iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3884/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Чинчин О. В.

від 10 липня 2024 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Козир Т. П., Скрипки І. М., Мальченко А. О.

від 29 жовтня 2024 року (повний текст складений 12 листопада 2024 року)

у справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

до Міністерства оборони України

про визнання зобов`язання припиненим,

за участю представників:

від позивача: Глушпенко В. О.

від відповідача: Хатунцева І. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не може виконати перед Міністерством оборони України, як замовником, в повному обсязі зазначені спірні зобов`язання з огляду на істотну зміну обставин, а саме: настання в іноземного постачальника товару за зовнішньоекономічним контрактом форс-мажорних обставин, про що позивач повідомив відповідача належним чином в порядку, передбаченим договором, та запропонував відповідачу внести зміни до державного контракту щодо зменшення обсягу поставки товару. Однак Міністерство оборони України не погодилось на зменшення поставки товару за державним контрактом, чим порушило законні права та інтереси позивача, як підлягають судовому захисту.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" було утворене згідно з наказом Міністерства оборони України від 17 червня 2022 року № 159 та уповноважене на здійснення закупівель та укладення державних контрактів (договорів) на закупівлю товарів, робіт і послуг оборонного призначення, засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

21 жовтня 2022 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", як покупцем, та Компанією "Defence Export a.s.", як продавцем, був укладений контракт № 21/2-30-КІ-22 (далі - контракт), за умовами якого Продавець продає через Покупця для Кінцевого споживача товари військового призначення (іменовані надалі "Товар") номенклатура, асортимент, кількість та вартість яких зазначені у додатку № 1 до даного контракту, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений Продавцем товар на умовах і в строки, передбачені контрактом.

Згідно з пунктом 3.2. контракту Продавець зобов`язується здійснити поставку товару партіями відповідно до графіку доставки, що наведений у додатку № 2 до нього контракту.

У додатку № 2 до контракту його сторони узгодили графік поставки до 31 грудня 2022 року, а у додатковій угоді № 4 від 16 січня 2023 року до контракту визначили номенклатуру товару, що буде поставлена у другій партії, строк поставки другої партії: до 28 лютого 2023 року.

03 листопада 2022 року між Міністерством оборони України, як замовником, та Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", як виконавцем, був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 509/4/22/32 (далі - державний контракт), відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець зобов`язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначений в специфікації (додаток 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а Замовник - прийняти її та оплатити такий товар.

У подальшому додатковими угодами № 1 від 07 грудня 2022 року, № 2 від 08 грудня 2022 року, № 3 від 23 січня 2023 року, № 4 від 15 лютого 2023 року, № 5 від 06 квітня 2023 року, № 10 від 26 січня 2024 року до державного контракту його сторони вносили зміни.

За змістом пунктів 2.1. та 2.2. державного контракту та специфікації, що є додатком 1 до державного контракту (в редакції додаткової угоди № 10 від 26 січня 2024 року), вартість (ціна) товару за цим контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в специфікації (Додаток 1 до цього Контракту) та становить 501 320 558,40 грн без ПДВ.

Датою виконання Виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата затвердження акту приймання-передачі вантажоодержувачем. Датою виконання контракту та переходом права власності на товари є дата підписання сторонами акту приймання - передачі (пункт 3.4. державного контракту).

Згідно з пунктом 4.1. державного контракту Виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у Специфікації, та надати Замовнику документи згідно з пунктом 2.5. контракту.

Відповідно до пункту 7.4. державного контракту сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 5 (п?яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі.

Продовження строку (терміну) виконання зобов`язань постачання товару можливе у випадку настання істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом у разі, якщо вони змінились настільки, що як би сторони могли це передбачити, вони не уклали б цей контракт, або уклали його на інших умовах. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні контракту він може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом унаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна у максимально короткий час (не пізніше 5 календарних днів) з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону (пункт 7.7. контракту).

Згідно з пунктом 7.8. державного контракту доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами.

Згідно з пунктом 10.1. державного контракту в редакції додаткової угоди № 10 від 26 січня 2024 року контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 29 лютого 2024 року.

У специфікації товару, що поставляється за державним контрактом, що є додатком 1 до додаткової угоди від 26 січня 2024 року № 10 до державного контракту, сторони узгодили найменування товару, його кількість, ціну, загальну суму товару за державним контрактом: 501 320 558,40 грн та терміни постачання кожного окремого виду товару.

На виконання умов державного контракту Замовник здійснив на користь Виконавця попередню оплату в загальному розмірі 482 023 896,97 грн. Відповідно до умов державного контракту Виконавець поставив, а Замовник прийняв товар за актами приймання - передачі:

- № 143 від 08 лютого 2023 року на суму 11 517 894,50 грн,

- № 196 від 03 березня 2023 року на суму 17 719 020,00 грн,

- № 203 від 24 квітня 2023 року на суму 2108 900,00 грн,

- № 85/м від 27 травня 2023 року на суму 12 653 940,00 грн,

- № 499 від 16 липня 2023 року на суму 38 391 210,00 грн,

- № 624 від 25 серпня 2023 року на суму 19 332 749,50 грн,

- № 660 від 09 вересня 2023 року на суму 58 706 021,50 грн,

- № 210/м від 02 жовтня 2023 року на суму 33 743 840,00 грн,

- №639 від 07 листопада 2023 року на суму 43 866 992,00 грн,

- № 271/м від 06 грудня 2023 року на суму 43 866 992,00 грн,

- №755 від 23 грудня 2023 року на суму 36 696 426,00 грн.

Компанія "Defence Export a.s.", як продавець за контрактом № 21/2-30-КІ-22 від 21 жовтня 2021 року звернулася до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" з листами № 126/5/2024 від 10 січня 2024 року та № 132/5/2024 від 12 січня 2024 року, в яких повідомила про неможливість здійснення поставки частини товару, на підтвердження чого надала сертифікат Торгово-промислової палати Чеської Республіки про форс-мажор за контрактом № 4/5000/2024 від 10 січня 2024 року.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Міністерства оборони України з листами № 21/1-302 від 12 січня 2024 року та № 21/1-830 від 30 січня 2024 року, в яких на підставі пунктів 7.7., 7.8. державного контракту повідомило про неможливість виконання своїх зобов`язань щодо постачання залишку товару внаслідок виникнення істотної зміни обставин з огляду на отримання від іноземного постачальника повідомлення про неможливість здійснення поставки частини товару внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, що підтверджуються сертифікатом Торгово-промислової палати Чеської Республіки про форс-мажор.

До зазначених листів Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" додало: сертифікат Торгово-промислової палати Чеської Республіки про форс-мажор та його переклад; висновок Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин № 183/1.5-7.1 від 26 січня 2024 року. Крім того, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" разом з листом № 21/1-830 від 30 січня 2024 року надіслало Міністерству оборони України на розгляд додаткову угоду від 30 січня 2024 року до державного контракту щодо зменшення обсягу постачання товару та просило розглянути та підписати цю додаткову угоду протягом п`яти днів з моменту отримання цього листа.

Однак, Міністерство оборони України додаткову угоду від 30 січня 2024 року до державного контракту, надіслану йому Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", не підписало.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на виконання умов державного контракту повернуло Міністерству оборони України перераховані грошові кошти попередньої оплати у загальному розмірі 170 600 208,07 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1779 від 12 лютого 2024 року на суму 92 088 473,25 грн та № 1859 від 01 березня 2024 року на суму 78 511 734,82 грн.

У березні 2024 року Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання зобов`язання щодо поставки товарів за державним контрактом від 03 листопада 2022 року № 509/4/22/32, укладеним між ним та відповідачем, виконаним та припиненим, посилаючись на те, що він не може виконати зазначені зобов`язання з огляду на істотну зміну обставин, а саме: настання в іноземного постачальника товару за зовнішньоекономічним контрактом форс-мажорних обставин, а відповідач відмовляється вносити зміни до державного контракту щодо зменшення обсягу поставки товару, чим порушує законні права та інтереси позивача.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 10 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2024 року, відмовив у задоволенні позову з підстав того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивач не довів наявності обставин, з якими пов`язується припинення зобов`язання відповідно до вимог чинного законодавства України, а істотна зміна обставин, на яку послався позивач в обґрунтування позову з посиланням на висновок Торгово-промислової палати України, може бути підставою для внесення змін до державного контракту, що не є предметом спору у цій справі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень позивач послався на пункти 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статтю 607 Цивільного кодексу України (припинення зобов`язання неможливістю його виконання) та статтю 205 Господарського кодексу України (припинення господарського зобов`язання у разі неможливості виконання). При цьому, скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права стосовно визнання зобов`язання припиненим неможливістю його виконання у зв`язку з настанням у виробника товару форс-мажорних обставин та наявністю нормативних актів, прийнятих під час виконання державного контракту (наказу МОУ від 04 серпня 2023 року № 449 та постанови КМУ від 16 травня 2023 року № 494), які змінили статус Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на службу державного замовника;

- порушили статті 13, 86, частину п`яту статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки допустили неповне з`ясування фактичних обставин, не дослідили докази, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій у повній мірі встановили суттєві для справи обставини, дослідили та правильно оцінили наявні у матеріалах справи докази, правильно кваліфікували спірні правовідносини та правильно застосували до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши наведені сторонами у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу доводи, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Подібні положення закріплені і в частині першій статті 526 Цивільного кодексу України, за змістом якої зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як встановили суди попередніх інстанцій цивільні права та обов`язки між сторонами у цій справі виникли на підставі укладеного між ними державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 599/4/22/32 від 03 листопада 2022 року, який, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, за своєю правовою природою є господарським договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Як встановили суди попередніх інстанцій у пунктах 2.1. та 2.2. укладеного між сторонами у цій справі державного контракту та специфікації, що є додатком 1 до державного контракту (в редакції додаткової угоди № 10 від 26 січня 2024 року) сторони погодили поставку товару у загальній кількості (за усіма найменуваннями товару) 25 000 одиниць, а також погодили вартість (ціну) товару за кожним окремим видом (найменуванням) товару та загальну вартість за цим контрактом: 501 320 558,40 грн без ПДВ.

На виконання умов державного контракту Замовник здійснив на користь Виконавця попередню оплату в загальному розмірі 482 023 896,97 грн. Однак, позивач (Виконавець) виконав свої зобов`язання з поставки обумовленого договором товару лише частково, поставивши відповідачу товар у загальній кількості 21 000 одиниць. Решту товару у кількості 4 000 одиниць позивач відповідачу не поставив та у листі № 21/1-302 від 12 січня 2024 року, адресованому відповідачу, зазначив про неможливість виконання цього свого зобов`язання (щодо поставки залишку товару) внаслідок виникнення у нього істотної зміни обставин: отримання від іноземного постачальника повідомлення про неможливість здійснення поставки частини товару внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом Торгово-промислової палати Чеської Республіки.

Крім того, позивач на виконання умов державного контракту повернув відповідачу перераховані в якості попередньої оплати грошові кошти у загальному розмірі 170 600 208,07 грн.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 10.1. державного контракту в редакції додаткової угоди № 10 від 26 січня 2024 року контракт діє до 29 лютого 2024 року. Докази продовження сторонами строку дії державного контракту та докази внесення сторонами змін до державного контракту в частині обсягів поставки товару в матеріалах справи відсутні.

В обґрунтування підстав припинення цих зобов`язань позивач послався на те, що при виконанні умов державного контракту у нього виникла істотна зміна обставин у зв`язку з настанням у його контрагента - чеської компанії, яка є постачальником товару за зовнішньоекономічним контрактом, форс-мажорних обставин. Тобто вимога про припинення зобов`язання обґрунтована позивачем істотною зміною обставин.

Загальні умови припинення господарських зобов`язань визначені у статті 202 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина третя статті 202 Господарського кодексу України).

Правові засади припинення зобов`язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України (статті 598 - 609 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язань визначені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

Крім того, у статтях 651, 652 Цивільного кодексу України закріплені положення, зокрема щодо підстав для зміни договору.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з частиною першою статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, підставами для внесення змін до договору або розірвання договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що істотна зміна обставин, на яку послався позивач в обґрунтування позовних вимог у цій справі, не є підставою припинення зобов`язання в розумінні глави 50 Цивільного кодексу України. Натомість відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України істотна зміна обставин є підставою, передбаченою законом, для внесення змін до договору або для його розірвання.

Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, внесення змін до договору або розірвання договору не є предметом спору у цій справі. Як вбачається з матеріалів справи жодна з підстав припинення зобов`язань, передбачена статтею 202 Господарського кодексу України та / або статтями 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, не була визначена позивачем підставою позову.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявності у нього обставин для припинення спірного зобов`язання з поставки товарів за державним контрактом, з якими закон пов`язує припинення зобов`язання, а істотна зміна обставин, на яку послався позивач в обґрунтування позову з посиланням на висновок Торгово-промислової палати України, відповідно до вимог чинного законодавства України може бути підставою для внесення змін до державного контракту, що не є предметом спору у цій справі. У зв`язку з наведеним суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у цій справі.

Як уже зазначалося, підставою оскарження судових рішень та підставою відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник у касаційній скарзі зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статтю 607 Цивільного кодексу України (припинення зобов`язання неможливістю його виконання) та статтю 205 Господарського кодексу України (припинення господарського зобов`язання у разі неможливості виконання) у подібних правовідносинах, стосовно визнання зобов`язання припиненим неможливістю його виконання у зв`язку з настанням у виробника товару форс-мажорних обставин та наявністю нормативних актів, прийнятих під час виконання державного контракту (наказу МОУ від 04 серпня 2023 року № 449 та постанови КМУ від 16 травня 2023 року № 494), які змінили статус Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на службу державного замовника.

Однак, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість наведеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Як свідчить зміст пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України ця норма процесуального права спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

(Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України викладена у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/1168/19).

Однак, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, позовні вимоги у цій справі про визнання зобов`язання щодо поставки товарів за державним контрактом виконаним та припиненим обґрунтовані позивачем істотною зміною обставин. Жодна з підстав припинення зобов`язань, передбачена статтею 202 Господарського кодексу України та / або статтями 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, не була визначена позивачем підставою позову. Зокрема положення статті 607 Цивільного кодексу України та статті 205 Господарського кодексу України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах послався позивач у касаційній скарзі, не були визначені позивачем правовою підставою позову. Позивач не звертався до суду із заявою про зміну підстав позову в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 14 Господарським процесуальним кодексом України, в якій закріплений принцип диспозитивності господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З огляду на викладене, враховуючи визначені позивачем підстави позову, виходячи з принципу диспозитивної господарського судочинства, Верховний Суд зазначає про те, що положення, закріплені у статті 607 Цивільного кодексу України та статті 205 Господарського кодексу України, які не були визначені позивачем підставою позову, не могли бути застосовані та правильно не застосовувалися судами попередніх інстанцій при вирішення спору у цій справі.

Отже, оскільки положення, закріплені у статті 607 Цивільного кодексу України та статті 205 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин для вирішення спору у цій справі, наведене виключає необхідність формування у межах цієї справи висновку щодо застосування статтю 607 Цивільного кодексу України (припинення зобов`язання неможливістю його виконання) та статтю 205 Господарського кодексу України (припинення господарського зобов`язання у разі неможливості виконання), про який просить позивач у касаційній скарзі, а визначена позивачем підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не може бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач визначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, позивач послався на те, що суди попередніх інстанцій порушили статті 13, 86, частину п`яту статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки допустили неповне з`ясування фактичних обставин, не дослідили докази, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Отже, доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

................

Перейти до повного тексту