ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 642/6646/23
провадження № 51-3902 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 травня 2024 року стосовно
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ленінський районний суд м. Харкова вироком від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченого ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року, діючи умисно та усвідомлюючи наслідки своїх дій, не прибув о 08 год 11 серпня 2023 року до пункту збору, розташованого на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_2, ухилившись тим самим від військової служби.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник, не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивував тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_6 покарання не врахував усіх обставин, які пом`якшують покарання, та даних про особу його підзахисного.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржувані рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ст. 336 КК у касаційному порядку не оспорюються.
У поданій касаційній скарзі захисник покликається на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, безпідставне незастосування ст. 75 КК, проте ці доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_6, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, врахувавши:
- ступінь тяжкості, наслідки та підвищену суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення;
- відсутність обставин, що обтяжують покарання;
- наявність обставини, яка пом`якшує покарання, - повне визнання своєї провини;
- досудову доповідь органу пробації;
- дані про його особу: ОСОБА_6 раніше не судимий, має на утриманні матір з інвалідністю ІІІ групи, офіційно працевлаштований, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно.
Також, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд врахував те, що останній, будучи військовозобов`язаним, умисно проігнорував свій конституційний обов`язок щодо захисту Батьківщини.
При цьому суд першої інстанції не визнав обставиною, що пом`якшує покарання, щире каяття, оскільки цей факт не знайшов підтвердження з боку обвинуваченого, який, окрім визнання своєї провини, не висловлював жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію.
Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 370, 404, 405, 407, 412-414, 419 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених у касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції не залишив без належної уваги твердження апеляційної скарги захисника про необхідність урахування таких пом`якшуючих обставин, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, та, зазначивши відповідні обґрунтування, не знайшов підстав для їх задоволення.
Також суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи захисника про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням або від кримінальної відповідальності у зв`язку із передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу та дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для застосування приписів як ст. 75 КК, так і ст. 47 КК, з чим погоджується й колегія суддів.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів касаційного суду вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій достатньо аргументованими, а призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ст. 336 КК, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів, а тому вона не підлягає задоволенню.
Так само захисник не обґрунтував наявності підстав, передбачених КПК, для скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд