ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 502/2200/23
провадження № 51-3045км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 06 березня 2024 року укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023162300000039 від 10 жовтня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кілія Одеської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, фактично проживаючого у АДРЕСА_2, судимого 06 березня 2023 року Кілійським районним судом Одеської області за ч. 1 ст. 2861КК України із застосуванням ст. 69 КК Українидо покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кілійського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Вироком Одеського апеляційного суду від 06 березня 2024 року задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, цей вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 1 ст. 389 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 цього Кодексу, за сукупністю вироків, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року та остаточно визначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн та позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки - виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Суд визнав ОСОБА_6 винуватим в ухиленні від сплати штрафу та від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами,за обставин детально викладених у вироку.
Як установив суд, ОСОБА_6 вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. 12 квітня 2023 року ОСОБА_6 був поставлений на облік до Ізмаїльського районного відділу № 2 філії Державної установи "Центр пробації" в Одеській області.
Проте, ОСОБА_6, діючи умисно, достовірно знаючи про наявність указаного судового рішення щодо нього та призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з метою ухилення від його виконання 20 травня 2023 року о 02:39, керуючи автомобілем марки "Volkswagen" моделі "Passat В6", державний номерний знак НОМЕР_1 рухався по вул. Вилківській у м. Кілії Одеської обл., де був зупинений працівниками СРПП відділення № 1 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області. Під час проведення перевірки ОСОБА_6 складено адміністративний протокол серії ОБ № 074338 від 20 травня 2023 року про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а постановою Кілійського районного суду Одеської області від 15 вересня 2023 року його визнано винуватим у вчиненні зазначеного правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указує, що апеляційний суд при визначенні остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, безпідставно приєднав до вироку, що оскаржується повністю невідбуте покарання, призначене за попереднім вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року. Стверджує, що судом не враховано фактичне виконання ним основного покарання, призначеного за попереднім вироком у виді штрафу, що підтверджується дублікатом чеку АТ "ПриватБанк" від 07 квітня 2023 року.
Учасників кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково, а вирок апеляційного суду - зміні.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та твердження, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 1 ст. 438 КПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 не оспорює своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено та кваліфікацію його дій за ч.1 ст. 389 КК України, тому колегія суддів у цій частині судове рішення не перевіряє.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 2861КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вироком Кілійського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного за новим вироком, повністю приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 06 березня 2023 року у виді штрафу в розмірі 34000 грн та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, які відповідно до ч. 3 ст. 72 цього Кодексу виконувати самостійно.
Вироком Одеського апеляційного суду від 06 березня 2024 року зазначену апеляційну скаргу задоволено. Вирок суду першої інстанції у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року та остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України ухвалено покарання у виді штрафу у розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн та позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки - виконувати самостійно.
На обґрунтування свого рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України).
Разом з тим, за результатами касаційної перевірки оскаржуваного судового рішення та доводів касаційної скарги засудженого, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Вказаних вимог суд апеляційної інстанції не дотримався, з огляду на таке.
Так, засуджений у своїй касаційній скарзі зазначає, що станом на момент ухвалення вироку суду першої інстанції ним було сплачено штраф у розмірі 34 000 грн, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року, що підтверджується дублікатом чеку АТ "ПриватБанк" від 07 квітня 2023 року, доданим ним до касаційної скарги.
Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду викладеного в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 243/7758/20, провадження № 51-113кмо21), для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов`язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
- перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим - "після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання" за попереднім вироком;
- друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Також у висновку зазначено, що якщо на момент учинення особою нового кримінального правопорушення невідбутою частиною покарання за попереднім вироком було основне покарання у виді штрафу (ст. 53 КК України), яке на час ухвалення нового вироку вже відбуте, порядок та правила призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, визначені положеннями ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України щодо такого, не застосовуються.
Згідно з матеріалами цього кримінального провадження, на момент ухвалення вироку Кілійського районного суду Одеської області від 20 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6, останній 07 квітня 2023 року сплатив штраф, у розмірі 34 000 грн, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року, про що свідчить дублікат чеку АТ "ПриватБанк" від 07 квітня 2023 року.
З журналу судового засідання від 20 листопада 2023 року вбачається, що ОСОБА_6, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції вказував про сплату ним штрафу, проте наведені обставини залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанцій (т. 1 а. п. 34).
З огляду на викладене, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого щодо безпідставності призначення йому покарання у виді штрафу, при визначенні остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України. Ухвалення апеляційним судом нового вироку з призначенням ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків з приєднанням до покарання за новим вироком штрафу, призначеного йому за попереднім вироком, може фактично призвести до повторного призначення такого, який вже було сплачено до ухвалення нового вироку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з вимогами касаційної скарги засудженого про виключення з вироку апеляційного суду рішення про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків з урахуванням основного покарання, призначеного вироком Кілійського районного суду Одеської області від 06 березня 2023 року, у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.
Разом з тим, твердження засудженого про надмірну суворість обраного йому заходу примусу за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 389 КК України, не можна вважати прийнятними.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні такого.
Приймаючи рішення щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 389 КК України суд першої інстанції врахував дані про особу засудженого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває та визнав обставиною, яка пом`якшує покарання засудженого - щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Урахувавши вказані обставини в їх сукупності, конкретні обставини справи, суд першої інстанції відповідно до вимог закону призначив засудженому покарання, яке за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, яке відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Обраний захід примусу відповідає визначеній у ст. 50 КК України меті та узгоджується з принципами справедливості, співмірності й індивідуалізації. Підстав уважати таке обмеження прав і свобод надмірним та явно несправедливим колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, підстав для пом`якшення засудженому покарання, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин Верховний Суд уважає, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково, а вирок суду апеляційної інстанції - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд