ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 607/13129/22
провадження № 61-16014св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Притула Оксана Богданівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2024 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 01 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хоми М. В., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування квартири з чужого незаконного володіння, припинення права власності на квартиру та скасування державної реєстрації речових прав на квартиру.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його брат ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема на квартиру
АДРЕСА_1 .
3. Посилався на те, що 05 березня 2019 року він звернувся до нотаріуса за місцем смерті брата ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу.
4. Однак, він не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки право власності на спірну квартиру на цей час зареєстроване не за померлим ОСОБА_3, а за іншою особою.
5. Зокрема, 21 лютого 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, яка належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації,
13 серпня 1996 року згідно з розпорядженням від 07 серпня 1996 року № НОМЕР_1 та зареєстрованого в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року за № 15145.
6. Однак, висновком експерта № 3/3-160/20 від 25 лютого 2015 року встановлено, що відбитки гербових печаток на вказаному свідоцтві нанесені не печатками, а рельєфними кліше. Також згідно з висновком експерта
№ 3/3-170/20 від 04 березня 2020 року, підписи від імені керівника МБТІ ОСОБА_6 на лицевому та зворотньому боці свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.
7. 27 лютого 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.
8. Зазначав, що власником квартири АДРЕСА_1 був померлий ОСОБА_3, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, та який ніяких намірів та дій щодо відчуження спірної квартири не здійснював. Спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, внаслідок підроблення свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року на ім`я ОСОБА_4, та була у подальшому відчужена останньою, хоча вона не мала права відчужувати це майно.
9. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2, визнавши за ним право власності на зазначену квартиру в порядку спадкування після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію його речових прав на вказану квартиру, проведену 27 лютого 2020 року приватним нотаріусом Жовніром І. Т., номер запису про право власності: 35701187, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51363536 від 27 лютого 2020 року.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
11. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12. Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, в якій ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частка цієї квартири.
13. Скасовано державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, проведену
27 лютого 2020 року приватним нотаріусом Жовніром І. Т., номер запису про право власності: 35701187, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51363536 від 27 лютого 2020 року.
14. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне спадкове майно, 1/2 частка якої була успадкована позивачем ОСОБА_1, вибуло з володіння власника поза його волею. З урахуванням встановленого вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року факту відчуження ОСОБА_4 спірної квартири на підставі підроблених документів, а також складу спадкоємців за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3, та їх часток у спадщині, суд першої інстанції вважав обґрунтованими позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, та витребування з володіння ОСОБА_2 на користь позивача 1/2 частки вказаної квартири, скасувавши державну реєстрацію речових прав за ОСОБА_2 .
16. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
17. Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 лише у частині, які стосувалися визнання за позивачем права власності на цілу спірну квартиру. Позовні вимоги, які пред`являлися позивачем до відповідача ОСОБА_2 були задоволені у повному обсязі. Підстави для відшкодування ОСОБА_2 понесених ним судових витрат відсутні.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
18. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2024 року залишено без змін. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20 березня 2024 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою, у сумі 6 600,00 грн.
19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для витребування 1/2 частини спірної квартири на користь позивача, який успадкував її після смерті свого брата ОСОБА_3 . Зазначено, що таке витребування сприятиме забезпеченню "справедливого балансу" між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
20. Водночас, суд апеляційної інстанції вражав помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу. Зазначено, що оскільки ОСОБА_1 пред`являлися до відповідача
ОСОБА_2 три позовні вимоги, одна з яких задоволена повністю, дві вимоги задоволені наполовину, на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог. Підстав для зменшення суми заявлених відповідачем судових витрат не встановлено, з огляду на відсутність заяви позивача про їх зменшення.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21. 02 грудня 2024 року ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат
Притула О. Б., через підсистему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладениху постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17,
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що він є добросовісним набувачем спірної квартири, через що вона не може бути витребувана з його володіння. Вважає, що жодним документом не спростовано факт його добросовісності, а тому застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин є помилковим.
24. Наголошує на тому, що на момент придбання ним спірного майна будь-які його обтяження були відсутні, а тому він не знав і не міг знати про те, що інші особи, окрім нього, мають права на квартиру АДРЕСА_1, добросовісно покладався на відомості, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
25. Зауважує, що він придбав спірне нерухоме майно, яке було відчужене ОСОБА_4, як його співвласником, а тому вибуття майна з володіння власника відбулося за її згодою. Крім того, позивач ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрованим власником квартири АДРЕСА_1, в тому числі як і власник 1/2 частки цієї квартири.
26. Вважає, що витребування у нього спірної квартири призведе до порушення прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а також не сприятиме забезпеченню справедливого балансу між інтересами сторін спору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарженнярішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2024 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року, витребувано матеріали справи № 607/13129/22 з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Притула О. Б., про зупинення дії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження.
28. 25 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
29. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду Верховним Судом у складі колегії з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
31. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1, яка належала померлому на підставі свідоцтва, виданого 15 серпня 1996 року згідно з розпорядженням органу приватизації № 14707 від 07 серпня 1996 року.
32. 05 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса за місцем смерті брата ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу
№ 24/2019.
33. Після смерті ОСОБА_3 залишилося два спадкоємці за законом: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4, які прийняли спадщину, проте не отримали свідоцтво про право на спадщину на вказане спадкове майно.
34. Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1 належить на право власності ОСОБА_4 . Свідоцтво видано згідно з розпорядженням бюро технічної інвентаризації Тернопільської міської ради від 07 серпня 1996 року № НОМЕР_1.
35. Проте розпорядженням начальника Міського бюро технічної інвентаризації за № НОМЕР_1, датоване 19 серпня 1996 року, було видане свідоцтво на ім`я іншої особи ОСОБА_7 та іншу квартиру за адресою:
АДРЕСА_2 .
36. Згідно з листом ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" від 22 жовтня 2019 року № 1412/07-2, станом на 29 грудня 2012 року власником спірної квартири є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва, виданого 15 серпня 1996 року відповідно до розпорядження органу приватизації від 07 серпня 1996 року № 14707. ОСОБА_4 не має зареєстрованого нерухомого майна у м. Тернополі.
37. ОСОБА_3 на вказану квартиру виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів видано ордер на житлове приміщення від 12 липня 1995 року № 362.
38. Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 липня 2019 року до Реєстру внесені відомості про реєстрацію кримінального провадження № 12019210010002021 щодо шахрайських дій ОСОБА_4 за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України.
39. У висновку експерта від 25 лютого 2020 року № 3/3-160/20, складеному у межах кримінального провадження № 12019210010002021, вказано, що відбитки гербових печаток на свідоцтві про право власності на житло
від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_4 за № НОМЕР_1, на лицевому та зворотному боці нанесені не печатками, зразки відбитків яких представленні на дослідження, а нанесені рельєфним кліше.
40. У висновку експерта від 04 березня 2020 року № 3/3-107/20, складеному у межах кримінального провадження № 12019210010002021, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_6 (начальник бюро технічної інвентаризації) на лицевому та зворотному боці свідоцтва про право власності на житло
від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_4 за № НОМЕР_1, виконанні рукописним способом. Ці підписи виконанні не ОСОБА_6, а іншою особою.
41. 21 лютого 2019 року між ОСОБА_4 (продавець) з однієї сторони та ОСОБА_5 (покупець) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т. Л. 21 лютого 2019 року за реєстровим № 133.
42. Згідно з пунктом 1 договору продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність квартиру
АДРЕСА_1, яка має наступні характеристики: двокімнатна квартира, загальна площа 54,1 кв. м, житлова площа 33,4 кв. м.
43. Пунктом 2 договору передбачено, що нерухоме майно належало продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації 13 серпня 1996 року згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року № НОМЕР_1 та зареєстрованого в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації
13 серпня 1996 року за № 15145.
44. Право власності на квартиру
АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2019 року за № 30061507, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1753499461101, що підтверджується витягом №154536166.
45. 27 лютого 2020 року між ОСОБА_5 (продавець) з однієї сторони та ОСОБА_2 (покупець) з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т. 27 лютого 2020 року за реєстровим № 1198. Згідно з умовами договору, продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1, яка має наступні характеристики: двокімнатна квартира, загальна площа 54,1 кв. м, житлова площа 33,4 кв. м.
46. ОСОБА_2 зареєстрував право власності на зазначену квартиру, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 204921742.
47. Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України та призначено їй покарання у виді арешту строком на 3 місяці. Звільнено ОСОБА_4 від призначеного судом покарання на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
48. У зазначеному вироку судом встановлено, що обвинуваченою ОСОБА_4, яка знала, що квартира АДРЕСА_1 їй не належить і не належала на праві особистої власності в силу закону, не вчинено дій, які передбачені нормами законодавства на правомірне оформлення права власності на квартиру, було пред`явлено нотаріусу, серед інших документів, свідоцтво на право власності на квартиру з внесеними у ньому неправдивими відомостями, з метою продажу квартири. Тобто, метою використання ОСОБА_4 офіційного документа з внесеними до нього неправдивими відомостями було отримання нею певних суб`єктивних прав, які мають конкретний характер, - права власності на квартиру.
Позиція Верховного Суду
49. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
50. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
51. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
52. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
53. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
54. Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
55. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
56. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
57. Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
58. Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
59. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
60. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого брата ОСОБА_3, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувшись в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщини. Водночас, спадкове майно було незаконно відчужене після смерті спадкодавця на користь третіх осіб на підставі підробного свідоцтва про право власності на житло, виданого 13 серпня 1996 року Міським бюро технічної інвентаризації згідно з розпорядженням (наказом) від 07 серпня 1996 року №14896, зареєстрованого в Міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 15145, що встановлено вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року.
62. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема й на витребування цього майна від добросовісного набувача.
63. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
64. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
65. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
66. Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
67. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Увипадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
68. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
69. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц.
70. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
71. Зазначені висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17, від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21.
72. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
73. Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18,постанова від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
74. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц).
75. Критеріями втручання у право на мирне володіння майном на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
76. Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
77. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
78. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.
79. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, пункт 100).
80. Встановивши, що спірне спадкове майно вибуло з володіння поза волею спадкодавця і спадкоємця, на підставі умисних незаконних дій інших осіб, що було встановлено вироком суду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування на користь позивача належної йому у порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_3 1/2 частини спірної квартири.
81. Судове рішення спрямоване на захист порушеного права позивача на майно, а також переслідує загальносуспільні цілі з утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав на нерухоме майно.
82. Судами враховано необхідність дотримання справедливого балансу інтересів сторін спору та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З огляду на встановлені в порядку частини шостої статті 82 ЦПК України обставини умисного та незаконного відчуження майна померлого ОСОБА_3, перепродажу квартири протягом незначного періоду часу та під час досудового розслідування кримінального провадження про вчинення незаконних дій продавцем квартири, яка увійшла до складу спадщини, а також під час розгляду справі № 607/27139/19 про визнання недійсним свідоцтва та договору купівлі-продажу, колегія суддів вважає загалом обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що витребування належної у порядку спадкування на користь позивача 1/2 частини спірної квартири з володіння відповідача не порушуватиме критерії пропорційності втручання у право останнього, сприятиме забезпеченню справедливого балансуміж інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
83. У контексті забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін спору, судами попередніх інстанцій правильно зауважено, що відповідач, як кінцевий набувач, з володіння якого витребовується нерухоме майно, не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких було придбано майно, про відшкодування збитків (схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі
№ 206/4841/20).
84. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановили фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надали належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
85. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.
86. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
87. Висновки суду першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
88. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі
№ 910/8115/19(910/13492/21)).
89. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
90. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
91. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Притула О. Б., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду