ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа № 757/57554/21-к
провадження № 51-255км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100060000911, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Євпаторія, Автономної Республіки Крим, зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2, раніше судимого: востаннє вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року та покарання за вказаним вироком, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з моменту затримання - 22 жовтня 2021 року, а запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено у вигляді тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 140 405 гривень 10 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він будучи раніше судимим за корисливі злочини, судимість за які не знята та не погашена в установленому законом порядку, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, 27 лютого 2021 року, після 11:45, шляхом підбору ключа, проник до квартири АДРЕСА_3, де діючи умисно, таємно викрав мобільний телефон iPhone 6, планшет iPad, планшет iPad mini, ноутбук MacBook Pro, золотий ланцюжок, золоту підвіску у формі хрестика, навушники AirPods, шкіряний браслет з прикрасою золотого кольору із камінням "Swarovski", зовнішній акумулятор "Development Investment Managment", рюкзак Puma, парфуми Guerlain lhomme ideal та окуляри Enni Marko, чим завдали потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 147 158 гривень 85 копійок.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд формально розглянув апеляційну скаргу сторони обвинувачення на м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання і не врахував, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності за умисні корисливі злочини та не відшкодував завданих збитків.
На переконання прокурора, у цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б свідчили про можливість призначення ОСОБА_6 покарання у мінімальному розмірі, а висновки про щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Засуджений ОСОБА_6 вважав подану касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено із застосуванням процедури, визначеної ч. 3 ст. 349 КПК України, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Натомість прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), внаслідок чого, на його думку, ОСОБА_6 призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості. Вирішуючи це питання Суд виходить із фактичних обставин, встановлених попередніми судами.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду під час призначення покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Водночас невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ст. 414 КПК України).
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Проте, на переконання колегії суддів касаційного кримінального суду, у цьому кримінальному провадженні судами не було порушено загальних засад призначення покарання.
Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд зважив на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином. Також суд урахував дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів та не має міцних соціальних зв`язків.
Крім того, суд, дотримуючись положень ст. 66 КК України, визнав щире каяття ОСОБА_6 і його активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення обставинами, що пом`якшують покарання, а обставин, що його обтяжують, - не встановив.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства і призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою його засуджено, що належить відбувати реально.
У касаційній скарзі прокурор заперечує обставини, які місцевий суд визнав такими, що пом`якшують покарання.
Однак ці доводи є необґрунтованими. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду ОСОБА_6 щиро розкаявся у скоєному та активно сприяв в розкритті тяжкого злочину.
Всупереч доводам сторони обвинувачення, наведеним у касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій мали достатньо підстав визнати зазначені обставини такими, що пом`якшують покарання, адже ОСОБА_6 визнав свою вину, критично оцінив свої протиправні дії, осудив свою поведінку та розповів деталі скоєного кримінального правопорушення
Оскільки прокурор в касаційній скарзі не навів переконливих аргументів на їх спростування, немає підстав піддавати сумніву таке рішення судів попередніх інстанцій.
Щодо посилань прокурора на неврахування незнятих та непогашених судимостей ОСОБА_6 за аналогічні злочини, то такі є безпідставними. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що наведені вище фактичні дані стали підставою для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК України, зокрема із кваліфікуючою ознакою повторності, а також судом першої інстанції застосовано положення ч. 4 ст. 70 КК України та остаточно визначено міру примусу шляхом часткового складання покарання за даним і попереднім вироком.
За наведених обставин, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і не сприймається як явно несправедливе внаслідок м`якості чи недостатнє для досягнення мети покарання.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд обґрунтовано відхилив аргументи про м`якість призначеного засудженому покарання та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_6 без змін.
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування оскарженої ухвали і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, під час розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд