ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 524/6017/22
провадження № 61-13387св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Полтавська обласна прокуратура, Одеська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у складі колегії суддів:Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., Панченка О. О., та касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2024 року у складі судді Рибалки Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2024 рокуу складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської обласної прокуратури, Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування, прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він з 04 серпня 2009 року до 17 жовтня 2019 року незаконно перебував під слідством, судом, у розшуку, був позбавлений протягом 10 місяців свободи на підставі необґрунтованої підозри та обвинувачень. Вироком суду, який набрав законної сили, його визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
Вказував, що незаконне перебування під слідством призвело до втрати його здоровʼя, заробітку, який він отримував працюючи водієм тягача в Республіці Польща. Також він зазнав моральних страждань від незаконного кримінального переслідування, яке відбувалося протягом 10 років, що призвело до тривалого порушення його нормальних життєвих зав`язків, погіршення здоров`я та позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та рідними.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави на його користь моральну шкоду у розмірі 1 152 400,00 грн, яка складається із: 817 400,00 грн (6 700,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати) х 122 місяців (час перебування під слідством та судом)), 335 000,00 грн (6 700,00 грн х 5 (кількість розмірів мінімальних заробітних плат х 10 місяців перебування під вартою)), а також стягнути з держави на його користь майнову шкоду у розмірі 368 500,00 грн, яку завдано у зв`язку втратою роботи, яку він мав на час затримання.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 179 200,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування, прокуратури, грошові кошти у розмірі 368 500,00 грн на відшкодування майнової шкоди та судові витрати - витрати на правничу допомогу у розмірі 5 400,00 грн.
У решті вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що у зв`язку із ухваленням щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку, останній на підставі пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" має право на отримання відшкодування шкоди згідно із вказаним законом.
Вирішуючи питання про можливість відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1, суд врахував, що він дійсно довгий час перебував під слідством та судом, мав душевні переживання у зв`язку з цим, втратив нормальні життєві зв`язки у суспільстві, а отже йому слід присудити відповідне відшкодування.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з розміру мінімальної заробітної плати 1 600,00 грн, що застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду.
Установивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 23 лютого 2012 року до 17 жовтня 2019 року, тобто 92 місяці, та із них 10 місяців під вартою, ураховуючи вимоги розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за період перебування позивача під вартою слід визначити моральну шкоду виходячи з трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць (10 міс. х 3 розміри мінімальної заробітної плати х 1 600,00 грн = 48 000,00 грн), а за інший період перебування під слідством і судом, який становить 82 місяці (92 міс.-10 міс.), слід стягнути гарантований законом мінімум відшкодування моральної шкоди (82 міс. х 1 розмір мінімальної заробітної плати х 1 600,00 грн = 131 200,00 грн).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що загальний розмір моральної шкоди за весь час перебування позивача під слідством і судом становить 179 200,00 грн (48 000,00 грн + 131 200,00 грн).
Вирішуючи питання про можливість відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що внаслідок незаконних дій він був позбавлений заробітку, який він мав на час затримання та втратив у зв`язку з перебуванням під вартою.
Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позивач поніс витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у судів першої інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2024 рокуапеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, Полтавської обласної прокуратури, заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2024 року в частині задоволених вимог про відшкодування майнової шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених вимог відмовлено.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2024 року в частині відшкодування моральної шкоди змінено, збільшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, до 734 400,00 грн.
Стягнуто з держави України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 600,00 грн.
В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 травня 2024 року залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 23 лютого 2012 року (момент притягнення позивача як обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення) до 17 жовтня 2019 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 91 місяць та 24 дні. Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 289 КК України у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, а тому позивач має право на відшкодування шкоди в силу положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Змінюючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, апеляційний суд керувався тим, що справа розглянута судом першої інстанції 16 травня 2024 року. Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" з 01 квітня 2024 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з держави України на користь ОСОБА_1 слід стягнути моральну шкоду за 91 місяць 24 дні (з врахуванням 10 місячного строку перебування під вартою) у розмірі 734 400,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про відшкодування майнової шкоди та відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що довідка Компанії "Logitrans Poland Sp.zo.o." від 01 червня 2020 року не може бути прийнята як доказ, оскільки іноземний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази перебування позивача у трудових відносинах із зазначеним у довідці підприємством, зокрема не підтверджено факт працевлаштування на посаду водія тягача з напівпричепом, та не надано доказів того, що у зв`язку із притягненням позивача до кримінальної відповідальності припинено трудові відносини, а також не підтверджено розмір заробітної плати та її структуру.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У жовтні 2024 року керівник Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив змінити постанову апеляційного суду, зменшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, з 734 400,00 грн до 148 480,00 грн.
Підставами касаційного оскарження керівник Полтавської обласної прокуратури зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно визначив розмір моральної шкоди, розрахований виходячи з мінімальної заробітної плати у сумі 8 000,00 грн, визначений статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а не спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600,00 грн, яка вказана цією статтею. З урахуванням положень статті 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" на користь позивача підлягає стягненню 148 480,00 грн (91 місяці х 1 600,00 грн = 147 200,00 грн + 1 280,00 грн (24 дні х 1 600,00 грн/30) на відшкодування моральної шкоди.
У жовтні 2024 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, зменшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, до 148 480,00 грн.
Підставою касаційного оскарження заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до положень чинної на час розгляду справи статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1 600,00 грн. Отже, гарантований державою розмір відшкодування, розрахований виходячи з вказаного розміру мінімальної заробітної плати станом на час вирішення справи, на який має право претендувати позивач за період перебування під слідством та судом упродовж 91 місяця та 24 днів становить 148 480,00 грн (91 міс. х 1 600,00 грн + (1 600,00 грн/30 днів) х 24 дні).
Апеляційний суд дійшов помилково висновку про те, що гарантований державою розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 слід розраховувати виходячи з 8 000,00 грн за кожен місяць перебування під слідством та судом, який становить 734 400,00 грн, а суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди за період перебування позивача під вартою, помилково виходив із трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць.
Суди попередніх інстанції, стягнувши на користь позивача моральну шкоду фактично у більшому розмірі ніж мінімально гарантована сума, залишили поза увагою, що стягнута сума не відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Гарантований розмір у сумі 148 480,00 грн відшкодування є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи та справедливої сатисфакції, зважаючи на встановлені у цій справі обставини, і підстав для його збільшення немає.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив на касаційні скарги не надходив.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою прокурора відділу прокуратури Одеської області від 04 серпня 2009 року порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_1 за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, що спричинило ОСОБА_3 майнову шкоду у великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України. Кримінальну справу для організації проведення досудового розслідування направлено прокурору Татарбунарського району Одеської області.
Постановою слідчого Татарбунарського РВ ГУ МВС України в Одеській області від 04 жовтня 2009 року змінено кваліфікацію діяння ОСОБА_1 у кримінальній справі з частини третьої статті 289 КК України на частину третю статті 185 КК України. Цього ж дня постановою слідчого досудове розслідування у кримінальній справі № 051200900223 призупинено до встановлення конкретних осіб, які вчинили злочин.
Постановою слідчого від 28 листопада 2011 року вирішено примусово доставити ОСОБА_1 до Татарбунарського РВ ГУ МВС України в Одеській області для проведення слідчих дій.
23 лютого 2012 року постановою начальника Татарбунарського РВ ГУ МВС України в Одеській області притягнуто як обвинуваченого ОСОБА_1 та предʼявлено йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.
24 лютого 2012 року постановою Татарбунарського районного суду Одеської області надано дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_1 та доставку його до суду для вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
24 лютого 2012 року постановою начальника Татарбунарського РВ ГУ МВС України в Одеській області досудове розслідування у кримінальній справі № 051200900223 зупинено у зв`язку з розшуком обвинуваченого ОСОБА_1
18 грудня 2012 року відомості про вказану кримінальну справу внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012170440000072.
21 січня 2013 року у кримінальному провадженні № 12012170440000072 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України. Постановою слідчого цього ж дня досудове розслідування зупинене.
26 лютого 2016 року прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури визначено підслідність кримінального провадження за Кременчуцьким ВП ГУНП в Полтавській області.
21 червня 2016 року на підставі постанови Окружного суду м. Варшави ОСОБА_1 був арештований.
Згідно з постановою старшого слідчого СВ Кременчуцького ВП ГУНП в Полтавській області від 21 липня 2016 року змінено кваліфікацію кримінального правопорушення з частини третьої статті 185 КК України на частину третю статті 289 КК України.
21 липня 2016 року старшим слідчим складено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_1
22 липня 2016 року ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука, за клопотанням старшого слідчого, погодженого прокурором, обрано відносно підозрюваного ОСОБА_1, який перебував у міжнародному розшуку, запобіжний захід у виді тримання під вартою. Строк запобіжного заходу постановлено рахувати з моменту фактичного затримання підозрюваного на території України.
Окружним судом м. Варшави продовжувався строк дії арешту ОСОБА_1, а постановою від 26 серпня 2016 року, за запитом Генеральної прокуратури України від 05 серпня 2016 року, судом вирішено за можливе видати ОСОБА_1 органам правосуддя України для здійснення розслідування проти нього кримінальної справи.
Постановою Міністра юстиції Республіки Польща від 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 виданий органам правосуддя України.
17 березня 2017 року ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 21 квітня 2017 року раніше обраний ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 липня 2016 року.
Ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20 квітня 2017 року запобіжний захід змінено на цілодобовий домашній арешт.
ОСОБА_1 безперервно перебував під вартою у межах вказаного кримінального провадження з 21 червня 2016 року до 20 квітня 2017 року.
13 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено остаточно про зміну раніше повідомленої підозри, а саме у тому, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
15 травня 2017 року старшим слідчим складений та прокурором Кременчуцької місцевої прокуратури затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012170440000072 відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 289 КК України, який направлений до суду для розгляду по суті.
Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 травня 2019 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим та виправданий у предʼявленому обвинуваченні за частиною третьою статті 289 КК України у звʼязку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, який ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.
Згідно з довідкою Компанії "Logitrans Poland Sp.zo.o." від 01 червня 2020 року ОСОБА_1 працював водієм тягача в Компанії "Logitrans Poland Sp.zo.o." починаючи з 12 травня 2016 року, тобто на час його арешту в Республіці Польща за запитом Генеральної прокуратури України у межах наведеного кримінального провадження. Базова заробітна плата складала 2 600 злотих + надбавки 2 400 злотих, а всього 5 000 злотих. У 2019 році ОСОБА_1 знову прийнятий на цю ж посаду з базовим окладом 2 600 злотих + надбавки 3 400 злотих, а всього 6 000 злотих. У 2020 році щомісячна заробітна плата ОСОБА_1 в цій же компанії складала 2 600 злотих + добові 3 400 злотих.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 23 лютого 2012 року (момент притягнення позивача як обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення) до 17 жовтня 2019 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 91 місяць та 24 дні.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, керувався тим, що з 01 січня 2024 року, у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", змінилося правове регулювання визначення розміру мінімальної заробітної плати. Зокрема, у загальному випадку такий розмір встановлений у 7 100,00 грн (з 01 січня 2024 року) та 8 000,00 грн (з 01 квітня 2024 року), але окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
Змінюючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд апеляційної інстанції виходивз розміру мінімальної заробітної плати 8 000,00 грн, який визначений статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" з 01 квітня 2024 року.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату:
у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн;
у погодинному розмірі: з 01 січня - 42,6 грн, з 01 квітня - 48,00 грн.
Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування "мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду", "виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом", "мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування", а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеноїна час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Апеляційний суд врахував строк перебування позивача під слідством і судом (91 місяць та 24 дні), мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (8 000,00 грн) та, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, а також приймаючи до уваги перебування його під вартою, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди у розмірі 734 400,00 грн, що на переконання Верховного Суду відповідає принципам розумності та справедливості.
Посилання у касаційних скаргах на те, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600,00 грн, яка вказана статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", є безпідставними.
Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
Отже, стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.
Посилання у касаційних скаргах на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.