ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 463/9009/21
провадження № 61-15911св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівський національний університет імені Івана Франка,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Микита Тарас Володимирович, на рішення Личаківського районного суду м. Львова у складі судді Мармаша В. Я. від 24 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М., від 12 листопада 2024 року, і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У серпні 2021 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівський національний університет імені Івана Франка, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.
2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, щодержаві в особі МОН України на праві власності належить будинок АДРЕСА_1, що знаходиться в оперативному управлінні ЛНУ ім. І. Франка. Незважаючи на те, що житловий будинок є у державній власності, батько відповідача ОСОБА_2 приватизував квартиру АДРЕСА_2 у цьому будинку. У подальшому, в кримінальному провадженні постановленою судом ухвалою встановлено факт підробки документів, на підставі яких приватизована квартира. Розпорядженням голови Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 23 травня
2001 року № 610, на підставі звернення ОСОБА_2 у будинку
АДРЕСА_1 було знято нумерацію квартири АДРЕСА_2 та присвоєно квартирі окремий будинковий номер " АДРЕСА_3", про що в подальшому видано відповідне свідоцтво. 21 жовтня 2004 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради видала розпорядження "Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_2", видано свідоцтво про право власності. Після цього на підставі договору дарування
від 14 грудня 2004 року вказаний будинок набув у власність ОСОБА_1, 10 лютого 2005 року проведено державну реєстрацію права власності.
3. Постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня
2021 року у справі № 463/6643/18 встановлено відсутність волевиявлення власника на приватизацію спірної квартири.
4. З урахуванням зазначеного, прокурор просив: витребувати з приватної власності ОСОБА_1 у власність держави в особі МОН України нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м з одночасним припиненням права власності.
Основний зміст та мотиви судових рішень ухвалених у справі
5. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня
2023 року позов задоволено. Витребувано з приватної власності ОСОБА_1 у власність держави в особі МОН України нерухоме майно - житловий будинок
АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м. Скасовано державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 41,7 кв. м за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відносно майна
ЛНУ ім. І. Франка, управління яким здійснюється МОН України, законом встановлена заборона на його відчуження, в тому числі в порядку приватизації. Документи, на підставі яких відбулась приватизація державного житлового фонду - квартири АДРЕСА_4, прийняті за відсутності волевиявлення власника - держави в особі МОН України. Повернення житлового будинку, незаконно відчуженого фізичній особі неуповноваженою особою, у державну власність ґрунтується на положеннях національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав та інтересів власника майна відповідно до норм законодавства України щодо захисту права власності у тому, щоб таке заволодіння приватними особами чужим майном присікалося з боку держави та її державних органів. Таке втручання, на думку суду, не порушуватиме вимогу пропорційності та не становитиме для відповідача ОСОБА_1 індивідуальний та надмірний тягар, оскільки право користування спірним будинком (квартирою), що відноситься до відомчого житлового фонду, первинно набуте ОСОБА_2 та членами його сім`ї (в тому числі, відповідачем ОСОБА_1 ), як і право відповідача з членами його сім`ї в подальшому проживати у спірному житлі на підставі норм ЖК України. Позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, чи його виселення з житлового будинку позивач не ставить. Водночас, безпідставне набуття спірного будинку у власність створює для відповідача додаткові майнові права (окрім права користування ним), якими останній не був наділений до цього, зокрема, щодо набуття права власності на земельну ділянку, що знаходиться у комунальній власності та перебуває у користуванні ЛНУ ім. І. Франка. Оскільки первинна державна реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 була проведена без законних правових підстав, тому підлягає задоволенню також вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача з одночасним припиненням такого права.
7. Суд першої інстанції також вважав, що позивачем не пропущена позовна давність, оскільки про порушення свого права позивач дізнався (повинен був дізнатися) з часу залучення його до участі у справі № 463/6643/18 ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 січня 2021 року як третьої особи. Доводи заяви про застосування позовної давності цих висновків суду не спростовують, інших доказів щодо пропуску позовної давності безпосередньо позивачем в особі МОН України (чи його попередників у спірних правовідносинах) матеріали справи не містять. Матеріали справи не містять доказів, що прокурору Львівської обласної прокуратури було відомо (або повинно було бути відомо) про порушення права позивача раніше останнього. Участі у кримінальному провадженні № 42013150050000082 про обвинувачення ОСОБА_3 прокурори Львівської обласної прокуратури не приймали, жодних звернень від позивача до Львівської обласної прокуратури з приводу порушення прав не надходило.
8. Постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі МОН України до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівський національний університет імені Івана Франка, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності відмовлено.
9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, який передбачає право мешканців на приватизацію державного житлового фонду. Суд першої інстанції не врахував, що Закон України "Про вищу освіту" станом на 1996 рік не був прийнятий, а що стосується Закону України "Про освіту", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, то такий складається з 61 статті та не містить статті, на яку посилався суд першої інстанції, а саме статті 63.
10. Апеляційний суд зауважив, що Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, а відтак положення цього Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Вказаний Закон не вимагає та не передбачає необхідності надання органом, в особі якого держава здійснює своє право власності, згоди на приватизацію квартири з державного житлового фонду.
11. Згідно з висновками апеляційного суду, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що при приватизації квартири ОСОБА_2 були порушені вимоги законодавства, чинного на момент приватизації. ОСОБА_2 вселився у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно та добросовісно ним користувався, на спірну житлову площу, окрім відповідача ніхто не претендував, спірна квартира була його єдиним житлом. Позбавлення позивача права власності на спірне майно, яке він отримав у дар від батька, становитиме непропорційне втручання у його право, покладе для нього індивідуальний і надмірний тягар.
12. Постановою Верховного Суду від 23 травня 2024 року касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівського національного університету імені Івана Франка задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасовано. Справу № 463/9009/21 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
13. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що постановою Львівського апеляційного суду
від 01 березня 2021 року у справі № 463/6643/18 встановлено, що документи, на підставі яких відбулась приватизація державного житлового фонду - квартири АДРЕСА_4, прийняті за відсутності волевиявлення власника, тому вони не створюють правових наслідків незалежно від того, чи були вони скасовані судовими рішеннями в іншій справі. Відсутність спрямованого на приватизацію спірної квартири рішення повноважного органу державної влади - МОН України означає, що держава в особі МОН України, як власник, не виявляла волі на її приватизацію, а тому вказана квартира вибула з володіння власника поза його волею, без прийняття ним відповідного рішення.
14. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх необґрунтованістю, питання позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною спору, не досліджував.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року - без змін.
16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обставини, встановлені судом при розгляді справи № 463/6643/18, є преюдиційними, не підлягають доказуванню, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог. Позов прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, гарантоване у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Про порушення своїх прав та особу (осіб), якою такі порушені, позивачу стало відомо у березні 2021 року, і, відповідно, подавши цей позов у серпні 2021 року, прокурор не пропустив строк позовної давності на звернення до суду. Суд апеляційної інстанції вважав, що строк позовної давності при зверненні до суду не пропущений.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17. 29 листопада 2024 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Микита Т. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, від 24 листопада 2020 року у справі № 914/207/18, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21, від 21 лютого 2024 року у справі № 726/927/14, від 24 квітня 2024 року у справі № 569/18608/21, від 23 травня 2024 року у справі № 463/9009/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, вказує, що суди не дослідили питання щодо перебігу позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Заявник зазначає, що апеляційним судом проігноровано висновки Верховного Суду, які містяться у постанові від 23 травня 2024 року у цій справі, оскільки апеляційний суд фактично не встановив коли прокурор дізнався чи повинен був дізнатися про порушення прав позивача, не дослідив початок відліку позовної давності. Апеляційний суд не надав оцінки обізнаності прокурора про порушення прав позивача за межами позовної давності.
20. Заявник стверджує, що МОН України, як учаснику справи № 2-407/09, мало бути відомо про приватизацію спірної квартири ще з дати розгляду вказаної справи та ухвалення судового рішення у ній, тобто
16 листопада 2009 року. Неспростованим є також той факт, що прокурор дізнався про порушення права держави 12 березня 2014 року - дата постановлення ухвали у кримінальній справі № 461/2203/14-ц, в якій прокурор був учасником.
21. Згідно з доводами касаційної скарги, 23 жовтня 2014 року - це крайня дата, з якої прокурор, МОН України могли і повинні були довідатися про порушення свого права, оскільки саме 23 жовтня 2014 року було оприлюднено ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2014 року у справі № 461/2203/14-к про закриття кримінального провадження у справі.
22. Заявник вказує, що втручання прокурора через 26 шість років у право відповідача, яке виникло у 1996 році, є непропорційним. Поведінка його батька під час отримання у власність спірного житла була добросовісною та законною. Батько скористався своїм правом на приватизацію у 1996 році, а відповідний орган приватизації прийняв рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/9009/21.
24. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
25. У поданому відзиві на касаційну скаргу перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури посилається на те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Прокурор зазначає, що про вибуття з власності держави оспорюваного майна МОН України стало відомо у січні 2021 року, у зв`язку із залученням його до участі у справі № 463/6643/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що позивачем не було порушено позовної давності при зверненні до суду з цим позовом. Матеріали справи не містять доказів, що Львівській обласній прокуратурі було відомо (або мало бути відомо) про порушення права позивача, а саме МОН України, раніше останнього. Про порушення своїх прав міністерству стало відомо у березні 2021 року, і, відповідно, подавши цей позов у серпні 2021 року прокурором не пропущено позовної давності.
26. Також прокурор зазначає, що обставини, встановлені судом при розгляді справи № 463/6643/18, є преюдиційними, не підлягають доказуванню, тому суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог. Доводи касаційної скарги про відсутність жодних норм матеріального права, які забороняють приватизацію житлового фонду
ЛНУ ім. Івана Франка, є безпідставними. Приватизація спірної квартири є незаконною, оскільки вона на момент її приватизації ОСОБА_2 відносилася до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, який чітко визначений частиною другою статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
27. У поданому відзиві на касаційну скаргу МОН Українипосилається на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Вказує, що відносно майна ЛНУ ім. І. Франка, управління яким здійснюється МОН України, законом встановлена заборона на відчуження, в тому числі в порядку приватизації. МОН України стало відомо про відчуження майна внаслідок підроблення документів у зв`язку із залученням до участі у справі № 463/6643/18 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 січня 2021 року. Таким чином доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними.
28. У поданому відзиві на касаційну скаргу ЛНУ ім. І. Франка посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій. Вказує, що встановлені судом обставини при розгляді справи № 463/6643/18 є преюдиційними, не підлягають доказуванню, тому суди дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог. Власнику спірного майна - МОН України стало відомо про порушення його законних прав та інтересів після 04 січня 2021 року, а не у будь-яку іншу дату. Строк позовної давності ні прокурором, ні МОН України не порушено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. На балансі ЛНУ ім. І. Франка перебуває житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Засновником університету відповідно до статуту є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, а сам будинок перебуває у державній власності та переданий університету на праві оперативного управління.
30. Спірний житловий будинок є одноповерховим та складається з шести квартир.
31. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12 березня
2014 року у кримінальній справі № 461/2203/14-к встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді проректора з адміністративно-господарської роботи Львівського державного університету ім. І. Франка, будучи призначеним наказом ректора № 530 від 05 травня 1994 року, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, проявляючи злочинну халатність, в порушення вимог частин першої та третьої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", якою передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, без погодження з МОН України, у сфері управління якого перебуває усе майно, що знаходиться на балансі Львівського державного університету ім. І. Франка, підписав та видав від імені ЛДУ ім. І. Франка завірені печаткою ЛДУ ім. І. Франка наступні документи: доручення ТзОВ "Профіт" № 597-1121 від 05 квітня 1996 року про оформлення документів про право власності на квартиру АДРЕСА_4 ; розпорядження органу приватизації № 596-1121 від 05 квітня 1996 року про передачу вказаної квартири у приватну власність; свідоцтво від 03 червня 1996 року про право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. Вказаними діями ОСОБА_3 фактично відчужив на користь третіх осіб, а саме ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4, який перебуває на балансі ЛНУ ім. І. Франка, є державною власністю, відноситься до сфери управління МОН України, чим станом на 03 червня 1996 року завдав шкоди державним інтересам на загальну суму 7 196 грн.
32. 23 травня 2001 року розпорядженням Личаківської РА ЛМР № 610 "Про присвоєння окремого будинкового номера 39 "А" частині будинку АДРЕСА_1 зі зняттям нумерації квартири АДРЕСА_2" затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол № 5-10 параграф 15 від 20 березня 2001 року) про те, що технічно можливо присвоїти окремий будинковий номер 39 "А" частині будинку АДРЕСА_1 та зняти нумерацію квартири АДРЕСА_5 складається з однієї житлової кімнати площею 20,50 кв. м, кухні площею 13,00 кв. м, коридору площею 3,40 кв. м, вбудованої шафи площею 4,8 кв. м. Загальна площа будинку становить
41,70 кв. м, житлова - 20, 50 кв. м. Зазначеним розпорядженням зобов`язано ОСОБА_2 внести зміни в технічну документацію, а також звернутися до уповноваженого органу для оформлення права власності.
33. 21 жовтня 2004 року Личаківською РА ЛМР видано розпорядження
№ 1471 "Про оформлення права власності на будинок
АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2", яким: зобов`язано відділ приватизації державного житлового фонду оформити та видати гр. ОСОБА_2 свідоцтво про право приватної власності в цілому на одноповерховий однокімнатний будинок АДРЕСА_6 ; гр. ОСОБА_2 зобов`язано зареєструвати свідоцтво про право власності на будинок, вказаний в пункті 1, у Львівському ОДКБТІ та ЕО.
34. 21 жовтня 2004 року Личаківською РА Львівської міської ради видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, яким посвідчено, що будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 .
35. 14 грудня 2004 року ОСОБА_2 подарував спірний житловий будинок своєму синові ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу
Кушнерик Н. П., зареєстрованого у реєстрі за № 5046.
36. 10 лютого 2005 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на будинок за адресою: АДРЕСА_1, у реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 8777815.
37. Технічні характеристики нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 не змінилися та є ідентичними квартирі АДРЕСА_4, за виключенням присвоєння йому окремого будинкового номеру 39 "А" та зняття нумерації квартири
АДРЕСА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
40. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
43. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
44. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.
46. У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
47. Згідно зі статтями 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
48. У статтях 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
49. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
50. Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
51. Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
52. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником у випадках порушення його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі
№ 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
53. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
54. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачемта від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
55. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
56. Вирішуючи питання про наявність правових підстав для витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16 (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (пункти 38, 39, 57), від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2)), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 211), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
57. Ухвала суду про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
58. Скасовуючи постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня
2023 року у цій справі та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суду постанові від 23 травня 2024 року виходив з того, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що постановою Львівського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у справі № 463/6643/18 встановлено, що документи, на підставі яких відбулась приватизація державного житлового фонду - квартири
АДРЕСА_4, прийняті за відсутності волевиявлення власника - держави в особі МОН України, тому вони не створюють правових наслідків незалежно від того, чи були вони скасовані судовими рішеннями в іншій справі. Отже вказана квартира вибула з володіння власника поза його волею, без прийняття відповідного рішення.
59. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції під час нового апеляційного перегляду справи, апеляційний суд виходив з того, що зазначені обставини, встановлені судом при розгляді справи № 463/6643/18, є преюдиційними, не підлягають доказуванню, а тому суд першої інстанції зробив вірний висновок про обґрунтованість позовних вимог.
60. Окрім цього, передаючи цю справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, питання позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною спору, не досліджував.
61. 22 вересня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування позовної давності, в якій послався на те, що спірне житло вибуло з володіння держави на підставі рішень органів та посадових осіб ЛНУ ім. І. Франка, засновником якого є позивач, ще у квітні 1996 року, тому з цього моменту позивачу - МОН України могло стати відомо про вибуття спірного майна і відповідно про порушення його прав. Крім того, про наявність спорів щодо приватизації майна у спірному будинку МОН України могло дізнатись і раніше, оскільки було залучене до участі у справах, які стосувались приватизації квартир у спірному будинку: справа № 2-470/09 (рішення від 16 листопада 2009 року). Що стосується прокурора, то у 2012 році ректор
ЛНУ ім. І. Франка скерував до органів прокуратури повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з приводу можливої підробки документів, виданих на ім`я ОСОБА_2, що посвідчують право власності на нерухоме майно. Також у вказаній заяві університет звертав увагу на зміст ухвали Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2014 року у кримінальній справі № 461/2203/14-к, обставини, встановлені у кримінальному провадженні
№ 42013150050000082.
62. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що про порушення своїх прав та особу (осіб), якими такі порушені, МОН України стало відомо у березні 2021 року,. Участі у кримінальному провадженні № 42013150050000082 по обвинуваченню ОСОБА_3 прокурори Львівської обласної прокуратури не приймали, жодних звернень від МОН України до Львівської обласної прокуратури з приводу порушення його прав не надходило.
63. Однак з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.
64. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
65. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
66. За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
67. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
68. Саме такі висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року (провадження № 3-21гс15), від 01 липня 2015 року (провадження № 6-178цс15), від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15) та від 08 червня 2016 року (провадження № 6-3029цс15).
69. На позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16). Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18)).
70. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
71. Саме на вказані висновки вказував Верховний Суд, передаючи цю справу на новий апеляційний розгляд.
72. У частині п`ятій статті 411 ЦПК України зазначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
73. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження
№ 14-183цс18).
74. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
75. У заяві про застосування позовної давності зазначено, що про наявність спорів щодо приватизації майна у спірному будинку МОН України могло дізнатись при розгляді справи № 2-470/09 (рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2009 року).
76. У вказаному рішенні суду у справі № 2-470/09 зазначено, що з долученого до справи свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_5 (яка є предметом спору) вбачається, що вказана квартира відповідачем передана у власність мешканцям квартири.
77. Вказані обставини свідчать про те, що МОН України, яке було залучено до участі у справі в якості третьої особи, мало бути відомо про приватизацію квартири АДРЕСА_4 ще під час розгляду у 2009 році справи № 2-470/09 та ухвалення у ній судового рішення - 16 листопада 2009 року. Свідоцтво про право власності ОСОБА_2 від 03 червня 1996 року містилося у матеріалах справи № 2-407/09 на аркуші 33 та безпосередньо досліджувалося судом.
78. Слід також взяти до уваги, що ЛНУ ім. І. Франка, який перебуває у підпорядкуванні МОН України, звертався у 2018 році до ОСОБА_1 з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрацію права власності, повернення нерухомого майна
79. Разом з тим, в ухвалі Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2014 року у кримінальній справі № 461/2203/14-к встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді проректора з адміністративно-господарської роботи Львівського державного університету ім. І. Франка, проявляючи злочинну халатність, в порушення вимог частин першої та третьої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" без погодження з МОН України, підписав та видав від імені ЛДУ ім. І. Франка, завірені печаткою ЛДУ ім. І. Франка документи: доручення ТзОВ "Профіт" № 597-1121
від 05 квітня 1996 року про оформлення документів про право власності на квартиру АДРЕСА_4 ; розпорядження органу приватизації № 596-1121 від 05 квітня 1996 року про передачу вказаної квартири у приватну власність; свідоцтво від 03 червня 1996 року про право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру. Вказаними діями ОСОБА_3 фактично відчужив на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4, який перебуває на балансі ЛНУ ім. І. Франка, є державною власністю, відноситься до сфери управління МОН України, чим станом на 03 червня 1996 року завдав шкоди державним інтересам на загальну суму 7 196 грн.
80. Ухвалою суду від 12 березня 2014 року у кримінальній справі № 461/2203/14-к клопотання прокурора задоволено. Звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 167 КК України (в редакції 1960 року), на підставі статті 49 КК України. Кримінальне провадження № 4201350050000082 закрито. Відомостей про вжиття прокурором заходів щодо відшкодування за рахунок ОСОБА_3 завданих державі внаслідок вчинення злочину збитків не надано.
81. Вказані обставини достовірно свідчать про те, що прокурору станом на
12 березня 2014 року було достеменно відомо про порушення прав МОН України у зв`язку з відчуженням ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4, який перебуває на балансі
ЛНУ ім. І. Франка та є державною власністю.
82. Необґрунтованими слід визнати висновки судів попередніх інстанцій про те, що участі у кримінальному провадженні № 42013150050000082 по обвинуваченню ОСОБА_3 прокурори Львівської обласної прокуратури не приймали участі, а звернень від позивача до Львівської обласної прокуратури з приводу порушення його прав не надходило і це свічить про необізнаність прокурора про порушення прав держави. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
83. Верховний Суд наголошує на тому, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
84. Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи необґрунтованому втручанню у права відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
85. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися заважким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу.
86. З урахуванням встановлених у цій справі обставин є підстави для висновку про пропуск прокурором при поданні позову у 2021 році позовної давності про витребування квартири, переданої ОСОБА_2 у 1996 році, а відтак у задоволенні позову заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі МОН України слід відмовити з підстав пропуску позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено відповідачем.
87. З урахуванням зазначеного, враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.
88. Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
89. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду