ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
справа № 592/7961/18
провадження № 51-2362км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
ОСОБА_1,
суддів
ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю: секретаря судового засідання прокурора представника цивільного відповідача (ТОВ "ВЕНБЕСТ")
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальність "ВЕНБЕСТ" (далі - відповідач) в особі генерального директора ОСОБА_7 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Суми.
Обставини справи
1. Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 вересня 2021 року ОСОБА_8 засуджений за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 03 квітня 2018 року він, керуючи службовим автомобілем і порушивши Правила дорожнього руху (далі - ПДР), завдав тяжких тілесних ушкоджень пішоходу ОСОБА_9, який перетинав проїжджу частину за межами пішохідного переходу.
3. За цивільним позовом потерпілого зі страхової компанії та засудженого стягнуто відшкодування матеріальної і моральної шкоди, витрати на лікування та правову допомогу в розмірах, вказаних у вироку суду.
4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою, крім іншого, стягнув зі страхової компанії на користь потерпілого 99172,92 грн у відшкодування допомоги у зв`язку з тимчасовою та стійкою втратою працездатності, вартості реабілітації та страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а з ТОВ "ВЕНБЕСТ" - моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Вимоги і доводи касаційної скарги
5. Відповідач, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 КПК, просить змінити оскаржене рішення, виключивши з нього рішення про стягнення з ТОВ "ВЕНБЕСТ" на користь потерпілого моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
6. Він стверджує, що:
суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість позовних вимог до відповідача, не проаналізував підстави стягнення моральної шкоди, а також те, що вимоги до безпосереднього завдавача шкоди не пред`являлись та не досліджувались;
судами не надано належну оцінку тому, що потерпілий також порушив ПДР та перебував у стані алкогольного сп`яніння;
додаткове клопотання потерпілого про стягнення з відповідача моральної шкоди фактично є зміною цивільного позову;
цивільний позов та рішення апеляційного суду не містять розрахунку моральної шкоди.
7. Представник потерпілого та прокурор надали Суду письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких заперечили проти доводів касаційної скарги.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.
9. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги
10. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи сторін, Суд дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Щодо оцінки районним судом обґрунтованості позовних вимог та підстав стягнення моральної шкоди
12. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі з погляду їх достовірності є перш за все завданням судів попередніх інстанцій.
13. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні цивільного позову потерпілого до відповідача, оскільки під час судового розгляду не визнав, що під час ДТП засуджений виконував службові обов`язки.
14. Апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження того, що засуджений на час події перебував у трудових відносинах з відповідачем. Суд не має підстав ставити під сумнів цей висновок суду апеляційної інстанції.
15. Суд вже розглядав подібні ситуації і дійшов висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору з особою, яка володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки і шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що керував автомобілем, відшкодовується володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не винним водієм[1].
16. Тому Суд відхиляє доводи щодо відсутності оцінки судом підстав стягнення моральної шкоди.