ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа № 591/4693/15
провадження № 51-3209км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
потерпілої ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 на ухвали Зарічного районного суду м. Сум від 19 грудня 2022 року та Сумського апеляційного суду від 8 квітня 2024 року.
Рух провадження, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 15 червня 2007 року близько 10:00 у дворі будинку АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків штовхнув ОСОБА_5 у спину, від чого вона впала і, ударившись коліном об асфальт, отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження - забій правого колінного суглоба з гемартрозом.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Сум від 19 грудня 2022 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК), закрито відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. Свою позицію суд мотивував тим, що ОСОБА_5 з лютого 2019 року в судові засідання не з`являлася, і таке за приписами ч. 6 ст. 340 КПК прирівнюється до її відмови від обвинувачення.
Сумськийапеляційний суд ухвалою від 8 квітня 2024 року рішення суду першої інстанції залишив без змін, а подану потерпілою апеляційну скаргу - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону просить скасуватизгадані ухвали і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи позицію, скаржниця твердить, що всупереч приписам частин 1, 9 ст. 135, ч. 1 ст. 136, пунктів 3, 8 ч. 1 ст. 138, ч. 6 ст. 340 КПК місцевий суд не повідомив у встановленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, в якому за її відсутності та без згоди безпідставно закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 . Як наголошує авторка скарги, у судові засідання з 10 вересня 2019 року до 13 квітня 2021 року вона не прибула з поважних причин, у цей період розгляд справи відкладався також через неприбуття сторони захисту, а з 14 квітня 2021 року до 19 грудня 2022 року скаржницю не викликали й у матеріалах провадження відсутні дані, котрі би підтверджували обізнаність ОСОБА_5 про виклик до суду; заявок на отримання судових повісток в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення вона до суду не подавала. Вважає, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення, не дав їм належної оцінки і постановив незаконне рішення.
Учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції потерпіла ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу, прокурор вважав подану скаргу необґрунтованою.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Суд касаційної інстанції уповноважений скасувати оспорювані рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у разі допущення судами попередніх інстанцій таких процесуальних порушень, які в розумінні ст. 412 вказаного Кодексу є істотними.
У цій справі під час здійснення судового та апеляційного провадження вимоги КПК істотно не було порушено, а доводи в касаційній скарзі про протилежне й незаконність оспорюваних рішень не можна визнати прийнятними.
Як убачається з наявних матеріалів, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 триває з 2007 року, обвинувальний акт надійшов до районного суду 30 червня 2015 року. Надалі 18 лютого 2018 року прокурор відмовився від обвинувачення ОСОБА_7 за ст. 128 КК і потерпілій було роз`яснено її право підтримувати таке обвинувачення, на що вона погодилася.Разом із цим із вересня 2019 року ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_8 у судові засідання не з`явилися, останній неодноразово заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, водночас із 13 квітня 2021 року й до постановлення 19 грудня 2022 року ухвали від них будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило. Упродовж судового розгляду всупереч твердженням у касаційній скарзі ОСОБА_5 повідомляли про час, місце та дату слухання справи телефонограмами. Після того як потерпіла перестала відповідати на телефонні дзвінки секретаря, виклики її в судові засідання, у тому числі, у призначене на 19 грудня 2022 року здійснювалися за допомогою SMS-повідомлень. Згідно з представленою в справі довідкою таке повідомлення було доставлено ОСОБА_5 22 листопада 2022 року (т. 14, а. с. 13). Суд першої інстанції також направляв повістки за місцем проживання ОСОБА_5 .
Аргументи в касаційній скарзі ОСОБА_5 про те, що виклик у судове засідання за допомогою SMS-повідомлень за відсутності на це її письмової згоди суперечить приписам КПК та є необґрунтованими.
За змістом ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 136 КПК особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
У своїх рішеннях Верховний Суд раніше виснував, що якщо учасник справи надав суду телефон та електронну адресу, зазначивши їх у скарзі, то можна припустити, що він не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, у свою чергу, покладає на особу обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. Отже, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою вказаних ним засобів зв`язку, діє правомірно й добросовісно (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року, справа № 757/48467/21, провадження № 61-10924св22).
З матеріалів провадження вбачається, що в позовній заяві ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_7 завданої шкоди, наданій суду представником потерпілої (т. 1, а. с. 46), а також у письмових клопотаннях до суду зазначено як засіб зв`язку її номер телефону (т. 2 а. с. 134; т. 9, а. с. 147, 161, 178, 200, 234; т. 10, а. с. 63, 154); остання неодноразово отримувала повідомлення про виклик до суду телефоном і жодних зауважень щодо цього не висловлювала. Надалі саме на цей номер телефону надсилали SMS-повідомлення, які було доставлено потерпілій (відповідні довідки є у матеріалах провадження). У той же час упродовж розгляду справи в місцевому суді потерпіла користувалася послугами адвоката, якого також викликали до суду.
Отже, за окреслених обставин немає підстав уважати, що ОСОБА_5 не була обізнана про час і дату судових засідань.
Наведене свідчить про те, що потерпіла свідомо не скористалася своїм правом підтримувати обвинувачення, фактично відмовилася від його реалізації, не цікавилася процесом розгляду справи судом, не вживала будь-яких заходів щодо активної участі в судових засіданнях і це також вплинуло на тривалість провадження за подіями 2007 року.
За практикою Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (наприклад, рішення від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").
За правилами ч. 6 ст. 340 КПК повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому законом порядку, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах 2, 3 цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення є правильним у розумінні ч. 6 ст. 340 КПК.
Крім того, доводи про безпідставність закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7, подібні викладеним у касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який умотивовано з посиланням на матеріали справи і норми права відхилив їх.
Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оспорюваних ухвал, про що йдеться в касаційній скарзі, під час розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому подану касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів