ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025року
м. Київ
справа № 678/805/22
провадження № 51-2243 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 12022243300000138, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого:
1) вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2011 року за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 315 КК України до покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки;
2) вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 28 січня 2014 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць;
3) вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 01 квітня 2022 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт;
4) вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 липня 2022 року за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК України до покарання на підставі статей 70, 71, 72 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 23 дні,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання за даним вироком і вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2022 року, визначено остаточне покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 10 липня 2022 року приблизно о 14:30 год, перебуваючи в автомобілі марки "Volkswagen Caddy", д.р.з НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_8, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, з метою таємного викрадення чужого майна, скориставшись тим, що останній відволікся, викрав його майно, яке лежало на передній панелі вказаного автомобіля, загальною вартістю 2767,50 грн. Після чого, попросив ОСОБА_8 зупинитися та залишив автомобіль з викраденим майном.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо засудженого ОСОБА_7 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та постановити рішення, яким закрити кримінальне провадження щодо останнього. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що судом першої і апеляційної інстанцій не було досліджено належним чином докази у цьому кримінальному провадженні, оскільки, на його думку, жодний із доказів прямо не свідчить про вчинення саме ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Стверджує, що умислу на викрадення чужого майна ОСОБА_7 не мав, оскільки хотів повернути потерпілому майно, яке випало з машини. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та вважали, що є підстави для її задоволення та закриття кримінального провадження.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду вважала за необхідне касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Натомість, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи справу за спільною апеляційною скаргою захисника та засудженого, в яких останні оспорювали правильність встановлення фактичних обставин, обґрунтовували недопустимість, на їх думку, доказів винуватості ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України, апеляційний суд в своєму рішенні навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання: засудженого ОСОБА_7 про обставини заволодіння ним майном потерпілого; потерпілого ОСОБА_8 про обставини викрадення саме ОСОБА_7 з автомобіля його майна під час перебування останнього в ньому; свідка ОСОБА_9 про те, що потерпілий звернувся до нього за допомогою набрати останнього на мобільний телефон, оскільки підозрює у крадіжці майна ОСОБА_7, якого підвозив на власному автомобілі і після чого зникло його майно; свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що 10 липня 2022 року в поліцію надійшло повідомлення від ОСОБА_8 про викрадення в нього мобільного телефона ОСОБА_7 ; дані протоколів: прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 10 липня 2022 року, огляду з фото таблицями від 10 липня 2022 року; затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 10 липня 2022 року, проведення слідчого експерименту від 14 липня 2022 року за участю ОСОБА_8 ; а також інші докази.
Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до положень ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та не викликають у Суду сумнівів у їх правдивості.
Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов вмотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та за який його засуджено.
Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, детально перевірив викладені в спільній апеляційній скарзі засудженого та захисника доводи щодо не вчинення ОСОБА_7 інкримінованого злочину та доведеність цього поза розумним сумнівом, які є аналогічними, за своїм змістом, доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.
Вказаний суд не знайшов підстав для скасування обвинувального вироку та постановлення виправдувального вироку саме з наведених у спільній апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 мотивів та обґрунтовано не погодився з тим, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, за який його засуджено.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про відсутність в діях засудженого ОСОБА_7 умислу на викрадення чужого майна, що свідчить лише про привласнення нею знахідки(мобільного телефону) для повернення нібито володільцю спростовуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, які у своїй сукупності об`єктивно підтверджують умисел ОСОБА_7 саме на таємне викрадення чужого майна.
Так, за нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.
Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Установлені у даному кримінальному провадженні обставини свідчать про, те що ОСОБА_7 було відомо про місце знаходження мобільного телефону, а саме на передній панелі автомобіля, обізнаність засудженого про те, що мобільний телефон є власністю ОСОБА_8 . Зокрема показання ОСОБА_7 у суді першої інстанції про те, що він відразу змінив sim-карту свідчать про те, що останній не намагався повернути майно. Також судом встановлено розуміння засудженим того, що потерпілий може повернутися за мобільним телефон, який нібито випав з автомобіля. Разом з цим, потерпілий, щоб знайти свій мобільний телефон, який був на передній панелі автомобіля, звернулась до свідка ОСОБА_9, щоб останній набрав його номер телефона, проте він був відключений і через короткий період часу, звернулась із заявою до органу поліції про викрадення, на його думку ОСОБА_7 мобільного телефону, що свідчить про те, що майно, перебувало у власності потерпілого, проте реалізувати своє право він не мав можливості через протиправні дії ОСОБА_7, який забрав його мобільний телефон саме з передньої панелі автомобіля потерпілого. Привласнивши мобільний телефон з корисливих мотивів, розуміючи це, попросив терміново зупинити автомобіль під керуванням потерпілого та залишив його, ОСОБА_7 отримав реальну можливість розпорядитися викраденим майном.
З огляду на зазначені обставини, судами попередніх інстанцій було зроблено правильний висновок про наявність у діях ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження, суди як першої так і апеляційної інстанцій в повній мірі дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Усі твердження щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неналежної оцінки доказів, які аналогічні доводам спільної апеляційної скарги, повністю перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані та вичерпні відповіді, а ухвала відповідає вимогам статтям 370, 419 КПК Українита суд касаційної інстанції погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції і його відповідність вимогам ст. 374 КПК України.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судовими рішеннями та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України на підставі положень ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців відповідає засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК України.
Таким чином, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, як про це ставить питання захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд