ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/1057/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: Попов В.Г.
Відповідача -1: не з`явився
Відповідача -2: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024
(головуючий - Кощеєв І.М., судді Дармін М.О., Іванов О.Г.)
та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.10.2024
(суддя - Корсун В.Л.)
у справі №917/1057/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ЕКСПРЕС ТОРГ",
про стягнення 690 479,26 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі - ТОВ "Україна", позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" (далі - ТОВ "Полетехніка", відповідач -1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАРАНТ ЕКСПРЕС ТОРГ" (далі - ТОВ"ГАРАНТ ЕКСПРЕС ТОРГ", відповідач - 2), про солідарне стягнення заборгованості за договором від 28.07.2021 № ГЖ-019/2021 у розмірі 690.479,26 грн., а саме: 500.000,00 грн основного боргу (попередньої оплати), 31.132,49 грн 3 % річних та 159.346,77 грн. інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.10.2024, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024, клопотання відповідача - 1 задоволено частково. Залишено без розгляду позовні вимоги ТОВ "Україна" до ТОВ "Полетехніка", на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України. В іншій частині клопотання відповідача - 1 про вжиття заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами відмовлено.
3. Судове рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсною угоди укладеною позивачем та відповідачем -1, сторонами було чітко визначено найменування третейського суду, на розгляд якому передаються спори стосовно укладеного договору, а саме - постійно діючому третейському суду при "Правова ліга", місцезнаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс 46001. Будь-які докази щодо відсутності згаданого третейського суду чи помилки у назві суду, в матеріалах справи відсутні та господарському суду не надані. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про припинення або зупинення роботи відповідного третейського суду. Отже, відсутні обставини неможливості виконання третейської угоди (застереження). А тому спір між позивачем та відповідачем -1 має розглядатись у погодженому сторонами в договорі третейському суді.
4. Крім того, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.10.2024 справу № 917/1057/24 передано за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, про залишення позову без розгляду, на підставі п. 7 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.
6. У касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо того, які норми права необхідно застосовувати матеріальні чи процесуальні при надання оцінки судами "третейській угоді" на предмет її дійсності. Як зазначалось скаржником у скарзі, на даний час відсутня єдина правозастосовча практика, яка була змінена правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.
7. Також, скаржник зазначає, що на теперішній час відсутня однозначна правова позиція щодо можливості залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до одного з солідарних відповідачів за наявності заперечень позивача.
8. Крім того, скаржник зазначає, судами при розгляді справи неправильно застосовано положення ст. ст. 250, 255 ГПК України, зокрема, щодо необґрунтованого переходу від спрощеного провадження до загального позовного провадження, оскільки судами не було вказано обставин для необхідності вчинення такої процесуальної дії.
9. Скаржник вказує, що внаслідок помилкового застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, суди попередніх інстанцій не дослідили питання дійсності, чинності та виконуваності третейської угоди на яку вони посилалися при винесенні оскаржуваних судових рішень.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Відповідач - 1 у відзиві на касаційну скаргу позивача, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду відповідають положенням норм матеріального і процесуального права, оскільки судами надано належну правову оцінку третейському застереженню, погодженому сторонами у договорі та встановлено дійсність, чинність та виконуваність третейського застереження, а тому, відповідач - 1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.07.2021 між ТОВ "Україна" ( Позивач ) та ТОВ "Полетехніка" ( Відповідач -1) було укладено договір № ГЖ-019/2021 від 28.07.2021 р., за умовами якого ( п 10.1. договору ) сторони дійшли згоди, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього Договору підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Правова ліга" у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі одного третейського судді. Місцезнаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс 46001. Мова третейського судочинства - Українська. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цього третейського застереження та вважають їх звернення до Третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав.
12. Отже, сторони передбачили у договорі № ГЖ-019/2021 від 28.07.2021 третейське застереження щодо порядку розгляду спорів, що можуть виникнути у зв`язку із цим договором.
Позиція Верховного Суду
13. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.
14. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
15. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
16. Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч. 3 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно з ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. За змістом ч.6 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У ч.3 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
17. Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002, серед іншого вказав, що наведені вище норми забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яким у разі виникнення спору можуть скористатися, зокрема, суб`єкти господарських правовідносин (юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин).
18. Право на звернення до суду також передбачене ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, що ратифікована Україною. Відповідно до Конвенції кожен, у тому числі юридичні особи, має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
19. У частинах 1, 2 ст.7 Закону "Про судоустрій і статус суддів" також вказано, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Частина 1 ст.8 цього Закону проголошує, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
20. Стаття 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду у порядку, що визначений ГПК, гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
21. Отже, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин мають право на звернення до господарського суду для вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.
22. Водночас право на звернення до суду не є абсолютним (рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021). Держава може регулювати право на доступ до суду та судочинство і встановлювати такі межі доступу до суду, які хоч і будуть обмежувати право на суд, але будуть пропорційними до тої мети, якої прагне досягнути держава, і не будуть порушувати сутнісний зміст права на доступ до суду.
23. Згідно з частиною 6 статті 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
24. Частиною 2 ст.1 Закону "Про третейські суди" передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
25. Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону "Про третейські суди").
26. Юридичні та / або фізичні особи, а також адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (ст.5 Закону "Про третейські суди").
27. За змістом частин 1, 3 статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
28. Відповідно до ст.2 Закону "Про третейські суди" третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
29. У постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узагальнив, що "третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч.1 ст. 12 Закону "Про третейські суди"). Отже, оскільки третейське застереження є різновидом третейської угоди (охоплюється зазначеним поняттям), у тексті цієї постанови Об`єднана палата вживатиме поняття "третейська угода" як узагальнююче, родове.
Аналогічним чином Об`єднана палата використовує поняття "арбітражна угода", різновидом якої є арбітражне застереження (ч.1 ст.7 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж").
При цьому Закон "Про третейські суди" та Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" як нормативно-правові акти, що регулюють процедуру альтернативного (позасудового) вирішення спорів, ґрунтуються на об`єднавчих засадах та мають спільну мету. Інститути третейської та арбітражної угоди, а також нормативні приписи щодо компетенції третейських і арбітражних судів є певною мірою уніфікованими".
30. З урахуванням зазначеного Об`єднана палата у постанові із справи № 911/1766/22 також враховувала, що Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18 викладав такі висновки:
- арбітражна угода має позитивний і негативний ефекти: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди;
- принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ;
- укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №920/241/19 та постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №824/198/19;
- необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди;
- за змістом Нью-Йоркської Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
31. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
32. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України клопотання про припинення провадження, господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.
33. Отже, при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов:
- існування арбітражної (третейської) угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного (третейського) суду;
- від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
- встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної (третейської) угоди. Такий правовий висновок, викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.
34. Згідно зі ст.27 Закону "Про третейські суди" третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи (ч.1). Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті (ч.2). Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону (ч.3). У випадках, передбачених частинами 2 та 3 цієї статті, третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції (ч.4). З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу (ч.5). Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках (ч.6). При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду (ч.7). У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи (ч.8). Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали (ч.9).
35. У постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №824/123/22 визначено правову природу арбітражної угоди та вказано, що по суті це - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі. Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі №824/97/22, від 21.03.2024 у справі №824/99/22.
36. У постанові Верховного Суду у справі № 911/1766/22 Об`єднана палата погодилась з вищезазначеними висновками Верховного Суду та виснувала, що "не вбачає підстав для відступу від них та вважає, що вони також є застосовними до третейських угод. Отже, на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська / арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак до неї не підлягають застосуванню ст. 16 ЦК та ст. 20 ГПК, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним. Недійсність угоди регулюється Законом "Про третейські суди", Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж", чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська Конвенція))".
37. Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач і відповідач - 1 уклали третейську угоду у вигляді третейського застереження в договорі - № ГЖ-019/2021, погодивши у п. 10.1. наступне: "усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього Договору підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Правова ліга" у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі одного третейського судді. Місцезнаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс 46001. Мова третейського судочинства - Українська. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цього третейського застереження та вважають їх звернення до Третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав".
38. Судами встановлено, що третейське застереження є чинним, виконуваним, оскільки сторонами чітко погоджено в якому саме суді має розглядатись спір. Крім того, судами враховано, що питання недійсності третейського застереження було предметом дослідження у справі №908/117/24 за позовом ТОВ "Україна" до ТОВ "Полетехніка" про стягнення заборгованості, в якій також позов залишено без розгляду з посиланням на те, що між сторонами наявне третейське застереження і відсутні обставин неможливості виконання погодженої сторонами третейської угоди ( наведеної в п. 10.1 договору від 28.07.2021 № ГЖ-019/2021). Крім того, відповідач - 1 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зловживання позивачем процесуальними правами, оскільки за наявності між сторонами погодженого третейського застереження у договорі та визначення третейського суду для звернення за наявності спору, позивач звернувся саме у господарський суд.
39. З урахуванням зазначеного, суди керуючись положеннями пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України, зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для залишення позову позивача до відповідача - 1 без розгляду.
40. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
41. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
42. Отже, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд зазначає про те, що підписавши угоду, в якій міститься третейське застереження, сторони договору фактично погодилися з передбаченим у ній порядком вирішення спорів, що свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо передачі спорів саме у Третейський суд при Асоціації "Правова ліга".
43. З урахуванням вищезазначеного касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду позову ТОВ "Україна" до ТОВ "Полетехніка", на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України.
44. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що Верховним Судом не викладалось правового висновку щодо такого: " І. Які норми чинного законодавства України мають бути застосовано при наданні оцінки "третейській угоді" сторін, на предмет її дійсності, чинності та виконуваності, - матеріальні чи процесуальні". Крім того, скаржник зазначає, що "V. наданий час відсутня однозначна правова позиція щодо можливості залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до одного з солідарних відповідачів за наявності заперечень позивача".
45. Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
46. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
47. Отже, по-перше, необхідно зʼясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
48. ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою надання відповідного правового висновку, тому для розуміння відповідних термінів необхідно звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
49. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
50. Як зазначалось, скаржник не погоджується з судовими рішеннями щодо залишення позову без розгляду, за наявності між сторонами погодженого "третейського застереження". У цій постанові вказувалось, що у випадку виникнення спору щодо питання виконання третейського застереження судами застосовуються як норми матеріального так і норми процесуального права, такі висновки містяться в актуальних правових позиціях про які зазналось у цій постанові.
51. До того ж, скаржником не зазначено конкретної норми права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись.
52. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).
53. Судами правильно застосовано як положення процесуального законодавства так і Закону України "Про третейські суди" якими врегульовано питання щодо порядку звернення до третейського суду. Щодо доводів скаржника, викладених у п. V. касаційної скарги, то судами вірно зазначено, що третейське застереження стосується тільки позивача і відповідача - 1 у справі, оскільки, таке третейське застереження викладено в договорі укладеному між ними. До того ж, доводи викладені у п. V. касаційної скарги також належним чином не обґрунтовані з посиланням на відповідні положення законодавства, які необхідно застосовувати.
54. Щодо неправильного застосування судами положень ст. 75 ГПК України та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних положень.
55. Так, відповідно до частин 4, 5, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
56. Аналізуючи положення частини 7 статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 зробила висновок про те, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
57. Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є "правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)".
58. Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.
59. Отже, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру. Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин, у тому числі (а не виключно) з урахуванням преюдиційних обставин повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду в конкретній справі та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №910/5814/17).
60. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. Статтею 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
62. З урахуванням вищезазначеного суди оцінивши подані сторонами докази встановили чинність, виконуваність третейського застереження, викладеного в п. 10.1 договору від 28.07.2021 № ГЖ-019/2021, і з урахуванням в тому числі обставин встановлених у справі № 908/117/24, в якій судами також розглядалось питання чинності та виконуваності третейського застереження, викладеного у в п. 10.1 договору від 28.07.2021 № ГЖ-019/2021, зробили обґрунтований висновок про залишення позову без розгляду відносно відповідача -1.
63. Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами положень ст.ст. 250, 255 ГПК України, суд касаційної інстанції зазначає, що апеляційним судом не було встановлено порушень процесуального законодавства при розгляді справи, до того, суд першої інстанції приймаючи ухвалу про перехід розгляду справи із спрощеного провадження до загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання, обґрунтував таку процесуальну дію необхідністю визначення обставин справи, які підлягають встановленню та доказуванню, з метою забезпечення права кожного із учасників цієї справи на належний судовий захист суд (з власної ініціативи).
64. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України та виходить за межі повноважень касаційного суду.
65. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга позивача є необґрунтованою, а тому, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.