ГОЛОВНА ПРО СИСТЕМУ ЦІНИ ОПЛАТА КОНТАКТИ

1. Правова система ipLex360
2. Судові прецеденти
3. Постанова суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

м. Київ

справа № 357/12623/21

провадження № 51-2720 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої                                                                          ОСОБА_1,

суддів                                                                                   ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4,

прокурора                                                                           ОСОБА_5,

засудженого                                                                       ОСОБА_6,

захисника (у режимі відеоконференції)                       ОСОБА_7,

представника потерпілої

(у режимі відеоконференції)                                           ОСОБА_8,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021111030001583 від  09 липня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Антрациту Луганської області, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України,

за касаційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_6 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Володарського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року, більш суворим, призначеним цим вироком, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з 26 квітня 2023 року.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 09 липня 2021 року по 25 квітня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а також строк його попереднього ув`язнення за вироком Володарського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року з 26 березня по 27 березня 2021 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 17 080 грн на відшкодування матеріальної шкоди та                   1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України) з огляду на таке.

08 липня 2021 року приблизно о 22:45 ОСОБА_6, переслідуючи злочинний намір умисно заподіяти смерті іншій людині з хуліганських мотивів, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, маючи при собі заздалегідь заготовлені знаряддя для вчинення вказаного злочину, зокрема два ножі та викрутку, перебуваючи на пішохідній доріжці автомобільного мосту через річку Рось, що на вул. Заярській у м. Білій Церкві Київської області, на ґрунті явної неповаги до суспільства підійшов до раніше не знайомого йому ОСОБА_10 та, реалізуючи свій злочинний намір умисно вбити останнього, діючи з прямим умислом, спрямованим на заподіяння йому смерті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдав не менше 18 ударів ножем і викруткою, що тримав у руках, по тілу та кінцівках потерпілого ОСОБА_10, чим заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді відкритої рани лівого плеча з ушкодженням лівої плечової вени, лівої плечової артерії, лівого плечового нерва і проникаючої рани середньої третини грудей справа з ушкодженням міжреберних м`язів, плеври, правої легені, з правобічним і лівобічним гемотораксом, ран на голові, шиї та грудях. З місця вчинення злочину ОСОБА_6 зник.

Унаслідок отриманих тілесних ушкоджень у вигляді відкритої рани лівого плеча з ушкодженням лівої плечової вени, лівої плечової артерії, лівого плечового нерва та проникаючої рани середньої третини грудей справа з ушкодженням плеври, правої легені з крововтратою ОСОБА_10 помер того ж дня о 23:30 у приміщенні Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 2". Тілесні ушкодження, заподіяні ОСОБА_6 ОСОБА_10, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення норм кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі та доповненнях до неї зазначає таке.

1. Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався упередженим складом суду.

Так, засуджений вказує, що колегія суддів Київського апеляційного суду у складі головуючого судді ОСОБА_12, суддів ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також прокурора ОСОБА_15, які брали участь у розгляді справи № 357/12623/21 (це кримінальне провадження), одночасно здійснювала апеляційний розгляд у справі № 364/422/21 (інше провадження № 1-о/364/1/22) за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України. При цьому він зауважує, що зазначені судді:

- у цьому кримінальному провадженні (справа № 357/12623/21) під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу суду першої інстанції від 22 березня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишили поза увагою його доводи про допущення місцевим судом порушень КПК України під час визначення складу суду присяжних, а також посилання обвинуваченого про наявність родинних зв`язків у присяжного з керівником апарату місцевого суду;

- розглядаючи апеляційну скаргу сторони захисту на ухвалу суду першої інстанції від 18 квітня 2023 року у провадженні № 1-о/364/1/22 (справа № 364/422/21), здійснили судовий розгляд за відсутності захисника, а також проігнорували доводи ОСОБА_6 про порушення місцевим судом положень статей 35, 76, 464 КПК України;

- здійснили апеляційний розгляд матеріалів провадження № 1-о/364/1/22 з порушенням ч. 3 ст. 35 КПК України;

- провели апеляційний розгляд справи № 357/12623/21 за відсутності сторони захисту, потерпілої та її представника;

- не врахували його доводів щодо необхідності кваліфікації дій за ч. 2 ст. 121 КК України і стосовно порушень місцевим судом вимог статей 35, 75, 354, 385, 387 КПК України та ч. 2 ст. 67 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"                  (далі – Закон);

- не взяли до уваги того, що місцевий суд упереджено відхилив заявлений у судовому засіданні від 25 січня 2023 року захисником ОСОБА_16 відвід складу суду присяжних та прокурору;

- необґрунтовано відхилили заявлений у судовому засіданні від 24 жовтня 2023 року стороною захисту відвід прокурору ОСОБА_15 та всьому складу суду.

Також, посилаючись на упередженість прокурора ОСОБА_15, яка брала участь у судових розглядах справ № 364/422/21 та 357/12623/21, засуджений ОСОБА_6 стверджує, що прокурор у суді апеляційної інстанції висловила протизаконну позицію щодо можливості порушення законодавства в цьому кримінальному провадженні.

2. Апеляційний розгляд справи № 357/12623/21 здійснювався за участю адвоката ОСОБА_11, який, на думку ОСОБА_6, не мав повноважень, оскільки заявив собі самовідвід на підставі відмови від його послуг. При цьому ОСОБА_6 також зауважує, що в судовому засіданні від 24 жовтня 2023 року (апеляційний розгляд) захиснику було заявлено відвід та відмову від його послуг в однобічному порядку за ст. 54 КПК України.

Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до нього положення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки на момент ухвалення вироку від 26 квітня 2023 року (у цьому провадженні) відбувався розгляд судом першої інстанції його заяви про перегляд вироку місцевого суду від 21 січня 2022 року за нововиявленими обставинами (провадження                           № 1-о/364/1/22).

3. Судовий розгляд у суді першої інстанції, на думку засудженого, був проведений з порушенням ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 67 Закону та ч. 3 ст. 35, статей 75, 385, 387 КПК України, зокрема, у зв`язку з таким:

- головуюча суддя ОСОБА_17 після задоволення самовідводів усього складу суду присяжних повернула до складу суду суддю ОСОБА_18 шляхом неавтоматизованого розподілу справи;

- для розгляду справи судом присяжних у ручному режимі повторно було відведено суддю ОСОБА_18, при цьому весь склад суду відведено не було;

- наступний склад суду присяжних обирався в ручному режимі, без автоматизованого відбору, з порушенням ч. 2 ст. 67 Закону;

- після самовідводу кандидата в присяжні ОСОБА_19, поза межами судового засідання, подальший склад суду присяжних формувався з порушенням вимог статей 385, 387 КПК України.

Крім того, засуджений зазначає, що:

- обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні було прийнято до розгляду з процесуальними порушеннями, а саме підготовче судове засідання здійснювала колегія суддів місцевого суду, а судовий розгляд – суд присяжних;

- з огляду на положення ст. 314 КПК України під час розгляду обвинувального акта мають бути присутні потерпіла та її представник;

- суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 367 КПК України, оскільки склад суду перебував у нарадчій кімнаті з 19 по 26 квітня 2023 року, проте судді ОСОБА_17 та ОСОБА_20 в цей період брали участь в інших судових засіданнях;

- під час оголошення вироку були відсутні учасники провадження, а текст вироку з мокрою печаткою і штампом "Згідно з оригіналом" не затверджений підписами складу суду;

- у суді першої інстанції було умисно порушено процедуру судового розгляду, а саме об`єднано судові дебати та останнє слово обвинуваченого.

4. Під час ухвалення вироку від 26 квітня 2023 року було порушено положення ч. 4 ст. 395, ч. 3 ст. 426 КПК України, оскільки:

- на 24 квітня 2023 року в цьому провадженні було призначено апеляційний розгляд за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

- 19 квітня 2023 року було подано касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції від 04 квітня 2023 року (станом на 26 квітня 2023 року матеріали справи перебували в суді касаційної інстанції).

Таким чином, засуджений вважає, що головуюча суддя ОСОБА_17 не мала права проводити судові дебати від 19 квітня 2023 року та ухвалювати рішення від 26 квітня 2023 року у справі, нюанси якої переглядаються судами вищих інстанцій.

Разом з тим ОСОБА_6 вказує, що на час судового засідання від 23 червня 2022 року (у ході якого вирішувалося питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) суддя ОСОБА_20 перебувала у відпустці з 20 по 24 червня 2022 року.

5. Претензії стосовно відшкодування шкоди, зазначеної в цивільному позові, є безпідставними, адже шлюб між потерпілою та померлим був давно розірваний, їх адреси реєстрації різні, вони не мали спільного побуту й не вели спільного сімейного життя. При цьому твердження потерпілої про те, що померлий був єдиним годувальником у сім`ї, є неправдивими.

Крім того, засуджений указує, що місцевим судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотань сторони захисту про допит експертів, які проводили експертні дослідження в цьому кримінальному провадженні.

6. Відповідно до висновку експертизи від 12 серпня 2021 року № 526 у крові ОСОБА_10 було виявлено вміст етилового спирту (2,72 %), при цьому аналіз крові останнього на вміст психоактивних речовин та наркотичних засобів не проводився.

7. Крім того, у касаційній скарзі з наведенням відповідних обґрунтувань ОСОБА_6 також зазначає, що стосовно подій, які формують склад злочину та мають місце в матеріалах кримінального провадження, він має стовідсоткове алібі, при цьому потерпілий ОСОБА_10 (або особа, що володіла його телефоном) мав повторний конфлікт із невідомою особою чи групою осіб, які й заподіяли йому тілесні ушкодження, що призвели до смерті.

8. Крім того, засуджений ОСОБА_6 звертає увагу на таке:

- після замаху на його життя влітку 2018 року, почав носити із собою предмети самооборони;

- в травні 2021 року посеред ночі йому телефонували невідомі люди та вимагали сплатити борг у розмірі 1700 грн;

- перед судовим засіданням від 09 липня 2021 року він був обшуканий ОСОБА_21 та ОСОБА_22 (свідки у цій справі), після чого в нього було вилучено знаряддя праці (викрутку) та додаткові предмети самозахисту (кухонний ніж і канцелярський ніж) без виклику працівників поліції, складання протоколу обшуку і здійснення обов`язкової відеофіксації.

9. Крім того, у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на халатність та матеріальну зацікавленість експертів, які проводили судово-психіатричні експертизи, зазначає, що експертиза від 07 квітня 2021 року № 231 (у справі № 354/422/21) була проведена з чисельними порушеннями та у висновку містилися суперечливі факти, а в тексті висновку експертизи від 14 липня 2021 року № 445 описано стан, що впливає на формулювання обвинувачення (ст. 116 КК України).

Разом з тим ОСОБА_6 зазначає, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування вказано про висновок судово-психіатричної експертизи від 10 серпня 2021 року № 446, однак такий висновок експерта, який, на думку засудженого, мав істотне значення для справи та міг свідчити про необхідність проведення додаткових слідчих дій, у матеріалах кримінального провадження відсутній.

При цьому зазначає, що місцевим судом безпідставно було відхилено його клопотання, подане в порядку ст. 333 КПК України.

10. Потерпілому ОСОБА_10 не була надана належна медична допомога, оскільки в приймальному відділенні Білоцерківської міської лікарні № 2 відсутній апарат штучної вентиляції легень.

Крім того, засуджений зазначає, що матеріали справи містять три варіанти витягів з ЄРДР, а обвинувальний акт з уже зміненою правовою кваліфікацією дій ОСОБА_6 не погоджений керівником відділу прокуратури та не завірений мокрою гербовою печаткою. При цьому засуджений зазначає, що постановою керівника Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_23 від 09 липня 2021 року було визначено групу прокурорів у цьому кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України, а тому слідчий мав виконувати вищенаведену постанову керівника прокуратури ОСОБА_23 (у частині кваліфікації дій).

11. Згідно з відповіддю працівників Білоцерківського міськрайонного суду Київської області на запит, матеріали кримінальних проваджень № 357/7628/21 та № 357/11333/21 списані й передані до архіву. Таким чином, ураховуючи зазначене, а також посилаючись на повідомлення, направлені працівниками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області на адресу Київського апеляційного суду та ДУ "Чернігівський слідчий ізолятор", у яких зазначено, що дії ОСОБА_6 інкриміновано за ч. 2 ст. 286 та п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, засуджений стверджує, що вказані працівники суду скоїли правовий злочин.

12. Також у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, зазначаючи про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, посилається на положення ст. 69 КК України і пунктів 5–7 ч. 1 ст. 66 КК України. При цьому зауважує, що він має ряд хронічних захворювань, неодноразово лікувався в неврологічних стаціонарах, за професією є лікарем, має великий стаж роботи, закінчив факультет підготовки лікарів для ЗСУ, має позитивні характеристики з місць роботи та проживання, з відзнакою закінчив загальноосвітню середню школу.

Разом з тим у доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 наводить доводи, які, на його думку, свідчать про:

- упередженість і непрофесіоналізм прокурорів Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури та Білоцерківської окружної прокуратури;

- неповноважність, некомпетентність та упередженість адвоката ОСОБА_24, який представляв його інтереси у справах № 357/12623/21 та 364/422/21. При цьому стверджує, що адвокат ОСОБА_24 співпрацював із його колишньою дружиною ОСОБА_25 та третьою особою, які були зацікавлені в його засудженні.

Також підкреслює, що вилучення особистих речей (які потім було визнано речовими доказами) 09 липня 2021 року під час затримання, огляду місця події (огляд приміщення Володарського районного суду Київської області) та обшуку у квартирі за місцем проживання ОСОБА_6 було здійснено за відсутності адвоката ОСОБА_26 . При цьому зауважує, що судово-психіатричні експертизи № 445 та № 446 були призначені на підставі вилученої в ході обшуку медичної картки засудженого. Таким чином, ОСОБА_6 вважає, що речові докази у справі, з огляду на положення ст. 87 КПК України, є недопустимими доказами.

Крім того, у своїй касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_6, із зазначенням відповідних обґрунтувань, наводить доводи щодо:

- оцінки наявних у матеріалах кримінального провадження доказів та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи;

- незаконності й необґрунтованості судових рішень, постановлених у межах кримінального провадження № 12021111030001583 (справа № 364/422/21), допущення істотних порушень вимог КПК України та неправильної кваліфікації його дій у зазначеній справі.

На вказану касаційну скаргу засудженого заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу з доповненнями та просили її задовольнити.

Представник потерпілої ОСОБА_8 заперечував щодо задоволення поданої засудженим касаційної скарги з доповненнями.

Прокурор ОСОБА_5 також заперечувала щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями. При цьому, серед іншого, зазначала про те, що висновок судово-психіатричної експертизи від 10 серпня 2021 року № 446, на відсутність якого у касаційній скарзі звертає увагу засуджений, не є доказом у кримінальному провадженні, оскільки таке експертне дослідження було проведено за результатом допиту ОСОБА_6 під час досудового розслідування, а суд, відповідно до положень КПК України, оцінює показання учасників провадження лише безпосередньо під час допиту в ході судового розгляду. Водночас прокурор зауважувала, що у разі наявності підстав для ознайомлення зі змістом наведеного висновку експертизи, ОСОБА_6 не був позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про його витребування, однак таким своїм правом не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга з доповненнями не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися                                 статтями 412–414 КПК України.

За таких обставин скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та має виходити лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 про те, що:

- за фотознімками померлого, які містяться в матеріалах справи, він не міг впізнати особу, з якою 08 липня 2021 року в нього був конфлікт на Таращанському мосту, а фотозображення обличчя в паспорті ОСОБА_10 містить риси особи, не схожої на ту, з якою в ОСОБА_6 був конфлікт;

- з огляду на суперечливі результати експертиз групи слідів крові, виявленої на речах померлого, які зіставлялися з групою крові ОСОБА_10 (від 28 серпня 2021 року № 160, від 18 серпня 2021 року № 143, від 31 серпня 2021 року № 144, від 18 серпня 2021 року № 142 з таблицями), він під час судового розгляду неодноразово акцентував на необхідності уточнення особи ОСОБА_10 ;

- експерт ОСОБА_27, який складав судово-медичний висновок № 526, був упередженим у своїх тлумаченнях, оскільки, зазначаючи про те, що смерть настала від втрати крові, не відобразив у висновку реальних фактів та об`єктивного стану речей;

- відповідно до висновку експертизи від 11 серпня 2021 року № 131-мк, на трупі було виявлено текстильні волокна, кольорова гама яких не відповідає кольору одягу, в якому 08 липня 2021 року він був одягнений;

- конфлікт між ним та ОСОБА_10 стався 08 липня 2021 року приблизно о 22:45 на пішохідній доріжці автомобільного мосту по вул. Заярській у м. Білій Церкві Київської області. При цьому, за даними фіксації абонентського номера ОСОБА_10 (або особи, що мала при собі його телефон), абонент того дня о 22:42 перебував на вул. Короленко, що в 5–10 хвилинах пішого ходу від місця події, а тому ОСОБА_10 не міг перебувати на місці бійки о 22:45;

- за даними фіксації його абонентського номера, він 08 липня 2021 року в період з 13:53 по 20:55 перебував за адресою: АДРЕСА_2 ;

- час пішого ходу до місця події для нього становив 30–40 хвилин, тобто на мосту він (засуджений) був приблизно о 21:25–21:35. При цьому усі підходи з місця проживання до місця злочину обладнані камерами відеоспостереження;

- на мосту засуджений мав інцидент з невідомою особою, яка здійснила на нього напад та заподіяла тілесні ушкодження;

- після інциденту він пішов у бік свого будинку, що підтверджується наявними в матеріалах справи відеозаписами з камер відеоспостереження. При цьому станом на 22:45 він (засуджений) уже перебував вдома;

- співмешканка ОСОБА_10 . ОСОБА_9 розмовляла з ним по телефону (приблизно о 22:07), при цьому ОСОБА_10 був живий і здоровий, йшов по вулиці;

- потерпілий ОСОБА_10, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, використовуючи ненормативну лексику, здійснив на нього напад з метою заволодіння цінними речами, а ОСОБА_6, у свою чергу, намагався захиститися у прийнятних межах (відбивався кулаками, тримаючи у руці столовий ніж (лезом до себе) як кастет);

- останні декілька років він почував себе в небезпеці та перебував у стані, схожому на параноїдальний, оскільки на його телефон надходили дзвінки з погрозами;

- на речових доказах, а саме кухонному і канцелярському ножах, викрутці не було слідів крові, а їх індивідуальні ознаки, згідно з висновками експертиз, не були знайдені на тілі померлого;

- висновок судово-психіатричної експертизи від 14 липня 2021 року № 445 містить твердження, які відрізняються від ознак нормофізіологічної поведінки, а також прямо не визначає цих судово-медичних понять через неправильно обрані питання, які були поставлені перед експертом, що, на переконання засудженого, впливає на формулювання обвинувачення;

- на відеоматеріалах з відеореєстратора патрульного автомобіля від 08 липня 2021 року о 22:49 та з камери відеоспостереження в магазині АТБ від 07 липня 2023 року о 23:27 зафіксовано іншу особу, що, на його думку, підтверджується висновком експертизи № СЕ-19/111-21/35005-ФП від 01 вересня 2021 року;

- показання свідків ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 кардинально відрізняються від об`єктивної реальності, є суперечливими та неправдивими,

а також твердження ОСОБА_6 про те, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті без врахування, на його думку, фальсифікації речових доказів, а саме:

- фактичної підміни його речей (зокрема, шкіряної куртки);

- штучного пошкодження його особистих речей та одягу, вилучених під час обшуку і затримання, та забруднення їх кров`ю (що не спостерігалося в ході вказаних слідчих дій);

- вилучення речових доказів за адресою: м. Біла Церква, вул. Героїв Небесної Сотні, 36, тобто в місці, яке, на думку ОСОБА_6, не має відношення до події тому, що знаходиться в іншій частині міста;

- неправдивої інформації щодо з`єднань його абонентського номера за період з 05 по 09 липня 2021 року, отриманої в межах поєднаної справи № 357/7638/21,

не підлягають перевірці у касаційному порядку, оскільки фактично зводяться до посилань на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи та надання засудженим ОСОБА_6 власної оцінки наведеним у оскаржуваних рішеннях доказам, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду.

Крім того, у касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_6 посилається:

- на порушення вимог ч. 3 ст. 35 КПК України під час апеляційного розгляду матеріалів провадження № 1-о/364/1/22 (справа № 364/422/21) та безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції заявленого стороною захисту відводу складу суду і прокурору з указаних підстав;

- халатність та матеріальну зацікавленість експертів, які проводили судово-психіатричну експертизу від 07 квітня 2021 року № 231 (кримінальне провадження № 12021111030000514), а також допущення численних порушень під час її здійснення;

- наявність у висновку судово-психіатричної експертизи від 07 квітня 2021 року № 231 опису фізіологічних станів, які відрізняються від фізіологічної норми. При цьому під час призначення цієї експертизи, на переконання ОСОБА_6, експерту було поставлено неправильно обрані запитання;

- упередженість і непрофесіоналізм прокурорів Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури та Білоцерківської окружної прокуратури у кримінальному провадженні № 12021111030000514 (справа № 364/422/21);

- фальсифікацію доказів та допущення істотних порушень під час розгляду справи № 364/422/21 (за ч. 1 ст. 121 КК України);

- про упередженість та незаконність складу суду першої інстанції у справі № 364/422/21 у ході розгляду по суті обвинувачення та під час розгляду його заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами (провадження  № 1-о/364/1/22).

Перевіривши матеріали провадження та вищенаведені доводи засудженого, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Як убачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій здійснювався судовий розгляд кримінального провадження № 12021111030001583 від 09 липня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України (справа № 357/12623/21).

Таким чином, ураховуючи зазначене, а також те, що вказані доводи засудженого стосуються порушень, які, на його думку, були допущені у кримінальному провадженні № 12021111030000514 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (справа № 364/422/21), тобто у іншому провадженні, яке, з огляду на положення ст. 337 КПК України, не є предметом розгляду у цій справі, то Верховний Суд не вбачає підстав для перевірки касаційної скарги з доповненням у цій частині.

Засуджений ОСОБА_6, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні, у касаційній скарзі з доповненнями стверджує, що оскаржувані судові рішення було постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Однак, на думку колегії суддів, ці твердження засудженого ОСОБА_6 є необґрунтованими, з огляду на таке.

За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань:

- потерпілої ОСОБА_9, яка пояснила, що убитий ОСОБА_10 був її чоловіком. У них є спільна 20–річна дочка. Був час, коли вони розійшлися, але потім знову почали проживати разом, мали сімейні відносини. Зазначає, що чоловік в неї був добрий, не проявляв жодної агресії, алкоголем не зловживав, працював на шинному заводі, й того дня він повертався з другої зміни. Зазначила, що на роботу потерпілий завжди їздив мопедом, але в той час мопед зламався, тому він пішов пішки. Того вечора приблизно о 22:00 ОСОБА_10 зателефонував до потерпілої та повідомив що буде за 10–15 хвилин удома. Чоловік був спокійний, тверезий. Зауважувала, що після смерті чоловіка все змінилося, їй дуже тяжко, вона хворіє, має інвалідність, чоловік був основним годувальником. Сказала, що дочка навчається, не вистачає допомоги чоловіка. Просила задовольнити цивільний позов та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі;

- свідка ОСОБА_32, який очевидцем подій не був та пояснив, що з потерпілим ОСОБА_10 вони перебували в дружніх відносинах. Про потерпілого може сказати, що він був дружелюбним, агресія в нього зовсім відсутня. Зазначив, що сварки спровокувати він не міг. Повідомив, що ОСОБА_10 був звичайної статури, худий, жодним видом спорту не займався. Коли ОСОБА_10 вживав алкоголь, то поводив себе спокійно. Також свідок пояснив, що 08 липня 2021 року вони розмовляли по телефону з потерпілим та домовлялися про зустріч, однак на наступний день йому стало відомо про те, що сталося;

- свідка ОСОБА_33, яка показала, що 08 липня 2021 року приблизно о 22:00 вона разом зі своїм хлопцем гуляли по вул. Шолом Алейхема до вул. Павліченка в м. Білій Церкві. Коли підходили до школи № 18, помітили, як навпроти них йшов високий чоловік спортивної статури, одягнений в куртку. Вони стали збоку доріжки, щоб дати йому можливість пройти, однак останній обійшов їх по траві при цьому зачепив хлопця якимось предметом. Коли вони обернулися, то побачили в правій руці великий предмет довжиною приблизно 15 см і більше, схожий на кинджал. Цим предметом невідомий чоловік зачепив її хлопця в ділянці стегна. Від поштовху хлопець не впав, його речі не були пошкодженні. Чоловік до них не говорив, після інциденту спокійно пішов далі, неспішним кроком. В той час освітлення було штучним, вони стояли під деревом та чітко бачили невідомого чоловіка. Коли це сталося, інших свідків не було, були лише вони та невідомий чоловік. Ця ситуація їх налякала, та вони повернулися додому. Ствердила, що невідомий чоловік, з яким у них стався інцидент, є обвинуваченим, який присутній в залі. Також зазначила, що пізніше їм стало відомо, що приблизно в той час, коли вони бачили невідомого чоловіка, сталося вбивство;

- свідка ОСОБА_29, який в судовому засіданні пояснив, що в липні 2021 року в пізню годину, приблизно о 22–23 годині, гуляв зі своєю дівчиною по вул. Шолом Алейхема, йшли від центру, від вул. Павліченка. Біля школи № 18, на рівні стадіону "Трудові резерви", вони зупинилися. В цей час він помітив, що позаду наближається чоловік, якому вони перегородили дорогу. Вони з дівчиною стали ближче до трави, щоб звільнити дорогу невідомому чоловікові. Однак останній обійшов їх по траві, при цьому свідок відчув, що невідомий нібито його зачепив якимось предметом. Він обернувся та побачив у руці чоловіка якийсь предмет. Повідомив, що чоловік був високого зросту, приблизно 185 см, спортивної статури, волосся не надто коротке, підкреслив, що добре запам`ятав, що останній був у шкіряній куртці. Що тримав у руці чоловік, свідок не роздивився, оскільки освітлення було штучним, поряд ліхтарів не було та має поганий зір. Повідомив, що ця ситуація його налякала, він не розумів що відбувається, ситуація була дивною, він нічого не говорив, щоб не провокувати незнайомця. Після поштовху пошкоджень на одязі не було, як і подряпин чи синців на тілі. Ствердив, що невідомий чоловік за статурою, комплекцією схожий на обвинуваченого ОСОБА_6 ;

- свідка ОСОБА_30, який пояснив, що 06 липня 2021 року в пізню годину, приблизно о 23:00, перебував на зупинці громадського транспорту та чекав на маршрутку щоб поїхати на масив Таращанський. Із собою в нього була велика товарна сумка з речами. Приблизно о 23:15 на зупинку підійшли ще двоє чоловіків. Він помітив, що зі сторони мосту до них йде чоловік, одягнений в шкіряну куртку, з недобрим поглядом. Цей чоловік чи то посміхався, чи то щось повторював. Коли останній підійшов за два метри, він відмітив, що погляд у нього був дивний, тому зробив крок уперед в сторону дороги, бо чоловік йшов дуже розмашисто, широко розставляв ноги та руки, йшов ніби в пошуках неприємностей. Щоб його не провокувати, свідок відійшов до дороги, спостерігаючи за ним поглядом. На той час увага усіх пасажирів була прикута до їх телефонів, вони не звертали уваги один на одного. Пройшовши 1,5–2 м, цей чоловік зробив дуже різкий випад правою рукою в сторону чоловіка, який стояв біля стовпа з опущеною головою та дивився у телефон. У руці першого було широке лезо, він зупинився за декілька сантиметрів від обличчя, потім швидко його заховав за спину і зробив стрімкий випад лівою рукою в сторону іншого чоловіка. На колективне зауваження цей чоловік обернувся, посміхнувся і прискорив свій рух у сторону вул. Павліченка. Ним є обвинувачений ОСОБА_6, який присутній в залі судового засідання, на той час він був трішки товстішим. Про інцидент, що стався, він повідомив поліції приблизно о 23:30. Крім того, свідок пояснював, що по погляду та нехарактерній посмішці обвинуваченого він зробив для себе висновок, що останній є потенційно небезпечним. Він високий, фізично розвинений, на думку свідка, він щось планував. Указував, що ні він, ні інші чоловіки, які в той час перебували на зупинці громадського транспорту, жодної загрози йому не становили, адже були фізично менші та слабші. Пояснював, що навіть погляд відвів з метою уникнення інциденту, ніхто з присутніх цій особі нічого не говорив, не посміхалися до неї, ніяк не провокували. Зазначив, що обвинуваченого спочатку ніхто з присутніх на зупинці, крім свідка, не помітив. Повідомив, що був шокованим від цієї ситуації, бо все могло статися. У той день було багато людей, по місту їздило безліч патрульних машин, він хвилювався за себе та за своє майно;

- свідка ОСОБА_21, який пояснював, що працює в судовій охороні та в липні 2021 року з ОСОБА_22 охороняв приміщення Володарського районного суду Київської області. До приміщення суду зайшов обвинувачений, який був одягнений у джинсові штани, футболку та шкіряну куртку. Показав документи, що посвідчують особу. Під час перевірки особи спрацював металошукач. В обвинуваченого було виявлено викрутку. Після запитання про заборонені предмети останній вийняв ножі, один з яких – канцелярський. Ці речі були поміщені до камери схову. Далі обвинувачений пішов до зали судового засідання. По закінченні розгляду справи залишив приміщення суду, не забравши своїх речей. Про те, що в приміщенні суду є речі, отримані від ОСОБА_6, було повідомлено дружину останнього. Викрутку, кухонний та канцелярський ножі було вилучено працівниками поліції згідно з протоколом вилучення;

- свідка ОСОБА_34, яка в судовому засіданні пояснила, що влітку у вечірній час, приблизно о 22:00, точної дати вона не пам`ятає, вона разом зі своїм колегою ОСОБА_35 поверталися з центру міста на масив ОСОБА_36 . На середині Таращанського мосту вони зупинилися та побачили на проїжджій частині дороги ще живу людину, яка лежала в крові з побитим та перекошеним обличчям, шия, руки були в порізах. Свідок викликала швидку медичну допомогу і поліцію. До приїзду швидкої допомоги намагалися надати допомогу потерпілому, тримали за шию, щоб трохи зупинити кров та заспокоювали його. Хвилин за 5 приїхала швидка медична допомога, а пізніше – працівники поліції. Після цього вони поїхали додому. Коли вони виявили потерпілого, він лежав уже на проїжджій частині дороги, було таке відчуття, що він повз, щоб отримати допомогу, було багато крові і на проїжджій частині, і на пішохідній зоні. Потерпілий був одягнений у шорти, футболку, шльопанці, поруч лежали його речі, барсетка;

- свідка ОСОБА_37, який працював лікарем у Білоцерківській лікарні № 2 та пояснював, що під час чергування в липні, точної дати не пам`ятає, приблизно о 23:00 швидкою допомогою був доставлений молодий чоловік приблизно 30 років, який був без свідомості, важкопоранений. Свідок з іншими спеціалістами почали надавати відповідну медичну допомогу. Тиск та пульс не визначалися, частота дихання становила 5–6 разів за хвилину. Потерпілий був у стані агонії та клінічної смерті. Дихав, перебував у термінальному стані. Рани на його тілі були глибокі, широкі, рублено-різані, проникаючі, зокрема на плечі, поясі були глибокі, він втратив багато крові. Чи були забійні рани на тілі потерпілого, свідок не пам`ятає. За десять хвилин реанімаційних заходів потерпілий помер у приймальному відділенні;

- свідка ОСОБА_38 (матері обвинуваченого), яка пояснювала, що ОСОБА_39 ), дружина обвинуваченого, схильна до скандалів. Пояснила, що коли стався перший випадок з ОСОБА_6, то вона приїхала до м. Білої Церкви. Обвинувачений перебував в збудженому стані, ходив з одного боку в другий, голодував, жалівся на головні болі. Дружина сина постійно влаштовувала йому скандали. Це відбувалося в присутності їхньої дитини. Її син був під домашнім арештом та не міг собі купити продукти харчування, а дружина йому нічого не готувала. Свідок наполягала, щоб ОСОБА_6 звернувся до спеціаліста–психіатра. Його дружина була проти цього. Психіатр зазначив, що в  ОСОБА_6 є відхилення, але вони в межах норми. На її думку, син потребував допомоги психолога, психіатра. Повідомила, що, зі слів ОСОБА_6, їй відомо, що до нього в травні 2021 року телефонували з невідомого номера та погрожували. Вона телефонувала на невідомий номер з метою уточнити, що їм потрібно від її сина, однак співрозмовник відповів, що це не її діло, та вимагав від її сина грошову допомогу. 08 липня 2021 року вона перебувала в м. Антрациті. Про вбивство їй нічого не відомо, свідком цієї події вона не була. Дізналася від адвоката ОСОБА_24, який здійснював захист ОСОБА_6 в іншому кримінальному провадженні, та, за їх домовленістю, повідомляв їй про хід судового засідання. Він сказав їй, що її син на суд прийшов із ножами, зокрема канцелярським, та викруткою. А ввечері захисник поінформував, що сталося вбивство;

- свідка ОСОБА_40 (колишня дружина обвинуваченого), яка надавала пояснення стосовно їх спільного з ОСОБА_6 проживання та сімейного побуту. Зазначала, що коли стосовно ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (у справі щодо заподіяння тілесних ушкоджень), то останній сильно змінився, став голодувати. Вона ходила з ним на судові засідання, були перемовини з іншою стороною. Протягом червня 2021 року ОСОБА_6 виходив на прогулянки зі своєю родиною, на вулиці почував себе краще, адаптувався. Поки в них гостювала мати ОСОБА_6 (до кінця червня), то було все більш-менш стабільно, а потім чоловік заявив, що хоче розлучитися. Вона телефонувала до ОСОБА_38, просила, щоб та приїхала. Зазначила, що свекруха вважала її не дуже хорошою невісткою. Повідомила, що напередодні дня засідання, а саме 01 липня 2021 року, між нею і  ОСОБА_6 був конфлікт, він одягнув коричневу шкіряну куртку, вельветові штани, кудись збирався. Свідок пішла до кімнати їхньої дочки, а потім ОСОБА_6 підійшов до неї та почав її бити. Коли він пішов з дому, то вона зібралася і разом із дитиною пішли з квартири. До батьків вона їхати не наважилася, не хотіла їх турбувати та хвилювалася про них, оскільки ОСОБА_6 погрожував, що завдасть їм шкоди. 02 липня 2021 року вона приїхала до суду на засідання, однак судовий розгляд було відкладено. Вона пішла на роботу, зайшла до свого кабінету забрати деякі речі, а коли обернулася, то побачила за спиною ОСОБА_6, він став їй погрожувати. Повідомила, що ОСОБА_6 за характером був замкнутий, однак до неї та дочки ставився добре. Вказувала, що вони постійно були в роботі, спілкувалися між собою мало. Коли вона була на чергуваннях, ОСОБА_6 займався побутом. Яким він був в колективі, пояснити не може. Про погрози, які надходили до ОСОБА_6, їй нічого не відомо, можливо він говорив їй про це, однак вона не звернула уваги. Стосовно дзвінків з невідомого номера ОСОБА_6 пояснював, що це телефонують з лікарні. Зазначила, що була дуже збентежена від усіх цих подій.

Крім того, суд першої інстанції також допитав обвинуваченого ОСОБА_6, який вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, та цивільний позов потерпілої не визнав. Пояснював, що перебував під нічним домашнім арештом з 22:00 до 08:00 наступного дня. Після 22:00 він залишив своє місце поживання, оскільки почував себе в небезпеці, чекав судового розгляду. Наміру на вчинення злочину в нього не було. Він вийшов, узявши із собою кухонний ніж (тупий, гнутий, з коричневою дерев`яною ручкою з двома заклепками, із зазубринами та загнутим лезом у ліву сторону (довжиною приблизно 12 см і шириною 2,5 см) з гострим кінцем), бо отримував дзвінки. Вважає, що в нього був стан соціальної нестабільності, емоційного неспокою, параноїдальний стан, інстинкт самозбереження. Був одягнений у куртку, штани робочі, кеди марки "Лакоста". Вирішив пройтися для того, щоб заспокоїтися, за часом ходив приблизно протягом години (надавав пояснення щодо маршруту за яким рухався). Вийшов на міст, йшов у сторону вул. Павліченка. На середині мосту помітив особу, яка йшла в його сторону. Чоловік був одягнений у джинсові шорти, сорочку, окуляри, мав при собі барсетку, був спортивного вигляду, можливо трішки нижчий за нього. На мосту, коли він пройшов приблизно 10 м, вони зустрілися. У правій руці потерпілого була барсетка. Обвинувачений відчув небезпеку, взяв паузу, зменшив темп руху, а потім потерпілий промовив до обвинуваченого нецензурними словами та завдав удару барсеткою по голові. Барсетка впала, обвинувачений машинально відбився. Присів, витягнув ніж, став відбиватися, дистанціювався лівою рукою, відбивався правою. До того як витягнув ніж, ударів не завдавав, ніж узяв зворотним хватом, лезом до себе і рукояткою до потерпілого. Завдав декілька ударів кулаком у ділянку грудної клітки потерпілого, можливо і в обличчя. Бив у ділянку обличчя або лівого плеча. Ніж був у руці як кастет; чинив оборонні дії. Припускав, що лезо могло мати поверхневий дотичний характер, однак проникнення не було. Обвинувачений стверджував, що не бачив, проте допускає можливість поранення потерпілого лезом. Стверджував, що потерпілий напевно володів якоюсь боротьбою тримав його і намагався перевести його в незручне положення, потім відпустив куртку. Конфлікт між ними тривав до двох хвилин. Указував, що удари завдавав потерпілому виключно для самозахисту. Після цього обвинувачений пішов в напрямку вул. Павліченко пришвидшеним темпом, а потерпілий залишився стояти, не падав, слідів крові на обвинуваченому не було. Зазначав, що випустив потерпілого з уваги та не спостерігав за ним. Коли повернувся додому, то вкинув свій одяг попрати. Слідів крові на одязі не було. На ножі були сліди крові, однак він вважав, що це його кров. Помив ніж та взяв викрутку і канцелярський ніж, які приніс до суду з метою самозахисту. Не пам`ятає, чи був у нього ніж 07 липня 2021 року. Не заперечує конфлікту в магазині АТБ. Пізніше ще був конфлікт за мостом із закоханою парою. Більше конфліктів в обвинуваченого цього дня не було. Наголошував, що ініціатором та провокатором такого стану є його дружина. Зазначає, що небезпеку відчував постійно, його переслідував параноїдальний страх через телефонні погрози. Відчував постійну тривогу навіть у квартирі, на вулиці почував себе краще – можна втекти. Таблетки не вживав, діагноз не встановлювався, справлявся за допомогою фізичного навантаження. З приводу погроз до працівників поліції не звертався, боявся за свою дочку, не довіряє працівникам поліції. Наголошував, що робив ремонти, тому мав у своєму користуванні канцелярський ніж та викрутку.

Даючи оцінку показанням обвинуваченого, місцевий суд, з огляду на сукупність наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, дійшов висновку, що  ОСОБА_6 дав частково правдиві показання щодо обставин вчинення ним злочину, зокрема стосовно подій, які передували умисному вбивству з хуліганських мотивів ОСОБА_10 . Водночас суд критично поставився до його показань про те, що він ударів ножем не завдавав, обґрунтувавши свої висновки тим, що такі показання обвинуваченого спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки спростовуються іншими зібраними та дослідженими доказами у кримінальному провадженні. При цьому суд зауважив про відсутність доказів того, що обвинувачений боявся за своє життя та йому надходили дзвінки з погрозами, а тому визнав такі показання голослівними й наданими з метою применшити свою відповідальність за вчинене.

Крім того, як убачається з вироку, суд першої інстанції взяв до уваги й інші докази, зміст яких було досліджено під час судового розгляду, а саме:

- протокол огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього від 08 липня 2021 року (об`єктом огляду була земельна ділянка, розташована на мосту сполученням Таращанський масив – Павліченко, де на прохідній і на проїзній частинах, з-поміж іншого, були виявлені сліди бурого кольору. З місця події було вилучено три змиви з РБК);

- протокол огляду місця події з фототаблицею до нього від 09 липня 2021 року (об`єктом огляду було приміщення КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня № 2", у якому на металевій каталці лежав труп чоловіка, ОСОБА_10, у положенні лежачи на спині, обличчям догори з тілесними ушкодженнями та особисті речі потерпілого, на яких були плями бурого кольору. З місця події було вилучено речі померлого зі слідами речовини бурого кольору. Труп ОСОБА_10 було направлено до Білоцерківського відділення КОБСМЕ);

- протокол огляду місця події від 09 липня 2021 року (об`єктом огляду було приміщення КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня № 2", в якому медична сестра добровільно видала речі потерпілого ОСОБА_10 );

- висновок експертного дослідження № 526, відповідно до якого суд установив, що смерть ОСОБА_10 настала від відкритої рани лівого плеча з ушкодженням лівої плечової вени, лівої плечової артерії, лівого плечового нерва та проникаючої рани середньої третини грудей справа з ушкодженням плеври, правої легені з крововтратою. При цьому суд звернув увагу на кількість, локалізацію, характерні ознаки цих тілесних ушкоджень, а також спосіб їх заподіяння, ступінь тяжкості (легкі тілесні ушкодження й тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у причинному наслідковому зв`язку зі смертю потерпілого), про що зазначено у висновку експерта;

- висновок судово-токсикологічної експертизи, згідно з яким суд установив, що в крові трупа знайдено 2,72 % етилового спирту. Указана концентрація етилового спирту в крові, як правило, за життя, може відповідати сильному алкогольному сп`янінню;

- висновок експертного дослідження № 635-526 від 17 серпня 2021 року, зі змісту якого суд з`ясував, що смерть ОСОБА_10 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 23:30 внаслідок відкритої рани лівого плеча з ушкодженням лівої плечової вени, лівої плечової артерії, лівого плечового нерву та проникаючої рани середньої третини грудей справа з ушкодженням плеври, правої легені з крововтратою. При цьому суд установив, що локалізація та характер ушкоджень дають змогу вважати, що було не менш ніж 18 точок прикладання сили;

- протокол огляду місця події з фототаблицею до нього від 09 липня 2021 року (об`єктом огляду був міст сполученням вул. Павліченко – Таращанський масив по вул. Заярській у м. Білій Церкві. На відстані близько 150 м від мосту наявний пірс до річки, на поверхні якого виявлено плями речовини бурого кольору, з них зроблено змиви. Плями ведуть до виходу з пірса в напрямку вул. Івана Франка);

- протокол проведення слідчого експерименту від 09 липня 2021 року з доданим до нього диском DVD-R із відеозаписом, який переглянуто судом першої інстанції. Установлено, що підозрюваний ОСОБА_6 у присутності захисника повідомив, як він потрапив на Таращанський міст по вул. Заярській в м. Білій Церкві. Пояснив, що помітив невідому особу, яка йшла йому назустріч. Відтворив, як невідомий чоловік завдав йому удару сумкою в обличчя, та продемонстрував, як він вийняв кухонний ніж, що зберігав за поясом штанів, та заподіяв два удари в грудну клітку і верхню частину тулуба невідомому чоловікові. Зазначив, що колись займався боксом. Після цього відтворив, як швидким кроком попрямував у сторону вул. Павліченка та, дійшовши до кінця мосту, спустився до річки ы пішов попід річкою Рось до приватних будинків;

- висновок експерта № 948-526 від 25 жовтня 2021 року, згідно з яким локалізація та характер ушкоджень у ОСОБА_10 дають змогу вважати, що вони не могли виникнути за обставин, указаних підозрюваним ОСОБА_6 у протоколі проведення слідчого експерименту від 09 липня 2021 року;

- висновок експерта № 167 від 09 липня 2021 року, відповідно до якого суд установив, що в ОСОБА_6 було виявлено два садна на лобі зліва. Ці тілесні ушкодження заподіяні тупими предметами, можливо в строк та за обставин, указаних обстежуваним, належать до категорії легких тілесних ушкоджень, з огляду на їх локалізацію та характер, експерт дійшов висновку, що могло бути не менше ніж дві точки прикладання сили; ці ушкодження могли утворитися 08 липня 2021 року та перебувають в доступному для заподіяння власноручно місці;

- рапорт заступника начальника ВП № 4 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_41 від 09 липня 2021 року, з якого суд установив, що  ОСОБА_6, обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, 09 липня 2021 року о 10:00 прибув до Володарського районного суду, маючи при собі предмет, схожий на канцелярський ніж. Указаний предмет перебуває в приміщенні зазначеного суду;

- протокол огляду місця події та фототаблицею до нього від 09 липня 2021 року (об`єктом огляду було приміщення Володарського районного суду Київської області, у ході слідчої дії, на столі судової охорони у коробці, було виявлено та вилучено предмет, схожий на ніж із лезом 12 см і рукояткою 10 см з речовиною бурого кольору, канцелярський ніж оранжевого кольору з речовиною бурого кольору, викрутка розміром 22 см із речовиною бурого кольору, також було зроблено змиви з викрутки, з рукоятки ножа та рукоятки канцелярського ножа. Крім того, на столі судової охорони виявлено книгу відвідувачів Володарського районного суду Київської області, в якій на аркуші 215 зазначено, що 09 липня 2021 року о 09:50 до приміщення суду зайшов ОСОБА_6 );

- протокол обшуку від 11 липня 2021 року з доданим до нього флешнакопичувачем із відеозаписом, переглянувши який місцевий суд установив, що в ході обшуку у квартирі АДРЕСА_3, виявлено у дитячій кімнаті медичну картку на ім`я ОСОБА_6, у кухні в пральній машині – пару кросівок "Lacosta" 46 розміру сірого кольору з білою підошвою, штани бежевого кольору, футболку синього кольору;

- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 09 липня 2021 року та доданим до нього диску DVD-R із відеозаписом, з яких місцевий суд з`ясував, що 09 липня 2021 року о 13:50 було затримано ОСОБА_6, при цьому останньому було роз`яснено його права та обов`язки, повідомлено про затримання його дружину ОСОБА_42 та орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Під час затримання було вилучено шкіряну куртку марки "Ponto" розміру 3ХL коричневого кольору та мобільний телефон.

Що стосується доводів касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 про те, що вилучення особистих речей (визнаних надалі речовими доказами) під час затримання від 09 липня 2021 року, огляд місця події від 09 липня 2021 року (огляд приміщення Володарського районного суду Київської області) та обшук у квартирі за місцем його проживання було здійснено за відсутності адвоката ОСОБА_26, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Питання стосовно проведення слідчих (розшукових) дій урегульовані гл. 20 КПК України.

Частиною 1 ст. 223 КПК України визначено, що слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені (ч. 3 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Положеннями ч. 1 ст. 236 КПК України передбачено, що для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього Кодексу.

За приписами ч. 3 ст. 237 КПК України для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження.

Системний аналіз указаних норм процесуального закону свідчить про те, що питання щодо присутності підозрюваного та його захисника під час проведення слідчих дій, за винятком слідчих дій, під час яких можуть бути обмежені або порушені права та законні інтереси особи, належать до компетенції органу досудового розслідування і вирішення цих питань є правом такого органу, а не обов`язком.

Як убачається з вироку, огляд місця події від 09 липня 2021 року (огляд приміщення Володарського районного суду Київської області) та обшук від 11 липня 2021 року (обшук квартири АДРЕСА_3 ) здійснювалися за відсутністю ОСОБА_6 та його захисника. При цьому за їх результатами було складено відповідні протоколи, які були визнані судом першої інстанції допустимими та покладені в основу обвинувального вироку.

Разом з тим у касаційній скарзі з доповненнями ОСОБА_6 не наводить будь-яких доводів, які б свідчили про те, що під час вказаних слідчих дій (обшук квартири та огляд приміщення суду) могли бути обмежені або порушені його права і законні інтереси, а також не вказує даних про те, що захисник ОСОБА_26, з огляду на те, що слідчий чи прокурор зобов`язані саме допустити захисника до проведення слідчої дії, а не забезпечити його обов`язкову участь, був позбавлений можливості бути присутнім у ході слідчих дій.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_6 був затриманий 09 липня 2021 року о 13:50, при цьому останньому було роз`яснено його права та обов`язки, повідомлено про затримання його дружину ОСОБА_42 й орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 09 липня 2021 року, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області для здійснення захисту інтересів підозрюваного ОСОБА_6 призначив захисника ОСОБА_26, яка здійснювала його захист.

Ураховуючи наведене, а також те, що засуджений ОСОБА_6, звертаючи увагу суду касаційної інстанції на вказані вище, на його думку, порушення, не зазначає:

- яку саме норму закону було порушено;

- яким чином було порушено його конвенційні та конституційні права;

- як саме, на його переконання, ці порушення вплинули на прийняття судами попередніх інстанцій законних і обґрунтованих рішень,

то Верховний Суд вважає, що касаційна скарга з доповненнями у цій частині задоволенню не підлягає. При цьому з огляду на зазначене та беручи до уваги висновки судів попередніх інстанцій щодо належності й допустимості наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, зокрема отриманих під час обшуку від 11 липня 2021 року (медична картка на ім`я ОСОБА_6 ), колегія суддів робить висновок про необґрунтованість доводів засудженого щодо недопустимості речових доказів, отриманих під час вказаної слідчої дії та, як наслідок, письмових доказів, отриманих на підставі таких речових доказів.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання в касаційній скарзі засудженого на те, що його обшук та вилучення в нього ОСОБА_21 і  ОСОБА_22 (працівники судової охорони) предметів самозахисту було здійснено без виклику працівників поліції, складання протоколу обшуку та здійснення обов`язкової відеофіксації, оскільки зазначені дії вказаних осіб не були слідчими діями в розумінні процесуального закону та були вчинені лише в межах процедури виконання обов`язків судової охорони під час відвідування ОСОБА_6 Володарського районного суду Київської області, а тому не мали виконуватися з урахуванням вимог, передбачених статтями 223, 234 КПК України.

Також суд першої інстанції в основу свого рішення поклав й інші письмові докази, які надала сторона обвинувачення, а саме:

- протокол огляду речей та документів і відеодиск до нього від 09 липня 2021 року (судом було досліджено відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля патрульної поліції екіпажу № 0102 від 08 липня 2021 року, де зафіксовано, як того дня о 22:49 по мосту в напрямку Таращанського масиву рухається автомобіль (у якому здійснюється відеозапис), з правої сторони моста в зустрічному напрямку в бік вул. Павліченка рухається чоловік, одягнутий у верхній одяг темного кольору та штани світлого кольору;

- протокол огляду предметів та відеодиск до нього від 09 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозапис датований 08 липня 2021 року з камер відеоспостереження приватного будинку за адресою: вул. Надрічна, 88, м. Біла Церква, Київська область, на якому зафіксовано, що о 20:57:10 невідомий чоловік в куртці коричневого кольору, з волоссям темного кольору із залисинами в ділянці лобної частини, штанах світлого кольору та кросівках світлого кольору, йде вздовж вул. Надрічної, 88);

- протокол огляду предметів та відеодиск до нього від 09 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозапис від 08 липня 2021 року з камер відеоспостереження приватного будинку № 96 на вул. Надрічній у м. Білій Церкві, Київської області, на якому зафіксовано, що о 21:56:34 невідомий чоловік у куртці коричневого кольору, штанах світлого кольору та кросівках світлого кольору йде вздовж вул. Надрічної);

- протокол огляду предметів та відеодиск до нього від 09 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозапис від 08 липня 2021 року з камер відеоспостереження продовольчого магазину "Фора" за адресою: вул. Павліченка, 63, м. Біла Церква, Київська область, на якому зафіксовано, що о 23:21:57 невідомий чоловік в куртці коричневого кольору йде вздовж вул. Павліченка, 63 поруч із продовольчим магазином "Фора". Після перегляду відеозапису на запитання головуючого обвинувачений ОСОБА_6 відповів, що на відео зображений він);

- протокол огляду предметів та відеодиск до нього від 09 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозапис від 08 липня 2021 року з камер відеоспостереження магазину "Літра" за адресою: вул. Павліченка, 29, м. Біла Церква, Київська область, на якому зафіксовано, що о 23:25:41 по вулиці йде невідомий чоловік, одягнений в одяг темного кольору, та під час ходьби рухає руками біля правої ділянки тулуба. Після перегляду вказаного відеозапису на запитання головуючого обвинувачений ОСОБА_6 відповів, що не заперечує, що він проходив у тих місцях);

- протокол огляду предметів від 09 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозапис від 08 липня 2021 року з камер відеоспостереження з аптеки "Мульти-Фарм" за адресою: вул. Павліченка, 37, м. Біла Церква, Київська область, на якому зображено, що о 23:28:32 невідомий чоловік у куртці темного кольору йде вздовж вул. Павліченка, 30);

- протокол огляду предметів з фототаблицею та відеодиском до нього від 10 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозаписи від 08 липня 2021 року з камер відеоспостереження за адресою: пров. Івана Франка, 27, м. Біла Церква, Київська область, на яких зафіксовано: о 22:55:48 невідомий чоловік, одягнений у темний верхній одяг з довгим рукавом, штани та взуття світлого кольору, який рухається з лівої сторони прямо по доріжці; о 22:55:28 з`являється чоловік, з темним волоссям із залисиною в ділянці потиличної частини, одягнений у куртку коричневого кольору, з під якої видно частину кофти синього кольору, штани світлого кольору та взуття світлого кольору. Він йде по доріжці уздовж будинків, при цьому рухає правою рукою біля правої частини тулуба та щось поправляє, а о 22:55:46 зникає);

- протокол огляду предметів з фототаблицею та відеодиском до нього від 10 липня 2021 року (місцевим судом було досліджено відеозаписи від 07 липня 2021 року з камер відеоспостереження розташованих на супермаркеті "АТБ" за адресою: вул. Павліченко, 27, м. Біла Церква, Київська область, на яких зафіксовано: о 23:26:51 ОСОБА_6 одягнений у темну куртку, темні штани, світле взуття, темну футболку під курткою, заходить в супермаркет АТБ; о 23:27 ОСОБА_6, одягнений в коричневу куртку, сині джинсові штани, світле взуття, чорну футболку під курткою (на грудях надпис біло-червоного кольору), заходить в супермаркет АТБ; о 23:32:35 із дверей супермаркету виходить невідомий чоловік, він везе перед собою дитячий візок та проходить на пандус. За ним рухається ОСОБА_6, одягнений у темну куртку, темні штани, світле взуття. Зійшовши з пандуса (у бік вул. Шолом Алейхема), невідомий чоловік з дитячим візком повертає в бік вул. Шевченка, ОСОБА_6 рушає за ним та штовхає цього чоловіка рукою в спину і йде в напрямку вул. Шолом Алейхема;

- рапорт чергового Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області, за результатом дослідження якого місцевий суд установив, що 09 липня 2021 року о 21:38 надійшло повідомлення зі служби 102, згідно з яким 08 липня 2021 року о 22:20 заявниця ОСОБА_28 на вул. Шолом Алейхема, між школою № 18 та стадіоном "Трудові резерви" бачила підозрілого чоловіка з ножем у руках, який йшов у напрямку стадіону. Описала його зовнішність: зросту 180 см, спортивної тілобудови, волосся середньої довжини;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та відеодиском до нього від 10 липня 2021 року, відповідно до яких місцевий суд визначив, що свідок ОСОБА_28 серед представлених фотознімків чоловіків упізнала ОСОБА_6 як особу, яку вона бачила 08 липня 2021 року приблизно о 22:20 по вул. Шолом Алейхема в м. Білій Церкві;

- рапорт чергового Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області, за результатом дослідження якого місцевий суд з`ясував, що 08 липня 2021 року о 00:04 надійшло повідомлення зі служби 102, згідно з яким того дня о 00:02 заявник ОСОБА_43 повідомив, що в районі Таращанського мосту йшов хлопець у чорних класичних штанах, шкіряній куртці коричневого кольору та кросівках, проходив повз і дістав ножі – два леза, якими махав перед обличчям заявника і його друзів. Поводив себе дивно, після чого почав тікати в сторону вул. Павліченко;

- рапорт чергового Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області, з якого суд установив, що 07 липня 2021 року о 23:36 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що о 23:35 заявник ОСОБА_31 просив перевірити невідомого йому світлого чоловіка в чорній шкіряній куртці, який йшов у сторону центру чи Торнадо та розмахував великим ножем;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 серпня 2021 року, з якого місцевий суд з`ясував, що свідок ОСОБА_31 серед представлених фотозображень чоловіків упізнав ОСОБА_6 як особу, яка 07 липня 2021 року приблизно о 23:00 переходила дорогу по вул. Таращанській, біля моста, тримаючи в руці предмет, схожий на ніж;

- висновок судово-психіатричного експерта № 445 від 14 липня 2021 року, за результатами дослідження якого місцевий суд установив, що ОСОБА_6 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, у тому числі не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності. На цей час міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У ході обстеження ознак психічного захворювання у ОСОБА_6 не виявлено. На час складання висновку він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Клінічних ознак алкогольної та наркотичної залежності у ОСОБА_6 під час обстеження не виявлено;

- протокол огляду речей з фототаблицею до нього від 11 липня 2021 року (об`єктом огляду були речі, а саме штани бежевого кольору, кросівки марки "Lacosta" 46 розміру та чоловіча шкіряна куртка коричневого кольору марки "Ponto", на яких було виявлено плями бурого кольору);

- висновок експерта № СЕ-19/111-21/35270-БД від 13 вересня 2021 року з таблицею до нього, за результатом дослідження яких місцевий суд установив, що на наданій на дослідження куртці, а саме: на виворітній поверхні лівої поли куртки – у ділянці пошкодження (прорізу) та на виворітній поверхні правої поли виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються між собою і з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_10 ;

- висновок експерта № СЕ-19/111-21/35278-БД від 14 вересня 2021 року з таблицею та зображеннями до нього, за результатом дослідження яких місцевий суд визначив, що на наданих на дослідження: штанах (а саме на виворітній поверхні мішковини правої кишені, на лицевій поверхні передньої частини лівої штанини та на лицевій поверхні передньої частини правої штанини), зовнішній поверхні бокової частини лівої кросівки і під резиновою пластиною, зовнішній поверхні правої кросівки – біля нижнього лівого отвору для шнурків виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_10 ;

- висновок експерта № СЕ-19/111-21/34921-БД від 10 вересня 2021 року з таблицею та ілюстративною таблицею до нього, за результатом дослідження яких місцевий суд установив, що на наданих на дослідження ножі (під дерев`яною рукояткою), викрутці (під резиновою пластиною та на загостреній частині), канцелярському ножі (на внутрішній частині механізму)виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками                             (ДНК-профілем) зразка крові потерпілого ОСОБА_10 ;

- висновок експерта № СЕ-19/111-21/35005-ФП від 01 вересня 2021 року, з якого місцевий суд установив неможливість вирішити питання, чи одна й та сама особа відтворена: на відеофайлі "video-2021-07-10-14-00-22" і на відеофайлах "S3650002", "S3650003", де зображений ОСОБА_6 (не виявилося можливим у зв`язку з непридатністю зображень особи у відеофайлі                                              "video-2021-07-10-14-00-22" для проведення ідентифікаційного дослідження особи за ознаками зовнішності); відеофайлах "IMG-1715", "IMG-1722" та на відеофайлах "S3650002", "S3650003", на якому зафіксований ОСОБА_6 (не виявилося можливим у зв`язку з непридатністю зображень особи у відеозаписах "IMG-1715", "IMG-1722" для проведення ідентифікаційного дослідження особи за ознаками зовнішності);

- висновок експерта № 110/ц від 12 липня 2021 року, за яким місцевий суд установив, що під час судово-цитологічного дослідження піднігтьового вмісту рук підозрюваного ОСОБА_6 кров та епітеліальні клітини, придатні для цитологічного дослідження, не знайдені;

- висновки експертів № 142 від 09 липня 2021 року, № 160 від 12 липня 2021 року, № 143 від 12 серпня 2021 року, № 145 від 18 серпня 2021 року, № 144 від 19 серпня 2021 року з таблицями, за результатом дослідження яких місцевий суд установив, що кров потерпілого ОСОБА_44 належить до групи А з ізогемаглютиніном анти-В. При цьому: на трусах, капцях, фрагменті тканини (розрізана футболка потерпілого ОСОБА_10 ), рушнику та шортах, які належали ОСОБА_10 і були надіслані на дослідження, було виявлено кров людини, яка могла походити від потерпілого;

- висновок експерта № 157 від 23 вересня 2021 року з таблицею до нього, з якого місцевий суд установив, що у змивах, виявлених на мосту через річку Рось та вилучених під час ОМП на фрагменти марлі, виявлено кров людини, яка може походити від потерпілого ОСОБА_10 ;

- висновок експерта № 185-мк від 04 жовтня 2021 року, за результатом дослідження якого місцевий суд з`ясував, що предметом дослідження експерта були клаптики шкіри з лівої бокової поверхні шиї та з передньо-зовнішньої поверхні лівого плеча з трупа ОСОБА_10, на яких виявлено наскрізні ушкодження з ознаками різаних, які спричинені дією гострого предмета. При цьомуне виключається, що виявлені ушкодження могли виникнутивід дії леза робочої висувної ріжучої пластини канцелярського ножа;

- висновок експерта № 186-мк від 06 жовтня 2021 року, дослідивши який, місцевий суд установив, що предметом дослідження експерта, з-поміж іншого, були клаптики шкіри із задньої поверхні грудної клітки з трупа ОСОБА_10, на яких виявлено одне наскрізне ушкодження з ознаками колото-різаного, що виникло від дії плаского предмета з колючо-ріжучими властивостями. При цьомуне виключається виникнення виявлених ушкоджень від дії клинка наданого на дослідження ножа;

- висновок експерта № 187-мк від 07 жовтня 2021 року, за результатом аналізу якого місцевий суд установив, що предметом дослідження експерта були клаптикишкіри з передньої поверхні грудної клітки справа та з передньої поверхні грудної клітки з трупа ОСОБА_10, на яких виявленоодне наскрізне ушкодження з ознаками колотого та одне наскрізне і два ненаскрізних ушкодження з ознаками колотих. При цьомуне виключається виникнення виявлених ушкоджень від дій наконечника та поверхні стрижня викрутки.

Стосовно доводів касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про допит експертів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 31 січня 2023 року захисник ОСОБА_16 подав до суду першої інстанції клопотання про виклик у судове засідання та допит експертів, які проводили (у цьому кримінальному провадженні) експертні дослідження  № СЕ-19/111-21/35270-БД, № СЕ-19/111-21/35278-БД, № СЕ-19/111-21/34921-БД, № 185-мк, № 186-мк, № 187-мк, № 445, з метою надання додаткових роз`яснень стосовно того, яким чином указані експерти дійшли відповідних висновків.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2023 року було відмовлено в задоволенні вказаних клопотань.

На обґрунтування свого рішення місцевий суд, посилаючись на положення, передбачені статтями 101, 102, 356 КПК України, зазначив, що допит експерта має на меті роз`яснення термінології, окремих формулювань, з`ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками експерта, встановлення суперечностей між висновком експерта й іншими наявними у кримінальному провадженні доказами або між декількома висновками щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження. При цьому зауважив, що подані клопотання взагалі не містять жодних доводів стосовно неповноти, неясності чи необґрунтованості висновків експертів; у них не зазначено жодних розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками експертів, не вказано, які суперечності встановлено між висновками й іншими наявними у кримінальному провадженні доказами або між декількома висновками щодо одного й того ж предмета чи дослідження питання, що давало б підстави для виклику і допиту експертів у судове засідання відповідно до вимог КПК України.

Разом з тим у судовому засіданні від 22 березня 2023 року засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з аналогічним клопотанням про допит експертів, при цьому просив допитати експертів, які проводили експертні дослідження № 167, № 110/п, № 160, № 142 та № 143, з метою отримання відповідей щодо наявності в них спеціальних знань і кваліфікації.

Місцевий суд, заслухавши думку учасників провадження щодо заявленого клопотання обвинуваченого, ухвалив відмовити в його задоволенні, посилавшись на те, що ОСОБА_6 не навів належних доводів на підтвердження необхідності виклику судових експертів та їх допиту. При цьому суд указав на необґрунтованість мотивів ОСОБА_6 в цій частині.

Тобто суд першої інстанції в порядку, передбаченому КПК України, відмовив стороні захисту у задоволенні клопотань про виклик та допит вищезазначених експертів, належним чином мотивувавши своє рішення в цій частині, водночас незгода ОСОБА_6 та його захисника з висновками експертних досліджень не є безумовною підставою для допиту експертів, що їх проводили, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині не свідчать про наявність істотних порушень вимог КПК України, що перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законне й обґрунтоване рішення.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування вказано про два висновки судово-психіатричних експертиз № 445 від 14 липня 2021 року та № 446 від 10 серпня 2021 року, зауважуючи, що останнє експертне дослідження, дані якого, на його думку, мають істотне значення для справи, в матеріалах кримінального провадження відсутнє.

Перевіривши матеріали провадження та ці доводи засудженого, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтями 22, 290, 349 КПК України визначено право сторони обвинувачення обґрунтовувати свою позицію про доведеність винуватості особи доказами, зібраними під час проведення досудового розслідування, обсягу яких, на переконання сторони обвинувачення, буде достатньо для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований їй злочин. При цьому законодавець не встановив перед прокурором вимоги долучати під час судового розгляду абсолютно всі зібрані під час досудового розслідування докази.

При цьому згідно з принципом змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів, закріпленим у ст. 22 КПК України, прокурор, підтримуючи публічне обвинувачення в суді, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи.

Аналогічна позиція була висловлена в постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 193/375/19 (провадження № 51-4204 км 20), 12 серпня 2021 року у справі № 648/434/18 (провадження № 51-1059 км 21), 10 лютого 2022 року у справі № 643/583/19 (провадження № 51-3904 км 21), 26 травня 2022 року у справі № 755/20311/15-к (провадження № 51-5354 км 21).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у реєстрі матеріалів досудового розслідування дійсно зазначено про проведення кількох судово-психіатричних експертиз, за результатами яких було складено висновки від 14 липня 2021 року № 445 та від 10 серпня 2021 року № 446. Водночас, відповідно до вироку, суд першої інстанції дослідив та поклав у основу свого рішення лише висновок № 445.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що, з огляду на положення вищенаведеної норми процесуального закону та практику Верховного Суду, прокурор, надаючи суду докази щодо винуватості ОСОБА_6, зібрані під час досудового розслідування, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 22 КПК України, мав законні підстави не надавати суду для дослідження висновок № 446.

При цьому засуджений, лише формально посилаючись на те, що наведений висновок № 446 має істотне значення для справи, не вказує, яким саме чином його відсутність у матеріалах кримінального провадження впливає на правильність рішень судів попередніх інстанцій щодо його винуватості, з огляду на те, що в матеріалах справи наявний висновок судово-психіатричної експертизи № 445 від 14 липня 2021 року, який був предметом дослідження місцевого суду та покладений в основу вироку.

Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).

Главою 28 розд. IV КПК України встановлено порядок та підстави призначення експертизи під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Як убачається з матеріалів провадження, на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, а також під час апеляційного розгляду сторона захисту не зверталася до суду з клопотанням про призначення ОСОБА_6 повторної судово-психіатричної експертизи. При цьому дані про те, що засуджений або його захисник були позбавлені такої можливості, в матеріалах справи та касаційній скарзі з доповненнями ОСОБА_6 відсутні.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що касаційна скарга з доповненнями засудженого ОСОБА_6 в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, предметом перегляду суду першої інстанції було клопотання обвинуваченого ОСОБА_6, подане в порядку ст. 333 КПК України, про проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження.

У клопотанні ОСОБА_6 фактично посилався на неповноту слідства, допущену, його думку, в ході досудового розслідування, а також на провокаційні дії його колишньої дружини ОСОБА_45 та адвоката ОСОБА_24 .

Місцевий суд залишив це клопотання без розгляду, пославшись на те, що відповідно до вимог КПК України під час судового розгляду суд не проводить слідчих (розшукових) дій, а кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами обвинувачення і захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За таких обставин, а також ураховуючи те, що будь-яких доводів про тимчасовий доступ до речей і документів чи посилань на необхідність витребування з експертної установи висновку судово-психіатричної експертизи № 446, як про це вказує ОСОБА_6, зазначене клопотання не містило, Верховний Суд вважає доводи засудженого про безпідставне відхилення такого клопотання такими, що не спростовують законність і обґрунтованість судового рішення в цій частині.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, спростував доводи ОСОБА_6 про відсутність доказової бази, яка б підтверджувала його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції зазначив, що доводи обвинуваченого про те, що:

- він завдав 2–3 ударів потерпілому в ділянку грудної клітки, а також можливо, в обличчя, виключно з метою самозахисту від агресивних дій потерпілого та ножем ударів не заподіював, ніж був у руці як кастет – спростовуються наданими стороною обвинувачення доказами, відповідно до яких ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, саме від ножового поранення, поранення канцелярським ножем і поранення викруткою у спосіб та в місці, указаному в обвинувальному акті, що повністю підтверджено вищенаведеними висновками експертних досліджень, місцем виявлення потерпілого ОСОБА_10, локалізацією тілесних ушкоджень, їх розташуванням;

- на його одязі відсутня велика кількість крові, яка б мала бути, з урахуванням того, які тілесні ушкодження заподіяні потерпілому, – спростовуються висновками експертиз від 13 вересня 2021 року № СЕ-19/111-21/35270-БД та від 14 вересня 2021 року № СЕ-19/111-21/35278-БД, згідно з якими на речах та взутті обвинуваченого (куртка, штани та кросівки) буловиявлено кров людини, яка збігається з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_10 . При цьому суд указав, що відповідно до протоколу обшуку від 11 липня 2021 року (за місцем проживання обвинуваченого) у пральній машині в кухні було виявлено та вилучено пару кросівок "Lacosta" 46 розміру сірого кольору з білою підошвою, штани бежевого кольору, футболку синього кольору, тобто ці речі, в яких ОСОБА_6 був одягнутий під час вчинення злочину, останній виправ, чого він не заперечував в судовому засіданні. Також суд першої інстанції зауважив, що відповідно до протоколу огляду місця події зі схемою та фототаблицею до нього від 08 липня 2021 рокуна земельній ділянці, яка розташована на мосту сполученням ОСОБА_46, на прохідній і на проїзній частинах були виявлені сліди бурого кольору, причому на прохідній частині наявні сліди речовини бурого кольору у вигляді великих крапель, а на проїзній частині – сліди речовини бурого кольору у вигляді "калюжі", що може свідчить про те, що велика крововтрата у потерпілого ОСОБА_10 сталася тоді, коли він потрапив на проїзну частину;

- 08 липня 2021 року в нього був лише ніж, яким він удари не заподіював, а викрутку і канцелярський ніж він поклав до кишені коли повернувся додому, – є неправдивими та спростовуються, зокрема, висновками експертиз № 185-мк, 186-мк і 187-мк, з яких убачалося, що виявлені на тілі померлого ОСОБА_10 тілесні ушкодження виникли від дії леза ножа, робочої висувної ріжучої частини ножа канцелярського та наконечника і поверхні стрижня викрутки, які ОСОБА_6 приніс до Володарського районного суду Київської області. При цьому суд зазначив, що згідно з висновком № СЕ-19/111-21/34921-БД від 10 вересня 2021 року на вказаних предметах було виявлено кров людини, яка збігається з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зі зразком крові потерпілого ОСОБА_10 .

Крім того, місцевий суд спростував посилання обвинуваченого на те, що в нього був стан соціальної нестабільності, емоційного неспокою, параноїдальний стан, інстинкт самозбереження і він звертався за допомогою до психіатра. Свої висновки обґрунтував тим, що ці доводи не підтверджуються жодними доказами у справі та не дають підстав вважати, що ОСОБА_6 під час вчинення злочину не міг усвідомлювати своїх дій і керувати ними. При цьому суд першої інстанції зауважив, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 14 липня 2021 року № 445 ОСОБА_6 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, у тому числі не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності; у ході обстеження ознак психічного захворювання в нього не виявлено.

Отже, як убачається з вироку, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_6 і правильність кваліфікації його дій за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

При цьому, постановляючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на докази обґрунтував свої висновки щодо спроможності версії сторони обвинувачення, викладеної в обвинувальному акті, та спростування версії обвинуваченого про можливість вчинення вбивства ОСОБА_10 іншими особами.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, наголосивши, що досліджені місцевим судом докази здобуті у спосіб, передбачений КПК України, є належними і допустимими, відповідним чином аргументовані, не викликають сумнівів у їх достовірності, правильності й повноті та, як наслідок, повною мірою підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_10 з хуліганських мотивів.

При цьому суд першої інстанції, з огляду на висновки експертів № 526 від 12 серпня 2021 року та № 635-526 від 17 серпня 2021 року, установив, що смерть ОСОБА_10 настала від відкритої рани лівого плеча з ушкодженням лівої плечової вени, лівої плечової артерії, лівого плечового нерва та проникаючої рани середньої третини грудей справа з ушкодженням плеври, правої легені з крововтратою.

За таких обставин Суд вважає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про те, що потерпілому ОСОБА_10 не було надано належної медичної допомоги, оскільки у приймальному відділенні Білоцерківської міської лікарні № 2 відсутній апарат штучної вентиляції легень, є необґрунтованими, адже матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження такої позиції засудженого та судами попередніх інстанцій ці обставини встановлені не були.

Що стосується доводів касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 про необхідність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України, то колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Диспозицією п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне вбивство (тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині), вчинене з хуліганських мотивів.

У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: під час умисного вбивства настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Умисел має дві характерні ознаки – інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна                   – це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова                        – наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Аналогічна позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 331/1031/19 (провадження № 51-1035 км 20), 19 березня 2020 року у справі № 654/2820/17 (провадження № 51-5998 км 19).

Як убачається з вироку, місцевий суд за результатом дослідження наявних у справі доказів установив, що ОСОБА_6, переслідуючи злочинний намір на умисне заподіяння смерті іншій людині з хуліганських мотивів, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, маючи при собі заздалегідь заготовлені знаряддя для вчинення вказаного злочину, зокрема два ножі та викрутку, діючи на ґрунті явної неповаги до суспільства, підійшов до раніше не знайомого йому ОСОБА_10 і, реалізуючи свій злочинний намір на умисне вбивство останнього, діючи з прямим умислом, спрямованим на заподіяння смерті ОСОБА_10, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдав не менше 18 ударів ножем і викруткою, що тримав у руках, по тілу, тулубу та кінцівках потерпілого ОСОБА_10, чим заподіяв йому тілесні ушкодження, від яких останній помер у приміщенні КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня № 2".

При цьому, з огляду на вирок, вищенаведений факт, з-поміж іншого, підтверджується й висновками експертних досліджень від 12 серпня 2021 року № 526 та від 17 серпня 2021 року № 635-526, відповідно до яких місцевий суд установив, що смерть ОСОБА_10 настала від відкритої рани лівого плеча з ушкодженням лівої плечової вени, лівої плечової артерії, лівого плечового нерва та проникаючої рани середньої третини грудей справа з ушкодженням плеври, правої легені з крововтратою, а кількість, локалізація і характер ушкоджень дають змогу вважати, що було не менш ніж 18 точок прикладання сили.

Також, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції не погодився з доводами обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він захищався від агресивних дій потерпілого.

На обґрунтування своїх висновків місцевий суд зазначив, що згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 09 липня 2021 року та доданим до нього відеозаписом ОСОБА_6 під час слідчої дії відтворив, як невідомий чоловік завдав йому удар сумкою в обличчя, та продемонстрував, як він вийняв кухонний ніж, який зберігав за поясом штанів, і завдав двох ударів у грудну клітку та верхню частину тулуба невідомому чоловікові.

Разом з тим суд зауважив, що відповідно до висновку експерта від 25 жовтня 2021 року № 948-526 локалізація і характер ушкоджень, виявлених у  ОСОБА_10, дають змогу вважати, що вони не могли виникнути за обставин, указаних підозрюваним ОСОБА_6 у протоколі проведення слідчого експерименту від 09 липня 2021 року. При цьому звернув увагу на те, що матеріалами провадження не встановлено протизаконного насильства з боку потерпілого, яке за характером створювало б у засудженого право на необхідну оборону.

Водночас, визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений:

- обрав знаряддями вчинення злочину ніж, канцелярський ніж та викрутку, тобто знаряддя з властивостями гострорізальних предметів, а тому була велика ймовірність того, що під час їх застосування ( ОСОБА_6 завдав ряду ударів, у тому числі у життєво важливі органи) можливо заподіяти смерть людині;

- без будь-якої причини, використовуючи малозначний привід, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, завдав не менше 18 ударів ОСОБА_10 ножем, канцелярським ножем та викруткою;

- заподіяв зазначені удари, водночас сам є медичним працівником, має медичну освіту, працював хірургом, не надав потерпілому медичної допомоги, не викликав швидкої медичної допомоги, а навпаки, покинув місце злочину, що безумовно вказує на спрямованість його дії саме на позбавлення життя потерпілого та бажання настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті від вчиненого ним діяння.

З огляду на це колегія суддів вважає, що сукупність наведених у вироку доказів, а також надана їм судами попередніх інстанцій оцінка переконливо свідчать про те, що поведінка засудженого ОСОБА_6 до та після вчинення злочину, механізм, характер, локалізація і спосіб завдання тілесного ушкодження вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілого, а тому доводи ОСОБА_6 про необхідність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України є необґрунтованими.

Верховний Суд також вважає неспроможними доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 про те, що розгляд кримінального провадження має здійснюватися за правовою кваліфікацією його дій за ст. 116 чи ст. 119 КК України, виходячи з такого.

Відповідальність за ст. 116 КК України передбачена за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб`єкта – його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Тобто психічне ставлення особи під час вчинення цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, й афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Це пов`язано з психофізіологічними характеристиками стану сильного душевного хвилювання, існування якого є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом. Тобто якщо аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що суб`єкт злочину мав достатньо часу, щоб обдумати, спланувати вчинення ним умисного вбивства, а отже, у нього був відсутній стан сильного душевного хвилювання.

Аналогічна позиція була висловлена в постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 296/4868/16-к (провадження № 51-2449км19), 09 грудня 2021 року у справі № 372/1442/19 (провадження № 51-1263 км 21).

Як було зазначено вище, місцевий суд за результатом дослідження доказів установив, що ОСОБА_6, реалізуючи свій злочинний намір на умисне вбивство ОСОБА_10, діючи з прямим умислом, спрямованим на заподіяння йому смерті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдав потерпілому не менше 18 ударів ножем і викруткою, що тримав у руках, по тілу, тулубу та кінцівках, чим заподіяв тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_10 помер.

При цьому колегія суддів зауважує, що предметом перевірки суду першої інстанції, з-поміж іншого, був висновок судово-психіатричного експерта від 14 липня 2021 року № 445, за результатом дослідження якого суд установив, що  ОСОБА_6 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, у тому числі не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності. На цей час міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У ході обстеження ознак психічного захворювання у ОСОБА_6 не виявлено. На час складання висновку він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Клінічних ознак алкогольної та наркотичної залежності в ОСОБА_6 під час обстеження не виявлено.

З огляду на зміст оскаржуваного вироку та наведену вище практику Верховного Суду, колегія суддів вважає, що доводи засудженого про кваліфікацію його дій за ст. 116 КК України є необґрунтованими.

Крім того, диспозицією ст. 119 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вбивство, вчинене через необережність.

З суб`єктивної сторони цей склад злочину характеризується злочинною самовпевненістю (особа передбачала можливість настання смерті іншої особи внаслідок свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК України) або злочинною недбалістю (особа не передбачала, що внаслідок її дій чи бездіяльності може настати смерть іншої особи, хоча повинна була і могла це передбачити (ч. 3 ст. 25 КК України).

Положеннями ст. 24 КК України визначено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 цієї статті). Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 цієї статті).

Як було зазначено вище, суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_6, реалізуючи свій злочинний намір на умисне вбивство потерпілого, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діяв саме з прямим умислом направленим на заподіяння смерті ОСОБА_10, оскільки умисно завдав потерпілому не менше 18 ударів ножем та викруткою, що тримав у руках, по тілу, тулубу та кінцівках, чим заподіяв йому тілесні ушкодження, від яких останній помер.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій за результатом дослідження матеріалів кримінального провадження не встановили доказів, які б підтверджували факт того, що дії ОСОБА_6 містили ознаки злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. При цьому у касаційній скарзі засуджений не наводить переконливих доводів, які б свідчили про незаконність, необґрунтованість і невмотивованість рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, а лише зауважує, що в нього не було прямого умислу, оскільки його дії мали характер ненавмисних і наполягає на тому, що розгляд кримінального провадження має здійснюватися з правовою кваліфікацією його дій за ст. 119 КК України, що у свою чергу також суперечить його доводам щодо необхідності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) чи ст. 116 КК України (умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання).

За таких обставин колегія суддів робить висновок, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а тому касаційна скарга з доповненнями засудженого в частині кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121, або ст. 116, або за ст. 119 КК України, на переконання Верховного Суду, не підлягає до задоволення.

Крім того, у касаційній скарзі з доповненнями засуджений зазначає, що:

- матеріали справи містять три варіанти витягів з ЄРДР;

- первинний витяг оформлений належним чином, зареєстрований 09 липня 2021 року о 03:15, завірений підписом реєстратора ОСОБА_47, із правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 121 КК України;

- два інших витяги містять ті самі дату та час реєстрації, проте один із них, у якому зазначено правову кваліфікацію за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, не завірений підписом реєстратора ОСОБА_48 та містить сфальсифікований штрихкод, а другий, в якому також зазначено правову кваліфікацію за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, завірений підписом реєстратора ОСОБА_47 з датою від 18 серпня 2021 року, з оригінальним штрихкодом, на якому не видно останніх цифр;

- унесення змін у ЄРДР, зокрема зміна правової кваліфікації його дій з ч. 2 ст. 121 на п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, здійснювалося слідчим без обов`язкової на це ухвали слідчого судді;

- зміна правової кваліфікації дій під час досудового розслідування слідчим була незаконною, оскільки останній мав виконувати постанову керівника прокуратури ОСОБА_23 від 09 липня 2021 року про визначення групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України;

- зміна правової кваліфікації дій на п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України не могла бути здійснена без погодження керівника прокуратури та відповідної ухвали суду;

- обвинувальний акт з уже зміненою правовою кваліфікацією дій ОСОБА_6 не погоджений керівником відділу прокуратури і не завірений мокрою гербовою печаткою.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає про таке.

До касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 долучає копію витягу з ЄРДР за № 12021111030001583, відповідно до якого 09 липня 2021 року було внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Правова кваліфікація злочину за ч. 2 ст. 121 КК України і вказана в постанові про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 09 липня 2021 року, яку прокурор долучив до обвинувального акта.

Тобто після повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та початку досудового розслідування слідчими органами було визначено попередню кваліфікацію злочину за ч. 2 ст. 121 КК України, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження,що спричинило смерть потерпілого.

Водночас системний аналіз положень кримінального процесуального закону свідчить про те, що КПК України не містить імперативних норм, які б забороняли зміну правової кваліфікації кримінально караних дій особи під час досудового розслідування. Це також узгоджується з положеннями гл. 22 КПК України, зі змісту якої вбачається, що повідомлення про підозру (у якому, з-поміж іншого, має бути указана правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у випадку виникнення підстав, може бути змінене слідчим чи прокурором (статті 277–279 КПК України). Разом з тим зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення, з огляду на положення ч. 3 ст. 110 КПК України, має здійснюватися шляхом винесення відповідної постанови. При цьому КПК України не передбачено, що внесення змін у ЄРДР і зміна правової кваліфікації злочину мають здійснюватися виключно за погодженням саме керівника прокуратури та на підставі відповідної ухвали слідчого судді, а тому доводи ОСОБА_6 в цій частині є необґрунтованими.

Як видно з матеріалів досудового розслідування, у межах цього кримінального провадження (тобто після вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 214 КПК України) слідчий ОСОБА_49 виніс постанову від 09 липня 2021 року про перекваліфікацію складу злочину. При цьому згідно з вироком в матеріалах кримінального провадження наявний витяг з ЄРДР від 18 серпня 2021 року з правовою кваліфікацією дій за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

За таких обставин колегія суддів не убачає підстав, які б свідчили про допущення істотних порушень вимог процесуального закону під час зміни правової кваліфікації злочину на стадії досудового розслідування, як про це в касаційній скарзі наголошує ОСОБА_6 . При цьому Верховний Суд зауважує, що засуджений, посилаючись на наявність трьох варіантів витягів з ЄРДР з різною кваліфікацією злочину та порушеннями, які, як він уважає, допущено в частині їх оформлення, не зазначає, яким саме чином, з огляду на досліджені судами попередніх інстанцій докази та встановлені фактичні обставини справи, вказані, на його думку, порушення позбавили його передбачених Конституцією України, КПК України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Крім того, Суд підкреслює, що постанова про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 121 КК України, не позбавляє орган досудового розслідування права змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на цій стадії кримінального провадження.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень, передбачених статтями 36, 37, 40 КПК України, затвердження обвинувального акта здійснюється прокурором, який входить до складу групи прокурорів. При цьому процесуальним законом не передбачено вимоги щодо обов`язкового затвердження обвинувального акта керівником відділу прокуратури.

Доводи засудженого про незаконність обвинувального акта Верховний Суд не бере до уваги, оскільки це питання було предметом перевірки суду першої інстанції під час підготовчого судового розгляду від 18 листопада 2021 року. При цьому сторона захисту (зокрема ОСОБА_6 ) не заявляла будь-яких клопотань про повернення обвинувального акта прокурору та не заперечувала щодо призначення його до розгляду.

Тож колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в частині наведених вище доводів, а також посилань на упередженість органів прокуратури під час досудового розслідування та направлення обвинувального акта в суд.

Стосовно доводів ОСОБА_6 про те, що судовий розгляд у суді першої інстанції здійснював незаконний склад суду, який, за твердженням засудженого, був обраний із порушенням ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 67 Закону та ч. 3 ст. 35, статей 75, 385, 387 КПК України, колегія суддів зауважує таке.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений зазначає, що:

- головуюча суддя ОСОБА_17 після задоволення самовідводів усього складу суду присяжних повернула до складу суду суддю ОСОБА_18 шляхом неавтоматизованого розподілу справи;

- для розгляду справи судом присяжних у ручному режимі повторно було відведено суддю ОСОБА_18, при цьому весь склад суду відведено не було;

- наступний склад суду присяжних обирався в ручному режимі, без автоматизованого відбору, з порушенням ч. 2 ст. 67 Закону та статей 385, 387 КПК України.

Перевіривши матеріали провадження, а також наведені вище доводи засудженого, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Статтею 31 КПК України передбачено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється суддею одноособово, крім випадків, передбачених частинами 2, 3 цієї статті (ч. 1 ст. 31 КПК України). При цьому кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних (ч. 3 ст. 31 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 35 КПК України визначення судді (запасного судді, слідчого судді), а в разі колегіального розгляду – судді-доповідача для розгляду конкретного провадження здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та/або її окремою підсистемою (модулем) під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом випадковості та в хронологічному порядку з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження на кожного суддю, заборони брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядженням, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або судді-доповідача для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та/або її окремої підсистеми (модуля), крім випадків, установлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 67 Закону добір осіб для запрошення до участі у здійсненні правосуддя як присяжних здійснюється за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Положеннями ст. 387 КПК України передбачено, що відбір присяжних здійснюється після відкриття судового засідання (ч. 1 цієї статті). Усі питання, пов`язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних, вирішуються ухвалою суду у складі двох суддів, що постановляється після проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли вихід до нарадчої кімнати буде визнаний судом необхідним (ч. 5 цієї статті). Після відбору основних присяжних відбирається двоє запасних присяжних з додержанням зазначених у цій статті правил (ч. 8 цієї статті).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження:

- протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2021 року було визначено склад колегії суддів для розгляду кримінального провадження № 12021111030001583 від 09 липня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, у складі головуючої судді ОСОБА_17, суддів ОСОБА_20, ОСОБА_18 (справа № 357/12623/21);

- під час підготовчого судового засідання від 18 листопада 2021 року обвинувачений ОСОБА_6 подав клопотання, в якому просив здійснювати розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних;

- ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2021 року було задоволено вказане клопотання обвинуваченого і призначено судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 судом присяжних;

- протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року, з метою зменшення складу суду та визначення суду присяжних, суддю ОСОБА_18 було вилучено зі складу колегії суддів цього суду;

- протоколами попереднього відбору присяжних від 18 та 19 січня 2021 року було попередньо відібрано присяжних;

- 25 листопада 2021 року присяжні, посилаючись на те, що зазначений відбір присяжних було здійснено з порушенням вимог статей 35, 387 КПК України, у повному складі заявили собі самовідводи;

- у судовому засіданні від 25 листопада 2021 року самовідводи присяжних були задоволені, присяжні відведені від участі в цьому кримінальному провадженні, а справа передана для повторного автоматизованого розподілу для визначення складу присяжних;

- протоколом попереднього відбору присяжних від 30 листопада 2021 року було попередньо відібрано присяжних у складі: ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55 та ОСОБА_19 ;

- 17 грудня 2021 року на адресу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла заява від присяжної ОСОБА_51 про заявлення самовідводу від участі у справі з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 65 Закону, а також заява присяжної ОСОБА_19 про заявлення самовідводу від участі у справі у зв`язку з віддаленістю перебування;

- у судовому засіданні від 17 грудня 2021 року, після оголошення зазначених самовідводів та з`ясування думки учасників процесу із цього приводу (зокрема, й обвинуваченого ОСОБА_6, який не заперечував щодо задоволення вказаних заяв присяжних), а також з урахуванням того, що присяжна ОСОБА_19 є дружиною присяжного ОСОБА_55, місцевий суд, порадившись на місці, ухвалив задовольнити подані присяжними заяви про самовідводи від участі у справі за обвинуваченням ОСОБА_6 та передати справу для здійснення відбору основних і запасних присяжних;

- протоколом автоматичного визначення присяжних від 17 грудня 2021 року було визначено основних присяжних у складі: ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, та запасних присяжних у складі: ОСОБА_50 і ОСОБА_56 .

За таких обставин, а також ураховуючи вищенаведені положення матеріального і процесуального закону, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про те, що новий відбір присяжних було здійснено з порушенням вимог ч. 2 ст. 67 Закону, статей 385, 387 КПК України.

При цьому посилання засудженого на те, що до судового розгляду було допущено присяжного ОСОБА_50, який на той момент був чоловіком керівника апарату Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, колегія суддів не бере їх до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.

При цьому присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом (ч. 1 ст. 65 Закону).

Згідно з ч. 4 ст. 387 КПК України кожному з присяжних, який з`явився, учасники судового провадження можуть заявити відвід з підстав, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу.

Положеннями ст. 75 КПК України передбачено, що присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

5) у випадку порушення встановленого ч. 3 ст. 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що посилання засудженого на те, що запасний присяжний ОСОБА_57 перебував у родинних відносинах з керівником апарату (який не входив до складу суду, яким здійснювався розгляд цього кримінального провадження), не свідчать про те, що зазначений присяжний був позбавлений можливості виконувати свої обов`язки, передбачені ст. 386 КПК України.

При цьому, як убачається з матеріалів провадження, у судовому засіданні від 25 січня 2023 року захисник ОСОБА_16 заявив відвід запасному присяжному ОСОБА_58 та всьому складу суду присяжних.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2023 року було відмовлено у задоволенні відводу, з підстав того, що захисник не надав доказів існування обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості складу суду присяжних, у тому числі, з огляду на практику ЄСПЛ. При цьому суд, розглядаючи клопотання про відвід, не встановив наявності певної особистої зацікавленості складу суду присяжних, певних їх прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у цій справі.

Водночас, обґрунтовуючи своє рішення, місцевий суд також указав, що захисник зазначав такі підстави для відводу:

- стосовно присяжних те, що вони брали участь у голосуванні, приймаючи рішення у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 . Однак це твердження не є приводом для відводу, оскільки основним обов`язком присяжного є його залучення до здійснення правосуддя та вирішення справи у складі суду разом із суддею;

- стосовно головуючого судді ОСОБА_17 та судді ОСОБА_20 – той факт, що ці судді заявляли самовідводи у справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_50, який є запасним присяжним. Однак цей факт задоволення самовідводів в іншому провадженні за обставин, які не стосуються розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6, не свідчить про упередженість суддів під час розгляду кримінального провадження стосовно останнього та не є підставою для відводу, серед передбачених ст. 75 КПК України.

Беручи до уваги наведене, а також положення статей 75, 76 КПК України, колегія суддів погоджується з викладеними місцевим судом висновками щодо відмови в задоволенні заявленого захисником відводу складу суду та присяжним.

Разом з тим Верховний Суд акцентує на такому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після вилучення зі складу колегії суддів судді ОСОБА_18 (протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року) у зв`язку з необхідністю приведення у відповідність кількості суддів, які мають брати участь у розгляді кримінального провадження, на виконання положень ст. 31 КПК України і задоволення самовідводів усього складу присяжних (судове засідання від 25 листопада 2021 року) та до проведення нового попереднього відбору присяжних (протоколом від 30 листопада 2021 року), а також визначення основних і запасних присяжних (протокол від 17 грудня 2021 року) перед судом виникло питання стосовно доцільності продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .

Тому, головуюча суддя ОСОБА_17 звернулася до голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_59 з листом від 25 листопада 2021 року про повернення вилученої судді ОСОБА_18 до складу колегії суддів для вирішення питання про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .

Відповідно до протоколу розподілу справи між суддями в неавтоматичному режимі від 25 листопада 2021 року, про що свідчить вказаний лист, було визначено колегію суддів у складі головуючої судді ОСОБА_17, суддів ОСОБА_20, ОСОБА_18 .

Зазначений склад колегії суддів суду першої інстанції 25 листопада 2021 року провів судовий розгляд лише з метою вирішення питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 .

Далі протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 листопада 2021 року, з метою зменшення складу суду та визначення суду присяжних, відповідно до положень ст. 31 КПК України, суддю ОСОБА_18 було вилучено зі складу колегії суддів цього суду.

При цьому подальший судовий розгляд кримінального провадження, предметом якого була перевірка обґрунтованості висунутого проти ОСОБА_6 обвинувачення, здійснювався судом присяжних, визначених протоколом проведення нового попереднього відбору присяжних від 30 листопада 2021 року та протоколом визначення основних, а також запасних присяжних від 17 грудня 2021 року.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, ураховуючи те, що:

- суддя ОСОБА_18 брала участь лише в одному судовому розгляді, під час якого вирішувалося питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

- під час судового засідання від 25 листопада 2021 року не встановлювалась обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, не досліджувалися докази та не допитувалися свідки;

- у судовому засіданні 25 листопада 2021 року ОСОБА_6 відводів складу суду, зокрема судді ОСОБА_18, не заявляв;

- у касаційній скарзі з доповненнями засуджений не наводить обґрунтувань того, яким чином це порушило його конституційні та конвенційні права під час судового розгляду в суді першої інстанції,

то колегія суддів вважає, що повернення зазначеної судді до складу колегії суддів суду першої інстанції на підставі протоколу розподілу справи між суддями в неавтоматичному режимі та подальше її вилучення із цього ж складу суду з метою здійснення судового розгляду судом присяжних не є підставою для скасування по суті правильного судового рішення, оскільки вказане не впливає на висновки місцевого суду в частині доведеності вини засудженого, кваліфікації його дій та призначеного покарання.

Також у доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 вказує, що обвинувальний акт було прийнято до розгляду з процесуальними порушеннями, адже підготовче судове засідання здійснювалось колегією суддів місцевого суду, а судовий розгляд – судом присяжних.

Однак такі доводи засудженого колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як було встановлено вище, клопотання про здійснення судового розгляду судом присяжних ОСОБА_6 заявив саме на стадії підготовчого судового провадження, коли відповідно до положень частин 1, 2 ст. 31, ч. 3 ст. 35 КПК України було визначено колегію суддів місцевого суду у складі трьох суддів, при цьому подальший судовий розгляд, з урахуванням вказаного клопотання обвинуваченого, здійснювався в порядку, передбаченому параграфом 2 гл. 30 КПК України, а саме судом присяжних.

За таких обставин, а також з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 67 Закону та ч. 3 ст. 35, статтями 75, 385, 387 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 в частині незаконності складу суду першої інстанції задоволенню не підлягає.

Разом з тим Верховний Суд зауважує, що підготовче судове засідання було проведено за участю обвинуваченого ОСОБА_6, його захисника ОСОБА_26, прокурора ОСОБА_60 та потерпілої ОСОБА_9 . При цьому, як убачається з матеріалів провадження і доводів ОСОБА_6, станом на 18 листопада 2021 року (дата проведення підготовчого судового засідання) у потерпілої ОСОБА_9 ще не було представника.

Отже, на думку Верховного Суду, немає підстав, які стверджували про порушення судом першої інстанції положень, передбачених ч. 2 ст. 314 КПК України, як про це вказує засуджений у доповненнях до касаційної скарги, а тому такі його доводи є необґрунтованими.

Інші доводи засудженого про те, що головуюча суддя ОСОБА_17, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 331 КПК України, самостійно продовжила йому запобіжний захід, за відсутності всього складу суду, колегія суддів також уважає їх безпідставними.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що:

- на час судового засідання від 23 червня 2022 року суддя ОСОБА_20 перебувала у відпустці з 20 по 24 червня 2022 року;

- ухвалою місцевого суду від 23 червня 2022 року (за відсутності судді ОСОБА_20 ) було продовжено обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб до 21 серпня 2022 року.

Як було зазначено вище, судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 здійснювався в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 30 КПК України, а саме судом присяжних.

Відповідно до ч. 3 ст. 383 КПК України усі питання, пов`язані із судовим розглядом, крім питання, передбаченого ч. 3 ст. 331 цього Кодексу, судді і присяжні вирішують спільно.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати 2 місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

Таким чином, з огляду на вказані положення процесуального закону, головуюча суддя в цьому випадку була уповноважена одноособово вирішувати питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому касаційна скарга ОСОБА_6 в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, посилаючись на допущення істотних порушень вимог КПК України, ОСОБА_6 стверджує, що обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зібрання доказів під час досудового розслідування здійснювалися з поєднанням цієї справи з іншими кримінальними провадженнями (ухвали слідчих суддів від 11 липня, 30 серпня 2021 року та від 05 жовтня 2021 року, справа № 357/7638/21; від 29 вересня 2021 року, справа № 357/4333/21), що, на його думку, свідчить про фальсифікацію матеріалів на стадії досудового розслідування, а також про те, що він фактично утримується в неволі за злочини, до яких не має причетності.

Однак такі твердження засудженого, на переконання Верховного Суду, теж є необґрунтованими, оскільки, як убачається зі змісту вказаних судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, вони були постановлені лише в межах даного кримінального провадження на стадії досудового розслідування та стосувалися виключно ОСОБА_6 (вирішувалося питання про обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також щодо надання дозволу слідчому на проведення огляду в приміщенні Володарського районного суду Київської області та обшуку за місцем проживання обвинуваченого), а не в межах об`єднаного кримінального провадження, як про це зазначає ОСОБА_6 . При цьому відмінність номера судової справи, а також посилання в ухвалі слідчого судді від 30 серпня 2021 року на підстави необхідності продовження ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (зокрема, щодо необхідності проведення судово-психіатричних експертиз) жодним чином не свідчить про фальсифікацію матеріалів справи на цій стадії кримінального провадження та не свідчать про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого.

Що стосується доводів ОСОБА_6 про упередженість місцевого суду та порушення судом першої інстанції таємниці наради суддів, то Верховний Суд не бере їх до уваги, оскільки засуджений, посилаючись на те, що:

- місцевий суд перебував у нарадчій кімнаті з 19 по 26 квітня 2023 року, проте судді ОСОБА_17 та ОСОБА_20 в цей період брали участь в інших судових засіданнях, – не наводить будь-яких доказів та відповідних тверджень на доведення цього факту. До того ж зазначене не підтверджено і матеріалами кримінального провадження;

- під час оголошення вироку був відсутній захисник, – не вказує, яким чином це порушило його конституційні та конвенційні права, а також позбавило сторону захисту можливості своєчасно оскаржити вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, з огляду на те, що відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_6 був присутній під час проголошення повного тексту судового рішення та того ж дня отримав його копію;

- текст вироку з мокрою печаткою і штампом "Згідно з оригіналом" не затверджений підписами складу суду, – не зазначає, яку саме норму закону в такому випадку порушив суд першої інстанції та яким чином це вплинуло на суть прийнятого судового рішення.

Крім того, колегія суддів не погоджується з твердженнями засудженого про те, що в суді першої інстанції було порушено процедуру судового розгляду, а саме було об`єднано судові дебати та останнє слово обвинуваченого, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах звукозапису кримінального провадження, відповідно до яких після стадії судових дебатів обвинуваченому було надано останнє слово.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 вказує, що вирок від 26 квітня 2023 року було ухвалено з порушенням положень ч. 4 ст. 395, ч. 3 ст. 426 КПК України, оскільки:

- на 24 квітня 2023 року в цьому провадженні було призначено апеляційний розгляд за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

- 19 квітня 2023 року було подано касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції від 04 квітня 2023 року (станом на 26 квітня 2023 року матеріали справи перебували в суді касаційної інстанції).

Таким чином, засуджений вважає, що головуюча суддя ОСОБА_17 не мала права проводити судові дебати 19 квітня 2023 року та ухвалювати рішення від 26 квітня 2023 року у справі, нюанси якої переглядають суди вищих інстанцій.

Перевіривши матеріали провадження та зазначені доводи засудженого, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 4 ст. 395 КПК Українипротягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду.

Частиною 3 ст. 426 КПК України передбачено, що протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані з суду, який виконує судове рішення, крім суду касаційної інстанції.

Як убачається з наявних у суду касаційної інстанції матеріалів судового провадження № 11-кп/824/3054/2023, 24 квітня 2023 року було призначено апеляційний розгляд за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до ухвали Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08 травня 2023 року, судом касаційної інстанції, з огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК України, було відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2023 року та Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року.

При цьому матеріали кримінального провадження по суті обвинувачення, які на момент постановлення зазначених судових рішень розглядалися в суді першої інстанції, суди апеляційної та касаційної інстанцій не витребовували.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про порушення вимог ч. 4 ст. 395, ч. 3 ст. 426 КПК України, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів засудженого про те, що апеляційний розгляд здійснювався упередженим та незаконним складом суду, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 вказує, що колегія суддів Київського апеляційного суду у складі головуючого судді ОСОБА_12, суддів ОСОБА_13, ОСОБА_14 брала участь у розгляді цієї справи та одночасно здійснювала апеляційний розгляд у справі № 364/422/21 (провадження № 1-о/364/1/22) стосовно нього в іншому кримінальному провадженні за обвинуваченням за ч. 1 ст. 121 КК України.

Статтями 75, 76 КПК України визначено перелік обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, а також підстави недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні. Разом з тим указані положення процесуального закону не містять імперативної норми, яка б забороняла (позбавляла права) судді або складу колегії суддів здійснювати одночасний судовий (апеляційний) розгляд різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи.

Водночас ОСОБА_6 вказує, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу сторони захисту на ухвалу суду першої інстанції від 22 березня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишив поза увагою доводи про допущення місцевим судом порушень КПК України під час визначення складу суду присяжних, а також посилання обвинуваченого на наявність родинних зв`язків у присяжного з керівником апарату місцевого суду.

Однак, ураховуючи вищевказані висновки Верховного Суду щодо відсутності істотних порушень вимог КПК України під час визначення складу суду присяжних, і те, що засуджений ОСОБА_6, викладаючи вказані доводи, не наводить обґрунтувань стосовно того, яким саме чином вони, на його думку, свідчать про упередженість та незаконність складу суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

З огляду на зазначене Суд також не бере до уваги доводів засудженого про те, що апеляційний розгляд здійснювався за відсутності потерпілої та її представника, оскільки:

- відповідно до матеріалів провадження потерпіла ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_8 були належним чином повідомлені про дату і час апеляційного розгляду;

- положеннями КПК України не передбачено обов`язкової участі потерпілої і її представника (які належним чином повідомлені про здійснення судового розгляду) під час апеляційного розгляду;

- суд апеляційної інстанції участь потерпілої і її представника обов`язковою не визнавав;

- у судових засіданнях суду апеляційної інстанції від 03 та 24 жовтня 2023 року сторона захисту не заявляла клопотань щодо обов`язкової участі в апеляційному розгляді потерпілої та її представника;

- потерпіла ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_8 не зверталися до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на те, що апеляційний розгляд здійснювався за їх відсутності.

Разом з тим відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України касаційну скаргу має право подати засуджений, його законний представник чи захисник у частині, що стосується інтересів засудженого.

Ураховуючи наведене вище, а також з огляду на те, що ОСОБА_6 не зазначає, яким чином здійснення апеляційного розгляду за відсутності потерпілої та її представника стосується його інтересів, то Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині.

Стосовно доводів засудженого про те, що суд апеляційної інстанції не врахував його доводів щодо неправильної кваліфікації злочину та порушень, допущених місцевим судом під час обрання складу суду і складу суду присяжних, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити таке.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, питання щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_6 та доведеності його вини у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, було предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який з наведенням обґрунтованих мотивів відмовив у задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, а вирок суду першої інстанцій в цій частині залишив без зміни.

Водночас колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам обвинуваченого ОСОБА_6 щодо допущення місцевим судом порушень під час обрання складу суду та складу суду присяжних (ч. 2 ст. 419 КПК України).

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Проте оскільки питання про недотримання вимог закону під час визначення складу суду присяжних було предметом перегляду суду касаційної інстанції та істотних порушень вимог КПК України в цій частині встановлено не було, колегія суддів вважає, що порушення приписів ст. 419 КПК України, на що в касаційній скарзі посилається засуджений, має місце, однак, ураховуючи положення ст. 412 КПК України, Суд не вбачає достатніх підстав для визнання, що їх порушення перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, колегія суддів переконана, що порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, на яке вказує ОСОБА_6, у цьому конкретному випадку не є істотним, саме собою не впливає на правильність установлених судом обставин та не може бути безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення.

Крім того, у касаційній скарзі засуджений стверджує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив заявлений у судовому засіданні від 24 жовтня 2023 року відвід прокурору ОСОБА_15 та всьому складу суду.

Перевіривши матеріали провадження і ці доводи засудженого, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Зі змісту технічного запису судового засідання від 24 жовтня 2023 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 заявив відвід складу колегії суддів та прокурору ОСОБА_15 .

При цьому ОСОБА_6 вказував, що не довіряє цьому складу суду і прокурору, оскільки вони брали участь в апеляційному розгляді матеріалів провадження № 1-о/364/1/22 за його апеляційною скаргою та залишили в силі незаконну, на його думку, ухвалу місцевого суду від 18 квітня 2023 року стосовно залишення без задоволення заяви про перегляд вироку суду першої інстанції від 21 січня 2022 року (справа № 364/422/21) за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року було відмовлено у задоволенні заявленого обвинуваченим відводу.

На обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 75, 76 КПК України, п. 1 ст. 6 Конвенції, а також практику ЄСПЛ щодо необхідності наявності суб`єктивних та об`єктивних критеріїв під час вирішення питання про безсторонність судді, наголосив, що жодні з наведених ОСОБА_6 доводів для відводу складу суду не були підтверджені відповідними доказами, а тому немає підстав для сумніву в об`єктивності та неупередженості колегії суддів.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Однак Суд вважає за необхідне зауважити, що в згаданій ухвалі суд апеляційної інстанції не навів спростувань доводів обвинуваченого в частині відводу прокурора ОСОБА_15 .

Разом з тим, ураховуючи те, що підстави для відводу прокурора були аналогічними підставам відводу складу суду, а з огляду на зміст вищенаведеної ухвали від 24 жовтня 2023 року відмова у задоволенні відводу колегії судів суду апеляційної інстанції була обґрунтованою та вмотивованою, то Верховний Суд не вбачає підстав, які б свідчили про допущення судом апеляційної інстанції тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодити чи могли перешкодити суду постановити законне й обґрунтоване рішення.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_6 про те, що прокурор ОСОБА_15 під час апеляційного розгляду висловила протизаконну позицію щодо можливості порушення законодавства в цьому кримінальному провадженні, оскільки такі твердження засудженого є необґрунтованими та повною мірою спростовуються матеріалами справи, а саме технічним записом судового засідання від 24 жовтня 2023 року, відповідно до якого прокурор не висловлювала будь-яких позицій, про які зазначає ОСОБА_6, а лише надавала пояснення стосовно поданих апеляційних скарг сторони захисту та доводів обвинуваченого щодо наявності підстав для скасування вироку і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Стосовно доводів ОСОБА_6 про порушення його права на захист Верховний Суд указує таке.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений стверджує, що апеляційний розгляд здійснювався за участю адвоката ОСОБА_11, який не мав повноважень, оскільки заявив собі самовідвід на підставі відмови від його послуг. При цьому ОСОБА_6 зауважує, що в судовому засіданні від 24 жовтня 2023 року ним було заявлено відвід захиснику та відмову від його послуг в однобічному порядку за ст. 54 КПК України.

Однак ці доводи засудженого не ґрунтуються на матеріалах справи, зі змісту яких убачається, що під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 не звертався до суду апеляційної інстанції із заявою про відмову від захисника ОСОБА_11 в однобічному порядку відповідно до ст. 54 КПК України. Також матеріали провадження не містять жодних даних, які б підтверджували факт заявлення адвокатом ОСОБА_11 самовідводу з указаних підстав. Наведене підтверджується і поясненнями самого адвоката ОСОБА_11, який під час касаційного розгляду (судове засідання від 26 вересня 2024 року) зазначав, що будь-яких клопотань про самовідвід в ході апеляційного розгляду він не заявляв.

Разом з тим стосовно заявленого ОСОБА_6 відводу захиснику, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями ст. 78 КПК України визначено підстави для відводу захисника.

Частиною 5 ст. 80 КПК України передбачено, що відвід повинен бути вмотивованим.

Зі змісту технічного запису судового засідання від 24 жовтня 2023 року вбачається, що ОСОБА_6 : наводив лише обґрунтування щодо відводів складу суду та прокурора, а стосовно захисника тільки зазначав, що заявляє йому відвід, при цьому не обґрунтовував своєї позиції. Відсутня така аргументація і в касаційній скарзі з доповненнями.

З огляду на вищенаведене колегія суддів не вбачає підстав уважати, що захисник ОСОБА_11 не мав повноважень на участь в апеляційному розгляді в інтересах ОСОБА_6 .

При цьому в доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 посилається на неповноважність, некомпетентність та упередженість адвоката ОСОБА_24, що представляв його інтереси у справі № 357/12623/21, оскільки цей адвокат співпрацював з його колишньою дружиною ОСОБА_25 і третьою особою, зацікавленими в його засудженні.

Однак, на думку колегії суддів, такі доводи засудженого також не свідчать про порушення його права на захист, оскільки в касаційній скарзі з доповненнями він не наводить належних доказів на підтвердження своєї позиції в цій частині.

Разом з тим ОСОБА_6, за наявності в нього сумнівів щодо компетентності та неупередженості захисника ОСОБА_24, не був позбавлений можливості відмовитися від його послуг, та як видно з матеріалів кримінального провадження, таким правом скористався.

Так, за матеріалами кримінального провадження, ОСОБА_6 у судовому засіданні від 28 листопада 2022 року подав до суду договір про розірвання договору щодо надання правової допомоги від 28 листопада 2022 року та просив призначити йому нового захисника.

28 листопада 2022 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було постановлено призначити обвинуваченому ОСОБА_6 захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області.

На виконання вказаного рішення Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області видав доручення від 29 листопада 2022 року, яким призначив обвинуваченому ОСОБА_6 захисника ОСОБА_16 .

Тобто адвокат ОСОБА_24, унаслідок відмови ОСОБА_6 від його послуг, був замінений на іншого захисника.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження, подальший судовий розгляд у суді першої інстанції, а також апеляційний розгляд кримінального провадження (під час якого також можуть перевірятися докази та фактичні обставини справи) здійснювалися за участю інших захисників.

Зважаючи на це, Верховний Суд дійшов висновку, що право засудженого ОСОБА_6 на захист не було порушено, а тому його касаційна скарга з доповненнями в цій частині задоволенню не підлягає.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_6 зазначає, що вимоги про відшкодування шкоди, зазначеної в цивільному позові, є безпідставними з огляду на таке:

- шлюб між потерпілою та померлим був давно розірваний, їх адреси реєстрації різні, вік спільної дитини на момент заявлення цивільного позову становив 18 років;

- померлий з потерпілою не мали спільного побуту і не вели спільного сімейного життя, що підтверджується поясненнями останньої про зради ОСОБА_10 ;

- твердження потерпілої про те, що померлий був єдиним годувальником у сім`ї є неправдивими, з огляду на її пояснення щодо його невисокої заробітної плати та наявності в неї ФОП ОСОБА_61 на центральному ринку в м. Білій Церкві.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Статтею 55 КПК України передбачено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, і, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин              1–3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням – потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Пунктом 1 ст. 3 КПК України передбачено, що близькими родичами та членами сім`ї є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі

Як убачається з вироку, місцевий суд установив, що органом досудового розслідування, з дотриманням вимог закону, потерпілою у кримінальному провадженні визнано ОСОБА_9 . Остання з потерпілим ОСОБА_10 спільно проживали та вели спільний побут, при цьому суд зауважив, що доказів протилежного, в ході судового розгляду надано не було.

Водночас суд першої інстанції також з`ясував, що потерпілою ОСОБА_9 було понесено витрати на поховання померлого ОСОБА_10 у розмірі 17 080 грн.

Крім того, у ході касаційного розгляду установлено, що під час перевірки доводів позовних вимог потерпілої суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення цивільного позову та стягнення із засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 17 080 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. На переконання колегії суддів, така позиція судів попередніх інстанцій є обґрунтованою і повною мірою відповідає вимогам статей 1166, 1167 ЦК України.

Тому Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи засудженого про безпідставність заявлених потерпілою претензій на відшкодування шкоди.

Щодо посилань ОСОБА_6 на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів зазначає таке.

У касаційній скарзі засуджений акцентує на тому, що оскільки:

- у справі № 364/422/21 (провадження № 1-о/364/1/22) за його заявою про перегляд вироку від 21 січня 2022 року за нововиявленими обставинами він мав статус обвинуваченого,

- ухвала суду апеляційної інстанції від 22 серпня 2023 року у справі № 364/422/21 (провадження № 1-о/364/1/22) оскаржувалася у касаційному порядку,

- вирок суду першої інстанції від 21 січня 2022 року у справі № 364/422/21 оскаржувався в апеляційному порядку,

- запобіжний захід у справі № 364/422/21 не обирався,

то, на його переконання, на момент ухвалення оскаржуваного вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2023 року в цьому кримінальному провадженні не могли застосовуватися положення, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України.

Однак така позиція засудженого ОСОБА_6 є необґрунтованою та не узгоджується з положеннями кримінального закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими                                     в частинах 1–3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Володарського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року (у справі № 364/422/21) ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року було повернуто клопотання ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного вироку суду першої інстанції.

За таких обставин на час ухвалення вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2023 року (у цьому провадженні) вирок Володарського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року вже набрав законної сили.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 остаточне покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, останній вчинив до постановлення вироку Володарського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року.

Такі висновки, на переконання Суду, в цілому є обґрунтованими. При цьому з огляду на наведене вище та враховуючи зміст положень, передбачених ч. 4 ст. 70 КК України, посилання ОСОБА_6 на те, що на момент ухвалення вироку у цьому кримінальному провадженні відбувався розгляд судом першої інстанції його заяви про перегляд вироку місцевого суду від 21 січня 2022 року за нововиявленими обставинами (справа № 364/422/21, провадження                               № 1-о/364/1/22), на переконання Суду, жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції в частині необхідності застосування положень указаної норми кримінального закону.

Отже колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 в цій частині.

Доводи в касаційній скарзі засудженого про наявність пом`якшуючих покарання обставин, передбачених пунктами 5–7 ч. 1 ст. 66 КК України, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Перелік обставин, які пом`якшують покарання, визначений ч. 1 ст. 66 КК України.

Посилаючись на обставини, що пом`якшують покарання, а саме:

- вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (п. 5 ч. 1 ст. 66 КК України), – засуджений ОСОБА_6 не наводить належних обґрунтувань того, які саме обставини (особисті, сімейні чи інші) стали підставою для умисного вбивства з хуліганських мотивів потерпілого ОСОБА_10, з яким засуджений, з його ж слів, раніше навіть не був знайомий та не мав жодних стосунків. Водночас ОСОБА_6, зазначаючи про складні відносини з колишньою дружиною та сімейні проблеми, не вказує, яким саме чином вказане могло призвести до скоєння злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України;

- вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України), – ОСОБА_6 не зазначає, які саме погрози чи примус були висловлені в його бік потерпілим або іншими особами, що у свою чергу могло призвести до вчинення інкримінованих йому дій (умисне вбивство з хуліганських мотивів);

- вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України), – засуджений не зазначає, якими саме діями чи системним жорстоким поводженням потерпілий ОСОБА_10 (з яким ОСОБА_6 не був знайомий) викликав у нього стан сильного душевного хвилювання, який у результаті призвів до непоправних наслідків (вбивства потерпілого).

Разом з тим, як убачається з вироку, суд першої інстанції встановив, що таких тілесних ушкоджень у ОСОБА_6, які давали б змогу вважати, що потерпілий ОСОБА_10 дійсно напав на нього, спричинив йому тілесні ушкодження та свідчили про необхідність захищатися від дій потерпілого, не виявлено. При цьому суд також зауважив, що ОСОБА_6 під час вчинення злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, що цілком виключає факт того, що останній вчинив кримінальне правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання.

Інших даних, які б свідчили про наявність обставин, що пом`якшують засудженому покарання, останній у своїй касаційній скарзі з доповненнями не наводить.

Урахувавши це, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України.

Також Верховний Суд не приймає до уваги доводи засудженого про можливість призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, виходячи з такого.

Положеннями ст. 69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Системний аналіз указаної норми кримінального закону свідчить про те, що обов`язковою умовою для призначення особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Отже, ураховуючи те, що обставин, передбачених ст. 66 КК України в рамках цього кримінального провадження встановлено не було, то застосування положень ст. 69 КК України у такому разі буде суперечити вимогам матеріального закону.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що вимоги засудженого про призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, є необґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.

Доводи засудженого ОСОБА_6 про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 вид і міру покарання, урахував тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого особливо тяжкого умисного злочину проти життя людини, яка посягнула на найвищу в Україні соціальну цінність, гарантовану статтями 3, 27 Конституції України, наслідки у вигляді смерті людини, які є непоправними, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має місце реєстрації та місце постійного проживання, розлучений, утримує малолітню дитину, а також позицію потерпілої ОСОБА_9, яка просила призначити довічне позбавлення волі.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Крім того, місцевий суд звернув увагу:

- на поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій, відсутність критики своїх дій, співчуття до потерпілої, відсутність каяття;

- поведінку обвинуваченого в суспільстві напередодні вчинення злочину, який, будучи лікарем, маючи освіту хірурга, відмінні знання в медицині, покликаний захищати і рятувати життя людей, натомість, перебуваючи за рішенням суду під домашнім арештом, нехтуючи встановленими йому обмеженнями, у вечірній час, розгулює вулицями міста, при цьому тримає при собі ніж, який зухвало демонструє оточуючим, без будь-яких на те підстав намагається їх зачепити, штовхнути;

- поведінку обвинуваченого в судовому засіданні, який проявляв свою зверхність, демонстрував зневагу до потерпілої, свідків, інших учасників судового розгляду, звинувачував у своїх діях померлого потерпілого та колишню дружину;

- особливості й обставини вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_6 не намагався виправити наслідків ситуації, не надав допомоги сам, після спричинення великої кількості тілесних ушкоджень не викликав потерпілому швидку медичну допомогу.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що будь-яке інше покарання, ніж найсуворіше, визначене законодавством України, а саме довічне позбавлення волі, не може бути застосовано до ОСОБА_6, оскільки саме таке покарання, на думку суду, сприятиме меті покарання (ст. 50 КК України), перебуватиме у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного й особою винного, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому.

Із цим погодився і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що з огляду на:

- тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким;

- дані про особу засудженого, зокрема ті, що були враховані судами попередніх інстанцій і наведені в касаційній скарзі з доповненнями;

- відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують засудженому покарання,

призначене ОСОБА_6 судами попередніх інстанцій остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, з урахуванням вимог статей 50, 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість, про що останній вказує в касаційній скарзі, не вбачається.

Доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_6 про те, що:

- відповідно до висновку експертизи № 526 від 12 серпня 2021 року у крові ОСОБА_10 було виявлено вміст етилового спирту (2,72%), при цьому аналіз його крові на вміст психоактивних речовин та наркотичних засобів не проводився;

- він у свій час обіймав високу посаду (працював на посаді заступника головного лікаря Білоцерківського обласного онкологічного диспансеру), а також подавав документи на оформлення паю;

- після замаху на його життя влітку 2018 року почав носити з собою предмети самооборони;

- в травні 2021 року посеред ночі йому телефонували невідомі люди та вимагали сплатити борг у розмірі 1700 грн;

- працівниками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, на його думку, було вчинено правовий злочин (надіслано відповіді про те, що матеріали кримінальних проваджень № 357/7628/21 та 357/11333/21 списані та передані до архіву, а також надіслано супровідні листи із зазначенням про кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 та п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України);

- під час оголошення вироку суду першої інстанції він перебував у кайданках на руках за спиною;

- на його переконання, про вирок суду першої інстанції було відомо працівникам Білоцерківського ІТТ;

- спосіб життя його колишньої дружини ОСОБА_40 ймовірно пов`язував її з криміналом;

- свідок ОСОБА_62 постійно маніпулювала ним дитиною та, керуючись корисливим мотивом, не хотіла з ним розлучатися;

- потерпілий ОСОБА_10, на його думку, страждав від алкогольної залежності;

- дії прокурорів Офісу Генерального прокурора України, Київської обласної прокуратури та Білоцерківської окружної прокуратури, як він вважає, свідчать про їх упередженість та непрофесіоналізм,

колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки засуджений, посилаючись на вказані доводи, не зазначає, яким саме чином вони вплинули на ухвалення оскаржуваних судових рішень, з огляду на досліджені судами попередніх інстанцій докази та встановлені фактичні обставини справи, а також позбавили їх можливості постановити законні й обґрунтовані рішення щодо доведеності винуватості, правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 та призначення йому покарання.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями засудженого ОСОБА_6, на переконання Верховного Суду, також не містять посилань на порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм матеріального і процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

За таких обставин, ураховуючи те, що кримінальний закон застосовано правильно, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_6 потрібно залишити без задоволення, авирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

................