ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 року
м. Київ
справа № 332/1225/20
провадження № 51-1992км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженого
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, який зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2022 року, залишеним без змін 7 лютого 2024 року Запорізьким апеляційним судом, ОСОБА_5 було засуджено за ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 71 цього Кодексу частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2018 року й остаточно призначено йому захід примусу - позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_8 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні в м. Запоріжжі за обставин, детально викладених у вироку, незаконного заволодіння транспортним засобом.
Як установив суд, у період з 22:00 28 березня до 01:58 29 березня 2020 року ОСОБА_5 з корисливих мотивів з метою заволодіння належним ОСОБА_8 автомобілем марки "ЗАЗ" моделі 110307 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) вартістю 28 982,24 грн, що знаходився поблизу будинку АДРЕСА_3, проник до салону, підібрав ключ, завів двигун і, керуючи вказаним транспортним засобом, перемістив його в гараж АДРЕСА_2.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) скасувати вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_5 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржниці зводиться до того, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, наявні в матеріалах дані не підтверджують винуватості засудженого, а вирок суперечить ст. 374 КПК, ґрунтується на недопустимих доказах, оцінених із порушенням статей 84, 91, 94, 97 цього Кодексу. Як акцентує авторка скарги, упродовж здійснення судового провадження не було розглянуто й не прийнято доказів, що виправдовують ОСОБА_5, натомість неправомірно використано мінливі сумнівні показання свідка ОСОБА_9, показання із чужих слів свідка ОСОБА_10, спотворено показання свідка ОСОБА_11 . Посилаючись на те, що обшуки гаражів та автомобіля було проведено без дозволу власника та ухвали слідчого судді, а слідчі експерименти за участю свідків ОСОБА_9 й ОСОБА_12 були допитом, захисник уважає незаконним використання результатів цих процесуальних дій. Крім того, скаржниця заперечує допустимість протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 березня 2020 року за участю свідка ОСОБА_11 та прийнятність оцінки судом інформації з вилученого у ОСОБА_5 телефона. На переконання сторони захисту, інші зібрані докази доводять лише факт зникнення автомобіля з місця його паркування та залишення засудженим транспортного засобу в гаражі кооперативу. На думку скаржниці, апеляційний суд не зважив на допущені порушення, усупереч статтям 404, 419 КПК формально відхилив клопотання захисту про повторне дослідження доказів, не дав змістовних відповідей на доводи апеляційної скарги, а тому в цій юридичній ситуації необхідний новий судовий розгляд.
На касаційну скаргу прокурор ОСОБА_13, яка брала участь у суді першої інстанції, подала заперечення, у котрих ідеться про неспроможність доводів захисника й законність оспорюваних судових рішень.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило. Засуджений не заперечував проти здійснення касаційного провадження без участі захисника.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений підтримав касаційну скаргу свого захисника, прокурор заперечила обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК суд касаційної інстанції, переглядаючи оспорювані рішення в межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права і не уповноважений ревізувати встановлені фактичні обставини кримінального провадження та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, доводи в скарзі про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та сумнівність / недостовірність окремих доказів не підлягають перевірці за касаційною процедурою в силу закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, усупереч твердженням захисника висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Указаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні ОСОБА_5 як обвинуваченого, потерпілої ОСОБА_8, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_12 у їх взаємозв`язку з безпосередньо дослідженими фактичними даними, що містяться: у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу; у протоколах прийняття від ОСОБА_8 заяви про кримінальне правопорушення від 29 березня 2020 року, огляду місця події від 29 та 30 березня 2020 року, огляду диска з відеозаписом камери відеоспостереження на в`їзді в гаражний кооператив, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 березня 2020 року за участю ОСОБА_11, ОСОБА_12, слідчих експериментів від 4 квітня 2020 року за участю останнього та свідка ОСОБА_9 ; у висновкутоварознавчої експертизи від 14 квітня 2020 року № 11/1-42, зміст котрих докладно відображено у вироку.
Виконуючи законодавчі приписи, суд також з`ясував позицію ОСОБА_5, який не визнав провини, однак не заперечував того факту, що в ніч із 28 на 29 березня 2020 року він за відсутності дозвільних документів, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ", приїхав на ньому в гаражний кооператив, де залишив у боксі № НОМЕР_2 . Крім того, зазначав, що, дізнавшись про звернення власниці майна до поліції, намагався з допомогою свідка ОСОБА_9 домовитися із сестрою потерпілої про повернення автомобіля. За твердженням ОСОБА_5, він не вчиняв злочину, уночі придбав автомобіль в осіб, котрих зустрів на вулиці, а надалі через технічні несправності не зміг повернути його власниці.
Висунута ОСОБА_5 на свій захист версія про непричетність до кримінального правопорушення й купівлю вночі транспортного засобу в малознайомих осіб була предметом ретельної перевірки суду, який умотивовано спростував її у вироку з посиланням на конкретні безпосередньо досліджені докази.
Так, потерпіла ОСОБА_8 підтвердила суду факт незаконного заволодіння її автомобілем і те, що його технічний стан був задовільним (на ньому вона їздила на роботу). За показаннями ОСОБА_8, із засудженим вони добре знайомі, останній, попри обізнаність про належність їй зниклого автомобіля, під час розмови 29 березня 2020 року не повідомив місця його знаходження, натомість наступного дня її сестра - свідок ОСОБА_15 розповіла, що ОСОБА_5 приходив із товаришем і обіцяв повернути транспортний засіб.
Надані потерпілою відомості узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_15 . Остання також повідомила суду, що 30 березня 2020 року ОСОБА_5 пропонував повернути транспортний засіб без залучення поліції, проте пізніше просив видати йому документи на автомобіль та ключі від нього.
Крім того, свідок ОСОБА_9, який є співвласником гаража № НОМЕР_2, підтвердив у суді, що ОСОБА_5 розповів йому про заволодіння майном ОСОБА_8 і задля допомоги в поверненні автомобіля 30 березня 2020 року вони їздили до будинку потерпілої.
Доводи захисника про те, що суд не перевірив цих показань і вони не збігаються з даними, які отримані в ході огляду гаража, суперечать змістові протоколу слідчої дії та аудіозаписові судового розгляду.
Свідок ОСОБА_10, який супроводжував ОСОБА_9 та засудженого до будинку потерпілої, також повідомив суду обставини перебігу вказаних подій, які, на відміну від тверджень авторки касаційної скарги, він сприймав особисто.
Те, що автомобіль без дозволу власника знаходився в гаражі № НОМЕР_2, підтвердив у суді й свідок ОСОБА_11 . Відображені у вироку свідчення відповідають записові судового засідання, зафіксованому на технічному носії інформації.
Ураховуючи показання потерпілої та свідків, поведінку засудженого, котрий, знаючи власницю автомобіля та його ознаки, уночі без її згоди та документів перемістив транспортний засіб до гаража, де фактично сховав, версія захисту про придбання цього майна в малознайомих осіб є вочевидь неспроможною.
Твердження захисника про незаконність обшуків, проведених 30 березня 2020 року, є безпідставними, адже в той день проводився огляд у гаражі № НОМЕР_2 за участі та письмової згоди його власника ОСОБА_9 . Слідчий суддя Заводського районного суду м. Запоріжжя 31 березня 2020 року задовольнив клопотання сторони обвинувачення про надання дозволу на вказаний огляд; ця ухвала зазначена в реєстрі матеріалів досудового розслідування й була відкрита стороні захисту до початку судового розгляду в порядку ст. 290 КПК. Крім того, співвласники приміщення - свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 у судовому засіданні не заявляли про проведення вказаної процесуальної дії всупереч їхній волі, так само власниця виявленого в гаражі автомобіля ОСОБА_8 не вважала, що його огляд порушує її права. До того ж сторона захисту не заперечувала, що ОСОБА_5 у ніч на 29 березня 2020 року перемістив належний потерпілій транспортний засіб у гараж своїх знайомих. Не спростовує цього й авторка касаційної скарги. Отже, істотного порушення правил ст. 237 КПК у ході огляду приміщення та виявлених там речей, які мають значення для кримінального провадження, не вбачається.
Не можна визнати прийнятними й посилання в поданій скарзі на недопустимість протоколів слідчих експериментів та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками.
Уважаючи, що надання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 пояснень під час слідчих експериментів фактично є їх допитом, скаржниця наполягає на недопустимості відповідних протоколів. Однак таке тлумачення статей 224, 240 КПК суперечить висновку про застосування норм права, викладеному в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), за яким пояснення, відображені в протоколі слідчого експерименту, є складовою частиною цього документа як самостійного джерела доказів.
Окреслюючи в касаційній скарзі окремі недоліки змісту протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, скаржниця не оспорює результатів цих слідчих дій і не наводить аргументів щодо порушення прав та свобод їх учасників. Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено допущення таких порушень статей 104, 228, 231, 240 КПК, які би позначились на допустимості згаданих доказів. Тож використання вказаних протоколів як джерела доказів не суперечить ст. 84 цього Кодексу. Така позиція кореспондується з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що нівелювати доказове значення відомостей, одержаних у результаті процесуальних дій, може не будь-яка невідповідність тим чи іншим вимогам закону, а лише та, яка ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність або ж призвела до порушення прав людини й основоположних свобод (постанова від 31 серпня 2022 року, справа № 756/10060/17).
Що стосується посилань захисника на неприйнятність оцінки судом інформації з телефона, тимчасово вилученого в ОСОБА_5 під час затримання, то вказівка у вироку на те, що обвинувачений не зміг пояснити відсутність у списку дзвінків даних про ОСОБА_20 та ОСОБА_21, які нібито продали йому автомобіль потерпілої, ґрунтується на усних поясненнях ОСОБА_5, наданих безпосередньо суду.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав ставити під сумнів додержання статей 86, 87, 94 КПК при оцінці доказів.
Доводи касаційної скарги про залишення без уваги обставин, які виправдовують ОСОБА_5, не є слушними, адже, незважаючи на положення ч. 2 ст. 22 КПК сторона захисту не подавала суду відповідних доказів.
Отже, під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_5 усупереч волі потерпілої заволодів належним їй транспортним засобом, продовжив утримувати його у своєму володінні навіть після початку розшукових заходів, а дії щодо повернення автомобіля почав вживати лише під тиском зовнішніх чинників.
Дотримавшись стандарту доведення вини поза розумним сумнівом, місцевий суд умотивовано вирішив, що зібрані докази є достатніми для ухвалення обвинувального вироку, а протилежна позиція скаржниці є неспроможною.
Згідно з приміткою до ст. 289 КК під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Водночас особу, яка повернула майно власникові, може бути звільнено від кримінальної відповідальності за цим законом за умови добровільного звернення винного до правоохоронних органів та повного відшкодування завданих збитків (ч. 4 вказаної статті). Отже, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження діяння ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 289 КК.
Аргументів, які б доводили явну несправедливість призначеного засудженому покарання, у касаційній скарзі немає.
Крім того, аналогічні доводи сторони захисту з питань доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого суспільно небезпечного діяння та законності його засудження були предметом перевірки під час здійснення апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції у змагальній процедурі ретельно розглянув усі аргументи обвинуваченого та захисника, дав вичерпні відповіді і, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив заявлені вимоги без задоволення, а вирок - без змін. При цьому клопотання захисника про повторне дослідження доказів було вирішене з додержанням приписів ч. 3 ст. 404 КПК.
Постановлена ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень норм права, що зумовлюють обов`язкове скасування вироку та ухвали із призначенням нового судового розгляду, про що йдеться в касаційній скарзі, при перегляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Водночас колегія суддів уважає за необхідне наголосити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Принцип остаточності рішень суду як складова верховенства права в аспекті юридичної визначеності не допускає перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду тільки тому, що одна зі сторін має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення (наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).
З огляду на викладене скаргу захисника належить залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів