ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 року
м. Київ
справа № 755/4443/19
провадження № 51-4475 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12019100040000514 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 296 КК на ч. 1 ст. 122 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Крім того, у вироку вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та судових витрат.
Відповідно до вироку 20 січня 2019 року приблизно о 15:55 біля будинку № 15 на вул. Тампере у м. Києві у ОСОБА_7 виник словесний конфлікт з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . В ході конфлікту ОСОБА_7, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання протиправних наслідків, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, дістав пістолет споряджений гумовими кулями травматичної дії, та, перебуваючи вже біля будинку № 13 на вул. Тампере у м. Києві, умисно зробив постріл у ОСОБА_8, чим спричинив йому непроникаюче вогнепальне поранення живота, що є легким тілесним ушкодженням, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, від якого ОСОБА_8 впав на асфальт та при падінні отримав закриту травму правої кисті, що є тілесним ушкодженням середньої тяжкості.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2024 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задоволено.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року скасовано, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) закрито.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд допустив неповноту судового розгляду, надав неправильну оцінку здобутим доказам, а його висновки про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Наголошує, що саме з цих підстав стороною обвинувачення було оскаржено вирок суду першої інстанції у апеляційному порядку, та для усунення наведених порушень, прокурором у скарзі ставилося питання про повторне дослідження доказів.
Проте апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 404 КПК, безпосередньо не дослідив та не оцінив докази з точки зору належності, допустимості та достовірності кожен окремо та у їх сукупності, надав перевагу показанням засудженого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12, які є зацікавленими особами, не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, протоколи слідчих експериментів за участі потерпілого та свідка ОСОБА_16 з відеозаписами до них, водночас, не з`ясувавши об`єктивних обставин інкримінованих ОСОБА_7 дій, не мотивуючого свого рішення, задовольнив апеляційну скаргу захисника та безпідставно закрив кримінальне провадження, дійшовши необґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_7 були вчиненні у стані необхідної оборони.
Враховуючи викладене, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а тому підлягає скасуванню.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як визначено вимогами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
У касаційній скарзі, окрім іншого, прокурор вказує про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, про безпідставність висновків про відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.
Такі порушення прокурор пов`язує у тому числі з неповнотою судового розгляду, неправильною оцінкою здобутих доказів, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Проте колегія суддів не погоджується з наведеними доводами прокурора з огляду на наступне.
Так, неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів на предмет їх достовірності, встановлювати інші фактичні обставини справи, які не викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Що ж стосується правової кваліфікації дій ОСОБА_7, то місцевий суд, з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про відсутність у діях засудженого ознак хуліганства.
Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій у своїх судових рішеннях, що для оцінки дій обвинувачуваної особи за ст. 296 КК обов`язковими є поєднання ознак об`єктивної сторони у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, яка характеризується умисною формою вини з мотивів явної неповаги до суспільства.
Основними і обов`язковими показниками грубого порушення громадського порядку є особлива зухвалість та винятковий цинізм. Особлива зухвалість виражається у нахабному поводженні, буйстві, поєднаному з насильством, що спричинило тілесне ушкодження чи знущання над потерпілим, знищенні чи пошкодженні майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення діяльності установи, організації чи підприємства. Тоді як винятковий цинізм проявляється у демонстративній зневазі до усталених норм моральності та порядку, груба непристойність, знущання над безпорадними чи немічними особами тощо.
За відсутності мотиву у виді явної неповаги до суспільства (прагнення протиставити себе суспільству), коли застосування насильства зумовлене неприязними відносинами з потерпілим та прагненням заподіяти конкретній особі шкоди з особистих спонукань, факт вчинення таких дій у громадському місці у присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації дій обвинуваченої особи як хуліганство.
За встановлених судами фактичних обставин справи, конфліктна ситуація між ОСОБА_7, потерпілим ОСОБА_8, а також зі свідком ОСОБА_9 виникла через те, що потерпілий та свідок зробили зауваження ОСОБА_7 з приводу його дій по відношенню до свідка ОСОБА_12, яку останній вдарив, як він повідомив, щоб заспокоїти. Саме після цього, висловлюючи обопільні зауваження, ОСОБА_7 продемонстрував пристрій схожий на пістолет та почав тікати від потерпілого та свідка, а останні - почали його переслідувати з метою подальшого затримання. У той час ОСОБА_7, тікаючи, з метою помститися за агресивні дії потерпілого та свідка, а також з метою уникнути затримання, здійснив постріл у живіт ОСОБА_8, чим спричинив йому тілесне ушкодження.
Таким чином, обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й застосування засудженим насильства до конкретного потерпілого не свідчать про те, що його поведінка була зумовлена бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Конфлікт мав у своїй основі конкретні особисті відносини, які раптово виникли між його сторонами, і подальші дії засудженого в ході конфлікту зумовлювалися особистим мотивом.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку заподіяння насильства потерпілому у зв`язку із сваркою та подальшим переслідуванням у вигляді спричинення останньому легкого тілесного ушкодження, та у результаті падіння від пострілу - середньої тяжкості тілесного ушкодження, хоча й мало місце на вулиці у дворі житлового будинку, однак посягало не на громадський порядок чи моральність, а саме на здоров`я потерпілого ОСОБА_8, тобто основним безпосереднім об`єктом посягання засудженого було здоров`я потерпілого, а не громадська безпека.
Враховуючи вищевикладене, доводи прокурора у цій частині колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про недотримання апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що оскаржуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, прокурор вказував про порушення апеляційним судом вимоги ст. 404 КПК та принципу безпосередності дослідження доказів, не з`ясування об`єктивних обставин події злочину, та, як наслідок, безпідставне закриття кримінального провадження через констатування факту наявності в діях ОСОБА_7 необхідної оборони.
Так, ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Крім того, однією із фундаментальних засад верховенства права під час судового розгляду кримінальний процесуальний закон виділяє безпосередність дослідження показань, речей і документів, що знайшло своє відображення у ст. 23 КПК.
Безпосередність дослідження доказів у широкому розумінні означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо.
Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та ухвалення об`єктивного вирішення.
Безпосередність сприйняття доказів, як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, дає змогу суду належним чином їх дослідити і перевірити, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК).
Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані при постановленні рішення судом, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а отже, судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним і обґрунтованим та згідно з ч. 1 ст. 412 КПК підлягає скасуванню.
Крім того, за змістом статей 404, 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд наділений повноваженнями за певних обставин повторно досліджувати докази та обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону, та має відповідати приписам матеріального права.
При цьому рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК України має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, так і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у такому випадку є обов`язковим.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини ухвали апеляційного суду, обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що його висновки про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, зроблені на підставі дослідження доказів.
Відповідно до журналу судового засідання від 03 серпня 2022 року, судом було задоволено клопотання сторін кримінального провадження, та ухвалено повторно допитати засудженого, потерпілого, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_9, дослідити частину письмових доказів у справі.
Під час наступних судових засідань на підставі зазначених клопотань судом було безпосередньо досліджено письмові докази, про які просили прокурор та захисник кожен окремо у своїх клопотаннях, а також допитано ОСОБА_7 .
Крім того, у подальшому судом неодноразово відкладався розгляд кримінального провадження у зв`язку із викликом для допиту експерта за ініціативою суду. Проте, жодного разу за викликом експерт до суду так і не прибув, у зв`язку з чим суд перейшов до судових дебатів, після чого видалився до нарадчої кімнати, по виходу з якої проголосив ухвалу за результатом апеляційного розгляду.
Таким чином, зазначені обставини свідчать про те, що суд апеляційної інстанції після задоволення відповідного клопотання, не допитав безпосередньо потерпілого та свідків щодо обставин, які мали місце 20 січня 2019 року.
Водночас, жодних застережень про неможливість допиту потерпілого чи свідків або ж посилань про використання їхніх показань на підставі ч. 3 ст. 97 КПК, ухвала суду апеляційного інстанції не містить, що, на думку колегії суддів, також свідчить про порушення принципу безпосередності дослідження доказів.
Тобто, перевірка встановлених обставин, що з огляду на положення ст. 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, має здійснюватися судом апеляційної інстанції шляхом дослідження доказів, з дотриманням принципу безпосередності.
Змінюючи обвинувальний вирок місцевого суду та закриваючи кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, апеляційний суд не дотримався принципу безпосередності дослідження таких доказів, надавши їм власну оцінку (показанням обвинуваченого, потерпілого та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_12 ) та фактично прийнявши протилежне за своїм змістом та суттю судове рішення, оскільки констатував про наявність протиправного посягання з боку ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які, на переконання апеляційного суду, неправильно оцінили конфліктну ситуацію, яка виникла між ОСОБА_12 та ОСОБА_7, та безпідставно застосували до останнього фізичне насильство з метою уявного, а не реального, припинення його хуліганських дій.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. У ч. 2 ст. 438 КПК зазначено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, як наслідок, передчасність висновків суду про закриття кримінального провадження.
За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки таку ухвалу постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для її скасування.
Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд