ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 149/3531/225
провадження № 51-5196км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020210000381, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Короткий зміст історії справи
За вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 червня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання стосовно речових доказів та судових витрат.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року вирок міськрайонного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано, ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Захисник засудженого звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, у якій не погоджується з вироком апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_6 в умовах воєнного стану 27 жовтня 2022 року приблизно о 19:00, перебуваючи на території КНП "Хмільницька обласна лікарня відновного лікування ВОР", з метою заволодіння чужим майном, діючи умисно, застосовуючи до ОСОБА_8 насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров`я, заволодів його курткою. Своїми діями ОСОБА_6 спричинив потерпілому шкоду на загальну суму 3540 грн.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Захисник не погоджується з призначеним засудженому апеляційним судом покаранням, посилаючись на його суворість. Вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що апеляційний суд помилково послався на попередню судимість ОСОБА_6 за вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року, не врахував при цьому положень ст. 89 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Мотиви Суду
Доводи захисника щодо суворості покарання й необґрунтованості призначеного засудженому покарання у виді реального позбавлення волі колегія суддів вважає неспроможними, виходячи з такого.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим
та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону повною мірою дотримався.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно зі статтею 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, позитивну характеристику винного за місцем мешкання, те що він на час вчинення кримінального правопорушення мав непогашену судимість. Визнав обставинами, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.
З урахуванням наведеного суд прийняв рішення про можливість призначення покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 186 КК України, та дійшов висновку про наявність достатніх підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України.
Саме таке покарання, на переконання суду першої інстанції, відповідало вимогам ст. 65 КК України і було достатнім для виправлення ОСОБА_6 й попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, частково погодився з її доводами в частині безпідставного звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Колегія суддів апеляційного суду вважала слушним призначення ОСОБА_6 покарання нижчого від найнижчої межі санкції ч. 4 ст. 186 КК України. При цьому, залишаючи обраний судом першої інстанції вид та розмір покарання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 указаного Кодексу, апеляційний суд урахував дані про особу засудженого, обставини, які пом`якшують покарання. Проте одночасно відзначив, що суд, застосовуючи до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України, належним чином не взяв до уваги того, що він вчинив інкримінований йому злочин у період непогашеної судимості. Указана обставина в сукупності з іншими даними про особу засудженого, на думку суду апеляційної інстанції, виключили можливість звільнення винного від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Доводи захисника про неправомірне врахування судом апеляційної інстанції під час призначення ОСОБА_6 покарання його попередньої судимості, колегія суддів уважає неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, пробаційного нагляду або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Як визначено ч. 5 ст. 90 КК України, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 був раніше засуджений, зокрема востаннє - 30 березня 2022 року Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 160 годин. Покарання відбуто 18 липня 2022 року.
Новий злочин у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 вчинив 27 жовтня 2022 року, тобто до закінчення однорічного строку погашення судимості, визначеного п. 5 ч. 1 ст. 89 КК України.
Оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що судимість ОСОБА_6 за вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року була знята або погашена, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував його попередню судимість.
Отже, суд апеляційної інстанції, зваживши на тяжкість злочину, дані про особу ОСОБА_6, обставини, що пом`якшують покарання, вчинення ним нового кримінального правопорушення до закінчення строку погашення судимості, указав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасував вирок у цій частині й постановив новий. Своїм вироком апеляційний суд визначив, що покарання за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років з реальним його відбуванням буде справедливим за своїм видом і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів вважає призначене засудженому покарання за вироком апеляційного суду справедливим і таким, що відповідає вимогам статей 65, 69 КК України.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів визнає переконливими і справедливими.