П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
справа № 362/5056/13-к
провадження № 51-3142км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мотовилівська Слобітка Фастівського району Київської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 128, 264 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2014 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено: за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців; за ст. 264 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 10 місяців 12 днів. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 10 місяців 12 днів.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 листопада 2011 року по 26 грудня 2012 року, а також з 13 березня 2013 року по 11 грудня 2014 року включно.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої та її малолітніх дітей 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Київського апеляційного судувід 15 березня 2024 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим в тому, що він, будучи власником мисливської рушниці ТОЗ-34 ЕР № НОМЕР_1 калібру та маючи відповідний дозвіл, в порушення п. 12.12 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, яка затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 року за № 622 (далі - Інструкція), що виразилось у недодержанні встановлених нормативними актами та загальноприйнятими правилами застережних заходів, які виключають можливість вільного доступу сторонніх осіб до цих предметів, не зберігав належну йому мисливську рушницю та бойові припаси до неї, в металевому ящику, сейфі, спеціально виготовленому для зберігання зброї за місцем свого постійного проживання, а також тримав її у зарядженому стані, що призвело до вільного доступу ОСОБА_9 до вказаної зброї та його смерті, яка настала в лікарні в день події (11 листопада 2011 року), куди потерпілого доставили з тяжким тілесним ушкодженням у вигляді вогнепального поранення в області лівого грудного м`язу, в області передньо-внутрішньої поверхні лівого плеча, перелому лівого плеча в середній третині, рани на передній поверхні правого плеча в середній третині, яке ОСОБА_9 отримав від раптового пострілу з рушниці ОСОБА_7, в момент, коли останній намагався її відібрати у потерпілого.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційного суду, застосувати положення ст. 49 КК, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
На обґрунтування касаційних вимог ОСОБА_7 вказує про те, що:
- суди попередніх інстанцій безпідставно кваліфікували його дії за ст. 128 КК, оскільки не встановили, що саме він натиснув на спусковий гачок рушниці, а також не взяли до уваги те, що диспозицією ст. 264 КК охоплюється ст. 128 КК;
- судами першої і апеляційної інстанції неправильно вирішено цивільний позов потерпілої, оскільки, на переконання ОСОБА_7, відсутній причино-наслідковий зв`язок між кримінально караними діями засудженого, передбаченими ст. 264 КК, та наслідками, що настали;
- апеляційний суд за наявності підстав, передбачених ст. 49 КК, не роз`яснив засудженому відповідно до положень ст. 285 КПК право на його звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не вирішив вказане питання, хоча на день постановлення апеляційним судом ухвали трирічний строк давності його притягнення до кримінальної відповідальності вже закінчився;
- апеляційний суд усупереч вимогам ст. 405 КПК здійснив перегляд вироку місцевого суду без його участі за наявності поважних причин неявки засудженого до суду.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпіла, вказує про її необґрунтованість та просить залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу засудженого і просив її задовольнити, а прокурор частково підтримав касаційну скаргу засудженого, зокрема в частині звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальностіна підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпіла просила здійснювати касаційний розгляд без її участі.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 264 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, у касаційній скарзі не оскаржуються.
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з безпідставною кваліфікацією його дій за ст. 128 КК, то вони є слушними з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що потерпілий взяв належну засудженому мисливську рушницю, яка знаходилася в будинку та вийшов на ганок будинку, щоб постріляти. Засуджений спробував забрати в нього зброю, так як це становило небезпеку. Однак в момент, коли засуджений почав її забирати, стався раптовий постріл, так як потерпілий не хотів її віддавати.
Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 264 КК, за яке засудженого ОСОБА_7, є наслідки у вигляді загибелі людини або інші тяжкі наслідки.
Таким чином наслідок у вигляді необережних тяжких тілесних ушкоджень є іншим тяжким наслідком як обов`язковою ознакою об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 264 КК, а тому доводи сторони захисту в частині кримінально-правової оцінки вчиненого є обґрунтованими.
Кримінальна караність діяння ОСОБА_7 полягає в тому, що через порушення ним умов зберігання мисливської рушниці та боєприпасів до неї потерпілий ОСОБА_9 отримав вільний доступ до зарядженої рушниці і в подальшому в результаті пострілу отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер, що підтверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи від 10 грудня 2012 року № 183/К (т. 7, а.к.п. 153 - 162).
З огляду на вищенаведене Суд доходить висновку, що вказівки судів попередніх інстанцій на кваліфікацію та засудження ОСОБА_7 за ст. 128 КК підлягають виключенню з вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції.
Так само підлягає виключенню з рішень судів попередніх інстанцій щодо ОСОБА_7 посилання на призначення йому покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень.
Також заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги ОСОБА_7 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування апеляційним судом вимог ст. 49 КК та його звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням на момент апеляційного провадження строків давності.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 264 КК, належить до нетяжких злочинів, а давність притягнення до кримінальної відповідальності за таке діяння становить п`ять років.
Із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин провадження убачається, що ОСОБА_7 вчинив це кримінальне правопорушення 11 листопада 2011 року.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_7 постановою слідчого від 11 січня 2013 року був оголошений в розшук (т. 8, а.к.п. 67).
Водночас після оголошення засудженого в розшук 13 березня 2013 року він був затриманий співробітниками КМ Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області, що підтверджується протоколом затримання ОСОБА_7 від 13 березня 2013 року (т. 8, а.к.п. 113 - 116).
Фактично ОСОБА_7 перебував у розшуку з 11 січня по 13 березня 2013 року, тривалістю 2 місяці і 2 дні, то саме на цей період підлягає продовженню п`ятирічний строк давності, визначений ч. 1 ст. 49 КК.
Оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ст. 264 КК, було вчинено ОСОБА_7 11 листопада 2011 року і останній ухилявся від органу досудового розслідування, визначений відповідно до ч. 1 ст. 49 КК п`ятирічний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності продовжується на 2 місяці і 2 дні.
Разом з тим, на час апеляційного розгляду та постановлення ухвали цим судом вищевказаний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 288 КПК).
Проте апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження на ці обставини уваги не звернув та всупереч вимогам ч. 2 ст. 285 КПК не роз`яснив ОСОБА_7 права бути звільненим від кримінальної відповідальності за ст. 264 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
Статтею 440 КПК визначено, що суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
У цьому провадженні як сторона захисту, так і сторона обвинувачення під час касаційного розгляду погодилися із тим, що строк давності притягнення засудженого до кримінальної відповідальності закінчився на момент ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_7 вбачається, що він не заперечує щодо звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК. Присутній у судовому засіданні захисник також наголосив на наявності підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності за ст. 264 КК у зв`язку з тим, що сплив відповідний строк давності, з огляду на що кримінальне провадження має бути закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Погоджуючись із позицією усіх учасників провадження про необхідність застосування положень ст. 49 КК у цьому провадженні, суд касаційної інстанції повинен врахувати положення ст. 129 КПК, за якою вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливе лише в разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Тобто у зв`язку із закриттям кримінального провадження через звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов залишається без розгляду. Однак суд звертає увагу, що у такому випадку позивач вправі заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, Суд вважає необхідним цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до ОСОБА_7 залишити без розгляду.
Окрім цього, об`єднана палата ККС ВС зробила висновок про те, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту (постанова від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17).
Оскільки у цьому провадженні ініціатором проведення експертизи був орган досудового розслідування, тому відповідно до положень статей 122, 124 КПК витрати на проведення експертиз в розмірі 3648,48 грн не підлягають стягненню з засудженого, якого суд звільняє від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, а їх необхідно віднести на рахунок держави.
Таким чином, Суд доходить висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд