановленого 5-денного терміну йому не направляла і лише листом від 12 липня 2017 року проінформувала його про наявність протоколів засідання комісії, якими йому відмовлено у призначенні допомоги у зв`язку з тим, що травму він отримав, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Оскільки у лікарняних листках відсутні дані про його перебування в стані алкогольного сп`яніння, вважає що роботодавцем безпідставно не виплачена допомога по тимчасовій втраті працездатності.
Унаслідок невиплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності йому не було доплачено 1 050,86 грн відпускних за робочий період з 2016-2017 років, у відпустці він перебував з 25 квітня до 23 травня 2017 року.
Крім того, на день звільнення йому безпідставно не було виплачено допомогу на оздоровлення при виході у щорічну відпустку у розмірі не менше 50 % тарифної ставки або посадового окладу на суму 3 477,18 грн, виплата якої передбачена колективним договором, затвердженим конференцією трудового колективу 28 січня 2011 року.
Оскільки ним було отримано травму на виробництві, у зв`язку з якою він перебував на лікуванні, роботодавець зобов`язаний був також виплатити йому 10 138,56 грн додаткових витрат на лікування за період перебування на лікарняному від 1 до 2 місяців у розмірі 1,5 щомісячного заробітку та 20 % від 1,5 середньомісячного заробітку на кожного утриманця, що також передбачено колективним договором.
Вважає, що на час його звільнення до сплати йому належали кошти в сумі 22 841,78 грн, проте 04 серпня 2017 року відповідачем на його рахунок було перераховано 1 024,58 грн.
Збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним рішення комісії із соціального страхування про відмову у виплаті йому допомоги з тимчасової втрати працездатності;
- зобов`язати АТ "Українська залізниця" нарахувати йому тимчасову допомогу по втраті працездатності за період з 07 березня 2017 року до 21 квітня 2017 року та подати до правонаступника відповідної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності заяву-розрахунок з нарахованими сумами матеріальної допомоги з тимчасової втрати працездатності за період з 13 березня 2017 року до 21 квітня 2017 року;
- стягнути з АТ "Українська залізниця"заборгованість із заробітної плати в сумі 43 754,19 грн, розрахованої з урахуванням індексу споживчих цін, а також 465 614,82 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 25 травня 2017 року до 28 лютого 2023 року з урахуванням індексу споживчих цін;
- стягнути з АТ "Українська залізниця"50 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення комісії із соціального страхування РФ "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" (Локомотивне депо
ім. Т. Шевченка) в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті допомоги по тимчасовій втраті працездатності за листками непрацездатності серій АДЗ № 389540, АДЗ № 322495 та АДЗ № 461051.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 6 324,96 грн допомоги по тимчасовій втраті працездатності, 4 078,37 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності, 262,17 грн відпускних, 136,08 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати відпускних, 7 234,50 грн одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування, 4 501,77 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування та 10 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 32 537,85 грн, із якої підлягають вирахуванню всі обов`язкові податки, збори та інші платежі.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн моральної шкоди та 41,80 грн понесених ним витрат по сплаті судового збору, а всього 4 041,80 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач по закінченню лікування надав роботодавцю листки непрацездатності, однак підзвітна відповідачу й утворена ним комісія із соціального страхування прийняла рішенням про відмову у виплаті позивачу допомоги по тимчасовій втраті працездатності, яка не ґрунтується на вимогах закону.
Суд дійшов висновку про покладення обов`язку з відшкодування ОСОБА_1 суми заборгованості з оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності серії АДЗ № 389540, серії АДЗ № 322495 та серії АДЗ № 461051 саме на відповідача із нарахуванням 4 078,37 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати.
Унаслідок неврахування допомоги по тимчасовій втраті працездатності ОСОБА_1 не було доплачено відпускні на загальну суму 262,17 грн. Втрати позивача у зв`язку з несвоєчасною виплатою відпускних підлягають нарахуванню у порядку компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати та становлять 136,08 грн.
Оскільки нещасний випадок, що мав місце 07 березня 2017 року та в результаті якого ОСОБА_1 отримав травму, у зв`язку з чим перебував на лікуванні, визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, відповідач на підставі пункту 5.11 колективного договору зобов`язаний був виплатити йому одноразову допомогу на додаткові витрати на лікування у розмірі 1,5 щомісячного заробітку, а саме: з червня 2017 року до 28 лютого 2023 року заборгованість з виплати одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування складає 11 736,27 грн, з яких 7 234,50 грн - допомога, 4 501,77 грн - компенсація за несвоєчасно виплачений дохід.
Водночас, підстави для стягнення з відповідача одноразової допомоги на оздоровлення згідно з пунктом 4.16 колективного договору відсутні, оскільки цим пунктом передбачено, що працівникам, які допустили появу на робочому місці в нетверезому стані, одноразова допомога на оздоровлення при наданні чергової відпустки не надається.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2017 року до 28 лютого 2023 року становить 347 497,15 грн. Водночас стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тому суд зменшив його розмір до 10 000 грн.
Врахувавши конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану вважав, що справедливою сумою моральної шкоди є 4 000 грн.
Одночасне задоволення вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій втраті працездатності, а також про зобов`язання подати до Фонду заяву-розрахунок з нарахованими сумами матеріальної допомоги з тимчасової непрацездатності, з вимогами про стягнення вказаної допомоги з відповідача є суперечливими за змістом та призведе до подвійного стягнення однієї і тієї ж допомоги, тому суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2024 року змінено в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 10 000 грн на 30 000 грн та моральної шкоди з 4 000 грн на 10 000 грн.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 71,51 грн судового збору за подачу позову та 107,33 грн за подачу апеляційної скарги, а всього - 178,84 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 по закінченню лікування надав роботодавцю листки непрацездатності, однак підзвітна відповідачу й утворена ним комісія із соціального страхування неправомірно прийняла рішення про відмову у виплаті позивачу допомоги по тимчасовій втраті працездатності, задовольнив вимогу позивача про визнання незаконним та скасування рішень комісії із соціального страхування про відмову у виплаті допомоги по тимчасовій втраті працездатності та зобов`язав відпоідача відшкодувати ОСОБА_1 заборгованість з оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Обидві сторони у справі надавали свої розрахунки заборгованості з виплати домоги по тимчасовій непрацездатності.
Враховуючи дані, що містяться у розрахункових листках заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня 2016 року до лютого 2017 року, які не оспорювались позивачем, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про взяття за основу саме розрахунку відповідача, оскільки він містить достовірні вихідні дані для обрахунку середнього заробітку позивача.
Крім того, оскільки позивачу було відмовлено в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності у другій половині квітня 2017 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення такої компенсації за період з травня 2017 року до 28 лютого 2023 року у розмірі 4 078,37 грн.
Позивач має право на виплату одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування відповідно до пункту 5.11 колективного договору.
Враховуючи індексацію за період з червня 2017 року до 28 лютого 2023 року, стягненню з відповідача підлягає 11736,27 грн, де 7234,50 грн - допомога, а 4501,77 грн - компенсація за несвоєчасно виплачений дохід.
За відсутності доказів наявності утриманців у ОСОБА_1 в період його непрацездатності, відсутні підстави для стягнення 20% від 1,5 середньомісячного заробітку на кожного утриманця, що вірно зазначено судом першої інстанції.
Відмовляючи в стягненні із відповідача одноразової допомоги на оздоровлення згідно з пунктом 4.16 колективного договору, суд першої інстанції врахував перебування ОСОБА_1 07 березня 2017 року на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується матеріалами справи, та відсутністю заяви позивача про її нарахування, як того вимагає відповідний пункт колективного договору.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи співмірність розміру майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні та заявлених позивачем до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, періоду затримання, враховуючи, що позивач звільнився 24 травня 2017 року, до суду звернувся 23 жовтня 2017 року, а справу розглянуто 03 жовтня 2024 року і станом на час розгляду заборгованість виплаченою не була, апеляційний суд дійшов висновку про збільшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2017 року по 28 лютого 2023 року з 10 000 грн до 30 000 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачу, суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з порушенням його прав із боку відповідача щодо тривалого розгляду справ, тривалої невиплати йому всіх розрахунків при звільненні та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за необхідне збільшити розмір моральної шкоди, який підлягає стягенню із відповідача на користь позивача, з 4 000 грн до 10 000 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11 листопада 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 703/3196/17.
У грудні 2024 року матеріали цивільної справи № 703/3196/17 надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині стягнення допомоги по тимчасовій втраті працездатності, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності, відпускних, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати відпускних, одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також в частині стягнення моральної шкоди, та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову у повному обсязі, визначивши загальну суму без утримання з нього податків та обов`язкових платежів.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 12 серпня 2021 року у справі № 438/1673/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно зменшив розмір належного до сплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, визначаючи розмір указаного заробітку, апеляційний суд не навів відповідного обґрунтування. Апеляційний суд захистив у такий спосіб права відповідача, про що останній не заявляв у жодній заяві по суті та жодному запереченні у справі. Отже судом неправильно застосовано положення статті 117 КЗпП України.
Висновки судів про те, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, є необгрунтованими.
Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення пунктів 4.16, 5.11 колективного договору, затвердженого конференцією трудового колективу 28 січня 2011 року, щодо платежів одноразової допомоги на оздоровлення та додаткових витрат на лікування при тимчасовій непрацездатності від 1 до 2 місяців включно у розмірі 20 % від 1,5 місячного заробітку на кожного утриманця.
Суди підійшли формально до визначення розміру відшкодування моральної шкоди, неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у грудні 2024 року, АТ "Українська залізниця" заперечує проти доводів ОСОБА_2, просить рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 рокузалишити без змін, а касаційну скаргу, у зв`язку її необґрунтованістю, - без задоволення.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
З 06 травня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді муляра 3-го розряду у господарсько-побутовому цеху (цех № 13)Локомотивного депо ім. Т. Шевченка регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" в порядку переведення з Шевченківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 5 Одеської залізниці.
24 травня 2017 року ОСОБА_1 звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін. Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 14-16).
07 березня 2017 року о 13 год. 35 хв. у виробничому підрозділі "Локомотивне депо ім. Т. Шевченка" служби локомотивного господарства регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" стався нещасний випадок, в результаті якого ОСОБА_1 отримав політравму лівої кисті.
Згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 1456 07 березня 2017 року о 14:45 ОСОБА_1 був госпіталізований до Смілянської міської лікарні з діагнозом: політравма лівої кисті, травматична ампутація 3,4 пп на рівні основних ф. 2 п. на рівні н. фаланги, скальповані рани 5 п., алкогольне сп`яніння. Встановлено наступний епідеміологічний анамнез: клінічні ознаки алкогольного сп`яніння: гіперемія обличчя, очі блистять, запах алкоголю з рота. Вживання алкоголю не заперечує. Взято кров на визначення вмісту алкоголю. 07 березня 2017 року ОСОБА_1 прооперовано та призначено йому лікування, що підтверджується епікризом № 1456 (т. 1 а. с., 108-111).
Відповідно до запису № 413 Журналу реєстрації прийому біопроб, що надходять з районів, лікувальних і інших закладів, 10 березня 2017 року на лабораторне дослідження доставлено кров ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 105).
Відповідно до отриманого акта № 288 хіміко-токсикологічних досліджень згідно з направленням лікаря Смілянської міської лікарні Озірського О. М. від 07 березня 2017 року в результаті дослідження було виявлено в крові ОСОБА_1 1,03 проміле алкоголю (т. 1 а. с. 104).
За записом у Журналі реєстрації аналізів і їх результатів на вміст наркотичних і запаморочувальних речовин за № 288 також встановлено, що в крові позивача міститься алкоголь в розмірі 1,03 проміле. Дослідження проводилось 13 березня 2017 року за направленням лікаря Озірського Смілянської міської лікарні, дата забору - 07 березня 2017 року, дата надходження - 10 березня 2017 року (т. 1, а. с. 106-107).
24 березня 2017 року ОСОБА_1 видано листок непрацездатності серії АДЗ № 389540 про те, що з 07 березня 2017 до 24 березня 2017 року він перебував на стаціонарному лікуванні в Смілянській міській лікарні. Причиною непрацездатності зазначено нещасний випадок на виробництві та його наслідки. Листок непрацездатності містить відмітку "Алкогольне сп`яніння", а також посилання на те, що ОСОБА_1 продовжує хворіти, у зв`язку з чим видано новий листок непрацездатності № 322495 (т. 1 а. с. 49).
24 березня 2017 року ОСОБА_1 було видано листок непрацездатності серії АДЗ № 322495 про те, що з 24 березня 2017 року до 03 квітня 2017 року включно він перебував на амбулаторному лікуванні. Причиною непрацездатності зазначено нещасний випадок на виробництві та його наслідки (т. 1, а. с. 50).
06 квітня 2017 року ОСОБА_1 видано листок непрацездатності серії АДЗ № 461051 про те, що з 04 квітня 2017 року до 21 квітня 2017 року перебував на амбулаторному лікуванні. Причиною непрацездатності зазначено нещасний випадок на виробництві та його наслідки. Листок непрацездатності містить відмітку "Алкогольне сп`яніння", а також посилання на те, що ОСОБА_1 має приступити до роботи з 22 квітня 2017 року (т. 1 а. с. 51).
Протоколом № 30 комісії з соціального страхування регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (Локомотивне депо ім. Т. Шевченка) від 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності АДЗ № 389540 кількістю 18 днів та АДЗ № 322495 кількістю 10 днів з причин алкогольного сп`яніння (т. 1, а. с. 188-189).
Протоколом № 31 комісії з соціального страхування регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (Локомотивне депо ім. Т. Шевченка) від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності за листком непрацездатності АДЗ № 461051 кількістю 18 днів з причин алкогольного сп`яніння (т. 1, а. с. 190).
Наказом начальника депо Петренка О. І. № 157-ОС від 24 травня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін (т. 1, а. с. 14-16).
За фактом розслідування нещасного випадку на виробництві в.о. начальника регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Єрьоміним В. В. 23 березня 2017 року затверджено акт проведення розслідування нещасного випадку від цієї ж дати, яким нещасний випадок з муляром ОСОБА_1, який працює у ВП "Локомотивне депо ім. Т. Шевченка" регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", відповідно до пункту 16, абзацу 4 "Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, комісією визнано таким, що не пов`язаний з виробництвом. Складено акт за формою Н-5. Причинами настання нещасного випадку зазначено: психофізіологічні причини - алкогольне сп`яніння, особиста необережність потерпілого (т. 1, а. с. 17-20, 214-220).
Не погодившись з актом від 23 березня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держпраці у Київській області зі скаргою на дії комісії, в якій просив визнати нещасний випадок, який трапився з ним 07 березня 2017 року таким, що пов`язаний з виробництвом та зобов`язати роботодавця скласти відповідні акти (т. 1, а. с. 148-153).
15 червня 2017 року ГУ Держпраці в Київській області видало припис за № 5.6/216/10, яким директору регіональної філії "Одеська залізниця" запропоновано повторно провести розслідування нещасного випадку, визнати чи не визнати нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом, скласти акт за формою Н-5 (коли нещасний випадок пов`язаний з виробництвом), затвердити (переглянути) акт за формою Н-1, встановити причини нещасного випадку, розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам (т. 1, а. с. 154-155).
На виконання вказаного припису регіональною філією "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" видано наказ від 21 червня 2017 року № 173-н/од про створення комісії з повторного розслідування нещасного випадку.
17 липня 2017 року в.о. начальника регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Єрьомін В. В. затвердив акт від 13 липня 2017 року повторного розслідування вказаного нещасного випадку, яким нещасний випадок з муляром ОСОБА_1, який працює у ВП "Локомотивне депо ім. Т. Шевченка" регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", відповідно до пункту 16 абзацу 4 "Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, комісією визнано таким, що не пов`язаний з виробництвом. Складено акт за формою Н-5. Причинами настання нещасного випадку зазначено: психофізіологічні причини - алкогольне сп`яніння, особиста необережність потерпілого (т. 1, а. с. 234-242, т. 2, а. с. 52-54).
Не погодившись з вказаним актом, ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ Держпраці у Київській області, заперечував проти висновків розслідування нещасного випадку, що стався з ним 07 березня 2017 року о 13:35 год.
07 грудня 2017 року в.о. начальника регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Єрьомін В. В. затвердив акт від 04 грудня 2017 року повторного розслідування вказаного нещасного випадку, яким нещасний випадок з муляром ОСОБА_1, який працював у ВП "Локомотивне депо ім. Т. Шевченка" регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", відповідно до пункту 16 абзацу 4 "Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, комісією визнано таким, що не пов`язаний з виробництвом. Складено акт за формою Н-5. Причинами настання нещасного випадку зазначено: психофізіологічні причини - алкогольне сп`яніння, особиста необережність потерпілого (т. 2, а. с. 55-57).
Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у справі № 703/3207/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрзалізниця" про визнання факту одержання травми на робочому місці таким, що пов`язаний з виробництвом, визнання незаконним та скасувати акта, зобов`язання роботодавця вчинити дії, відшкодування майнової та моральної шкоди, встановлено факт одержання ОСОБА_1 травми на робочому місці у виробничому підрозділі Локомотивного депо ім. Т. Шевченка регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" 07 березня 2017 року таким, що пов`язаний з виробництвом, зобов`язано АТ "Українська залізниця" скласти акти за формою Н-5 та Н-1 за фактом одержання ним травми 07 березня 2017 року. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, у задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди відмовлено (т. 2, а. с. 153-168).
Постановою Верховного Суду від 20 січня 2023 року постанову Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в частині стягнення моральної шкоди залишено без змін (т. 2, а. с. 170-193).
На виконання вказаної постанови апеляційного суду 13 жовтня 2022 року директор регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" Нікулін С. С. затвердив акт від 07 жовтня 2022 року розслідування нещасного випадку, що стався 07 березня 2017 року о 13 год. 35 хв. у виробничому підрозділі служби локомотивного господарства "Локомотивне депо ім. Т. Шевченка" регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця", яким нещасний випадок з муляром ОСОБА_1 визнається пов`язаним з виробництвом відповідно підпункту 1 пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232. Складено акт за формою Н-1/П, який підлягає обліку на підприємстві. Причинами настання нещасного випадку зазначено: основна психофізіологічна - алкогольне сп`яніння, особиста необережність потерпілого (т. 2, а. с. 207-215).
Згідно з наданим ОСОБА_1 розрахунком від 02 жовтня 2023 року загальна сума лікарняних за трьома листками непрацездатності, з урахуванням підвищення заробітної плати на 25 % у березні 2017 року, становить 7 817,70 грн, а з урахуванням індексу інфляції - 8 175,18 грн (т. 2, а. с. 236-237).
Відповідно до наданого АТ "Українська залізниця" розрахунку загальна сума невиплаченої допомоги по тимчасовій втраті працездатності за трьома листками непрацездатності ОСОБА_1 становить 6 324,96 грн (т. 2, а. с. 43-44).
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи викладене та доводи касаційної скарги, колегія суддів перевіряє правильність застосування статей 116, 117 КЗпП України лише в контексті наявності у позивача підстав для здійнення розрахунку заборгованоcті при звільненні без детальної перевірки розміру заборгованості.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
За змістом статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 15 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавець несе відповідальність, зокрема, за шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов`язків, визначених цим Законом.
Застрахована особа має право, зокрема, на оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг; судовий захист своїх прав (пункти 8, 9 частини першої статті 16). При цьому застрахована особа несе відповідальність згідно із законом тільки за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням (частина третя зазначеної статті).
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №552/16890/23.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У цій справі судами встановлено, що відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні.
ОСОБА_1 не оскаржує рішення судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для здійснення вказаних виплат, зокрема, щодо допомоги по тимчасовій втраті працездатності, відпускних, одноразової допомоги на додаткові витрати на лікування та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не погоджується з розміром стягнутих судами коштів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у незміненій частині та апеляційного суду щодо вирішення майнових вимог у цій справі.
Суди встановили, що:
- ОСОБА_1 з 07 березня 2017 року до 21 квітня 2017 року включно перебував на лікуванні внаслідок травми, що підтверджується листками непрацездатності;
- нещасний випадок, що мав місце 07 березня 2017 року з ОСОБА_1, визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом за формою Н1/П;
- перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння під час отримання травми, яка пов`язана із з виробництвом, не є підставою для відмови у страхових виплатах і наданні соціальних послуг відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Визначаючи розмір допомоги з тимчасової непрацездатності (лікарняні), суди керувалися Порядкомобчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, згідно з яким для розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності (лікарняних) необхідно визначити розрахунковий період та його тривалість у календарних днях, а також розрахувати середню заробітну плату за розрахунковий період, за формулою: 3Псер = 3Прп: КДрп, де 3Прп - сума заробітної плати за розрахунковий період; КДрп - кількість календарних днів у розрахунковому періоді. Віднімати святково-неробочі дні чи вихідні у такому розрахунку не потрібно.
У наданих сторонами розрахунках, де ОСОБА_1 визначив розмір допомоги з тимчасової непрацездатності 8 175,18 грн, а АТ "Українська залізниця" - 6324,96 грн,розрахунковий період для нарахування такої допомоги є однаковим - з березня 2016 року до лютого 2017 року включно, проте в розрахунках зазначено різні відомості щодо кількості відпрацьованих днів та отриманої за цей період заробітної плати.
При цьому, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для коригування розміру середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок, докази підвищення заробітної плати в АТ "Укрзалізниця" у березні 2017 року на 25 % у матеріалах справи відсутні.
Визначаючи розмір допомоги з тимчасової непрацездатності, суди попередніх інстанцій правильно взяли за основу розрахунок відповідача з огляду на достовірність вихідних даних для обрахунку середнього заробітку, які не спростовані позивачем.
Щодо доводів позивача в частині індексації суми страхової виплати, колегія суддів також погоджується з висновками судів про відсутність підстав для її нарахування.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (стаття 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Аналогічні положення містять Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені у Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Отже, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у разі перевищення індексу інфляції більше ніж 103 %.
За змістомстатей 1-3 Закону України"Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Отже, поняття індексації грошових доходів та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням їх виплати є різними, адже проведення індексації не залежить від того, своєчасно чи несвоєчасно виплачений особі дохід, а компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати нараховується через несвоєчасну виплату. При цьому розрахунок суми компенсації проводиться виходячи із уже проіндексованого грошового доходу в частині, яку працівник повинен отримати на руки.
ОСОБА_1 просив стягнути заборгованість з виплати тимчасової втрати працездатності з урахуванням індексу споживчих цін відповідно до пункту 4 Порядку№ 159, починаючи з січня 2017 року до лютого2023 року включно у загальному розмірі 15 659,83 грн. Водночас вихідними даними для розрахунку вказаної виплати зазначивсуму 8 175,18 грн, розраховану за період з березня до червня 2017 року.
Як вже було зазначено, матеріали справи не містять доказів підвищення окладу позивача, який покладено позивачем в основу розрахунку, тому висновок судів про відсутність підстав для стягнення заборгованості з виплати тимчасової втрати працездатності з урахуванням індексу споживчих, починаючи з січня 2017 року до лютого 2023 року включно у визначеному позивачем розмірі є правильним.
Водночас,встановивши що позивачу було відмовлено в призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності у другій половині квітня 2017 року, судиправильно стягнуликомпенсацію втрати частини грошових доходів (лікарняних) у зв`язку з порушенням їх виплати за період з травня 2017 року до 28 лютого 2023 року у розмірі 4 078,37 грн.
Крім того, унаслідок неврахування допомоги по тимчасовій втраті працездатності,ОСОБА_1 не повністю виплачено відпускніза період з травня 2017 року до січня 2023 року. Сторони зазначених обставин не заперечують.
Водночас, враховуючи положення пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100), згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду, суди обгрунтовано керувались наданим відповідачем розрахунком, відповідно до якого розмір відпускних за вказаний період становить 262,17 грн.
Враховуючи вказану суму як базу для нарахування відповідно до Порядку № 159, висновок судів про втратипозивача у зв`язку з несвоєчасною виплатою відпускних у розмірі 136,08 грн є правильним.
Щодо стягнення допомоги, передбаченої колективним договором.
Відповідно до пункту 4.16 колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом локомотивного депо ст. ім. Т. Шевченка на 2011-2015 роки, працівникам локомотивного депо ст. ім. Т. Шевченка за письмовою заявою надається протягом року одноразова допомога на оздоровлення, як правило при наданні чергової відпустки, в розмірі не менше 50 % тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення за допомогою і відповідно з Додатком № 2 колективного договору. Працівникам, які допустили прогул, крадіжку, появу на робочому місці в нетверезому стані, одноразова допомога на оздоровлення при наданні чергової відпустки не надається.
Згідно з пунктом5.11 колективного договору при тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, виплачується потерпілому одноразова допомога на додаткові витрати на лікування в наступних розмірах: при тимчасовій непрацездатності від 1 до 2 місяців включно - 1,5 щомісячного заробітку і 20 % від 1,5 середньомісячного заробітку на кожного утриманця.
За змістом пункту 5 розділу IV Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата визначається виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Визначаючи середньоденну заробітну плату у розмірі 241,15 грн, суди врахували, що сукупний розмір отриманої позивачем заробітної плати за 2 місяці (січень-лютий 2017 року) становить 7 717,06 грн, сумарна кількість робочих днів за два місяці, що передують звільненню, - 32, середньомісячне число робочих днів - 20, а також те, що у лютому 2017 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні та отримував у зв`язку з цим допомогу по тимчасовій втраті працездатності, а у січні та лютому 2017 року матеріальну допомогу.
За таких умов, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 4 823 грн (241,15х20), а 1,5 щомісячного заробітку відповідно до пункту 5.11 колективного договору - 7 234,50 грн. В свою чергу, враховуючи індексацію за період з червня 2017 року до 28 лютого 2023 року,компенсація за несвоєчасно виплачений дохідвідповідно до пунку 5.11 колективного договору, становить 4 501,77 грн.
За відсутності доказів наявності утриманців у ОСОБА_1 в період його непрацездатності, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність іпідстав для стягнення 20 % від 1,5 середньомісячного заробітку на кожного утриманця відповідно до пункту 5.11 колективного договору.
Також, відмовляючи в стягненні із відповідача одноразової допомоги на оздоровлення згідно з пунктом 4.16 колективного договору, суди попередніх інстанцій обгрунтовано врахували факт перебування ОСОБА_1 07 березня 2017 року на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується матеріалами справи, зокрема наказом Локомотивного депо ім. Т. Шевченка регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" від 24 квітня 2017 року про оголошення ОСОБА_1 . Догани, який позивачем не оспорювався.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити таке.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на день звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячиз принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку є посилання у касаційній скарзі.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 Верховний Суд дійшов висновку, що розумним, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, має дорівнювати розміру заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.
Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про зміну середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1, з 10 000 грн на 30 000 грн, що за фактичних обставин цієї справи є співмірним з розміром невиплачених позивачу сум при звільненні у розмірі 22 537,85 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачу, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне збільшити розмір моральної шкоди, який підлягає стягенню із відповідача на користь позивача, з 4 000 грн до 10 000 грн.
Колегія суддів погоджується з аргументованими мотивами суду апеляційної інстанції про те, що вказаний розмір відшкодування моральної шкоди відповідає глибині і ступеню моральних страждань позивача за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні.
Суд врахував конкретні обставини справи, момент виникнення у позивача права на відшкодування такої шкоди, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з порушенням його прав із боку відповідача щодо тривалого розгляду справ, тривалої невиплати йому всіх розрахунків при звільненні та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також керувався принципами розумності і справедливості, що враховано Верховним Судом під час оцінки доводів касаційної скарги щодо розміру моральної шкоди.
Усталена практика вирішення подібних спорів ґрунтується не на встановленні конкретного розміру моральної шкоди в окремому випадку, а визначає критерії, якими слід керуватися суду під час вирішення відповідної вимоги.
Варто зауважити, що у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, зокрема зазначено, що складність визначення компенсації моральної шкоди полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту, тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Доводи заявника про те, що присуджена апеляційним судом сума відшкодування не є співмірною із завданою шкодою, без посилання на конкретні порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відхиляються Верховним Судом.
Такі доводи позивача були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають.
В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, фактично повністю зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "HIRVISAARI v. FINLAND", заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню строків проведення розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за недотримання такихстроків відповідно до статей116 та 117 КЗпП України, з урахуванням наведених позивачем підстав на обгрунтування позову та фактичних обставин, встановлених у справі. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, від 12 серпня 2021 року у справі № 438/1673/13-ц, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі.