П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
справа №454/4060/20
провадження № 51-3100км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Поториця Червоноградського району Львівської області, який прож. в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 19 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням йому іспитового строку 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено цивільний позов та інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Вироком Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року вирок місцевого суду скасовано в частині звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням та в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення заподіяної шкоди у зв`язку із втратою працездатності і стягнення моральної шкоди.
Вирішено визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 286 969 грн заподіяної шкоди у зв`язку із втратою працездатності та 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_7 визнано винуватим в тому, що він 21 червня 2020 року приблизно о 18:30 під час керування мотоциклом допустив порушення п. 1.5, п. 1.10, пп. б п.2.3, пп. д п.2.3, п. 12.1, п. 12.3, пп. а п. 31.4.1 ПДР, оскільки не врахував дорожню обстановку та виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення з ОСОБА_9, яка рухалася на велосипеді, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити оскаржуваний вирок та призначити йому покарання із застосуванням положень статті 75 КК.
Наобґрунтування касаційних вимог засуджений стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою докази про те, що він працевлаштований. Вважає, що апеляційний суд не дотримався загальних засад призначення покарання. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку висновку досудової доповіді органу пробації, що могло вплинути на висновок щодо можливості застосування щодо нього ч. 1 ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні:
- захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити;
- прокурор заперечив вимоги касаційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК та доведеність його вини у вчиненому кримінальному правопорушенні у касаційній скарзі не оскаржуються.
Касаційні доводи засудженого стосуються невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також необхідності застосування до нього положень ст. 75 КК.
Суд звертає увагу, що визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК.
Під час призначення покарання засудженому місцевий суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, відшкодування матеріальної шкоди, а обставин, які б обтяжували покарання, не встановив.
Безпосередньо у тексті свого вироку суд першої інстанції вказав, що відповідно до ст. 65 КК враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно із ст. 12 КК є тяжким злочином; наслідки та обставини вчиненого злочину (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності); особу винного, його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров`я; наявність постійного місця проживання та роботи, позитивної характеристики за такими; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; те, що він раніше несудимий; зміст досудової доповіді.
Тобто спершу місцевий суд встановив обставину, яка пом`якшує покарання, а потім вказав про відсутність таких обставин.
Також без будь-якої правової аргументації судом першої інстанції було визнано за доцільне застосувати щодо засудженого звільнення від відбування основного покарання з випробування з метою його виправлення.
Проте із застосуванням до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК не погодилася сторона обвинувачення та представник потерпілої, які, у тому числі з цих мотивів, подали апеляційні скарги на вирок місцевого суду.
За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість застосування до засудженого положень ч. 1 ст. 75 КК, з чим у своїй касаційній скарзі ОСОБА_7 не погоджується.
Не погоджуючись з висновком місцевого суду про застосування до засудженого положень ст. 75 КК, апеляційний суд вказав, що місцевий суд у своєму рішенні не навів мотивів, пов`язаних саме із можливістю звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, а врахував лише ті обставини, які були враховані під час призначення покарання у межах санкції інкримінованого злочину.
Колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК і вважає, що останній повинен відбувати реальне покарання у виді позбавлення волі.
Аргументи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку висновку досудової доповіді органу пробації, що могло вплинути на висновок щодо можливості застосування щодо нього ч. 1 ст. 75 КК Суд вважає невмотивованими.
У цьому кримінальному провадженні судами було враховано досудову доповідь органу з питань пробації щодо ОСОБА_7 під час призначення йому покарання у межах санкції інкримінованого злочину, однак її зміст не є визначальним для застосування чи незастосування до засудженого положень інституту звільнення від відбування покарання, як і інформація про його працевлаштування.
Водночас колегія суддів наголошує, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Дійсно у цьому провадженні засуджений ОСОБА_7 фактично визнав винуватість під час останнього слова у суді першої інстанції. Також останній відшкодував потерпілій моральну шкоду у розмірі 10000 грн. У судовому засіданні сторона захисту наголосила, що усвідомлює необхідність виконання судового рішення у частині цивільного позову. Йдеться про відшкодування на користь потерпілої 286969 (двісті вісімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень заподіяної шкоди у зв`язку з втратою працездатності та 500000 (п`ятсот тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди. Сторона захисту у суді першої інстанції надала суду докази про сплату окрім 10000 грн моральної шкоди, 36124 грн матеріальної шкоди ще перед ухваленням вироку суду першої інстанції, про що у своєму рішенні вказав суд першої інстанції.
Дійсно вчинений засудженим злочин призвів до невиправного наслідку у вигляді тяжких тілесних ушкоджень потерпілій літнього віку. Як наслідок у суду немає сумніву щодо правильності позиції апеляційного суду про необхідність відбуття засудженим покарання у вигляді позбавлення волі реально.
Разом з тим Суд вважає, що покарання у вигляді реального позбавлення волі строком на 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, з урахуванням молодого віку засудженого, того факту, що ним вчинено необережний тяжкий злочин, усвідомлення необхідності виконання судового рішення в частині цивільного позову, наявність пом`якшуючої обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, буде достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням вказаного, керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд