ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/1311/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,
Волинської обласної державної (військової) адміністрації - не з`явився,
Вишнівської сільської ради
Ковельського району Волинської області - Дитини А.І., Капітанюка В.В.,
Головного управління Держгеокадастру
у Волинській області - Кушнікової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (у складі колегії суддів: Філіпова Т.Л. (головуючий), Василишин А.Р., Маціщук А.В.)
у справі № 903/1311/23
за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,
про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2024 року Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Волинська ОДА) до Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - Вишнівська сільська рада), в якому просить суд :
- усунути перешкоди державі в особі Волинської ОДА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі;
- зобов`язати Вишнівську сільську раду повернути Волинській ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33, 4017 гектарів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, а відтак є землею державної форми власності в силу Закону України "Про використання земель оборони" та Земельного Кодексу України (далі - ЗК), тому перебування такої земельної ділянки у комунальній власності суперечить чинному законодавству.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.01.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 позов задоволено. Усунуто перешкоди державі в особі Волинської ОДА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33, 4017 га., з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі. Зобов`язано Вишнівську сільську раду повернути Волинській ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 гектарів. Стягнуто з Вишнівської сільської ради на користь Волинської обласної прокуратури 13 645,00 грн сплаченого судового збору.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2024 року Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 903/1311/23 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.12.2024.
Вишнівська сільська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначила про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ГУ Держгеокадастру подало пояснення, у яких просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У судовому засіданні 18.12.2024 оголошено перерву до 15.01.2025.
Волинська ОДА в судове засідання свого представника не направила.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяви Волинської ОДА щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Волинської ОДА .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 21.08.2013 № 159 ГУ Держгеокадастру надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 10307, 4 га в межах Любомльського району.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 19.11.2013 № 58 надано дозвіл Державному підприємству "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га.
На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району.
Вишнівська сільська рада утворена 13.12.2016 шляхом об`єднання Вишнівської, Радехівської, Римачівської, Ладинської, Машивської, Олеської, Хворостівської та Штунської сільських рад Любомльського району.
На підставі погодженої документації із землеустрою, 03.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, що міститься у документації із землеустрою, земельна ділянка площею 33,4017 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності не наданих у користування чи у власність.
Прокурор доводить, що зазначена земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною 6 Прикордонного Волинського загону .
Постановою обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси:
а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район;
б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.
Інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, ця постанова не змінювалась і не скасовувалась.
Зазначені обставини, зокрема, щодо визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі №163/955/20, від 19.02.2021 у справах №163/985/20 та №163/981/20, які набрали законної сили.
Накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на прикордонну смугу підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації.
Накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га в межах прикордонної смуги також підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор".
У листі від 09.10.2023 ГУ Держгеокадастру на звернення прокуратури повідомило, що відомості про державний кордон України та обмеження щодо використання земель вздовж кордону (код 04.01 прикордонна смуга) на території Волинської області не внесені до Державного земельного кадастру. При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 розташована між орієнтовною лінією державного кордону та земельною ділянкою земель оборони з видом цільового призначення для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України за кадастровим номером 0723380800:03:003:0070 в межах дії обмеження використання земель - прикордонна смуга.
Отже, прокурор доводить, що у порушення вимог Конституції України, Земельного кодексу України спірну земельну ділянку, яка належить до земель оборони, безпідставно вилучено з державної власності, а відтак звернувся з позовом до суду про усунення перешкод державі в особі Волинської ОДА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки та її повернення Волинській ОДА.
Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони і є державною власністю, проте безпідставно перебуває у комунальній власності Вишнівської сільської ради, а відтак може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, однак в силу закону така земельна ділянка не може перебувати у приватній чи комунальній власності. Отже, суд першої інстанції з огляду на доведення позивачем порушення прав та законних інтересів держави, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Вишнівської сільської ради повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га в державну власність в особі позивача.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову з огляду на недоведеність позовних вимог.
Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції послався на те, зокрема, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував положення статей 77, 84, 117, 122 ЗК, статті 22 Закону України "Про державний кордон", статей 1-3 Закону України "Про використання земель оборони", пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" та не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, стосовно того, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. Також прокурор послався на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 86, 236 ГПК. Прокурор зазначає, що подані на підтвердження позовних вимог докази, наявні в матеріалах справи, у тому числі постанова обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 про визначення на цій місцевості ширини прикордонної смуги, є належними і допустимими, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).
Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), а під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської ОДА як представницького органу держави у спірних правовідносинах та обрав такий спосіб захисту порушеного права як усунення перешкод власнику - державі в особі Волинської ОДА у користуванні та розпорядженні землями оборони та зобов`язання Вишнівську сільську раду повернути Волинській ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га. Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в поновленні прав і законних інтересів держави щодо використання земель оборони, у тому числі для захисту державного кордону та забезпечення безпеки держави.
Вишнівська сільська рада проти позову заперечила та зазначила, зокрема, що категорія земель визначається на основі їхнього цільового призначення, а не на підставі розташування у прикордонній смузі, а оскільки спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, то віднесення цієї земельної ділянки до земель оборони є безпідставним.
Отже, у цій справі спірним є питання належності земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га, яка розташована в межах прикордонної смуги, до земель оборони.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що розміщення земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони, оскільки в таких межах може бути розміщена земельна ділянка будь-якої категорії.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 77 ЗК (у редакції, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом першої інстанції) визначає, що землі оборони можуть перебувати лише у державній власності.
При цьому у зазначеній статті встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
За змістом статті 84 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина 1). Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина 2). До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони (частина 3).
Правові засади і порядок використання земель оборони визначено у Законі України "Про використання земель оборони".
Відповідно до частини 1 статті 2 зазначеного Закону військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
За змістом статей 3 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 115 ЗК уздовж державного кордону України згідно із законом встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону
Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
У статті 22 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, у відповідній редакції).
Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим". Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19, на які послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20).
За висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, законодавчо врегульовано, що прикордонна смуга не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Земельні ділянки, що перебувають в межах прикордонної смуги перебувають у державній власності, щодо них діє особливий режим використання, оскільки такі земельні ділянки мають статус земель оборони. Такі земельні ділянки надаються у постійне користування органам Державної прикордонної служби України, а відсутність їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не свідчить про те, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги можуть перебувати в іншій формі власності, окрім, державної та належати до іншої категорії земель аніж землі оборони.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси: а) заборонену прикордонну зону, в яку включений, у тому числі, Любомльський район; б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.
Обставини, зокрема, щодо визначення розмірів та ширини прикордонної смуги у відповідній місцевості, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та №163/981/20, які набрали законної сили.
Накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується викопіюванням з чергового кадастрового плану та робочим інвентаризаційним планом земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Римачівської сільської ради Любомльського району Волинської області, які містяться в землевпорядній документації.
Розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги також підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільської ради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор".
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не врахував зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносин, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та її розташування в межах прикордонної смуги.
Таким чином підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, знайшла своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури.
Натомість суд першої інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, дійшов обґрунтованого висновку про належність спірної земельної ділянки до земель оборони, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, порушення прав та законних інтересів держави щодо користування та розпорядження такою землею, а відтак і про наявність правових підстав для усунення перешкод державі в особі Волинської ОДА у користуванні та розпорядженні землями оборони та зобов`язання Вишнівську сільську раду повернути Волинській ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 гектарів.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги, можуть перебувати виключно у державній власності, не можуть передаватися у приватну власність або в користування іншим особам, крім випадків, встановлених законом, оскільки їх правовий режим характеризується особливим значенням для забезпечення державної безпеки та охорони державного кордону. Передача цих земель у користування чи володіння іншим суб`єктам суперечить встановленому правовому режиму та може створювати загрози для національної безпеки.
У такий спосіб набуття громадянами та юридичними особами прав власності та користування землями оборони в межах прикордонної смуги є неможливим, оскільки її розташування вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
За змістом статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, зайняття земельної ділянки земель оборони в межах прикордонної смуги з порушенням ЗК, Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про державний кордон України", Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, що охоплюється визначенням негаторного позову.
Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга прокурора щодо вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1036 площею 33,4017 га в Державному земельному кадастрі не обґрунтована підставами касаційного оскарження судових рішень, передбаченими процесуальним законом, однак задоволення таких вимог судом першої інстанції не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК).
Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах та скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1311/23 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 у справі № 903/1311/23 - залишенню в силі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд