ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 617/1851/19
провадження № 61-16975св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Старосалтівської селищної ради Чугуївського району Харківської області,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на рішення Вовчанського районного суду Харківської області в складі судді Глоби М. М. від 11 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Триголова В. М., від 17 жовтня 2023 року
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківські області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення та повернення земельної ділянки
Позов мотивовано тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року № 7071-СГ ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2 га для передачі в приватну власність із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, із зазначенням цільового призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 11 жовтня 2017 року № 19167-СГ затверджено землевпорядну документацію та надано ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046 із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
Відомості про право власності на вказану земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені на підставі рішення державного реєстратора КП "Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради" Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 січня 2018 року № 39195453.
ТОВ "АГ РІЕЛТІ" розробило проєкт землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки зі зміною цільового призначення для індивідуального садівництва, згідно якого остання не віднесена до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; лісогосподарського призначення та водного фонду; до земель історико-культурного призначення, тому проект землеустрою не погоджується з органами виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, культурної спадщини, лісового господарства, водного господарства.
Дані щодо зміни цільового призначення внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора КП "Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради" Харківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2018 року № 44032119 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1461056363216).
Разом з цим передана ОСОБА_1 земельна ділянка частково розміщена в межах прибережної захисної смуги Печенізького водосховища, тобто належить до земель водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність.
Крутизна схилів берегу Печенізького водосховища в місцевості розташування спірної земельної ділянки перевищує 3 градуси, у зв`язку з чим прибережна захисна смуга складає 200 м, а тому на земельній ділянці з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046 площа прибережної захисної смуги складає 1,6433 га.
Отже, розпорядження земельної ділянки у вказаній частині належить до компетенції Харківської ОДА та лише щодо надання в тимчасове користування, а не у приватну власність. Органи Держгеокадастру мають право розпоряджатись лише землями сільськогосподарського призначення.
Зазначені вище накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, є незаконними та підлягають скасуванню, а земельна ділянка - поверненню у власність державі.
У додаткових поясненнях до позовної заяви, поданих 27 грудня 2019 року, прокурор посилався на те, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001514 від 23 листопада 2018 року стало відомо про розташування на спірній земельній ділянці пам`ятки археології місцевого значення "Селище", яка взята під охорону держави рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів від 25 листопада 1972 року № 61, що унеможливлює приватизацію земельної ділянки.
З огляду на викладене заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 27 квітня 2017 року № 7011-СГ;
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність" від 11 жовтня 2017 року № 19167-СГ;
- скасувати рішення державного реєстратора КП "Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради" Харківської області Іващенко О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 січня 2018 року № 39195453 та від 14 листопада 2018 року № 44032119 (запис про право власності № 24378406);
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Старосалтівської селищної ради Чугуївського району Харківської області відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про порушення прав Харківської ОДА та Старосалтівської селищної ради у зв`язку із прийняттям ГУ Держгеокадастру у Харківській області наказів від 27 квітня 2017 року № 7011-СГ, від 11 жовтня 2017 року № 19167-СГ та виділенням ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки.
Обґрунтовуючи незаконність передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, прокурор послався на технічний звіт ТОВ "Земсервіс-Б" 2019 року, здобутий як доказ у кримінальному провадженні №42018220000001514.
Разом з цим, прокурор не надав суду відомості (підтвердження), що зміст технічного звіту ТОВ "Земсервіс-Б" як доказу у кримінальному провадженні оприлюднюється з дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, отриманому відповідно до вимог КПК України.
Прокурором суду також не надано відомостей про те, що спірна земельна ділянка оглядалася з дозволу її власника.
Натомість згідно з наданим стороною відповідача висновком судової земельно-технічної експертизи від 09 лютого 2021 року № 1271 спірна земельна ділянка розташована за межею прибережної захисної смуги. Крім того земельна ділянка розташована за межами с. Металівка, тобто за межами місцезнаходження пам`ятки археології "Селище", яка розташована в цьому населеному пункті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
24 листопада 2023 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 11 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Крім того, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2020 року справа № 469/1393/16-ц, від 15 вересня 2020 року справа № 469/1044/17, від 31 липня 2019 року справа № 813/4701/16, від 12 лютого 2020 року справа № 910/21067/17, від 05 жовтня 2020 року справа № 607/2905/18, від 13 квітня 2021 року справа № 909/722/14, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована наступним.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, а також земель історико-культурного призначення (на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини), прямо суперечить нормам статей 83, 84 цього кодексу, оскільки вказані категорії земель є землями з обмеженим оборотом.
Відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення фактичного розміру і межі прибережної захисної смуги та її невизначення відповідними органами державної влади на території населеного пункту не може трактуватися як відсутність цієї смуги та не надає можливості до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадають під нормативно визначену зону прибережної захисної смуги.
Крім того, розташування спірної земельної ділянки в межах пам`ятки археології та прибережних захисних смуг вказує на неможливість виникнення приватного власника крім випадків, передбачених законом.
При цьому неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки археології.
Суд не позбавлений можливості встановити фактичні межі прибережної захисної смуги та пам`ятки археології.
Прокурор у встановлений процесуальним законом спосіб довів факт перебування спірної земельної ділянки у нормативно-визначеній прибережній захисній смузі Печенізького водосховища шляхом долучення до матеріалів справи технічного звіту інженерно-геодезичних вишукувань, які проведені уповноваженою особою 11 листопада 2019 року.
Натомість висновок експерта від 09 лютого 2021 року № 1271, наданий відповідачем, не може бути належним і достатнім доказом у справі, оскільки складений без урахування всіх необхідних технічних матеріалів.
При оцінці вказаного висновку слід враховувати, що огляд місця події не є тотожним обшуку, яка є слідчою дією та вимагає наявність судового рішення як підставу для її проведення.
Лист Департаменту культури і туризму Харківської ОДА № 05-25/248 від 29 січня 2021 року жодним чином не спростовує інформацію, надану на запит прокурора та наведену в листі Управління культури та туризму Харківської ОДА від 14 листопада 2019 року № 02-38-3469, який підтверджує розташування спірної земельної ділянки в межах пам`ятки археології місцевого значення "Селище" на підставі відповідних картографічних матеріалів, що перебувають в розпорядженні зазначеного уповноваженого органу та які додано до листа від 14 листопада 2019 року.
Крім того, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, прийнявши до розгляду докази, надані відповідачем вже після встановленого судом строку для надання відзиву та через 7 місяців після закриття підготовчого провадження.
Відзиви від інших учасників справи (відповідачів та третіх осіб) до суду не надходили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року поновлено Полтавській обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 11 листопада 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 617/1851/19.
У грудні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року
№ 7011-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2 га для передачі в приватну власність із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.
На замовлення ОСОБА_1 ТОВ "АГ РІЕЛТІ" виготовило проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 11 жовтня 2017 року № 19167-СГ затверджено вказаний проєкт землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 1,6 га, у тому числі пасовища, площею 2 га (кадастровий номер 6321655800:03:001:0046) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної територіальної громади Вовчанського району Харківської області.
У подальшому, також на замовлення ОСОБА_1, ТОВ "АГ РІЕЛТІ" виготовило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення приватної власності, кадастровий номер 6321655800:03:001:0046 для індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.
Рішенням державного реєстратора КП "Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради" Іващенко О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39195453, від 15 січня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 6321655800:03:001:0046, площею 2 га за ОСОБА_1 .
Відповідно до технічного звіту з інженерно-геодезичних вишукувань на земельній ділянці з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046, що розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, складеного ТОВ "Земсервіс-Б" на підставі листа Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області від 08 листопада 2019 року № 32-6012-19, рельєф виражений невеликими пагорбами та крутим схилом, за графічними матеріалами вирахувано, що на земельній ділянці ухил в частині території перевищує 3 градуси. У такому випадку відповідно до статті 88 ВК України за рахунок невеликих пагорбів в рельєфі на земельній ділянці і ухилів більше 3 градусів прибережна захисна смуга Печенізького водосховища повинна подвоюватись зі 100 м до 200 м. Площа прибережної захисної смуги складає 1,3698 га.
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" від 09 лютого 2021 року № 1271 земельна ділянка прибережної захисної смуги, що підлягала зйомці, лежить на лівому березі Печенізького водосховища та має пологий рельєф з незначним ухилом: 0-3 градуси. Ширина прибережної захисної смуги на даній території складає 100 м і більше від урізу води. Земельна ділянка за кадастровим номером 6321655800:03:001:0046 знаходиться за межою прибережної захисної смуги. Перетини контурів вказаної земельної ділянки з межою прибережної захисної смуги водосховища відсутні (т. 2, а. с. 102-113).
Вказане експертне дослідження проводилось на підставі технічного звіту з інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки, складеного в 2020 році ВК ФП "Істок", схеми контуру зйомки та контуру прибережної захисної смуги, відомостей координат точок повороту земельної ділянки.
Згідно з відповіддю начальника Управління культури і туризму Харківської ОДА у листі від 14 листопаді 2019 року № 02-38/3469 відповідно до матеріалів, наявних в Управлінні, на земельній ділянці з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046 розташована пам`ятка археології місцевого значення "Селище" (взята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25 січня 1972 року № 61, охор. № 612).
Відповідно до листа начальника ГУ Держгеокадастру у Харківській області
№ 29-20-9-1447/0/19-21 від 24 лютого 2021 року відомості з координатами меж пам`ятки археології, координатами поворотних точок меж, акт виносу в натурі з прив`язкою до місцевості стосовно пам`ятки археології (історії та культури) "Селище" - відсутні (т. 2, а. с. 116).
Згідно з листом директора Департаменту культури і туризму Харківської ОДА
№ 05-25/248 від 29 січня 2021 року об`єкт культурної спадщини "Селище" перебуває на державному обліку як пам`ятка археології місцевого значення та має охоронний номер 4639-Ха. Місцезнаходження пам`ятки - с. Металівка, Старосалтівська територіальна громада. Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 вересня 2020 року № 2088 об`єкт культурної спадщини "Селище" занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення. На вказану пам`ятку археології місцевого значення не складено паспорт об`єкта культурної спадщини (т. 2, а. с. 117).
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам постанова Полтавського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року не відповідає.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі історико-культурного призначення, землі водного фонду.
Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. При наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.
Згідно з частинами першою, другою, пунктами "в", "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 53 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
Відповідно до статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Згідно з пунктом "г" частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
У статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель належать землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що розміщені під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю. У документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Звертаючись до суду з указаним позовом та апеляційною скаргою, прокурор обґрунтовував свої вимоги належністю спірної ділянки до земель водного та історико-культурного призначення, а також невідповідністю технічної документації із землеустрою вимогам земельного законодавства.
Зокрема, зазначав, що спірна земельна ділянка знаходиться біля урізу води (на відстані 100 м), у прибережній зоні. При цьому оскільки крутизна схилів на цій території перевищує три градуси.
На підтвердження обставин розташування спірної земельної ділянки біля урізу води у прибережній зоні, прокурор долучив до позовної заяви технічний звіт з інженерно-геодезичних вишукувань, складений ТОВ "Земсервіс-Б" на підставі листа Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області від 08 листопада 2019 року № 32-6012-19. Суди попередніх інстанцій вказаний технічний звіт до уваги не взяли, вказавши про його неналежність та недопустимість як доказу.
Натомість, відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що земельна ділянка знаходиться за межею прибережної захисної смуги, про що свідчить наданий відповідачем ОСОБА_1 висновок судової земельно-технічної експертизи від 09 лютого 2021 року, складений на замовлення представника відповідача - адвоката Жовновача А. М.
Верховний Суд вважає такі висновки передчасними, з огляду на таке.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті
81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та покладаючи в основу судового рішення висновок експерта від 09 лютого 2021 року № 1271, апеляційний суд не врахував, що експертне дослідження щодо визначення крутизни схилу спірної земельної ділянки експерт проводив без огляду земельної ділянки.
Проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки експерту наданий не був. Це підтверджено змістом указаного висновку, згідно з яким представник відповідача повідомив про втрату проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Під час проведення дослідження представник відповідача просив використовувати матеріали інженерно-геодезичних вишукувань земельної ділянки, складені в 2020 році ВК ФП "Істок".
Разом з цим, вказаний технічний звіт, який фактично був підставою для складення цього висновку, у матеріалах справи відсутній. Зміст цього звіту апеляційний суд не з`ясував.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що наданий прокурором технічний звіт, який складений 11 листопада 2019 року ТОВ "Земсервіс-Б", є доказом у кримінальному провадженні, тому не може бути використаний в цій справі без дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, є безпідставними. Технічний звіт розроблений на замовлення прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2, який в силу вимог статті 222 КПК України сам і надає дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування іншим особам. Отже, подання прокурором такого доказу в межах цієї цивільної справи не є порушенням вимог закону. Відповідно цей технічний звіт повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами в справі.
Зазначення судами про попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як підставу для прийняття до відома експертного висновку від 09 лютого 2021 року № 1271, наданого представником відповідача, є помилковим, оскільки за змістом частини п`ятої статті 105 ЦПК України про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, експерта попереджає суд в ухвалі про призначення експертизи.
Натомість висновок від 09 лютого 2021 року № 1271 виконано судовим експертом Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Опарою О. С. щодо масиву земельних ділянок на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046, на замовлення адвоката Жовновача А. М., який надає правничу допомогу власникам земельних ділянок, у тому числі ОСОБА_1 .
Окрім цього, як на підставу для задоволення позову прокурор посилався на те, що на спірній земельній ділянці розташована пам`ятка археології місцевого значення. На підтвердження таких обставин прокурор надав, зокрема лист Управління культури і туризму Харківської ОДА від 14 листопада 2019 року з доданими до нього рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25 січня 1972 року № 61 про затвердження списків пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, координатами поворотних точок земельних ділянок та схем їх розташування. Проте апеляційний суд доводи прокурора в цій частині належним чином не перевірив, надані ним докази не дослідив. Відповідно дійсного місцезнаходження пам`ятки археології "Селище" не з`ясував.
До схожих висновків Верховний Суд дійшов під час розгляду справ № 617/1848/19 (постанова від 18 жовтня 2023 року), № 617/1855/19 (постанова від 15 січня 2025 року).
У контексті висновків судів попередніх інстанцій про те, що на пам`ятку археології "Селище" не складено паспорт об`єкта культурної спадщини та відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження включення пам`ятки до Державного земельного кадастру, планів землекористування, проєктів землеустрою, іншої проєктно-планувальної та містобудівної документації, колегія суддів зазначає таке.
Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0046 до категорії земель історико-культурного призначення може бути виключно розташування на ній об`єкта, визначеного статтями 53, 54 ЗК України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: пам`ятки археології місцевого значення "Селище". Саме по собі неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21 (провадження № К/990/18928/23).
Як зазначено вище, дійсного місцезнаходження пам`ятки археології "Селище" судом не з`ясовано.
З огляду на викладене, постанова апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки такий висновок суду є передчасним, зроблений на підставі неповного з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Щодо клопотання заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про розгляд справи за участю прокурора Офісу Генерального прокурора Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю прокурора Офісу Генерального прокурора не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.
Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику учасників справи в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора.