ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2025 року
м. Київ
справа № 621/468/19
провадження № 51-4361км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 05 квітня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від
30 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220300000965, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя
АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Зміївський районний суд Харківської області вироком від 05 квітня 2023 року визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна.
Також вирішив питання щодо: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів.
За вироком районного суду ОСОБА_7 22 жовтня 2018 року у вечірній час разом з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (далі - особа, матеріали щодо якої виділено), вживав алкогольні напої вдома у ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 ). Приблизно о 19:20 особа, матеріали щодо якої виділено, пішла з квартири, а приблизно о 19:30 вийшов і ОСОБА_7 . У цей час у них виник спільний умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного
з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.
Реалізуючи зазначений умисел, ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено, будучи у стані алкогольного сп`яніння, діючи за попередньою змовою групою осіб, наздогнали ОСОБА_9, який проходив поблизу будинку № 7, що на вул. Дружби, підбігши до нього з-за спини, завдали одного удару невизначеним предметом у потиличну ділянку голови. Коли ОСОБА_9 від отриманого удару впав, вони завдали кожен не менш як по два удари ногами в різні частини тіла потерпілого, чим заподіяли йому тілесні ушкодження у виді травматичного набряку м`яких тканин у потиличній ділянці, у поперековій ділянці справа, на тильній поверхні лівої кисті, на долонній поверхні правої кисті, синця на передній поверхні лівого стегна, що належать до легких тілесних ушкоджень, а також забитих ран на слизовій оболонці верхньої губи праворуч і ліворуч, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Унаслідок заподіяних тілесних ушкоджень ОСОБА_9 утратив свідомість,
а ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено, скориставшись цим, заволоділи належним потерпілому майном, а саме мобільним телефоном вартістю 1327,50 грн та гаманцем, у якому були грошові кошти в сумі 100 грн і банківська картка, з використанням якої 23 жовтня 2018 року в крамницях "ІНФОРМАЦІЯ_3"
(АДРЕСА_3) та "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_4) здійснили безготівковий розрахунок за придбані товари на загальну суму 194,05 грн, чим завдали ОСОБА_9 матеріальну шкоду.
Суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Засуджений ОСОБА_7, посилаючись на незаконність вироку місцевого суду й ухвали суду апеляційної інстанції, просить скасувати ці судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів засудженого зводиться до посилань щодо недоведеності його винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
На думку засудженого, суд безпідставно не взяв до уваги показань особи, матеріали щодо якої виділено, яка підтвердила, що він разом із дружиною вийшов з
під`їзду будинку, де вже перебував потерпілий зі згаданою особою. Після чого ОСОБА_7 зі своєю дружиною пішов з того місця. Зазначає, що особа, матеріали щодо якої виділено, зізналася у вчиненні кримінального правопорушення. Акцентує на тому, що саме в особи, матеріали щодо якої виділено, вилучено належний потерпілому мобільний телефон.
До того ж касатор наголошує, що суд першої інстанції не взяв до уваги показань потерпілого та свідків, які повідомили, що вони не бачили його жодного разу. Зазначає, що, порушуючи приписи Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), його не пред`являли для впізнання ні потерпілому, ні свідкам.
З огляду на викладене вище стверджує, що показання потерпілого та свідків не доводять його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6, навівши відповідні пояснення, підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5 просила частково задовольнити касаційну скаргу засудженого, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені
у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги. Водночас він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції
є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку, як про це йдеться у касаційній скарзі засудженого.
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
За змістом ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, у якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної в постановах
від 21 жовтня 2021 року у справі № 310/590/18 (провадження № 51-3866 км 21),
від 22 вересня 2022 року у справі № 642/7357/16-к (провадження № 51-5288 км 21), від 08 лютого 2024 року у справі № 759/309/21 (провадження № 51-3768 км 23), суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження
й оцінки доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом
із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів,
чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен з них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі
№ 125/2485/15-к, від 2 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня
2020 року у справі № 523/16917/15-к та інші).
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 цих вимог не дотримався, оскільки істотні доводи сторони захисту залишив без переконливих мотивованих відповідей.
Так, районний суд, проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази в їх сукупності зазначив, що ОСОБА_7 здійснив напад
з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а тому його діяння необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 187 КК.
Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема показань потерпілого ОСОБА_9, згідно з якими
в той день він у стані алкогольного сп`яніння перебував поблизу магазину, де отримав удар у потиличну ділянку голови, від чого впав та знепритомнів. Отямився на лавці, біля нього стояли невідомі чоловіки та завдавали йому ударів по голові, хтось із них вимагав кошти, на що він відмовив та знову знепритомнів. Потім отямився в кущах, виявив відсутність мобільного телефону, гаманця з грошима та банківськими картками, з однієї з яких згодом було знято приблизно 200 грн. Надалі у відділі поліції він зустрівся з особою, матеріали щодо якої виділено. Ця особа повернула йому телефон. Стверджував, що особа, матеріали щодо якої виділено, повідомляла йому про знайдений телефон, просила забрати його й нікому про це не говорити. Також ця особа спочатку й не заперечувала факту заподіяння йому тілесних ушкоджень. Водночас указував про те, що осіб, які заподіяли йому тілесних ушкоджень, він не бачив, але висловлював упевненість, що напад на нього вчинили саме ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено. Це потерпілий зрозумів зі слів ОСОБА_10 . Крім того, потерпілий висловлював переконання, що особа, матеріали щодо якої виділено, не могла самостійно заподіяти йому тілесних ушкоджень, оскільки він чув декілька голосів.
Також суд послався на показання свідків, зокрема:
- ОСОБА_10, який підтвердив, що вживав алкогольні напої разом з ОСОБА_9 і ОСОБА_11 та цього ж дня, після того як вони розійшлися, бачив потерпілого, який сидів на лавці зі слідами побиття на обличчі,
а біля нього були троє чоловіків. Потім ці чоловіки розвернулися й пішли,
а ОСОБА_9 поїхав на велосипеді в бік с. Лиман;
- ОСОБА_8, який також підтвердив, що вживав алкогольні напої у себе вдома разом з ОСОБА_7, його дружиною та особою, матеріали щодо якої виділено. Зазначав, що ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено, кудись ходили та повернулися через деякий час. А наступного дня до нього прийшла особа, матеріали щодо якої виділено, і залишила мобільний телефон, указавши, що його потрібно повернути ОСОБА_9 . Водночас ця особа пояснила, що допомагала потерпілому підвестися, а його мобільний телефон лежав на землі.
Крім того, суд зазначив, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується фактичними даними, які містяться: у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23 жовтня 2018 року, згідно з яким ОСОБА_9 повідомив, що 22 жовтня 2018 року приблизно о 20:00 поблизу будинку № 7, що на вул. Дружби в смт Слобожанське, йому було спричинено тілесні ушкодження та викрадено його майно; у виписці з банківського рахунку на ім`я ОСОБА_9, відповідно до якої 23 жовтня 2018 року у крамницях "ІНФОРМАЦІЯ_2" та "ІНФОРМАЦІЯ_4" в смт Слобожанське було здійснено оплату товарів та послуг на загальну суму 194,05 грн; у протоколі огляду місця події від 23 жовтня 2018 року, згідно з яким в адміністративній будівлі № 6 на вул. Дружби в смт Слобожанське особа, матеріали щодо якої виділено, видала працівникам поліції мобільний телефон та чохол до нього, які надалі було визнано речовими доказами та передано на зберігання потерпілому ОСОБА_9 ; у висновках експертів щодо вартості мобільного телефону та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_9 .
Ураховуючи наведене, суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, указавши, що його показання, у яких він заперечував свою причетність до вчинення цього кримінального правопорушення, спростовуються згаданими вище доказами, а тому оцінюються критично, як обраний спосіб захисту, спрямований на уникнення відповідальності за вчинене. Крім того, на підтвердження своїх висновків районний суд зазначив, що засуджений не заперечував обставин свого перебування на місці кримінального правопорушення у стані сп`яніння разом із особою, матеріали щодо якої виділено, наявності у потерпілого тілесних ушкоджень та подальшого виявлення належного потерпілому мобільного телефону в особи, матеріали щодо якої виділено, а також придбання наступного дня ними разом зі свідком ОСОБА_8 продуктів у крамниці за кошти з картки, яка їм не належала. Також суд акцентував увагу на показаннях потерпілого ОСОБА_9, який підтвердив, що він не губив належного йому майна, а мобільним телефоном і гаманцем з грошима та банківськими картками заволоділи особи, що вчинили на нього напад.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений подав апеляційну скаргу, у якій посилався на те, що свідки та потерпілий жодного разу його не бачили, про що зазначали в суді. Зниклих у потерпілого речей у нього не вилучали, а вилучали у особи, матеріали щодо якої виділено. Указував, що, вийшовши зі своєю дружиною з під`їзду, бачив, як потерпілий з побитим обличчям сидів на лавці, а біля нього
стояла особа, матеріали щодо якої виділено, та підходив свідок ОСОБА_10 . ОСОБА_7 взяв куртку в особи, матеріали щодо якої виділено, і пішов разом із дружиною, що підтвердила в суді згадана особа. Коли вони повернулися до під`їзду, на цьому місці вже нікого не було. Надалі піднялися до ОСОБА_8, де він віддав куртку особи, матеріали щодо якої виділено, та пішов із дружиною додому. Зважаючи на вказане вище, стверджував про відсутність доказів його винуватості та просив закрити кримінальне провадження стосовно нього.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими. Однак поза належною увагою цього суду залишилися доводи сторони захисту, наведені на спростування висновків, покладених в обґрунтування вироку.
Так, з огляду на апеляційну скаргу засудженого він заперечував факт вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, який районний суд установив.
Зі змісту ухвали встановлено, що апеляційний суд, залишаючи скаргу ОСОБА_7 без задоволення, не дав вичерпних та конкретних відповідей на доводи, викладені в ній, зокрема щодо недоведеності вчинення ним нападу з метою заволодіння майном потерпілого. Колегія суддів лише обмежилася вказівкою на те, що в результаті перевірки матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_9, зазначивши, що вони є послідовними, логічними, незмінними протягом усього кримінального провадження та узгоджуються між собою в деталях щодо обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи: часу, місця, способу вчинення злочину й особи, яка його вчинила.
У цьому контексті суд касаційної інстанції звертає увагу, що в ухвалі апеляційного суду не конкретизовано, які з повідомлених потерпілим щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення стосовно нього, даних указують на засудженого.
Крім того, колегія суддів зазначила, що показання потерпілого в цілому узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_10, письмовими доказами у справі та у своїй сукупності свідчать про доведеність поза розумним сумнівом винуватості засудженого у вчиненні розбійного нападу на потерпілого за обставин, викладених у вироку. А тому доводи ОСОБА_7 про відсутність достовірних доказів на підтвердження його винуватості та невідповідність висновків фактичним обставинам справи мають суб`єктивний та безпідставний характер, пов`язаний з обраним способом захисту.
Однак таке узагальнене твердження з огляду на доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 про те, що ні свідки, ні потерпілий його не бачили, а належний потерпілому мобільний телефон вилучили в особи, матеріали щодо якої виділено, за обставин цього кримінального провадження є недостатнім для переконливості підстав, з яких апеляційну скаргу суд визнав необґрунтованою.
Стосовно зазначеного Верховний Суд звертає увагу, що суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, визначив однією із ключових обставин для доведення винуватості засудженого факт його перебування поряд з потерпілим у вечір, коли на нього було здійснено напад. Водночас засуджений сам не заперечував, що бачив у той вечір потерпілого, однак категорично не погоджувався з установленими місцевим судом фактичними обставинами щодо його нападу на ОСОБА_9 та стверджував, що, вийшовши з під`їзду будинку разом зі своєю дружиною, лише бачив на лавці ОСОБА_9 зі слідами побиття, поряд з яким стояла особа, матеріали щодо якої виділено.
З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, який, як зазначалося, не є судом факту, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, колегія суддів зауважує, що об`єктивну сторону кримінального правопорушення за ст. 187 КК становить напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого, або з погрозою його застосування.
У контексті викладеного суд касаційної інстанції підкреслює, що встановлення судом обставин саме нападу засудженого на потерпілого з метою заволодіння його майном є одним із важливих елементів доказування у кримінальному провадженні за ст. 187 КК, а не доведення лише факту перебування засудженого поряд з потерпілим у вечір, коли сталася подія, що, серед інших, впливає на вирішення питання про наявність підстави кримінальної відповідальності.
Натомість апеляційний суд, як і суд першої інстанції, в обґрунтування ухваленого рішення послався на показання потерпілого ОСОБА_9, який зазначав про напад на нього невідомих чоловіків та зникнення в нього майна. Потерпілий на підставі чужих слів ( ОСОБА_10 ) припускав, що напад на нього здійснили саме ОСОБА_7 разом з особою, матеріали щодо якої виділено. Водночас у змісті судових рішень не наведено таких показань свідка ОСОБА_10, які б указували на вчинення злочину ОСОБА_7, та були б підставою для указаних суджень потерпілого.
Залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, суд апеляційної інстанції лише перерахував ураховані місцевим судом докази та узагальнено послався на відсутність будь-яких порушень під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, однак не здійснив власного аналізу доказів обвинувачення, зокрема з точки зору достатності для доведення винуватості поза розумним сумнівом, не дав належної оцінки та не навів переконливих мотивів відхилення доводів ОСОБА_7 в апеляційній скарзі про недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
За таких обставин ухвалене за результатом апеляційного розгляду судове рішення є таким, що не відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у зв`язку з чим касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 потрібно задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в цій постанові, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, навівши докладні й послідовні мотиви його ухвалення.
Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема переховуванню від суду та вчиненню іншого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк
60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд