iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року

м. Київ

справа № 369/4167/21

провадження № 61-17775св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Обслуговуючий кооператив "Садівницьке товариство "Кременище",

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Емеральд Ленд",

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Садівницьке товариство "Кременище" на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Верланова С. М., Кулікової С. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу "Садівницьке товариство "Кременище", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Емеральд Ленд", про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Садівницьке товариство "Кременище" (далі - ОК "Садівницьке товариство "Кременище"), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Емеральд Ленд", у якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у прийнятті його у члени кооперативу;

- визнати його членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище".

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що у 1986 року його батько ОСОБА_2 отримав у користування земельну ділянку № НОМЕР_1, площею 0,12 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, садове товариство "Кременище".

Починаючи з травня 2010 року, ОСОБА_2 був членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище" та сплачував відповідні членські внески.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2013 року батько позивача став повноправним власником земельної ділянки АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для колективного садівництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті позивач успадкував зазначену земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 серпня 2018 року.

20 листопада 2018 року позивач надіслав на ім`я голови правління ОК "Садівницьке товариство "Кременище" Давиденка Р. В. заяву про вступ у члени кооперативу замість померлого ОСОБА_2, яку адресат не отримав через невдалу спробу вручення (передача на зберігання).

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 10 вересня 2020 року у справі № 369/4958/19 зобов`язав ОК "Садівницьке товариство "Кременище" розглянути заяву ОСОБА_1 про вступ до кооперативу протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили.

На виконання зазначеного рішення суду ОК "Садівницьке товариство "Кременище" розглянув заяву позивача, однак результатом такого розгляду стала відмова у його прийнятті до кооперативу з причин того, що відповідач фактично не визнає своїм членом померлого ОСОБА_2 та, як наслідок, не вбачає підстав для переходу права на членство до спадкоємців останнього.

Позивач вважає відмову відповідача у прийнятті його у члени кооперативу незаконною, оскільки його батько був членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище" та сплачував відповідні членські внески, що підтверджується довідкою кооперативу про членство особи в кооперативі, рішеннями загальних зборів, членською книжкою тощо.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі судді Пінкевич Н. С.рішенням від 03 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що збори правління ОК "Садівницьке товариство "Кременище", на яких прийнято рішення щодо членства ОСОБА_2 у товаристві, були не повноважні.

У Статуті ОК "Садівницьке товариство "Кременище" (далі - Статут) зазначено, що кількість садових земельних ділянок у садовому товаристві - 86, тоді як за батьком позивача закріплена земельна ділянка № НОМЕР_1 .

Крім того, у відповідача відсутні докази на підтвердження внесення ОСОБА_2 вступного внеску та паю.

Київський апеляційний суд постановою від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

Визнав протиправною відмову відповідача у прийнятті у члени ОК "Садівницьке товариство "Кременище" ОСОБА_1 .

Визнав ОСОБА_1 членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище".

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що на підтвердження членства ОСОБА_2 у ОК "Садівницьке товариство "Кременище" позивач надав Витяг з протоколу засідання Правління кооперативу від 26 грудня 2009 року № 11, згідно з яким на засіданні були присутні: в. о. голови правління Бесєдіна О. У., члени правління ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 . Проте підпис ОСОБА_4 у протоколі відсутній.

Згідно з пунктом 9.3.3 Статуту рішення приймаються більшістю голосів за наявності не менше як 2/3 складу членів правління товариства. У випадку рівності голосів вирішальним є голос голови правління товариства.

У своїй заяві ОСОБА_6 стверджує, що він був відсутній на засіданні правління 26 грудня 2009 року, а підпис на протоколі від 26 грудня 2009 року № 11 схожий на його підпис, але виконаний не ним.

Колегія суддів критично оцінила зазначену заяву, вказавши, що сторона відповідача не надала належного доказу на підтвердження підроблення підпису особи, яким є висновок почеркознавчої експертизи, а отже, не спростувала дійсність рішення ОК "Садівницьке товариство "Кременище", оформленого протоколом від 26 грудня 2009 року № 11.

Посилання суду першої інстанції на те, що за положеннями Статуту кількість садових земельних ділянок у садовому товаристві складає 86, а отже, закріплена за батьком позивача земельна ділянка № НОМЕР_1 не входить до складу товариства,є помилковими, оскільки діючим Генеральним планом території ОК "Садівницьке товариство "Кременище" визначено, що товариство поділено на 89 садових будиночків та відповідно 89 земельних ділянок.

Отже, позивач як власник земельної ділянки, розташованої на території ОК "Садівницьке товариство "Кременище", та як спадкоємець ОСОБА_2, який був членом цього кооперативу, має право на вступ до ОК "Садівницьке товариство "Кременище" після смерті свого батька.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2023 року ОК "Садівницьке товариство "Кременище" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 910/1442/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОК "Садівницьке товариство "Кременище" мотивував тим, що визнання особи членом кооперативу є неналежним способом захисту і суд не може перебирати на себе повноваження органів управління кооперативу та приймати таке рішення самостійно.

ОСОБА_2 (батько і спадкодавець позивача) не був і не міг бути членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище", оскільки за положеннями Статуту кількість садових земельних ділянок у садовому товаристві - 86, тоді як за батьком позивача закріплена земельна ділянка № НОМЕР_1 .

У матеріалах справи відсутні докази сплати ОСОБА_2 вступного та пайового внесків, а отже, відсутні підстави для спадкування його спадкоємцями корпоративних прав в обслуговуючому кооперативі.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

28 березня 2024 року справу № 369/4167/21 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

08 березня 1983 року створено та зареєстровано Садівницьке товариство "Кременище", яке у подальшому змінило найменування (організаційно-правову форму) на ОК "Садівницьке товариство "Кременище".

У 1986 році батько позивача ОСОБА_2 отримав у користування земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,12 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, садове товариство "Кременище" (том 1, а. с. 16).

Витягом з протоколу засідання правління ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 26 грудня 2009 року № 11 підтверджується, що члени правління ОСОБА_7 (в. о. голови правління), ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 вирішили прийняти ОСОБА_2 у члени садівницького товариства, закріпити за ним земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,12 га, яка увійшла в генеральний план кооперативу, та представити всі документи особової справи члена товариства. У протоколі відсутній підпис члена правління ОСОБА_4 (том 1, а. с. 17, 97).

Рішенням Загальних зборів членів ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 22 травня 2010 року, оформленим протоколом № 15, ОСОБА_2 прийнято в члени Садівницького товариства "Кременище" і закріплено за ним земельну ділянку № НОМЕР_1 (том 1, а. с. 18).

У 2010 році ОСОБА_2 отримав членську книжку садовода Садівницького товариства "Кременище" Києво-Святошинського району та протягом 2010-2017 років сплачував відповідні членські внески (том 1, а. с. 13-18, 34-36).

Згідно з довідкою ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 20 вересня 2013 року № 17 ОСОБА_2 дійсно є членом цього садівницького товариства і користується земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,12 га, яку йому надано в користування у 1986 році (том 1, а. с. 16).

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2013 року ОСОБА_2 став власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,12 га (кадастровий номер 3222487000:04:004:5029), розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Ходосівська сільська рада, садове товариство "Кременище", цільове призначення якої - для колективного садівництва (том 1, а. с. 20-22).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті позивач успадкував земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3222487000:04:004:5029, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 серпня 2018 року (том 1, а. с. 19).

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 10 вересня 2020 року у справі № 369/4958/19 зобов`язав ОК "Садівницьке товариство "Кременище" розглянути заяву ОСОБА_1 про вступ до кооперативу у порядку, встановленому Статутом, протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили (том 1, а. с. 40-43).

На виконання зазначеного рішення суду ОК "Садівницьке товариство "Кременище" розглянув заяву позивача, однак результатом такого розгляду стала відмова у прийнятті ОСОБА_1 до кооперативу (том 1, а. с. 44).

У пункті 1.7 Статуту, затвердженого протоколом Загальних зборів членів ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 19 жовтня 2016 року № 21, передбачено, що товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування для організації колективного саду рішеннями Київського облвиконкому від 25 квітня 1983 року № 211 та від 24 березня 1986 року № 91, загальною площею 4,7 га на території Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Кількість садових ділянок - 86, розміром від 0,05 до 0,12 га (том 1, а. с. 23-33).

Згідно з пунктами 5.1 і 5.2 Статуту членами товариства можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку, виявили бажання брати участь у діяльності товариства, внесли вступний внесок та пай у розмірах та порядку, визначених цим Статутом або рішенням Загальних зборів членів товариства, додержуються вимог цього Статуту і користуються правом ухвального голосу. Вступ до товариства здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до товариства, повинна внести вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених цим Статутом або рішенням Загальних зборів членів товариства. Голова правління протягом 10 днів з моменту отримання відповідної заяви від набувача членства приймає за нею рішення.

У пункті 5.6 Статуту передбачено, що у випадку смерті члена товариства його майно успадковується згідно з чинним законодавством. Право вступу до товариства надається одному із спадкоємців померлого за їх власним визначенням, що має бути підтверджено їх спільною заявою, засвідчено в установленому порядку.

Згідно з абзацом другим пункту 9.3.3 Статуту рішення приймаються більшістю голосів за наявності не менше як 2/3 складу членів правління товариства. У випадку рівності голосів вирішальним є голос голови правління товариства.

Аналогічні положення містяться у попередній редакції Статуту ОК "Садівницьке товариство "Кременище", затвердженого протоколом Загальних зборів членів від 01 червня 2007 року № 1 (том 1, а. с. 86-96).

Згідно з діючим Генеральним планом території ОК "Садівницьке товариство "Кременище" Києво-Святошинського району Київської області, який надано Державним підприємством "Український науково-дослідний і проектний інститут цивільного будівництва "УКРНДПІЦИВІЛЬБУД" на виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2021 року, ОК "Садівницьке товариство "Кременище" поділено на 89 садових будиночків та відповідно 89 земельних ділянок (том 1, а. с. 143, 186, 187).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, враховуючи положення ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що за своєю суттю такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності тощо).

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту "на власний розсуд" має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статей 83, 85, 86 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV "Про кооперацію" (далі - Закон № 1087-IV) кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Відповідно до статті 2 Закону № 1087-IV обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу; пай -майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки; вступний внесок - грошовий чи інший майновий неповоротний внесок, який зобов`язана сплатити особа у разі вступу до кооперативної організації; членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (стаття 6 Закону № 1087-IV).

Згідно зі статтями 10, 11 Закону № 1087-IV членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

У разі смерті члена кооперативу (фізичної особи), членство в кооперативі припиняється (стаття 13 Закону № 1087-IV).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, серед іншого, визнати його членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище", право на вступ до якого він набув після смерті його батька ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 5.3 Статуту з моменту прийняття Головою правління рішення про прийняття особи у члени товариства та до моменту його затвердження Загальними зборами членів товариства така особа має ті ж права і обов`язки, що й інші члени товариства. Товариство веде облік своїх членів та видає кожному з них посвідчення про членство або членську книжку тощо.

На підтвердження того, що за життя ОСОБА_2 був членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище" позивач надав:

- витяг з протоколу засідання правління ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 26 грудня 2009 року № 11, згідно з яким ОСОБА_2 прийнято у члени садівницького товариства, закріплено за ним земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,12 га, яка увійшла в генеральний план кооперативу;

- рішення Загальних зборів членів ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 22 травня 2010 року, оформлене протоколом № 15, яким ОСОБА_2 прийнято в члени Садівницького товариства "Кременище" і закріплено за ним земельну ділянку № НОМЕР_1 ;

- копію членської книжки садовода щодо земельної ділянки № НОМЕР_1, виданої ОК "Садівницьке товариство "Кременище" 24 квітня 2010 року, згідно з якою ОСОБА_2 здійснив платіж за вступним внеском у розмірі 600,00 грн та сплачував відповідні членські внески протягом 2010-2017 років;

- довідку ОК "Садівницьке товариство "Кременище" від 20 вересня 2013 року № 17, згідно з якою ОСОБА_2 дійсно є членом цього садівницького товариства і користується земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 0,12 га, яку йому надано в користування у 1986 році.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 916/700/21 зазначив, що усталеною є практика, відповідно до якої членська книжка садівника визнається тим документом, який підтверджує, що певна особа є членом садівничого кооперативу.

У постановах від 25 жовтня 2019 року у справі № 509/1760/16-ц, від 24 червня 2021 року у справі № 916/3581/19, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20 Верховний Суд вважав доведеною обставину того, що особа є членом садівничого кооперативу, якщо була надана книжка садівника. При цьому не вимагалось надання додаткових доказів, зокрема, документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку із зазначенням кадастрового номера та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що за життя батько позивача був членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище", що підтверджується належними і допустимими доказами, зокрема, членською книжкою садівника, суд апеляційної інстанції правильного керувався тим, що ОСОБА_1, набувши у власність у порядку спадкування земельну ділянку, розташовану на території ОК "Садівницьке товариство "Кременище", мав право на вступ у члени товариства після смерті свого батька.

За наведених обставин, враховуючи встановлений факт включення ОСОБА_2 у члени товариства, наявності волевиявлення позивача на продовження такого членства після смерті батька, що доведено до відома ОК "Садівницьке товариство "Кременище" у встановленому законом порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, оскільки відмова відповідача у прийнятті позивача у члени кооперативу порушує його права як законного спадкоємця померлого члена кооперативу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був і не міг бути членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище", оскільки за положеннями Статуту кількість садових земельних ділянок у садовому товаристві - 86, тоді як за батьком позивача закріплена земельна ділянка № НОМЕР_1, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з діючим Генеральним планом ОК "Садівницьке товариство "Кременище" поділено на 89 садових будиночків та відповідно 89 земельних ділянок. Крім того, членська книжка садівника визнається тим документом, який підтверджує, що певна особа є членом садівничого кооперативу.

Аргументи касаційної скарги про те, що визнання особи членом кооперативу є неналежним способом захисту і суд не може перебирати на себе повноваження органів управління кооперативу та приймати таке рішення самостійно, не заслуговують на увагу, оскільки під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

У справі, яка переглядається, відповідач використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення позивача, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримався усіх визначених законом умов, а тому суд вправі визнати за позивачем наявність певного права.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про визнання права, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта розгляду звернення повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень іншого суб`єкта не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Поняття дискреційних повноважень наведено, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто, дискреційними є право суб`єкта обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

ЄСПЛ у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" ("Aksoy v. Turkey"), заява № 21987/93, пункт 95).

Під час оцінки ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення ЄСПЛ у справі "Джорджевич проти Хорватії" ("Djordjevic v Croatia)", заява № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" ("Van Oosterwijck v Belgium"), заява № 7654/76, пункти 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12).

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції, що єдиним правильним, за встановлених обставин, способом захисту порушеного права позивача є визнання за ним права бути членом ОК "Садівницьке товариство "Кременище", оскільки це забезпечить повне поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду.

У свою чергу доводи заявника про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 910/1442/22 (пункт 1 частини другої статті 389ЦПК України), суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

У справі № 910/1442/22, у якій предмет позову становили вимоги про виключення позивачів зі складу членів (засновників) кооперативу, Верховний Суд зробив висновок, що моментом виходу члена з кооперативу є дата подання ним заяви про вихід відповідній посадовій особі кооперативу або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Приписи цивільного законодавства та положення статуту кооперативу безпосередньо не пов`язують добровільний вихід члена кооперативу ні з рішенням зборів членів кооперативу, ні з внесенням змін до його установчих документів, тому зазначена заява є достатньою правовою підставою для припинення членства особи у кооперативі.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведеній як приклад справі відрізняється від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведеній постанові Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведеній справі суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland"), заява № 49684/99).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

................

Перейти до повного тексту