ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2025 року
м. Київ
справа № 127/27730/23
провадження № 51-4811 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023020020000665 від 23 серпня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Вінниці, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку, 23 липня 2023 року близько 14:36 в умовах воєнного стану в Україні ОСОБА_7 взяв з полиць магазину "Домашній Маркет", що розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Маяковського, 23, одну пляшку горілки торгівельної марки "Хлібний Дар" об`ємом 1 л, та помістив зазначену пляшку горілки під свою футболку.
В подальшому, ОСОБА_8 близько 14:37 того ж дня, перебуваючи біля холодильних полиць зі слабоалкогольними енергетичними напоями, взяв три пляшки енергетичного слабоалкогольного напою "Revo", та помістив ці пляшки під футболку, у яку був одягнутий.
Після чого, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не маючи наміру розраховуватись за вказаний товар, вийшли з магазину, однак були помічені продавцем магазину ОСОБА_9, яка розпочала вигукувати, щоб останні зупинились та розрахувались за викрадений товар, однак, вони не відреагували на слова працівника магазину, діючи відкрито, розуміючи, що їхні дії були викриті, залишили місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдали потерпілому ТОВ "Альянс рітейл груп" майнової шкоди на загальну суму 403,54 грн.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 07 серпня 2024 року апеляційну скаргу з доповненнями прокурора залишив без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги прокурор зазначає, що апеляційний суд, погоджуючись з призначеним місцевим судом покаранням ОСОБА_8 та ОСОБА_7, залишив поза увагою характеризуючі дані про цих осіб і наявність лише однієї обставини, яка пом`якшує покарання, безпідставно застосував ст. 69 КК України, що в свою чергу призвело до необґрунтованого застосування ст. 75 КК України. Також прокурор наголошує, що ухвала апеляційного суду не відповідає статтям 370, 419 КПК України.
Заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу прокурора до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення та кваліфікація дій засуджених в касаційному порядку не оспорюються.
Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання. Призначаючи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами, які пом`якшують покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування положень ст. 69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Статтею 75 КК визначено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів справи, суди, вирішуючи питання про міру покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 врахували обставину, яка пом`якшує покарання обвинувачених - щире каяття, а також незначний розмір завданої шкоди та її відшкодування, що відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України також є обставиною, що пом`якшує покарання. Крім того, суди прийняли до уваги ставлення останніх до вчиненого та відсутність претензій потерпілого. Тож суди дійшли переконання, що вказані обставини вказують на позитивну тенденцію в поведінці обвинувачених та необхідність застосувати норми кримінального закону, які дають можливість пом`якшити відповідальність особи.
Крім цього, суди враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, який не пов`язаний із застосуванням насильства, не призвів до настання реальних негативних непоправних наслідків, вказані вище дані про осіб обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7, обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшли переконання, що виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства.
Зваживши на конкретні обставини вчиненого злочину, врахувавши принцип індивідуалізації покарання, апеляційний суд погодився з вироком місцевого суду та дійшов переконання про можливість виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, що є підставою для їх звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладенням певних обов`язків, визначених ст. 76 КК України.
Отже, ураховуючи те, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК України до засуджених, при цьому також відсутні фактичні дані, які б указували на істотну диспропорцію між визначеним судами покаранням та вчиненим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 злочинними діями, колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції і вважає, що призначене засудженим покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України, з урахуванням вищенаведених обставин у даній конкретній справі, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
За обставин цього кримінального провадження таке покарання буде справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Ураховуючи наведене, Суд уважає, що ухвала апеляційного суду є законною й обґрунтованою, належним чином вмотивованою та в повній мірі відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, тому доводи касаційної скарги в цій частині є також неприйнятними.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених, які були б безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд