П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 року
м. Київ
справа № 309/3214/23
провадження № 51-3415км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12023071050000368,за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1, мешканця АДРЕСА_2, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Хустський районний суд Закарпатської області вироком від 13 грудня 2023 року визнав ОСОБА_7 невинуватим і виправдав за ст. 126-1 КК у зв`язку з недоведеністю, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався.
2.Згідно з обвинувальним актом,ОСОБА_7 за місцем проживання в будинку на АДРЕСА_2 умисно систематично вчиняв щодо своєї дружини ОСОБА_8 домашнє насильство: висловлював образи грубою нецензурною лайкою, застосовував психологічне насильство, завдаючи потерпілій душевних страждань, унаслідок чого притягався до адміністративної відповідальності за частинами 1 і 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за події, які мали місце 06 серпня 2022 року і 10 квітня 2023 року. Незважаючи на неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності, 10 червня 2023 року близько 21:20 ОСОБА_7 продовжив домашнє насильство над своєю дружиною: він грубо висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою у присутності неповнолітніх онуків, принижував її гідність, що призвело до психологічних страждань потерпілої, поєднаних із формуванням внутрішнього психологічного конфлікту, та погіршило якість її життя.
3. Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення стороною обвинувачення того, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК, і на підставі, указаній у п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), виправдав ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
4. Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2024 року залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5. Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду є необґрунтованим, незаконним і невмотивованим. Зокрема, суд апеляційної інстанції постановив рішення без дотримання вимог статей 370, 419 КПК. Скаржник стверджує, що всі докази, зібрані стороною обвинувачення та надані суду, давали підстави для визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, а крім того, правильний аналіз сукупності вказаних доказів повинен був у суду викликати сумнів у правдивості показань потерпілої, які вона давала в судовому засіданні, заперечуючи вчинення обвинуваченим злочинних дій щодо неї. Прокурор акцентує на тому, що потерпіла ОСОБА_8 під час досудового розслідування, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення стосовно вчинення кримінального правопорушення, свідчила про скоєння ОСОБА_7 домашнього насильства щодо неї, а в суді змінила ці показання і заперечила вчинення обвинуваченим злочину, у результаті чого 03 січня 2024 року до ЄРДР було внесено відомості про вчинення потерпілою ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК. Прокурор зазначає, що вона звертала увагу апеляційного суду на те, що місцевий суд допустив довільне тлумачення окремих доказів, не оцінюючи їх у сукупності з іншими та не зіставляючи один з одним, що призвело до викривлення загальної картини вчинення кримінального правопорушення і незаконного виправдання ОСОБА_7 . Зокрема, наголошує прокурор, у вироку суд безпідставно вказав на узгодженість показань потерпілої та обвинуваченого між собою, а також з інформацією, викладеною в рапорті від
10 червня 2023 року, згідно з якою до поліції телефонував ОСОБА_9 (син потерпілої ОСОБА_8 від першого шлюбу), у той час як у суді потерпіла стверджувала, що саме вона викликала поліцію, а обвинувачений показав, що не знає, хто викликав поліцію. Прокурор в апеляційній скарзі заявляла клопотання про безпосереднє повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції через допущені місцевим судом порушення під час їх дослідження, а також про надання цим доказам іншої оцінки, ніж та, яку дав суд першої інстанції. Зокрема, прокурор ставила питання про повторний допит апеляційним судом обвинуваченого ОСОБА_7, потерпілої ОСОБА_8, свідків працівників поліції Хустського РУП, які виїжджали на місце події, про дослідження письмових доказів: витягу з ЄРДР, рапорту, протоколу прийняття заяви, досудової доповіді, заяви потерпілої ОСОБА_8 і даних, що характеризують обвинуваченого. Проте суд апеляційної інстанції не дослідив доказів повторно, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей та не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, обмежившись формальними фразами про правильність висновків місцевого суду.
Позиції учасників судового провадження
6. Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6, скасувавши ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
7. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
8. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
9. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
10. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
11. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
12. Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
13. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
14. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на нього певний обов`язок щодо дослідження та оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
15. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінив їх місцевий суд із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
16. Умотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні мотивів, якими суд керувався під час ухвалення цього рішення, оцінювання доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, і віддзеркалення мотивів щодо позиції суду в ході застосування норм матеріального та процесуального права.
17. Європейський суд з прав людини у рішеннях зазначав, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторони захисту (справа "Руїс Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (справа "Ван де Гурк проти Нідерландів" ("Van de Hurk v. the Netherlands"), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (справа "Болдеа проти Румунії" ("Boldea v. Romania").
18. Апеляційний суд під час розгляду справи щодо ОСОБА_7 дотримався зазначених вимог закону.
19. Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженніОСОБА_6, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в ній доводи, у тому числі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, безпідставності визнання достовірними показань потерпілої, які вона давала в судовому засіданні, неналежного дослідження доказів сторони обвинувачення, і, як наслідок,незаконності виправдання ОСОБА_7, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого судом рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає положенням ст. 419 КПК, у ній наведено підстави, на яких апеляційні скарги визнано такими, що не підлягають задоволенню, та докладні мотиви прийнятого судом рішення.
20. Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, під час розгляду провадження, відповідно до кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі представлені сторонами докази, без винятку, у тому числі ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.
21. Так, суд апеляційної інстанції указав на те, що місцевий суд обґрунтував своє рішення аналізом усіх доказів, зібраних у кримінальному провадженні: показань обвинуваченого ОСОБА_7, який не визнавав вини і заперечував скоєння кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_8 ; показань потерпілої ОСОБА_8 про те, що її чоловік 10 червня 2023 року не вчиняв щодо неї домашнього насильства, поліцію вона викликала для припинення конфлікту, що відбувався між ним і її сином; даних витягу з ЄРДР від 11 червня 2023 року; рапорту опрацювання інформації про надходження 10 червня 2023 року о 21:28 повідомлення від ОСОБА_9 про домашнє насильство щодо нього з боку його вітчима ОСОБА_7 ; даних протоколу прийняття заяви ОСОБА_8 про кримінальне правопорушення; даних постанов Хустського районного суду Закарпатської області від 20 вересня 2022 року і 24 квітня 2023 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за частинами 1 і 2 ст. 173-2 КУпАП відповідно.
22. Як правильно зазначив апеляційний суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні в умовах змагальності процесу всі вказані вище докази в сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7, а саме доказів як на підтвердження самого конфлікту, який відбувся 10 червня 2023 року між обвинуваченим і потерпілою, так і наслідків цього конфлікту у вигляді психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої, що передбачені диспозицією ст. 126-1 КК, а тому є обставинами, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню.
23. А отже, як обґрунтовано резюмував апеляційний суд, під час судового розгляду в суді першої інстанції не знайшли свого підтверджені викладені в обвинувальному акті обставини про те, що 10 червня 2023 року близько 21:20 ОСОБА_7 втретє, що є необхідним для кваліфікації його дій за ст. 126-1 КК, вчинив домашнє насильство стосовно своєї дружини ОСОБА_8 .
24. Доводи прокурора про те, суд першої інстанції допустив довільне тлумачення окремих доказів, зазначивши, що в рапорті від 10 червня 2023 року міститься інформація, що заявником про вчинення ОСОБА_7 домашнього насильства був ОСОБА_9, а не ОСОБА_8, не відповідають дійсності, оскільки в рапорті вказано, що до поліції телефонував саме ОСОБА_9 (а. с. 49).
25. За правовою позицією Верховного Суду, яку викладено в постанові від 04 липня 2018 року (справа № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17), вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 і 4 ст. 17 КПК, що передбачають:
- ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом,
- усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
26. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
27. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у рішенні має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, що є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Обов`язок усебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
28. З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом достатніми доказами того, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачувався ОСОБА_7, і виправдав його на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК, є обґрунтованим і правильним.
29. Що стосується твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив доказів, про повторне дослідження яких просила сторона обвинувачення, воно є неспроможним.
30. У контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК під час апеляційного перегляду в суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених судом першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах чи документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі коли місцевий суд дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суд апеляційної інстанції не зобов`язаний знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це зробив суд першої інстанції.
31. Апеляційний суд погодився з тим, що районний суд ретельно та належним чином дослідив усі докази, які надали сторони в судовому провадженні, у зв`язку з чим не мав потреби повторно досліджувати вже встановлені обставини, а прокурор не довів протилежного.
32. Зокрема, визнаючи необґрунтованим клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, суд апеляційної інстанції зауважив, щозазначені прокурором в апеляційній скарзі докази досліджені в повному обсязі з дотриманням вимог процесуального закону, а тому їх повторне дослідження порушуватиме загальні засади кримінального провадження, передбачені пунктами 3, 15 ч. 1 ст. 7 КПК, зокрема: рівність перед законом і судом, змагальність сторін і свободу в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, та викликатиме певні сумніви в упередженості суду. Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що після допиту потерпілої, дослідження письмових доказів та допиту обвинуваченого прокурор не заявляв жодних клопотань щодо повторного допиту й додаткового з`ясування обставин, які мають значення для об`єктивного розгляду справи. З огляду на те, що сторона обвинувачення не навела будь-яких обґрунтувань, які б указували на те, що докази сторін обвинувачення та захисту суд першої інстанції дослідив неповністю або з порушеннями, підстави для повторного дослідження доказів відсутні.
33. Касаційна скарга сторони обвинувачення не містить переконливих аргументів, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду.
34. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд не встановив таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 . Тому касаційну скаргу прокурора належить залишити без задоволення.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд