ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 332/2056/21
провадження № 51-3038км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021082030000112, за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2023 року ОСОБА_7 , визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 2 ст. 125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2021 року та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 березня 2021 року в період з 22:40 до 23:00 за місцем свого проживання, а саме в квартирі АДРЕСА_2, будучи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з метою задоволення статевої пристрасті, усвідомлюючи, що потерпіла ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, є малолітньою, скориставшись тим, що через алкогольне сп`яніння остання перебувала в безпорадному стані та не могла чинити опір, і маючи умисел на вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_8, спричинив їй фізичний біль та легкі тілесні ушкодження в ділянці статевих органів.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 квітня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, спільну апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінено.
Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Звільнено ОСОБА_7 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від призначеного за ч. 1 ст. 125 КК України покарання у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2021 року та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Включено інформацію щодо ОСОБА_7 про вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
У решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зазначає, що ОСОБА_7 необґрунтовано засуджено у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Вказує, що жоден із висновків експерта, на які послався суд як на докази вини обвинуваченого, взагалі не підтверджує винуватості підзахисного. Стверджує, що показання потерпілої не збігаються з показаннями свідків, а отже, на його думку, вони не відповідають обставинам справи. Крім того, у справі були порушені строки досудового розслідування, адже відповідно до постанови керівника Вознесенівської прокуратури було продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 КК України. Вважає, що фактично прокурор продовжив строк досудового розслідування зовсім в іншому кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 підозра за ст. 115 КК України не повідомлялася. На думку захисника, відсутність жодних постанов про виправлення описки може підтверджувати, що строки досудового розслідування закінчилися 08 червня 2021 року.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 прокуроруказує про безпідставність доводів сторони захисту, у зв`язку з чим просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а судові рішення мають бути залишені без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, на підставі положень статей 433, 438 КПК України, не належить до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду. Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Водночас, перевіряючи обґрунтованість судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_7, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів уважає, що місцевий суд, з яким слушно погодився і суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 370 КПК України вмотивував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з приписами ст. 94 КПК України.
Такими доказами, зокрема, є показання: потерпілої ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були.
Доводи сторони захисту стосовно достовірності показань потерпілої ОСОБА_8, які, на думку захисника, не відповідають обставинам справи, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Суд нагадує, що відповідно до ст. 433 КПК України вирішення питання стосовно достовірності доказів і їх достатності для встановлення факту, на доведення якого вони надані, є насамперед задачею судів попередніх інстанцій. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів їх висновки щодо цього.
Крім того, місцевий суд дослідив як докази винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться: у довідці огляду ОСОБА_8 лікарями КНП "Пологовий будинок № 3" ЗМР, під час якого було встановлено незначні садна на зовнішніх статевих органах потерпілої, а саме на правій малій статевій губі та в ділянці задньої спайки на промежині; у висновку експерта від 21 квітня 2021 року № 609/к, відповідно до якого за даними завіреної копії довідки з КНП "Пологовий будинок №3" ЗМР під час огляду ОСОБА_8 медичними працівниками зазначені такі тілесні ушкодження: "незначні садна на правій малій статевій губі та у ділянці задньої спайки на промежині", що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Зазначені тілесні ушкодження утворилися за механізмом тупої травми, тобто від дії тупого(их) предмета(ів), яким може бути палець руки та інший тупий предмет; у висновку судово-психіатричної експертизи від 14 квітня 2021 року № 252, згідно з яким ОСОБА_8, відповідно до її психічного стану, могла тільки формально розуміти дії підозрюваного та не могла керувати своїми діями в момент вчинення щодо неї кримінального правопорушення та чинити опір.
Допитаний у місцевому суді як експерт психолог "СПЕК" ЗОР ОСОБА_12 пояснив, що ОСОБА_8, згідно з матеріалами судової психіатричної експертизи від 14 квітня 2021 року № 252, зважаючи на її стан та вік, фактично розуміла, де, коли і з ким відбуваються події, але не могла розуміти їх наслідків.
Твердження захисника про те, що у висновку № 609/к експерт вказав на неможливість визначити давність виникнення тілесних ушкоджень (саден) у потерпілої, перевірялися судами попередніх інстанцій та визнані безпідставними.
Так, місцевий суд, допитавши свідка ОСОБА_11 (лікар-акушер), установив, що потерпіла була доставлена на огляд у пологовий будинок № 3 08 березня 2021 року, тобто через нетривалий час після вчинення щодо неї ОСОБА_7 розпусних дій, і в ході огляду в неї були виявлені незначні тілесні ушкодження на зовнішній поверхні статевих органів.
Отже, вказані докази є логічними й послідовними, узгоджуються між собою та їх правдивість не викликає сумнівів. Підстав не довіряти цим доказам, у тому числі показанням потерпілої та свідків, у суду не було.
Таким чином, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку всім доказам у справі (показанням потерпілої і свідків, письмовим доказам й експертним висновкам), повно та об`єктивно дослідивши їх, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.
Доводи захисника про безпідставність цього висновку суду є необґрунтованими.
Посилання в касаційній скарзі на порушення строків досудового розслідування, оскільки відповідно до постанови прокурора від 05 травня 2021 року було продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 КК України, тобто зовсім в іншому кримінальному провадженні, перевірялися апеляційним судом та визнані безпідставними.
Так, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження, установив, що постановою керівник Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя від 05 травня 2021 року продовжив строк досудового розслідування кримінального провадження № 12021082030000112 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 115 КК України, до 3-х місяців, тобто до 08 червня 2021 року. Проте апеляційний суд вважав, що зазначення прокурором у резолютивній частині цієї постанови кваліфікації злочину за ч. 4 ст. 115 КК України є технічною опискою, оскільки зміст як вступної, так і резолютивної частини постанови свідчить про те, що строк досудового розслідування було продовжено саме в кримінальному провадженні № 12021082030000112 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, яке надалі слідчий постановою від 28 травня 2021 року перекваліфікував на ч. 2 ст. 156 КК України. Крім того, у ст. 115 КК України відсутня ч. 4. На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що строки досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні були дотримані.
Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду.
Отже, суди попередніх інстанцій, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні вказані вище докази, дійшли висновку про їх належність, допустимість і достовірність й обґрунтовано вирішили, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
Суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статей 370, 419 КПК України в цілому дав належну оцінку викладеним у спільній апеляційній скарзі засудженого та захисника доводам, які співпадають з доводами, наведеними в касаційній скарзі захисника, та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги. При цьому таких істотних порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки вказаних судом у вироку доказів, які б з огляду на зазначене перешкодили ухвалити законне рішення, апеляційний суд не встановив. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі колегія суддів не встановила, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог захисника немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд