ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 року
м. Київ
справа № 526/2352/21
провадження № 51-6094 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
законного представника
потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
представника цивільного
відповідача ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6, представника цивільного відповідача КП "Гадяч-Житло" ОСОБА_9 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 травня 2024 року у кримінальному провадженні № 12018170000000289 за обвинуваченням
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Гречанівка Полтавської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 червня 2023 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Постановлено стягнути з КП "Гадяч-Житло" на користь ОСОБА_7 матеріальні збитки в розмірі 66 850 грн - вартість пошкодженого автомобіля, 4200 грн - витрати на проведення експертизи, 38 500 грн - витрати на правову допомогу, 500 000 грн - моральну шкоду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 травня 2024 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання та цивільного позову змінено.
Постановлено вважати ОСОБА_10 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання, визначеного судом першої інстанції. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання у виді 4 років позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов в частині стягнення матеріальних збитків змінено та стягнуто з КП "Гадяч-Житло" на користь ОСОБА_7 82 531,38 грн матеріальної шкоди.
В решті вирок залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що 09 липня 2021 року, приблизно об 11:10 год. у м. Гадяч Полтавської області ОСОБА_10, керуючи колісним трактором марки "МТЗ" моделі "82.1" з причепом, рухаючись по вул. Будька, при під`їзді до автозаправної станції ТОВ "БВС ритейл" мав на меті змінити напрямок руху, звернувши через смугу зустрічного руху на територію АЗС.
У цей час в зустрічному напрямку рухався легкий автомобіль "RENAULT" під керуванням ОСОБА_11, в салоні якого, крім інших пасажирів, перебував малолітній ОСОБА_12, 2014 року народження, який знаходився на задньому сидінні за водієм і перевезення якого при зрості 145 см здійснювалося без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, як це передбачено п.п. "б" п. 12.11 Правил дорожнього руху.
При зустрічному роз`їзді водій ОСОБА_10, виконуючи поворот ліворуч, всупереч вимог п.п. 10.1, 16.13 ПДР, не надав перевагу в русі автомобілю під керуванням ОСОБА_11, допустив частковий виїзд керованого ним трактору на смугу зустрічного руху. Водій ОСОБА_11, не зумівши миттєво правильно зорієнтуватися в даній дорожній обстановці при порушенні вимог ПДР водієм ОСОБА_10, одразу не вжив заходів до екстреного гальмування керованого ним автомобіля аж до його повної зупинки, розраховуючи, що під час подачі сигналів ОСОБА_10 останній зупинить свій транспортний засіб та надасть перевагу в русі.
Зрозумівши, що ОСОБА_10 не реагує на подачу сигналів та не зупиняє свій рух, водій ОСОБА_11 спрямував керований ним автомобіль правіше по ходу свого руху, однак уникнути зіткнення не зміг.
В результаті через порушення ОСОБА_10 п.п. 10.1, 16.13 ПДР сталося зіткнення транспортних засобів, під час якого при травмуванні з конструктивними елементами салону автомобіля малолітній пасажир ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення. Тобто, недотримання водієм ОСОБА_10 вказаних вимог ПДР з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що цей суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, оскільки рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням ґрунтується на мотивах, які суперечать фактичним обставинам. Зокрема, апеляційний суд взяв до уваги визнання обвинуваченим своєї вини, проте останній в судах відповідальність за наслідки, що настали, покладав на іншого водія, що не свідчить про визнання ним вини та щирість каяття. Крім того, обвинувачений не здійснював заходів по відшкодуванню завданої ним шкоди. Також висновки апеляційного суду про наявність вини водія ОСОБА_11 в настанні наслідків у виді спричинення малолітньому потерпілому тяжких тілесних ушкоджень суперечать матеріалам кримінального провадження.
У доповненні до касаційної скарги прокурор вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, оскільки цей суд без дослідження доказів у судовому засіданні дав іншу оцінку висновку судової автотехнічної експертизи від 26 липня 2021 року, ніж суд першої інстанції.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, а також через неправильне вирішення цивільного позову. Зазначає, що засуджений своєї вини не визнав, не розкаявся, покладав відповідальність за наслідки від ДТП на іншого учасника, шкоду в добровільному порядку не відшкодовував, а тому рішення апеляційного суду про звільнення винного від відбування покарання з іспитовим строком є неправильним і суперечить загальним засадам призначення покарання. Крім того, посилається на те, що судами було безпідставно задоволено моральний позов лише частково, суди не врахували, що тяжкі тілесні ушкодження спричинені саме малолітньому потерпілому, що потребує проведення численних операцій на обличчі у майбутньому, дитина пережила важкий психоемоційний стрес, має проблеми в спілкуванні з однолітками, боїться сідати в авто, внаслідок ДТП дитина отримала інвалідність. Тому потерпіла сторона вважає розмір задоволеного цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості.
Представник цивільного відповідача КП "Гадяч-Житло" - ОСОБА_9 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним вирішенням цивільного позову. Зазначає, що не було враховано неправомірні дії іншої сторони (батьків дитини), які перевозили дитину з порушенням ПДР, що впливає на розмір позову. Твердження потерпілої сторони, що КП "Гадяч-Житло" не надавало жодної допомоги потерпілій не відповідають дійсності, проте суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про перевірку цих фактів, на що не звернув уваги апеляційний суд.
Судові рішення не містять жодного обґрунтування, чому моральна шкода була стягнута саме з КП, а не з ОСОБА_10, як винуватця ДТП.
Витрати на залучення потерпілою стороною експерта відповідно до ст. 124 КПК України мають бути стягнуті з обвинуваченого, а не з цивільного відповідача.
Витрати на правову допомогу потерпілої на участь адвоката ОСОБА_6 в судових засіданнях усупереч ст. 120 КПК України стягнуто з цивільного відповідача, а не з засудженого. Судові засідання в суді апеляційної інстанції здійснювалися за відсутності представника цивільного відповідача, якого не було повідомлено про дату судового розгляду.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України та не містить відповідей на усі доводи апеляційних скарг, не наведено мотивів покладення відповідальності на КП "Гадяч-Житло", а не на водія транспортного засобу.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_10 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, де стверджує, що призначене апеляційним судом покарання є законним та обґрунтованим і просить залишити судове рішення без зміни.
Представник цивільного відповідача КП "Гадяч-Житло" подав заперечення на касаційну скаргу представника потерпілого, де вказує на безпідставність наведених у скарзі доводів та просить залишити її без задоволення.
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав доводи скарг прокурора та представника потерпілого, не підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі представника цивільного відповідача. Просив скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Представник цивільного відповідача підтримала скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Представник потерпілого ОСОБА_6 та законний представник потерпілого ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали свою скаргу та скаргу прокурора з доповненням, вважали висновок апеляційного суду про наявність у засудженого щирого каяття хибним. Заперечували проти доводів касаційної скарги представника цивільного відповідача та вважали правильним визначення порядку відшкодування шкоди.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційних скаргах не оспорюються, тому судові рішення в цій частині Суд не перевіряє.
Мотиви суду
Прокурор та представник потерпілого у касаційних скаргах вказують на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, та, як наслідок, м`якість призначеного винному покарання зі звільненням від його відбування.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виправлення, як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Касаційний суд звертає увагу, що висновки суду мають ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, а саме на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки, поведінку до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, соціально-демографічні властивості та соціально-психологічну характеристику. Також слід врахувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважити на спрямованість і мотиви протиправної поведінки. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність або відсутність підстав для звільнення особи від відбування покарання.
Із оскаржуваних рішень убачається, що місцевий суд належним чином дослідив у судовому засіданні усі обставини, що за законом мають правове значення, та дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання.
Обираючи ОСОБА_10 покарання, суд взяв до уваги дані про особу винного, який визнав свою вину у порушенні правил дорожнього руху, проте стверджував, що правила порушив також інший водій. Обвинувачений раніше не судимий, має похилий вік, активно сприяв розкриттю злочину, що суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_10 перед потерпілими не вибачився, не відшкодував хоча би частково завданих збитків, обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину щодо малолітньої дитини. Враховуючи вказані обставини та думку потерпілої сторони, суд дійшов висновку, що ступінь тяжкості вчиненого злочину в сукупності з даними про особу винного не дають підстав зробити висновок про можливість його виправлення без реального відбування покарання. Рішення достатньомотивоване.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу сторони захисту та звільняючи ОСОБА_10 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, послався на визнання ним своєї вини та щире каяття.
Проте, щире каяття характеризується відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження та в реальних діях особи.
Судами було встановлено, що ОСОБА_10, хоча формально визнав свою вину у порушенні правил дорожнього руху, проте наполягав на тому, що правила дорожнього руху порушив також водій ОСОБА_11, що й призвело до наслідків у виді отримання малолітнім потерпілим тяжких тілесних ушкоджень. Протягом усього досудового та судового слідства ОСОБА_10 не вибачився перед потерпілою стороною, не поцікавився станом дитини, жодних дій, які б свідчили про його реальне намагання відшкодувати завдану шкоду, не здійснив. Відшкодування потерпілим шкоди відбувається за рішенням суду та стягується з цивільного відповідача КП "Гадяч-Житло". Тобто, поведінка засудженого як до, так і після постановлення вироку свідчить про відсутність реального каяття та бажання усунути наслідки, які настали від його протиправних дій.
Отже, сукупність наведених обставин не давали суду обґрунтованих підстав стверджувати про наявність у засудженого щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання та дає можливість звільнення від його відбування з випробуванням.
Крім того, як на підставу для застосування положень ст. 75 КК України, апеляційний суд послався на висновок судово-автотехнічної експертизи, відповідно до якого у діях водія ОСОБА_11 є причинний зв`язок з наслідками події.
Разом із тим, статтею 23 КПК України визначена засада безпосередності дослідження доказів, яка передбачає, що суд не може визнати доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього його дослідження.
Положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України передбачена можливість безпосереднього дослідження судом апеляційної інстанції доказів за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням. При цьому суд апеляційної інстанції не вправі надати іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, якщо він не дослідив ці докази безпосередньо в судовому засіданні.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд без дослідження в судовому засіданні висновку судової автотехнічної експертизи від 26 липня 2021 року дійшов висновку, що водій ОСОБА_11, батько постраждалої дитини, порушив більш суттєві пункти Правил дорожнього руху, які знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо транспортної пригоди та її наслідками. Тобто, апеляційний суд без дослідження безпосередньо доказів дійшов іншого висновку, ніж суд першої інстанції щодо наявності причинного зв`язку між діями обох водіїв та наслідками від ДТП, фактично встановив винуватість особи, обвинувачення якій не пред`являлося, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та відповідно до ст. 412 КПК України - підставою для скасування ухвали суду.
Крім того, враховуючи тяжкість злочину, дані про особу винного, усі вищенаведені обставини кримінального правопорушення та поведінку засудженого після скоєного, призначення йому покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Наведене відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України також є підставою для скасування судового рішення.
Враховуючи викладені обставини, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника потерпілого - частковому задоволенню.
Що стосується касаційної скарги представника цивільного відповідача, то доводи щодо неправильного покладення відповідальності за завдану шкоду на КП "Гадяч-Житло", а не на водія транспортного засобу, є безпідставними.
Частиною 1 ст. 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ч. 5 цієї норми закону, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (справа № 426/16825/16-ц) встановлено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (праві власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. До процесуальних витрат відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу, витрати, пов`язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.
В суді першої інстанції було встановлено, що потерпілим, зокрема, були понесені витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги представника потерпілого, та витрати на проведення експертизи, які згідно наведеної норми процесуального закону є процесуальними витратами та підлягали стягненню з обвинуваченого. Натомість, суд першої інстанції постановив стягнути ці процесуальні витрати з цивільного відповідача КП "Гадяч-Житло", що не відповідає вимогам закону. На це порушення не звернув уваги суд апеляційної інстанції та його не виправив, про що зазначає у касаційній скарзі представник цивільного відповідача.
Крім того, апеляційний суд при збільшенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не дотримався вимог безпосередності дослідження доказів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. А згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції не вправі надати іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, якщо він не дослідив ці докази безпосередньо в судовому засіданні.
Суд першої інстанції в судовому засіданні безпосередньо дослідив усі надані потерпілою стороною докази на підтвердження понесених витрат на лікування, усі чеки та квитанції і дав їм відповідну оцінку, яку виклав у вироку. У той же час апеляційний суд без проведення безпосереднього детального дослідження усіх наданих доказів стосовно цивільного позову дав цим доказам іншу оцінку та збільшив розмір відшкодування матеріальної шкоди, чим порушив засади безпосередності.
Вказані порушення є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а касаційні скарги представника потерпілого та представника цивільного відповідача - частковому задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.