iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

справа № 160/568/24

адміністративне провадження № К/990/40014/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (прийняту в складі: головуючого судді Турлакова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Малиш Н.І., суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.),

УСТАНОВИВ

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області ( ГУ ДПС, відповідач, податковий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2023р.: - № 0727938-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727939-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727941-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727944-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727946-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727949-2418-0409-UA12020010000033698.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що не використовує належні йому нежитлові приміщення у підприємницькій діяльності, не здає їх в оренду, лізинг, тощо, а оскільки ніякої господарської діяльності по вказаним об`єктам нерухомості не здійснювалося, то згідно п. 2.3 Додатку 2 рішення Дніпровської міської ради VII скликання Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста не підлягають оподаткуванню. Крім того, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не містять підпису, печатки контролюючого органу всупереч нормам статті 42 Податкового кодексу України, а також надіслані простою поштовою кореспонденцією пізніше встановленого законодавством терміну і охоплюють періоди 2020-2022 років, що суперечить нормам діючого законодавства.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року, у задоволені позовних вимог було відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що встановлені у справі обставини унеможливлюють застосування податкової пільги, передбаченої пп.266.2.2 п.266.2 статті 266 ПК України, тому нарахування позивачу суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020-2022оо. у загальному розмірі 158 699,86 грн. згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 31.08.2023р.: - № 0727938-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727939-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727941-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727944-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727946-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727949-2418-0409- UA12020010000033698 є правомірним, правові підстави для скасування вказаних податкових повідомлень-рішень відсутні.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №160/568/24 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

6. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №160/568/24 стало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

7. Так, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму права, а саме підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України згідно з яким, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Суд застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду викладеного в постановах: від 01.04.2021 р. у справі № 820/6752/16, від 17.02.2021 р. у справі № 820/3707/17, від 24.04.2020 р. у справі № 540/2206/19, від 10.04.2020 р. у справі № 823/1751/17.

7.1. Позивач уважає, що нерухоме майно є спорудами призначеними для здійснення сільськогосподарської діяльності, тому в силу приписів статті 266.2.2 Податкового кодексу України воно не є об`єктом оподаткування. Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що підставою для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки повинно бути рішення відповідної міської ради про встановлення розміру такого податку. Підстава нарахування ставки податку в кожному з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Відповідачем в саме такому розмірі, як вказано в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, не обґрунтовується і є незрозумілою та безпідставною для Позивача. Фактично позивачу визначені податкові зобов`язання не як суб`єкту підприємницької діяльності, а як власнику нерухомого майна, яке є об`єктом оподаткування, у зв`язку з чим, застосовуючи ставки податку, які визначені органом місцевого самоврядування, контролюючий орган був зобов`язаний встановити фактичне використання об`єкта нежитлової нерухомості у комерційних цілях та з урахуванням установленого, визначитися зі ставками податку, які підлягали застосуванню. Водночас, Відповідачем не надано доказів використання позивачем нерухомого майна у комерційних цілях.

Позивач наголошує, що не використовує належні йому нежитлові приміщення у підприємницькій діяльності, не здає їх в оренду, лізинг, тощо. Ніякої господарської діяльності по вказаним об`єктам нерухомості не здійснювалося, тому вони згідно рішень міської ради не підлягають оподаткуванню. Відповідачем не долучено до матеріалів справи рішення органу місцевого самоврядування, яким було визначено тарифи на оподаткування об`єктів нерухомості зазначених в податкових повідомленнях-рішеннях.

8. Податковий орган надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін..

9. 11 грудня 2024року справа №160/568/24 надійшла на адресу Верховного Суду.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

10. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкту нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником:

- нежилого приміщення (будівлі та споруди) загальною площею 689,7 кв.м, склад ЦМС літ. Л(2)-1 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування № 364, виданий 13.02.2018;

- нежитлової будівлі загальною площею 929,9кв.м, нежитлові будівлі: центральний склад літ. Л-1, л-1.л(1), л(2), л(3), Л(4), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування № 363, виданий 13.02.2018.

11. 31.08.2023 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання позивачу по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який є власником об`єктів нежитлової нерухомості наступними податковими повідомленнями-рішеннями:

- №0727938-2418-0409-UА12020010000033698 за податковий період 2022р., нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (площа приміщення 929,90 кв. м.) на суму 30221,75грн.;

- №0727939-2418-0409-UA12020010000033698 за податковий період 2022р., нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (площа приміщення 689,70 кв. м.) на суму 44 830,50 грн,;

- №0727941-2418-0409-UA12020010000033698 за податковий період 2021р., нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (площа приміщення 689,70 кв. м.) на суму 20 691,00 грн,;

- №0727944-2418-0409-UA12020010000033698, за податковий період 2021р., нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (площа приміщення 929,90 кв. м.) на суму 27 897,00 грн.;

- №0727946-2418-0409-UA12020010000033698 за податковий період 2020р., нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (площа приміщення 689,70 кв. м.) на суму 14 929,99 грн.;

- №0727949-2418-0409-UA12020010000033698 за податковий період 2020 р. нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (площа приміщення 929,90 кв. м.) на суму 20 129,62 грн.

12. Указані податкові повідомлення-рішення були направлені позивачу 07.09.2023 року засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу: АДРЕСА_2, проте таке поштове відправлення повернулося до ГУ ДПС 10.10.2023 з відміткою за закінченням терміну зберігання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, квитанцією Укрпошти та конвертом, копії яких наявні в матеріалах справи.

13. Уважаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

V. Позиція Верховного Суду

14. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. За правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

16. Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

17. Згідно з положеннями підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

18. Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

19. Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

20. За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

21. Підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

22. Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

23. Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23, а також, зокрема у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, на яку є посилання в касаційній скарзі.

24. Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

25. Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

26. Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) включено клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271). Клас "Будівлі сільськогосподарського призначення" (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення.

27. Отже, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

28. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

29. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

30. Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

31. 1 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".

32. Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

33. Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

34. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

35. Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункті 5.3 статті 5 ПК України.

36. Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23.

37. У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо застосування пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

38. Суд касаційної інстанції враховує, що передбачена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

39. Так, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у приватній власності ОСОБА_1 перебуває:

40. Указане нерухоме майно протягом 2020-2022р.р. перебувало у власності позивача, що останнім не заперечується та не є спірним у цій справі.

41. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, яким не встановлено підстав для застосування пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки відсутні умови, які передбачають можливість такого застосування, доказів протилежного позивачем не надано та матеріали справи не мстять, у зв`язку з чим, відповідачем правомірно здійснено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки має за нежитлового приміщення (будівлі та споруди) загальною площею 689,7 кв. м, яка зареєстрована за адресою: . Дніпро, вул. Калинова, буд.8; нежитлової будівлі загальною площею 929,9 кв. м, яка зареєстрована за адресою: . Дніпро, вул. Калинова, буд.8 .

42. У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема: у постановах від 24.04.2020 у справі №540/2206/16, від 10.04.2020 у справі №823/1751/17. Як підтверджував Суд у згаданих постановах, висновки про те, що сільськогосподарським товаровиробником у розумінні норм ПК України є виключно юридична особа не відповідають нормам матеріального закону, - про що, у тому числі, викладає Суд у цій постанові.

43. Разом з тим, згаданий позивачем висновок, викладений у рішеннях Верховного Суду є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки у справі, яка розглядається, фактичні обставини та правове регулювання є дещо відмінним. Позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком. Матеріалами справи не підтверджується, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником. Відтак, не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

44. Щодо посилань скаржника про затримання надсилання податкових повідомлень-рішень.

45. Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПКУ, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

46. Відповідно пункту 287.9 статті 287 ПК України, у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове (податкові) повідомлення-рішення у строки, встановлені статтею 286 Податкового кодексу України, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої Податкового кодексу України за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

47. Ураховуючи зазначені норми законодавства, є вірними висновки суду першої інстанції, що винесення позивачу податкових повідомлень-рішень після 01 липня року базового податкового періоду є лише підставою для сплати податкового зобов`язання в більш пізній термін відповідно п.п.266.10.1.а, п.266.10 ст.266 ПКУ (протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення), однак, не впливає на правомірність самого податкового повідомлення-рішення та не може бути підставою для його скасування.

48. Відповідно до п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу, а отже доводи позивача про нарахування податку на нерухомість за період 2020 -2023 у 2023 році є безпідставними.

49. Також згідно з матеріалам справи податкові повідомлення-рішення були направлені позивачу відповідно до приписів статті. 42 ПК України.

50. Щодо посилання скаржника на те, що суди не звернули увагу, що ставка податку у спірному рішенні № 0727939-2418-0409-UA12020010000033698 застосована у розмірі 1,0, а в інших 0,50, Суд зазначає наступне.

51. За змістом частини першої статті 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

52. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції (частина п`ята статті 308 КАС України), а суд касаційної інстанції не приймає та не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. (частина четверта статті 341 КАС України).

53. З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій розглянули спір про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, у межах позовних вимог, визначених позивачем, та надали оцінку усім аргументам та доводам учасників справи, що мали значення для вирішення цього спору.

54. Доводи касаційної скарги не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правовиз підстав для скасування податкових повідомлень-рішень і задоволення адміністративного позову.

56. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31.08.2023р.: - № 0727938-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727939-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727941-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727944-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727946-2418-0409-UA12020010000033698; - № 0727949-2418-0409-UA12020010000033698, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, діяв у межах та відповідно до вимог чинного податкового законодавства.

57. Ураховуючи наведене у сукупності та взаємозв`язку, аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України.

58. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

59. Ураховуючи, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

................

Перейти до повного тексту