ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22січня 2025 року
м. Київ
справа № 757/17452/21-ц
провадження № 61-455св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний банк України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду
м. Києва, у складі судді Григоренко І. В., від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В. Левенця Б. Б., від 27 листопада 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про стягнення компенсаційної виплати, премії за результативність роботи, недоплаченої заробітної плати, компенсації за втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки сплати сум, належних до виплати під час звільнення, та моральної шкоди.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, з 11 листопада
2019 року він працював на посаді директора Департаменту аналітики та наглядових технологій НБУ, а 16 липня 2020 року між сторонами було підписано трудовий контракт, строком 4 роки.
3. 24 лютого 2021 року його було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату і чисельності працівників згідно з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проте під час звільнення не був проведений повний розрахунок, що, зокрема, завдало йому моральних страждань.
4. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з НБУ на свою користь:
- передбачену умовами трудового договору компенсаційну виплату у розмірі 1 400 224,66 грн у зв`язку з достроковим розірванням контракту;
- премію за результативність за 2020 рік у розмірі 634 698грн;
- недоплачену заробітну плату за період з 18 квітня 2020 року по
28 серпня 2020 року у розмірі 436 044,36грн;
- компенсацію за втрату частини заробітної плати за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 24 479,05 грн;
- середній заробіток за час затримки оплати сум, належних до виплати під час звільнення, у розмірі 246 787,96 грн;
- моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
5. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 27 листопада 2023 року, провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
6. Суди попередніх інстанцій, вказали, що ОСОБА_1 на момент звільнення був службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище в розумінні Закону України "Про запобігання корупції". Трудові відносини службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, підпадають під категорію проходження публічної служби, а тому спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягаю розгляду адміністративними судами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
8. У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які
у березні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що судами попередніх інстанцій порушено норм норми процесуального права при вирішенні питання про закриття провадження у цивільній справі.
12. Зазначає, що у розглядуваній справі він не оскаржує наказ про своє звільнення, натомість спір стосується застосування норм права щодо оплати праці. Позовні вимоги заявлені до відповідача не як до суб`єкта владних повноважень, і не пов`язанні із захистом прав особи у сфері публічно-правових відносин.
13. Зауважує, що позовні вимоги є суто вимогами у сфері трудових відносин та мають розглядатись за правилами цивільного судочинства, оскільки спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі в ньому суб`єкта публічного права.
14. Наголошує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16, починаючи з 01 травня 2016 року службовці НБУ не є державними службовцями.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
15. У березні 2024 року НБУ подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Звертає увагу, що ОСОБА_1 був службовою особою, що у розумінні Закону України "Про запобігання корупції" займає відповідальне та особливо відповідальне становище. Трудові відносини, які стосуються позивача, підпадають під категорію проходження публічної служби, а спір, що виник є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
16. ОСОБА_1 працював на посаді директора Департаменту аналітики та наглядових технологій НБУ, з якої його 24 лютого 2021 року звільнено у зв`язку зі скороченням штату і чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
17. ОСОБА_1 подавав щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону "Про запобігання корупції".
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
18. За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, після її перегляду в апеляційному порядку, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
19. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
20. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
21. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
22. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
23. За змістом статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
24. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
26. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
27. 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10 грудня
2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII), який згідно з Преамбулою визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
28. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
29. Пунктом 9 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII встановлено, що дія цього Закону не поширюється на службовців НБУ.
30. Статтю 64 Закону України "Про Національний банк України", яка визначає статус працівників НБУ, приведено у відповідність до норм Закону № 889-VIII.
31. Водночас у справі, яка переглядається, позивач обіймав посаду директора Департаменту аналітики та наглядових технологій НБУ.
32. Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" (тут і далі в редакції, чинній на момент звільнення позивача з роботи в НБУ) особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
33. Відповідно до підпункту "и" пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим.
34. Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, члени Ради Національного банку України (крім Голови Національного банку України), особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.
35. Керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів належать до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище (див. примітку до
статті 513 Закону України "Про запобігання корупції").
36. Державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю (частина перша статті 1 Закону України "Про запобігання корупції").
37. За змістом статті 2 Закону України "Про Національний банк України" НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
38. Відповідач надав апеляційному суду пояснення, згідно з якими відповідно до пункту 8 розділу II Положення про принципи побудови організаційної структури НБУ України, затвердженого рішенням Правління НБУ 27 вересня 2019 року № 731-pш, "8. Підрозділи НБУ можуть бути самостійними та підпорядкованими: 1) до самостійних підрозділів належать департамент, управління, відділ центрального апарату, відокремлений підрозділ".
39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на момент звільнення з НБУ був службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище в розумінні Закону України "Про запобігання корупції" та подавав електронні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону "Про запобігання корупції".
40. Верховний Суд у постанові від 23 червня 2022 року у справі
№ 640/32687/20, аналізуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про запобігання корупції", дійшов висновку, що трудові відносини, які стосуються службових осіб, що у розумінні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, підпадають під категорію проходження вказаними особами саме публічної служби.
41. Підстав для ініціювання відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 червня 2022 року в справі № 640/32687/20, колегією суддів не встановлено.
42. За таких обставин суди попередніх інстанцій, встановивши, що
ОСОБА_1 на момент звільнення був особою, яка у розумінні Закону України "Про запобігання корупції" займає відповідальне або особливо відповідальне становище, дійшли правильного висновку, що спірні правовідносини є публічно-правовими як такі, що пов`язані з проходженням та звільненням позивача з публічної служби, а заявлений спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку із чим правильно закрили провадження у цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
43. Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що ним у розглядуваній справі не оскаржується наказ про звільнення, а спір стосується застосування норм права щодо оплати праці, оскільки спірні правовідносини пов`язані з проходженням та звільненням позивача з публічної служби, зокрема виплати сум належних працівнику при звільненні, а тому на них поширюється юрисдикція адміністративного суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц,
від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, від 05 червня
2019 року у справі № 686/23445/17).
44. Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
45. Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
46. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
47. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК Українисудові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд